23 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 167/1701/19
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Волдінера Ф.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Департаменту патрульної поліції до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди,
Департамент патрульної поліції (далі - ДПП, позивач) звернувся з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 69 628, 22 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в результаті ДТП службовий автомобіль марки Toyota Prius р.н.з. НОМЕР_1 , який був закріплений за працівником ОСОБА_1 , отримав механічні пошкодження.
Висновком експертного дослідження від 23 вересня 2019 року № 79 встановлено, що вартість матеріального збитку завданого власнику колісного транспортного засобу Toyota Prius р.н.з. НОМЕР_1 становить 69 628,22 грн.
Таким чином, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зумовленої винними протиправними діями відповідача, що підтверджується постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2019 року, ДПП було завдано майнову шкоду в розмірі 69 628,22 грн.
Рішенням Рожищенського районного суду Волинської області від 04 вересня 2020 року по справі № 167/1701/19 позовні вимоги Департаменту патрульної поліції задоволено (а. с. 190-194, том 1). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Департаменту патрульної поліції компенсацію заподіяного збитку у розмірі 69 628, 22 грн.
Постановою Волинського апеляційного суду від 10 грудня 2020 року скасовано рішення Рожищенського районного суду Волинської області від 04 вересня 2020 року, провадження у справі за позовом Департаменту патрульної поліції про відшкодування матеріальної шкоди закрито, роз'яснено Департаменту патрульної поліції Національної поліції України про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією (а. с. 232-234, том 1).
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 28 грудня 2020 року справу № 167/1701/19 передано до Волинського окружного адміністративного суду як суду першої інстанції для її розгляду (а. с. 17, том 2).
Справа № 167/1701/19 надійшла до Волинського окружного адміністративного суду 30 грудня 2020 року та згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передана судді Волдінеру Ф.А. (а. с. 20, том 2).
Ухвалою суду від 04 січня 2021 року дану справу було прийнято до свого провадження суддею, відповідно до приписів статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. (а. с. 21, том 2).
У відзиві на позовну заяву представник відповідача вказує, що ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 286 КК України, на підставі статті 46 КК України, в зв'язку з примиренням винного з потерпілим. Разом з тим, як вбачається з даної ухвали відповідач виконував невідкладне службове завдання, що підтверджується також висновком службового розслідування від 30 грудня 2016 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди, яка мала місце 11 грудня 2016 року в м. Луцьку за участю службового автомобіля «Toyota Prius». Даним висновком, службове розслідування відносно ОСОБА_1 припинено, оскільки в діях останнього не було виявлено ознак дисциплінарного проступку. Крім того, висновок експертного дослідження, на який посилається позивач як на основний доказ про стягнення з ОСОБА_1 майнової шкоди в розмірі 69 628, 22 грн. є недостовірним та недопустимим доказом, оскільки такий висновок проведений зі значними порушеннями та через два роки після ДТП. Разом з тим, в задоволенні позову просили відмовити в зв'язку з закінченням строків позовної давності. Просить відмовити в задоволенні позову.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що наказом Департаменту патрульної поліції від 22 грудня 2015 року № 31 о/с ОСОБА_1 був призначений інспектором роти № 1 батальйону (а. с. 76, том 1).
Наказом Департаменту патрульної поліції від 07 лютого 2018 року № 110 о/с відповідач був звільнений з служби поліції у Волинській області згідно пункту 7 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (за власним бажанням) з 19 лютого 2018 року.
11 грудня 2016 року близько 21 год. 25 хв. по вул. Клима Савури в м. Луцьку сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Toyota Prius» р.н.з НОМЕР_1 , який відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , знаходиться у власності Департаменту патрульної поліції, під керуванням інспектора ОСОБА_1 . Внаслідок ДТП автомобіль марки «Toyota Prius» р.н.з НОМЕР_1 зазнав механічних пошкоджень, а пасажир - тілесні ушкодження.
По даному факту 12 грудня 2016 року було відкрито кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_1 за частиною першою статті 286 КК України, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42016030000000302. За результатами розгляду справи Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 14 березня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України, у зв'язку з примиренням із потерпілим.
Відповідно до висновку експертного дослідження від 23 вересня 2019 року №79 Волинського науково дослідного експертно-криміналістичного центра вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Toyota Prius» р.н.з НОМЕР_1 , внаслідок його пошкоджень при ДТП від 11 грудня 2016 року складає 69 628, 22 грн.
Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з даним позовом та просить стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду у розмірі 69 628, 22 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.
Відповідно до преамбули Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) цей Закон визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, тобто він є спеціальним нормативним актом, який регулює проходження служби в поліції. Норми, які б регулювали матеріальну відповідальність працівників поліції, заподіяну ними під час виконання службових обов'язків станом на час виникнення спірних правовідносин в ньому відсутні.
Служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Службові відносини особи, яка вступає на службу в поліції, розпочинаються з дня видання наказу про призначення на посаду поліцейського (стаття 56 Закону № 580-VIII).
Відповідно до статті 60 Закону № 580-VIII проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною першою статті 19 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову, матеріальну та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до пункту 23 Положення «Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», затвердженого Постановою КМУ від 29 липня 1991 року № 114, особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність згідно з законодавством.
Таким чином спеціальний закон допускає застосування до правовідносин, які ним не врегульовані, інших нормативно-правових актів.
Згідно з пунктами 1 та 2 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 23 червня 1995 року № 243/95-ВР (який був чинний на момент вчинення ДТП), це Положення визначає підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов'язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ними службових обов'язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. Дія цього Положення поширюється також на осіб рядового та начальницького складу Міністерства внутрішніх справ України.
Відшкодуванню підлягає пряма дійсна шкода, завдана розкраданням, пошкодженням, втратою чи незаконним використанням військового майна, погіршенням або зниженням його цінності, що спричинило додаткові витрати для військових частин, установ, організацій, підприємств та військово-навчальних закладів (далі військові частини) для відновлення, придбання майна чи інших матеріальних цінностей або надлишкові виплати.
Таким чином, відповідач, перебуваючи на посаді, що належить до посад публічної служби, завдав шкоди Департаменту патрульної поліції, а тому до спірних правовідносин мають бути застосовані саме норми цього Положення, які були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
Пунктом 5 Положення № 243 передбачено, що час, протягом якого винного військовослужбовця і призваного на збори військовозобов'язаного може бути притягнуто до матеріальної відповідальності, не може перевищувати строків позовної давності, встановлених чинним законодавством.
Оскільки спеціальним законодавством це питання не врегульоване, суд вважає за можливе застосувати субсидіарні норми законодавства, якими є норми КЗпП України, якими врегульовані питання покладання на працівника матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації.
Відповідно до частини третьої статті 233 КЗпП України для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установу, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року № 14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», судам необхідно перевіряти, чи додержаний власником або уповноваженим ним органом встановлений статтею 233 КЗпП річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення в суд з позовом про її відшкодування.
Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку.
Матеріалами справи підтверджено, відповідач був працівником Національної поліції, протиправні дії якого під час виконання службових обов'язків 11 грудня 2016 року призвели до дорожньо-транспортної пригоди в результаті якої службовий автомобіль Toyota Prius зазнав механічних пошкодження. Зазначені обставини встановлені висновком експертного дослідження від 23 вересня 2019 року № 79, проведеного позивачем за фактом ДТП. За результатами розгляду справи Луцьким міськрайонним судом Волинської області від 14 березня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 46 КК України, у зв'язку з примиренням із потерпілим. У вказаній ухвалі зазначено, що обвинувачений ОСОБА_1 свою вину визнав у повному обсязі (а. с. 81, том 1).
Таким чином, позивачу про вину саме відповідача в заподіяні шкоди, стало відомо 14 березня 2019 року.
Отже, позивач звернувся до суду 16 грудня 2019 року, тобто з дотриманням річного строку звернення до суду з позовом.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються в повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною другою статті 1187 ЦК України встановлено відповідальність за завдання шкоди особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 4 та 14 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. При визначенні розміру та способу відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого, судам слід враховувати положення статті 1192 ЦК. Наприклад, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливе, потерпілому відшкодовуються в повному обсязі збитки відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Проаналізувавши матеріали справи у їх сукупності суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості перед позивачем з відшкодування завданої Департаменту патрульної поліції матеріальної шкоди в розмірі 69 628, 22 грн.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Зважаючи на те, що станом на дату розгляду справи судом завдана позивачу матеріальна шкода відповідачем не відшкодована, позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини другої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.
Відтак, судовий збір стягненню з відповідача не підлягає.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) на користь Департаменту патрульної поліції матеріальну шкоду в розмірі 69 628, 22 грн (шістдесят дев'ять тисяч шістсот двадцять вісім гривень двадцять дві копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Департамент патрульної поліції (03048, місто Київ, вул. Федора Ернеста, будинок 3, ідентифікаційний код юридичної особи 40108646).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 )
Суддя Ф.А. Волдінер