Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 753/20451/17
провадження № 61-9352св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивачі- ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
відповідачі: ОСОБА_4 , Дарницька районна в місті Києві державна адміністрація,
розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б. уцивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про визнання недійсними наказу органу приватизації та свідоцтва про право власності на квартиру, визнання права користування житловим приміщенням,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року позивачі звернулися до суду з вищевказаним позовом в обґрунтування якого посилалися на те, що 24 листопада 2006 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.
ОСОБА_4 з 05 серпня 1992 року перебував на квартирному обліку, тому після реєстрації шлюбу з позивачкой, в квартирну справу були внесені нові дані про склад сім'ї, тобто зазначено дружину - ОСОБА_1 та її на той час двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
Зауважували, що вгрудні 2006 року ОСОБА_1 виявила втрату свого паспорта і за її заявою 13 січня 2007 року Святошинським РУГУ МВС України в місті Києві їй був виданий новий паспорт, а втрачений визнаний недійсним.
Позивачі посилалися на те, що ОСОБА_1 у 2014 році від органів ВРАЦС Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві дізналася, що шлюб між нею та відповідачем було розірвано 11 вересня 2008 року за їх спільною заявою, хоча вона ніякої заяви на розлучення не подавала і не підписувала.
В січні 2016 року позивач ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_4 отримав ордер на чотирьохкімнатну квартиру, будучи в шлюбі з нею, який був виданий і на неї, а також і на її тоді ще неповнолітніх дітей, відповідно не могла вселитись до спірної квартири.
Зазначали, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було з'ясовано, що відповідач ОСОБА_4 одноособово приватизував спірну квартиру на своє ім'я, чим свідомо позбавив позивачів права користування даною квартирою, а також права на частку в приватизації цієї ж квартири.
Посилаючись на вищевикладене, позивачі просили суд:
- визнати недійсним наказ № 55923 від 16 вересня 2015 року сектору (органу) приватизації державного житлового фонду Управління житлово-комунального господарства Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 ;
- визнати недійсним свідоцтво від 16 вересня 2015 року про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 задоволено.
Визнано наказ № 55923 від 16 вересня 2015 року сектору (органу) приватизації державного житлового фонду управління житлово-комунального господарства Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації про приватизацію квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4 недійсним.
Визнано свідоцтво НОМЕР_1 від 16 вересня 2015 року про право власності ОСОБА_4 на квартиру АДРЕСА_1 недійсним.
Визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачі мали право користування спірною квартирою, останні не позбавлені такого права судовою інстанцією, тому приватизація квартири ОСОБА_4 порушила таке їх право, так як вони також мали право на приватизацію жилого приміщення і кожний для себе, чим не змогли скористатись з вини відповідача.
Постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року рішення Дарницького районного суду міста Києва від 21 січня 2020 року скасувано та ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 на час приватизації спірної квартири у вересні 2015 року мав право користування нею, оскільки був в ній зареєстрований та проживав, натомість, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не проживали та не були зареєстровані у спірній квартирі, відповідно не набули права користування вказаною квартирою та право її приватизації. Окрім того, позивачі реалізували своє право на забезпечення житлом.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
24 червня 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 листопада 2020 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу.
У квітні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Скаржник просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Як на підставу касаційного оскарження, заявник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 645/37/17, від 13 лютого 2020 року № 910/4557/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 752/4567/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 607/4797/19, від 27 травня 2020 року у справі № 537/6061/16-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 295/1197/17-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження, оскільки апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги та не оплатив судовий збір у необхідному розмірі.
Позивачі набули право користування спірним житлом, добровільно від нього не відмовлялись, за рішенням суду не були позбавлені такого права, тому одноособова приватизація ОСОБА_4 спірної квартири порушила їх право на приватизацію, відповідно має бути визнана недійсною.
Аргументи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_4 мотивовано тим, що позивачі знали про наявність ордеру, однак про своє право вселитися та користуватися нею, але добровільно від цього відмовилися, тому строк позовної давності для звернення до суду з даним позовом сплинув.
Фактичні обставини справи
Судами встановлено, що з 24 листопада 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 11 вересня 2008 року.
На день реєстрації шлюбу між сторонами, ОСОБА_1 мала від першого шлюбу двох на той час неповнолітніх дітей: дочку - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З 05 серпня 1992 року ОСОБА_4 перебував на квартирному обліку, то після реєстрації шлюбу подав до Головного квартирно-експлуатаційного Управління Міністерства оборони України в квартирну справу нові дані про склад своєї сім'ї, на квартирний облік разом з відповідачем ОСОБА_4 були поставлені його дружина ОСОБА_1 та її на той час неповнолітні діти: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 .
На підставі розпорядження Солом'янської районної у місті Києві державної адміністрації № 2127 від 21 листопада 2007 року «Про надання жилої площі військовослужбовцям гарнізону міста Києва» було вирішено надати ОСОБА_4 чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_2 на родину з шести осіб (він, дружина - ОСОБА_1 , дочка дружини - ОСОБА_5 , син дружини - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 ) із зняттям з квартирного обліку (а.с.100).
Також у даному розпорядженні вказано, що ОСОБА_4 в даний час проходить службу в Головному військовому представництві Міністерства оборони України, проживає в однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 (він, дружина, дочка та син дружини, батько, мати).
02 червня 2008 року ОСОБА_4 отримав ордер № 007863 серія Б на жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 , жилою площею 73,40 кв.м на сім'ю з 6 осіб: він - ОСОБА_4 , дружина - ОСОБА_1 , дочка дружини - ОСОБА_5 , син дружини - ОСОБА_3 , батько - ОСОБА_6 , мати - ОСОБА_7 (а.с.46).
Згідно технічного паспорту спірна квартира є чотирьохкімнатною, ізольованою, жилою площею 73,40 кв.м, загальною площею 129,1 кв.м (а.с.45).
ОСОБА_4 проживав та був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 з 17 липня 2008 року до 31 липня 2008 року та з 14 грудня 2008 року по час реєстрації права власності на квартиру.
ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не проживали та не були зареєстровані у спірній квартирі.
04 вересня 2015 року ОСОБА_4 подав до Дарницької районної у місті Києві державної адміністрації заяву, в якій просив надати йому у приватну власність квартиру АДРЕСА_1 (а.с.37). До заяви було додано довідку про склад сім'ї та документ, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду.
З копії матеріалів приватизаційної справи на квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 встановлено, що ОСОБА_4 надав органу приватизації повний перелік документів, а саме:заяву встановленого зразка на приватизацію квартири від 04 вересня 2015 року (вх. № 55923 від 08 вересня 2015 року); копію паспорта серія НОМЕР_2 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України від 09 жовтня 2008 року; копію технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 , виготовлено станом на 26 серпня 2015 року ТОВ «Техсервісбуд»; довідку про склад сім'ї наймача ізольованої квартири (одноквартирного будинку) та займані ними приміщення, видану ЖЕК-2617; копію ордера № 007863 серія Б на жиле приміщення, видане Солом'янською районною в місті Києві державною адміністрацією 02 червня 2008 року на 6 осіб;довідки з попередніх місць проживання, що підтверджують невикористання ОСОБА_4 житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копію посвідчення «Ветеран військової служби» серія НОМЕР_3 , видане Київським міським військовим комісаріатом Міністерства Оборони України у липні 2008 року, що дає право на пільгові умови приватизації.
Заява для приватизації спірної квартири була подана лише ОСОБА_4 , який проживав та був зареєстрований на момент приватизації в спірній квартирі.
Будь-яких відомостей чи письмової згоди відсутніх членів сім'ї до заяви відповідачем ОСОБА_4 до органу приватизації надано не було.
16 вересня 2015 року сектором (органом) приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації було виданонаказ № 55923 «Про приватизацію квартири АДРЕСА_1 » та прийнято рішення про передачу вказаної квартири ОСОБА_4 у приватну власність (а.с.36).
На підставі даного наказу, 16 вересня 2016 року сектором (органом) приватизації державного житлового фонду Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації Грибкову В. П. було видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.39).
З листа Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 28 листопада 2018 року 3107-23/в704 ОСОБА_1 з родиною 3 особи (вона, син - ОСОБА_3 ; дочка - ОСОБА_5 ) перебувала на квартирному обліку при Святошинській районній в місті Києві державній адміністрації з 28 липня 2011 року.
На підставі розпорядження Святошинської районної у місті Києві державної адміністрації від 11 січня 2006 року № 1 ОСОБА_1 з родиною 3 особи (вона, дочка, син) надано однокімнатну службову квартиру АДРЕСА_5 .
Розпорядженням Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 22 травня 2014 року № 295 затверджено наказ КП «Ремонтно- експлуатаційна організація-9» щодо надання ОСОБА_1 на період роботи робітником з комплексного прибирання та утримання будинків з прилеглими територіями (двірником) на родину 3 особи: вона, ОСОБА_1 , дочка ОСОБА_5 , син ОСОБА_3 , службової двокімнатної квартири АДРЕСА_6 , зі звільненням займаної службової квартири АДРЕСА_5 .
Розпорядженнями Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації від 17 березня 2016 року №172 квартира АДРЕСА_6 виключена з числа службових жилих приміщень КП «Керуюча компанія з обслуговування району м. Києва», а від 06 квітня 2016 року № 215 ОСОБА_1 з сім'єю з 3 осіб знято з квартирного обліку на підставі підпункту 1 пункту 26 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов і надання їм житлових приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР та Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470.
Позивачі були та є забезпечені житлом.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_4 на час приватизації спірної квартири у вересні 2015 року мав право користування нею, оскільки був в ній зареєстрований та проживав, натомість, ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 не проживали та не були зареєстровані у спірній квартирі, відповідно не набули права користування вказаною квартирою та право її приватизації. Окрім того, позивачі реалізували своє право на забезпечення житлом.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до частини другої статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частинами третьою, п'ятою статті 9 Житлового кодексу Української РСР визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло на момент введення в дію цього Закону.
Як визначено частиною другою статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
Таким чином, умовою для здійснення приватизації житла є обов'язкова письмова згода всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, яка оформляється спільною заявою, а тимчасово відсутні дають письмове підтвердження.
Наслідком порушення вимог частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» є визнання приватизації недійсною.
Згідно з пунктом 5 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 15 вересня 1992 року № 56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).
До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно мешкають у квартирі (будинку) разом з наймачем або за яким зберігається право на житло.
За змістом пунктів 20, 21 зазначеного Положення при оформленні заяви на приватизацію квартири (будинку) громадянин бере на підприємстві, що обслуговує жилий будинок, довідку про склад сім'ї та займані приміщення.
У довідці зазначаються члени сім'ї наймача, які прописані та мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло. У довідці вказуються новонароджені і на них враховується норма площі, що передається безкоштовно, незалежно від строку їх народження та введення в дію Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Отже, права фізичної особи на приватизацію житлового приміщення залежать від наявності чи відсутності у цієї особи права на проживання у об'єкті приватизації.
За змістом статті 65 ЖК УРСР за особою не може бути визнано право користування жилим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання в іншому жилому приміщенні.
У статті 107 ЖК УРСР визначено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім'я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Виходячи з аналізу змісту Закону у поєднанні з нормами ст. ст. 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст. 29 ЦК України місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст. 64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право і при тимчасовій відсутності, а відтак і право на приватизацію разом з іншими членами сім'ї.
Установивши, що позивачі не проживали та не були зареєстровані у спірній квартирі, доказів того, що за ними зберігалося право на спірну квартиру, останніми також надано не було, суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок про відмову у задоволенні позову, оскільки права на приватизацію у позивачів не виникло.
Таким чином, на час приватизації спірної квартири у позивачів були відсутні передбачені законом підстави для приватизації спірної квартири, оскільки вони належними та допустимим доказами не довели постійне проживання у цій квартирі, чи мали право на збереження за ними спірного житла.
Окрім того, колегія суддів погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, щодо того, що не знайшли свого підтвердження твердження ОСОБА_1 про те, що вона не знала, що ОСОБА_4 отримав ордер на квартиру , оскільки при одержанні ордера пред'являються паспорти (або документи, що їх змінюють) членів сім'ї, включених до ордера. Отже, зазначене спростовує факт відсутності відомостей у позивача ОСОБА_1 щодо отримання квартири відповідачем ОСОБА_4 , оскільки при отриманні ордеру ОСОБА_4 та члени його сім'ї повинні були пред'являтися паспорти (або документи, що їх змінюють).
Окрім того, судом встановлено, що позивачі забезпечені житлом, а відтак їх право на житло передбачене ст.41 Конституції України не порушено.
Вищевикладеним спростовуються доводи касаційної скарги відносно того, що позивачі набули право користування спірним житлом.
Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 645/37/17, від 13 лютого 2020 року № 910/4557/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 752/4567/19, від 08 квітня 2020 року у справі № 607/4797/19, від 27 травня 2020 року у справі № 537/6061/16-ц, від 13 травня 2020 року у справі № 295/1197/17-ц не заслуговують на увагу, оскільки у вказаних справах не було встановлено, що позивачі не проживали у спірному житловому приміщенні з моменту видання ордеру, як це було встановлено у цій справі, що свідчить про відсутність у них права на приватизацію.
Окрім того, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги відносно того, щосуд апеляційної інстанції безпідставно відкрив апеляційне провадження, оскільки апелянт не усунув недоліки апеляційної скарги та не оплатив судовий збір у необхідному розмірі, оскільки відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване законне та обґрунтоване по суті судове рішення з формальних підстав.
Загалом доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом апеляційної інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів і обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів та їх переоцінювати згідно з положеннями статті 400 ЦПК України .
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді касаційної інстанції немає.
Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук