Ухвала
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 524/8736/19
провадження № 61-18696ск20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Жданової В. С., Зайцева А. Ю.,
розглянув касаційну скаргу Приватного підприємства «Промфактор-Сервіс», подану представником Овчаренком Віталієм Юрійовичем, на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича інноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про державну реєстрацію права власності,
22 січня 2020 року ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони вчинення реєстраційних дій щодо дитячого кафе з реєстраційним номером 1764367253104, загальною площею 335,8 кв. м, розташованого в будинку АДРЕСА_1 .
Заяву обґрунтовував тим, що на сьогоднішній день приміщення кафе, право власності на яке оформлено на підставі оспорюваної ним угоди, може бути безперешкодно відчужено відповідачем, оскільки жодних обмежень на розпорядження нерухомістю немає.
Таке відчуження об'єкта нерухомості унеможливить реалізацію рішення суду в подальшому, чим фактично нівелює його звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору; стане неможливим ефективний захист та поновлення його порушених прав та інтересів.
Окрім того, розпорядження спірним майном до вирішення заявлених позовних вимог може призвести до порушення прав нових власників у випадку задоволення позовних вимог.
Так, відповідач по справі ОСОБА_2 передав права на кафе новому власнику ПП «Промфактор Сервіс».
На сьогоднішній день приміщення кафе знову отримало нового власника ОСОБА_3 , яка володіє 17/20 приміщення.
ОСОБА_1 вважає, що вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є неефективним, оскільки на момент фактичного виконання такого рішення приміщення вже не належить колишньому власнику та, відповідно, ухвала суду про накладення арешту не виконується.
З огляду на викладене, на думку позивача, ефективним та співмірним засобом забезпечення цього позову є заборона вчинення реєстраційних дій щодо майна, яке є предметом спірного договору.
Ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2020 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено.
Накладено заборону вчинення реєстраційних дій щодо дитячого кафе з реєстраційним номером 1764367253104, загальною площею 335,8 кв. м, розташованого в будинку АДРЕСА_1 .
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що наведені позивачем доводи та надані документи, які підтверджують наявність спору, вказують, що заява про забезпечення позову є обґрунтована, а вид забезпечення позову буде співмірним із позовними вимогами.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2020 року залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що ухвала суду першої інстанції постановлена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а підстави для її скасування - відсутні.
У грудні 2020 року ПП «Промфактор-Сервіс» через представника - адвоката Овчаренка В. Ю. звернулось до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у вказаній цивільній справі.
В касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення у справі, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Крім цього, у касаційній скарзі заявник просив поновити строк на касаційне оскарження з посиланням на те, що оскаржувану постанову не отримував, а про її існування дізнався 12 грудня 2020 року з реєстру судових рішень.
Ухвалою Верховного Суду від 24 грудня 2020 року касаційну скаргу ПП «Промфактор-Сервіс» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків, а саме для надання доказів поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження судових рішень. Копія вказаної ухвали неодноразово надсилалась на адресу заявника.
У квітні 2021 року від заявника надійшли матеріали на усунення недоліків касаційної скарги, зазначених в ухвалі Верховного Суду від 24 грудня 2020 року. Так, заявником надано докази на підтвердження поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження, а саме підтверджуючі факт неотримання ПП «Промфактор-Сервіс» постанови Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року при направленні її апеляційним судом.
Відповідно до статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Перевіривши доводи клопотання та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені заявником обставини свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.
Разом із цим, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відсутні підстави для відкриття касаційного провадження, з огляду на таке.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що у провадженні Автозаводського районного суду м. Кременчука знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Науково-виробнича інноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_2 , ПП «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_3 , третя особа - ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про державну реєстрацію права власності.
22 січня 2020 року позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення заборони вчинення реєстраційних дій щодо дитячого кафе з реєстраційним номером 1764367253104, загальною площею 335,8 кв. м, розташованого в будинку АДРЕСА_1 .
Свою заяву обґрунтовував тим, що на сьогоднішній день приміщення кафе, право власності на яке оформлено на підставі оспорюваної ним угоди, може бути безперешкодно відчужено відповідачем, оскільки жодних обмежень на розпорядження нерухомістю немає. Таке відчуження об'єкта нерухомості унеможливить реалізацію рішення суду в подальшому, чим фактично нівелює звернення до суду з позовними вимогами про визнання недійсним договору; стане неможливим ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів.
Окрім того, внаслідок розпорядження спірним об'єктом нерухомості до вирішення заявлених позовних вимог по суті можуть в кінцевому підсумку постраждати, а щонайменше - бути втягнутими в судові процеси, нові власники, що вважатимуть себе добросовісними набувачами в той час, як право первісного власника оспорюється в суді.
Про це свідчить, що, відповідач по справі - ОСОБА_2 передав права на кафе новому власнику - ПП «Промфактор - Сервіс». На сьогоднішній день приміщення кафе знову отримало нового власника - ОСОБА_3 яка володіє 17/20 приміщення.
За викладених обставин, вжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є неефективним, оскільки на момент фактичного виконання такого рішення приміщення вже не належить колишньому власнику, і, відповідно, ухвала суду про накладення арешту не виконується.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.
Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову.
Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,
з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом
в залежності до конкретного випадку.
При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Враховуючи викладене, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття таких заходів забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв'язку із вжиттям такого заходу.
За наведених обставин суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, на законних підставах вжив заходи забезпечення позову.
Доводи касаційної скарги не містять обґрунтованих посилань на порушення судами норм процесуального права, а зводяться до незгоди заявника із застосованими заходами забезпечення позову та власного тлумачення норм цивільно-процесуального законодавства.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
З огляду на викладене, у відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Керуючись частинами першою, четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Клопотання Приватного підприємства «Промфактор-Сервіс» про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.
Поновити Приватному підприємству «Промфактор-Сервіс» строк на касаційне оскарження ухвали Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2020 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства «Промфактор-Сервіс», поданою представником Овчаренком Віталієм Юрійовичем, на ухвалу Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 23 січня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 03 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича інноваційна фірма «ВІЛП», ОСОБА_2 , Приватного підприємства «Промфактор-Сервіс», ОСОБА_3 , третя особа: ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування записів про державну реєстрацію права власності.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді: Є. В. Коротенко
В. С. Жданова
А. Ю. Зайцев