Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 161/11764/15-ц
провадження № 61-7287св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Калараша А. А., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Ткачука О. С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2020 року у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Киці С. І., Осіпука В. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, і остаточно просила визнати за нею право спільної сумісної власності на майно набуте під час проживання разом зі ОСОБА_2 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 19 лютого 2006 року до 05 липня 2007 року включно та під час шлюбу з 06 липня 2007 року, а саме на:
- земельну ділянку площею 0,2304 га для обслуговування цеху з виробництва ковбасних виробів та офісних приміщень, що розташована по АДРЕСА_1 , та приміщення цеху з виробництва ковбасних виробів та офісні приміщення (літера А-2) загальною площею 1 345,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 , загальною вартістю 25 000 000 грн;
- 1/2 частину магазину продовольчих товарів (літера А-9) загальною площею 149,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 4 000 000 грн;
- частину складсько-торгівельного комплексу (літера А-2) загальною площею 113,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 3 000 000 грн;
- приміщення торгового кіоску (літера А-1) площею 17,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 800 000 грн;
-автомобіль марки «Mitsubishi Pajero» 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , державний номерний знак (далі - д.н.з.) НОМЕР_2 , вартістю 400 000 грн;
- автомобіль марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , вартістю 300 000 грн;
- автомобіль марки «Fiat Doblo Cargo», 2008 року випуску з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 , вартістю 280 000 грн;
- автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI», 2008 року випуску з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , вартістю 340 000 грн;
-автомобіль «ЗИЛ 130 В-1 СПГ», 1992 року випуску, шасі № НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 з напівпричепом марки ТЦ 10:00 AM 1992 року випуску, шасі № НОМЕР_20, д.н.з. НОМЕР_11 , вартістю 140 000 грн;
- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_12 від 12 грудня 2011 року;
- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_7» - свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_13 від 10 грудня 2013 року.
Визнати в порядку поділу майна подружжя за нею право власності на:
- 1/2 частину земельної ділянки площею 0,2304 га для обслуговування цеху з виробництва ковбасних виробів та офісних приміщень, що розташована по АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частину приміщення цеху з виробництва ковбасних виробів та офісні приміщення (літера А-2) загальною площею 1345,6 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/4 частину магазину продовольчих товарів (літера А-9), загальною площею 149,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_2 ;
- частину складсько-торгівельного комплексу (літера А-2) загальною площею 113,3 кв. м, за адресою: АДРЕСА_3 ;
- приміщення торгового кіоску (літера А-1) площею 17,7 кв. м, за адресою: АДРЕСА_4 ;
- право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_5» - свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_13 від 10 грудня 2013 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки у спільному майні подружжя (автомобіль марки «Land Rover Range Rover», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_14 , д.н.з. НОМЕР_15 ) в розмірі 490 050 грн.
Зазначений позов мотивований тим, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 29 лютого 2016 року, яке набрало законної сили 04 квітня 2016 року, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 19 лютого 2006 року до 05 липня 2007 року включно.
Під час проживання разом зі ОСОБА_2 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з 19 лютого 2006 року до 05 липня 2007 року включно та під час шлюбу з 06 липня 2007 року ними 08 серпня 2006 року було взято споживчий кредит в АКІБ «УкрСиббанк» на ім'я відповідача ОСОБА_2 в розмірі 140 000 доларів США.
За вказані кошти ними було набуто право власності на: 1/2 частину магазину продовольчих товарів (літера А-9) загальною площею 149,9 кв. м за адресою: АДРЕСА_2 , вартістю 4 000 000 грн; частину складсько-торгівельного комплексу (літера А-2) загальною площею 113,3 кв. м за адресою: АДРЕСА_3 , вартістю 3 000 000 грн; приміщення торгового кіоску (літера А-1) загальною площею 17,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 , вартістю 800 000 грн; земельну ділянку площею 0,2304 га з адміністративним будинком по АДРЕСА_1 , придбана згідно з договором купівлі-продажу від 26 квітня 2007 року № 1465.
Зазначені об'єкти нерухомості були зареєстровані на ім'я відповідача, з її дозволу та відома використовувались в підприємницькій діяльності.
29 травня 2007 року ними було взято споживчий кредит під заставу транспортного засобу в АКІБ «УкрСиббанк» на ім'я відповідача ОСОБА_2 в розмірі 39 200 доларів США для придбання автомобіля марки «Mitsubishi Pajero», 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 , вартістю 400 000 грн.
Вказує, що 02 жовтня 2008 року ними було отримано споживчі кредити в АКІБ «УкрСиббанк» на ім'я відповідача ОСОБА_2 в розмірі 10 915,82 грн, 10 000 доларів США та 253 000 доларів США.
19 березня 2010 року нею було продано особисту приватну власність - квартиру АДРЕСА_5 .
Вищевказані кредитні кошти та кошти від продажу її квартири були використані ними на реконструкцію адміністративного будинку під цех з виробництва ковбасних виробів і офісних приміщень та прохідної по АДРЕСА_1 , придбання обладнання для цеху з виробництва ковбасних виробів та придбання транспортних засобів, а саме: автомобіля марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 , вартістю 300 000 грн; автомобіля марки «Fiat Doblo Cargo», 2008 року випуску, з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 , вартістю 280 000 грн; автомобіля марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI», 2008 року випуску, з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 , вартістю 340 000 грн; автомобіля марки «ЗИЛ 130 В-1 СПГ», 1992 року випуску, шасі № НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 з напівпричепом марки ТЦ 10:00 AM 1992 року випуску, шасі № НОМЕР_20, д.н.з. НОМЕР_11 , вартістю 140 000 грн.; автомобіля марки «Land Rover Range Rover» 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_14 , д.н.з. НОМЕР_16 , вартістю 1 000 000 грн.
Зазначає, що вищевказане рухоме та нерухоме майно набуте ними за спільні кошти під час спільного проживання та шлюбу було зареєстроване на ім'я відповідача ОСОБА_2 .
Крім того, після подання позову вона дізналася про те, що її чоловік ОСОБА_2 16 липня 2015 року без її згоди та відома відчужив автомобіль марки «Land Rover Range Rover» 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_14 , д.н.з. НОМЕР_16 , який придбаний ними під час шлюбу та є спільною сумісно власністю подружжя, громадянці ОСОБА_3 за 981 000 грн, що підтверджується відповідною роздруківкою на транспортний засіб та копією довідки-рахунку.
Даними діями відповідача порушено її право, як співвласника автомобіля, що перебував у спільній сумісній власності подружжя та був відчужений без її згоди, яке може бути захищене шляхом стягнення з відповідача ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя компенсації вартості її частки в спільному майні подружжя.
Враховуючи, що на час розгляду цієї справи судом автомобіль марки «Land Rover Range Rover» 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_17 , д.н.з. НОМЕР_16 не перебуває у власності сторін, вона має право на отримання компенсації вартості її частки, еквівалентної 1/2 вартості автомобіля, тобто 490 500 грн.
При вирішенні справи просила також врахувати те, що з нею проживають та знаходяться на її утриманні неповнолітні діти - дочка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у зв'язку з чим просила відступити від рівності часток подружжя при її поділі з урахуванням інтересів дітей.
Крім того вказує, що під час шлюбу ними було створено та зареєстровано на відповідача право інтелектуальної власності на торгівельні марки (знаки для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_8» - свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_12 від 12 грудня 2011 року та «ІНФОРМАЦІЯ_5» - свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_13 від 10 грудня 2013 року.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року позов задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину автомобіля марки «Land Rover Range Rover», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_17 , д.н.з. НОМЕР_16 .
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В задоволенні решти позову відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою суду від 22 червня 2016 року.
Визнаючи за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частину автомобіля, суд першої інстанції виходив з того, що даний транспортний засіб було придбано за спільні кошти подружжя. Відповідачем вказаний автомобіль було відчужено ОСОБА_3 за 981 000 грн, що підтверджується довідкою-рахунком, проте дана довідка не приймається судом до уваги, оскільки вона анульована і не є належним доказом відповідно до вимог статті 57 ЦПК України 2004 року. Також не може бути взята до уваги визначена позивачем вартість даного автомобіля на день звернення позивача до суду з вказаним позовом в сумі 1 000 000 грн, оскільки позивачем не подано належних доказів, які підтверджують вартість цього автомобіля.
Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, місцевий суд виходив з того, що майно фізичної особи-підприємця (далі - ФОП), як майно для професійної діяльності члена сім'ї, і яке придбане за кошти від своєї діяльності як підприємця і використовується в його підприємницькій діяльності, а не в інтересах сім'ї, слід розглядати як його особисту приватну власність відповідно до статті 57 СК України, а не як об'єкт спільної сумісної власності подружжя, який підпадає під регулювання статей 60, 61 СК України.
Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, а рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року залишено без змін.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, а ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 13 грудня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не довела участь у набутті спірного майна грошовими коштами чи працею, не звернув уваги на норми законодавства та не врахував, що спільність набутого за час шлюбу майна презюмується, а тягар спростування такої презумпції покладається на того з подружжя, хто про це заявляє.
Покладаючи на позивача тягар доказування того, що набуте у шлюбі спірне майно є спільним майном подружжя, суд апеляційної інстанції допустив порушення закріпленого у статті 60 ЦПК України 2004 року принципу доказування кожною стороною тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Згідно з цим принципом, оскільки спільність права власності подружжя на набуте у шлюбі майно презюмується, тягар спростування належності певного майна до спільного майна подружжя покладається саме на ту особу, яка про це заявляє, у даній справі - на ОСОБА_4 .
Зазначаючи про придбання майна за рахунок кредитних коштів, які у подальшому відповідач повертав самостійно, суд апеляційної інстанції у порушення вимог цивільного процесуального законодавства не послався на докази, з яких встановив відповідні обставини.
Крім того, вказуючи, що спірне майно є особистим майном відповідача, так як набуте ним як ФОП і використовується у ході здійснення підприємницької діяльності, суд апеляційної інстанції не спростував доводи апеляційної скарги про те, що майно ФОП може бути об'єктом спільної власності подружжя і предметом поділу між ними з урахуванням загальних вимог законодавства щодо критеріїв визначення спільного майна подружжя та способів його поділу, про що зазначено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-21цс15.
Суд апеляційної інстанції передчасно погодившись із висновками суду першої інстанції про те, що майно ФОП є його особистим майном і не може бути об'єктом спільної сумісної власності подружжя не встановив обставин, які мають значення для справи, а саме не перевірив час і джерело набуття спірного майна, що має значення для правильного вирішення справи. Обмежившись такими висновками, суд не встановив, чи виконані ОСОБА_4 зобов'язання за кредитним договорами і за рахунок яких коштів здійснювалося погашення кредиту, у зв'язку з чим не спростував доводи ОСОБА_1 про погашення кредитної заборгованості за рахунок спільних коштів подружжя.
Вказавши, що погашення кредиту здійснено за рахунок доходів від підприємницької діяльності відповідача суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що грошові кошти, отримані відповідачем від підприємницької діяльності, належать до спільного майна подружжя і не є його особистим майном.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не дослідив подані сторонами докази, зокрема договори про надання споживчого кредита і графіки погашення до них, яким суд першої інстанції оцінки не надав, не встановив, за рахунок яких коштів здійснювалося погашення кредита, та не спростував доводи позивача про те, що таке погашення здійснювалося за спільні кошти.
Також суд не дослідив правовстановлюючі документи на спірне майно, не встановив період його придбання і не послався на докази, які спростовують твердження позивача про віднесення цього майна до спільного майна подружжя у зв'язку з його набуттям за спільні кошти у період проживання з відповідачем однією сім'єю без шлюбу та за час шлюбу.
Погоджуючись із оцінкою, наданою судом першої інстанції довідці-рахунку № 034687, на підставі якої відчужено спірний автомобіль марки «Land Rover Range Rover», та відхиляючи цей доказ як неналежний, апеляційний суд передчасно погодився з тим, що проставлення на довідці штампу «Анульовано» свідчить про її недійсність.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу, не дослідив подані сторонами кредитні договори із графіками погашення до них та правовстановлюючі документи на спірне майно, а також не надав належної оцінки довідці-рахунку № НОМЕР_18 , у зв'язку з чим не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме період і джерела набуття спірного майна та інтелектуальних прав, порядок виконання відповідачем зобов'язань за кредитними договорами і джерела походження коштів, за які здійснено погашення цієї заборгованості, та вартість продажу транспортного засобу марки «Land Rover Range Rover», відчуженого відповідачем без згоди позивача.
Постановою Волинського апеляційного суду від 17 березня 2020 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 листопада 2016 року в частині відмови в позові скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнано за ОСОБА_1 право спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час спільного проживання та за час шлюбу із ОСОБА_4 , а саме на:
- земельну ділянку площею 0,2304 га для обслуговування цеху з виробництва ковбасних виробів та офісних приміщень, що розташована по АДРЕСА_1 ;
- приміщення цеху з виробництва ковбасних виробів та офісні приміщення (літера А-2) загальною площею 1345,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 20/100 частин складсько-торгового комплексу А-2 (площею 113,3 кв. м) за адресою: АДРЕСА_3 ;
- приміщення торгового кіоску А- 1 площею 17,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 ;
- автомобіль марки «Mitsubishi Раjего», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_1 ;
- автомобіль марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску з холодильною установкою, д.н.з. НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_19 ;
- автомобіль марки «Fiat Doblo Cargo», 2008 року випуску з холодильною установкою, д.н.з. НОМЕР_6 , кузов № НОМЕР_5 ;
- автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI», 2008 року випуску з холодильною установкою, д.н.з. НОМЕР_8 , кузов № НОМЕР_7 ;
- автомобіль марки «ЗИЛ 130 В-1 СПГ», 1992 року випуску, д.н.з. НОМЕР_10 , шасі № НОМЕР_9 з напівпричіпом марки ТЦ 10:00 AM (цистерна асенізаційна) 1992 року випуску д.н.з. НОМЕР_11 , шасі № НОМЕР_20 ;
- право інтелектуальної власності на торгівельну марку - «ІНФОРМАЦІЯ_8», свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_12 від 12 грудня 2011 року;
- право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_7», свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_13 від 10 грудня 2013 року.
Стягнуто із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсацію вартості частки автомобіля марки «Land Rover Range Rover», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_16 , кузов № НОМЕР_14 в сумі 490 050 грн.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В решті рішення залишено без змін.
Визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час спільного проживання та за час шлюбу із ОСОБА_4 , суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно набуте сторонами за період з 19 лютого 2006 року до 03 серпня 2015 року, тому належить сторонам на праві спільної сумісної власності.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя 1/2 частини магазину продовольчих товарів по АДРЕСА_2 , апеляційний суд виходив з того, що право власності на зазначене майно набуте відповідачем до 19 лютого 2006 року.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання в порядку поділу майна подружжя за позивачем 1/2 частини нерухомого майна, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_4 використовує зазначене майно у своїй підприємницькій діяльності як ФОП, тому інший з подружжя - позивач ОСОБА_1 має право врахування цього майна при поділі іншого майна подружжя, а не поділ майна, яке використовується у підприємницькій діяльності.
Вимога позивача про стягнення з відповідача в користь позивача компенсації вартості 1/2 частки автомобіля марки «Land Rover Range Rover», 2010 року випуску, д.н.з. НОМЕР_16 , кузов № НОМЕР_14 в сумі 490 050 грн, підлягає задоволенню, оскільки відповідачем автомобіль було відчужено ОСОБА_3 під час перебування сторін у шлюбі без згоди другого із подружжя за ціною 981 000 грн, що не заперечується відповідачем.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У квітні 2020 року ОСОБА_4 подав касаційну на постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржуване судове рішення в частині визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час спільного проживання та за час шлюбу, а саме на: земельну ділянку площею 0,2304 га для обслуговування цеху з виробництва ковбасних виробів та офісних приміщень, що розташована по АДРЕСА_1 ; приміщення цеху з виробництва ковбасних виробів та офісні приміщення (літера А-2) загальною площею 1 345,6 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 ; 20/100 частин складсько-торгового комплексу А-2 (площею 113,3 кв. м) за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення торгового кіоску А-1 площею 17,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 ; право інтелектуальної власності на торгівельну марку - «ІНФОРМАЦІЯ_8», свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_12 від 12 грудня 2011 року та право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_7», свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_13 від 10 грудня 2013 року. В решті постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_4 мотивована тим, що він надав апеляційному суду належні, допустимі та достовірні докази, які спростовують позовні вимоги ОСОБА_1 та підтверджують факт, період і джерела придбання спірного майна за його власні кошти як під час проживання з позивачем без шлюбу, так і під час проживання у шлюбі, проте апеляційний суд відхиляючи докази не зазначив у мотивувальній частині мотиви їх відхилення, не надав оцінку кожному аргументу.
Частину складсько-торгового комплексу (літера А-2) площею 113,3 кв. м по АДРЕСА_3 він придбав до встановленого судом факту спільного проживання його з позивачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу, тому зазначене приміщення не є спільною сумісною власністю.
Торговий кіоск по АДРЕСА_4 він фактично придбав за власні, позичені ОСОБА_6 кошти, до встановленого судом факту спільного проживання його з позивачем однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Спірну земельну ділянку площею та приміщення цеху з виробництва ковбасних виробів та офісні приміщення (літера А-2) за адресою: АДРЕСА_1 він придбав за особисті кошти, отримані 15 лютого 2006 року від продажу павільйону на території торгового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та кошти в сумі 78 000 грн та продажу 01 червня 2006 року автомобіля марки «Mercedes-Benz 612 D» за 107 287,25 грн. У подальшому здійснив реконструкцію придбаного адміністративного будинку під цех з виробництва ковбасних виробів та офісних приміщень.
Позивач у заяві про зменшення позовних вимог просила визнати за нею, зокрема лише право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_5 », тому визнавши за нею право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » суд апеляційної інстанції вийшов за межі позовних вимог.
Крім того, суд апеляційної інстанції не прийняв до уваги укладений 14 грудня 2012 року між ОСОБА_7 та ним договір № 14/12 дарування інтелектуальної власності, за яким ОСОБА_8 подарувала йому інтелектуальну власність у вигляді зображення « ІНФОРМАЦІЯ_7» та цього ж дня вони підписали акт приймання-передачі інтелектуальної власності (зображення знаку « ІНФОРМАЦІЯ_7») у вигляді файлів у програмі Corell DRAW розміром 1,48 МВ. І лише після дарування вказаної торгівельної марки від 10 грудня 2013 року він отримав свідоцтво на даний знак для товарі і послуг за № НОМЕР_13.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Луцького міськрайонного суду Волинської області.
01 липня 2020 року справа № 161/11764/15-ц надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до підпунктів 2.3.25 та 2.3.49 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України, розділу 4.2 Тимчасових засад використання автоматизованої системи документообігу суду та визначення складу суду у Верховному Суді, затверджених постановою Пленуму Верховного Суду від 14 грудня 2017 року № 8 та рішень зборів суддів Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2020 року № 10 «Про внесення змін до рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду від 20 травня 2019 року № 3», у справі призначено повторний автоматизований розподіл судових справ в частині зміни суддів, які не входять до складу постійної колегії суддів.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Грушицького А. І.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2021 року заяву судді Грушицького А. І. про самовідвід задоволено. Передано справу для проведення повторного автоматизованого розподілу.
Доповідачем у цій справі відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено суддю Литвиненко І. В., у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Висоцької В. С., Калараша А. А.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 лютого 2016 року, яке набрало законної сили, встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 19 лютого 2006 року до ІНФОРМАЦІЯ_6 .
З 06 липня 2007 року сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилось двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За час проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу та перебування у зареєстрованому шлюбі ними було придбано наступне майно, на яке позивач просила визнати право спільної сумісної власності та право власності за нею на 1/2 частину спільного майна, а саме:
- земельну ділянку площею 0,2304 га для обслуговування цеху з виробництва ковбасних виробів та офісних приміщень, що розташована по АДРЕСА_1 , та приміщення цеху з виробництва ковбасних виробів та офісні приміщення;
- частину складсько-торгового комплексу А-2 (площею 113,3 кв. м) за адресою: АДРЕСА_3 ;
- приміщення торгового кіоску А-1 площею 17,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_4 ;
- автомобіль марки «Mitsubishi Раjего», 2007 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , кузов № НОМЕР_1 ;
- автомобіль марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску з холодильною установкою, д.н.з. НОМЕР_4 , кузов № НОМЕР_19 ;
- автомобіль марки «Fiat Doblo Cargo», 2008 року випуску з холодильною установкою, д.н.з. НОМЕР_6 , кузов № НОМЕР_5 ;
- автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI», 2008 року випуску з холодильною установкою, д.н.з. НОМЕР_8 , кузов № НОМЕР_7 ;
- автомобіль марки «ЗИЛ 130 В-1 СПГ», 1992 року випуску, д.н.з. НОМЕР_10 , шасі № НОМЕР_9 з напівпричіпом марки ТЦ 10:00 AM (цистерна асенізаційна) 1992 року випуску д.н.з. НОМЕР_11 , шасі № НОМЕР_20 .
Крім того, під час шлюбу відповідачем ОСОБА_4 набуто та зареєстровано права інтелектуальної власності на торгівельні марки (знаки для товарів і послуг) «ІНФОРМАЦІЯ_8», свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_12 від 12 грудня 2011року, та «ІНФОРМАЦІЯ_5», свідоцтво на знак для товарів і послуг № НОМЕР_13 від 10 грудня 2013 року.
З 09 червня 2004 року відповідач ОСОБА_4 зареєстрований як ФОП.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 3 частини першої статті 57 СК України визначено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Статтею 60 СК України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі (частина перша статті 71 СК України).
Вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільні речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої, п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Згідно зі статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Вирішуючи питання щодо правового режиму такого майна, суди зазвичай встановлюють факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясовують час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Рішення обґрунтовують належними і допустимими доказами, про що зазначають у мотивах прийнятого рішення з посиланням на конкретні факти.
У частині першій статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Враховуючи наведене, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з урахуванням встановлених обставин і вимог, дійшов обґрунтованого висновку про те, що придбавши спірне майно під час перебування у фактичних шлюбних відносинах так і під час перебування у зареєстрованому шлюбі сторони набули право спільної сумісної власності на спірне майно відповідно до зазначених положень та її право на рівну частку в майні презюмується.
Також апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір купівлі-продажу торгового кіоску, який укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 та визнаний дійсним рішенням Луцького міськрайонного суду від 24 січня 2008 року, не може свідчити про придбання ОСОБА_4 зазначеного нерухомого майна за особисті грошові кошти, оскільки із змісту договору не встановлено те, що покупець сплачує за приміщення кіоску особисті кошти.
Висновок апеляційного суду про те, що відповідачем не доведено той факт, що спірна земельна ділянка та приміщення цеху з виробництва ковбасних виробів та офісні приміщення є особистою власністю, оскільки придбані за кошти від продажу торгового павільйону на території торгового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_4 » та продажу автомобілів, також є правильним, оскільки ОСОБА_4 не доведено, що саме ці грошові кошти були витрачені на придбання та реконструкцію вказаного нерухомого майна. Як і не доведено позивачем те, що отримані нею кошти від продажу власної квартири по АДРЕСА_6 витрачені на реконструкцію спірного цеху з виробництва ковбасних виробів та офісних приміщень.
Також обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції про те, що частина складсько-торгового комплексу по АДРЕСА_3 придбана відповідачем під час спільного проживання з позивачем без реєстрації шлюбу, оскільки згідно з нотаріально посвідченими договорами купівлі-продажу нежитлового приміщення від 13 червня 2006 року, укладеними із ПП ВКФ «Домінанта», розрахунок буде проведено за придбане приміщення в строк до 01 лютого 2007 року, шляхом сплати в готівковій формі в касу підприємства продавця.
Щодо визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час спільного проживання та за час шлюбу із ОСОБА_4 на право інтелектуальної власності на торгівельну марку - « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_7»
Відповідно до статті 492 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.
Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом (частина перша статті 494 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 495 ЦК України майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором.
Частиною третьою статті 5 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» право власності на знак засвідчується свідоцтвом.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» одночасно з публікацією відомостей про видачу свідоцтва Установа здійснює державну реєстрацію знака, для чого вносить до Реєстру відповідні відомості. Форма Реєстру та порядок його ведення визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері інтелектуальної власності.
Згідно з частинами сьомою, дев'ятою статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» власник свідоцтва може передавати будь-якій особі право власності на знак повністю або відносно частини зазначених у свідоцтві товарів і послуг, на підставі договору. Договір про передачу права власності на знак і ліцензійний договір вважаються дійсними, якщо вони укладені у письмовій формі і підписані сторонами.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частиною другою статті 1114 ЦК України передбачено, що факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до цього Кодексу або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
Встановивши, що відчужені ОСОБА_9 на підставі договору дарування ОСОБА_4 права інтелектуальної власності на спірні торгівельні марки не були зареєстровані за дарувальником в установленому законом порядку, апеляційний суд дійшов правильного висновку про визнання права спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час спільного проживання та за час шлюбу із ОСОБА_4 на право інтелектуальної власності на торгівельну марку - « ІНФОРМАЦІЯ_1 » та право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_5 », оскільки зазначені торговельні знаки були зареєстровані в установленому законом порядку за відповідачем під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі.
Доводи касаційної скарги про те, що позивач у заяві про зменшення позовних вимог просила визнати за нею, зокрема лише право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_5 », тому апеляційний суд визнавши за нею право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » вийшов за межі позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки у поданій 07 листопада 2016 року ОСОБА_1 , зокрема просила визнати за нею право спільної сумісної власності на майно, набуте під час проживання із ОСОБА_4 однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, зокрема на право інтелектуальної власності на торгівельну марку (знак для товарів і послуг) « ІНФОРМАЦІЯ_1 » - свідоцтво на знак для товарів і послуг від 12 грудня 2011 року № НОМЕР_12 , та право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_7» - свідоцтво на знак для товарів і послуг від 10 грудня 2013 року № НОМЕР_13 .
Крім того, позивач просила визнати за нею в порядку поділу майна подружжя право власності, зокрема на право інтелектуальної власності на торгівельну марку « ІНФОРМАЦІЯ_7» - свідоцтво на знак для товарів і послуг від 10 грудня 2013 року № НОМЕР_13, проте у задоволенні цих позовних вимог їй було відмовлено, оскільки зазначене майно є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_4 використовує зазначене майно у своїй підприємницькій діяльності як ФОП, тому інший з подружжя - позивач ОСОБА_1 має право врахування цього майна при поділі іншого майна подружжя, а не поділ майна, яке використовується у підприємницькій діяльності.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів не встановлено, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Однакове застосування закону забезпечує загальнообов'язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права спільної сумісної власності подружжя на майно набуте за час спільного проживання та за час шлюбу із ОСОБА_4 , а саме на: автомобіль марки «Mitsubishi Pajero» 2007 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , д.н.з. НОМЕР_2 ; автомобіль марки «Opel Vivaro», 2005 року випуску з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_3 , д.н.з. НОМЕР_4 ; автомобіль марки «Fiat Doblo Cargo», 2008 року випуску з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_5 , д.н.з. НОМЕР_6 ; автомобіль марки «Mercedes-Benz Sprinter 313 GDI», 2008 року випуску з холодильною установкою, кузов № НОМЕР_7 , д.н.з. НОМЕР_8 ; автомобіль «ЗИЛ 130 В-1 СПГ», 1992 року випуску, шасі № НОМЕР_9 , д.н.з. НОМЕР_10 з напівпричепом марки ТЦ 10:00 AM 1992 року випуску, шасі № НОМЕР_20, д.н.з. НОМЕР_11 ;
в частині стягнення із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 компенсації вартості частки автомобіля марки «Land Rover Range Rover», 2010 року випуску, кузов № НОМЕР_14 , д.н.з. НОМЕР_15 , в розмірі 490 050 грн;
та в частині залишення без змін рішення суду першої інстанціїв касаційному порядку не оскаржується, тому не переглядається Верховним Судом.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Постанову Волинського апеляційного суду від 17 березня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийВ. С. Висоцька Судді:А. А. Калараш І. В. Литвиненко Є. В. Петров О. С. Ткачук