Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 579/867/18
провадження № 61-16103св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 на рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 25 березня 2019 року у складі судді Моргуна О. В. та постанову Сумського апеляційного суду від 23 липня 2019 року у складі колегії суддів: Собини О. І., Хвостика С. Г., Орлова І. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування квартири вона є власником квартири АДРЕСА_1 . З 01 березня 2002 року вона перебувала у шлюбі з відповідачем ОСОБА_2 , який зареєстрований в належній їй на праві власності квартирі. Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 05 травня 2017 року шлюб між сторонами розірвано.
Незважаючи на припинення подружніх відносин та окреме проживання, відповідач залишається зареєстрованим в належній їй квартирі. Три роки як відповідач не проживає в квартирі, не несе витрат з утримання чи ремонту житла. У червні 2017 року відповідач забрав з квартири останні речі, які сторони поділили як спільне майно подружжя. Позивач неодноразово в усній формі зверталася до відповідача з проханням про зняття з реєстрації місця проживання з належного їй житла.
Позивач зазначала, що 10 квітня 2018 року вона направила відповідачу листа в якому висловила прохання про зняття з реєстрації місця проживання на АДРЕСА_1 , але її звернення він проігнорував. Реєстрація відповідача в належній їй квартирі створює для неї труднощі в утриманні квартири, а саме в надмірній оплаті житлово-комунальних послуг, чим порушуються її права як власника. Між сторонами не укладалася угода щодо порядку користування спірної квартирою, з моменту розірвання шлюбу відповідач набув статусу колишнього члена сім'ї власника житла.
Позивач, посилаючись на статті 72, 156 ЖК Української РСР, статті 391, 405 ЦК України, просила суд усунути перешкоди у користуванні своєю власністю, визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .
У червні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом про вселення в квартиру та усунення перешкод у користуванні нею.
Зустрічний позов мотивований тим, що квартира АДРЕСА_1 на праві власності належала його матері ОСОБА_4 01 березня 2002 року між ним та ОСОБА_1 укладено шлюб, після якого ОСОБА_4 та ОСОБА_1 домовилися про те, що квартиру АДРЕСА_1 ОСОБА_4 подарує йому як сину на тих умовах, що він перебуватиме у шлюбі з ОСОБА_1 та разом з нею буде доглядати матір. Цей договір був укладений з ОСОБА_1 як з представником ОСОБА_2 .
Вважав, що квартира належить йому на підставі договору дарування, і лише у квітні 2018 року йому стало відомо, що фактично договір дарування було складено на ОСОБА_1 , яка обманним шляхом спонукала його матір укласти договір дарування.
ОСОБА_2 зазначав, що в квартирі АДРЕСА_1 фактично проживає з 1978 року, за виключенням навчання та служби у збройних силах, і зареєстрований у вказаній квартирі до теперішнього часу. На цей час він не може проживати у цій квартирі у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 після розірвання шлюбу забрала у нього ключі від квартири, та перестала впускати до житла, а тому він не може потрапити до квартири.
Позивач вважав, що він як колишній член сім'ї має право користуватися спірною квартирою, однак не може реалізувати своє право на користування у зв'язку із здійсненням перешкод ОСОБА_1 у користуванні нею. На цей час він дійсно вимушений проживати разом із своєю матір'ю у належному їй на праві власності будинку, оскільки остання є інвалідом 1-ї групи і потребує постійного стороннього догляду. Неодноразові звернення до ОСОБА_1 про надання доступу до квартири та проживання в ній виявилися безрезультатними. До теперішнього часу ОСОБА_1 ключів від квартири не передала і категорично заперечує проти його проживання в квартирі.
ОСОБА_2 зазначав, що має пільги як інвалід війни, а тому ОСОБА_1 комунальні послуги фактично не сплачує, її твердження про сплату надмірних комунальних послуг не відповідає дійсності. Також не відповідає дійсності твердження про те, що він не робить ремонт, адже у 2017 році він ремонтував дах над квартирою у зв'язку з протіканням стелі. У зв'язку з тим, що він вселився в квартиру як член сім'ї, проживав у ній разом із сім'єю, іншого житла не має, він повинен бути вселений у спірну квартиру.
ОСОБА_2 , посилаючись на статті 64, 156 ЖК Української РСР, статті 368, 369 ЦК України, просив вселити його в квартиру АДРЕСА_1 , зобов'язавши ОСОБА_1 передати йому ключі від квартири, та заборонити ОСОБА_1 вчиняти ОСОБА_2 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 25 березня 2019 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено.
Вселено ОСОБА_2 у квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні квартирою, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.
Додатковим рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 01 липня 2019 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 6 150,00 грн в рахунок відшкодування судових витрат за надання правничої допомоги.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що ОСОБА_1 підтвердила належними та допустимими доказами факт відсутності ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання понад один рік, однак доказів неповажності причин такої відсутності не надала. ОСОБА_2 надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження існування поважних причин не проживання його у спірній квартирі, оскільки він вимушений проживати за місцем проживання його матері, яка за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду і саме він надає їй такий догляд. Правові підстави вважати відповідача за первісним позовом таким, що був відсутнім у спірному житловому приміщенні без поважних причин понад один рік та втратив право користування ним, відсутні.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Сумського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Рижова С. Є. залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову ОСОБА_1 та відмову у зустрічному позові.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У жовтні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що порушено її право на розпорядження квартирою, використання її для власного проживання, позивач надала докази відсутності відповідача без поважних причин у квартирі з 2017 року, що свідчить про втрату інтересу до квартири; вселення відповідача у квартиру порушує права її чоловіка та доньки, які проживають у квартирі, суди дійшли помилково висновку про поширення частини другої статті 405 ЦК України на тих членів сім'ї власника житла, з якими припинені сімейні відносини.
У жовтні 2019 року до суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому ОСОБА_2 просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 є власником двокімнатної квартири АДРЕСА_1 і ця обставина підтверджується договором дарування від 11 липня 2002 року посвідченого державним нотаріусом Кролевецької державної нотаріальної контори Солопун М. І., зареєстрованим в реєстрі за № 1-1348 (т. 1 а. с. 10).
Дарувальником квартири була матір відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 , яка на підставі ордеру від 09 січня 1978 року № 376 виданого Виконавчим комітетом міської Ради депутатів трудящих м. Кролевець була надана для проживання їй та її синові ОСОБА_2 - відповідачу у цій справі (т. 1 а. с. 35).
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 березня 2002 року перебували у шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Кролевецьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Сумській області, актовий запис № 35.
Рішенням Кролевецького районного суду Сумської області від 05 травня 2017 року шлюб між сторонами розірвано (т. 1 а. с. 15).
Відповідач ОСОБА_2 є особою із 2-ю групою інвалідності і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (т. 1 а. с. 34).
Сторонами в добровільному порядку поділена спільна сумісна власність набута під час шлюбу (т. 1 а. с. 16).
Відповідно до довідок Виконавчого комітету Кролевецької міської ради Сумської області від 03 травня 2018 року № 2179 та від 24 травня 2018 року № 459 сторони зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 18, 21).
Зазначені обставини також підтверджуються записами в будинковій книзі для прописки громадян в буд. АДРЕСА_1 , та копіями паспортів сторін (т. 1 а. с. 8, 13, 14, 32, 222-225).
Відповідно до довідки до акта МСЕК від 24 січня 2018 року, ОСОБА_4 , 1942 року народження є особою з інвалідністю І групи загального захворювання (а. с. 36).
Згідно з довідками Кролевецького районного ЦПМСД від 14 квітня 2017 року та 13 квітня 2018 року ОСОБА_4 потребує постійного стороннього догляду та непридатна до самообслуговування. ОСОБА_2 за станом здоров'я постійно може надавати соціальні послуги особам з інвалідністю та людям похилого віку (т. 1 а. с. 40, 41).
Відповідач ОСОБА_2 перебуває на обліку в Управлінні соціального захисту населення Кролевецької райдержадміністрації і одержує компенсацію фізичним особам, які надають послуги на особу ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується довідкою Управління соціального захисту населення Кролевецької райдержадміністрації від 12 липня 2017 року № 4776 (т. 1 а. с. 39).
Відповідач ОСОБА_2 понад три роки не проживає в квартирі АДРЕСА_1 . В ній проживає позивач ОСОБА_1 та користується пільгами з оплаті житлово-комунальних послуг, які надані ОСОБА_2 як інваліду війни 2 групи (а. с. 76-80).
ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 протягом трьох-чотирьох років у спірній квартирі не проживає. У 2017 році відповідач виконував ремонтні роботи даху будинку АДРЕСА_3 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 2 розділу II «Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі статтею 156 ЖК Української РСР, яка регулює спірні правовідносини за часом їх виникнення, члени сім'ї власника житлового будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, відповідно до якої до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу.
Отже, наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, визначено право члена сім'ї власника житлового приміщення, який проживає разом з власником у цьому приміщенні, на користування житловим приміщенням, яке, на відміну від встановленого сервітутом права, не припиняється після припинення сімейних відносин.
Вирішуючи питання про співвідношення і застосування статей 391, 395, 405, 406 ЦК України та статей 64, 150 та 156 ЖК Української РСР, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, (провадження № 14-64цс20) виходила з того, що якщо особи, зазначені в частині другій статті 3 СК України, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї, як зазначено у частині другій статті 64 ЖК Української РСР.
Аналіз вищенаведених правових норм дає підстави для висновку про те, що право членів сім'ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім'ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім'ї.
У статті 7 ЖК УРСР передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.
При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім'ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.
Положення статті 406 ЦК України у спорі між власником та колишнім членом його сім'ї з приводу захисту права власності на житлове приміщення, можуть бути застосовані за умови наявності таких підстав - якщо сервітут був встановлений, але потім припинився. Однак встановлення такого сервітуту презюмується на підставі статті 402, частини першої статті 405 ЦК України.
Дійсна сутність відповідних позовних вимог має оцінюватись судом виходячи з правових та фактичних підстав позову, наведених у позовній заяві, а не лише тільки з формулювань її прохальної частини, які можуть бути недосконалими.
У всякому разі неможливість для власника здійснювати фактичне користування житлом (як і будь-яким нерухомим майном) через його зайняття іншими особами не означає втрату власником володіння такою нерухомістю.
Такі висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 353/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18).
При розгляді справи по суті необхідно звернути увагу на баланс інтересів сторін спору.
Таким чином, питання про визнання припиненим права користування житлом та зобов'язання відповідача звільнити житло у контексті пропорційності застосування такого заходу має оцінюватися з урахуванням обставин щодо об'єкта нерухомого майна та установлених статтею 50 ЖК Української РСР вимог, що ставляться до жилих приміщень, а також наявності чи відсутності іншого житла.
Також необхідно дослідити питання дотримання балансу між захистом права власності позивача, та захистом права відповідача як колишнього члена її сім'ї на користування квартирою.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Також перераховані конкретні способи захисту цивільних прав та інтересів.
Дійсно, як ЖК Української РСР, так і ЦК України передбачено підстави визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Ці підстави передбачені у статтях 71, 72 ЖК Української РСР та статті 405 ЦК України.
Разом із тим припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Проте зазначена норма не передбачає можливості визнавати особу такою, що втратила право на житлову площу.
Вимоги про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном ОСОБА_1 не заявляла.
Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405 ЦК України слід дійти до висновку, що положення статей 383, 391 ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім'ї, а положення статті 405 ЦК України регулює взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім'ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім'ї власника без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Зазначений висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладений у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 521/17805/16-ц.
Таким чином, доводи касаційної скарги про те, що суди дійшли помилково висновку про поширення частини другої статті 405 ЦК України на тих членів сім'ї власника житла, з якими припинені сімейні відносини, є помилковими.
Встановивши, що ОСОБА_1 підтвердила належними та допустимими доказами факт відсутності ОСОБА_2 за зареєстрованим місцем проживання понад один рік, однак доказів неповажності причин такої відсутності не надала, а ОСОБА_2 надав достатньо належних та допустимих доказів на підтвердження існування поважних причин не проживання його у спірній квартирі, оскільки він вимушений проживати за місцем проживання його матері, яка за станом здоров'я потребує постійного стороннього догляду і саме він надає їй такий догляд, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав вважати відповідача за первісним позовом таким, що був відсутнім у спірному житловому приміщенні без поважних причин понад один рік, та втратив право користування ним.
Доводи касаційної скарги про те, що порушено її право на розпорядження квартирою, використання її для власного проживання, позивач надала докази відсутності відповідача без поважних причин у квартирі з 2017 року, що свідчить про втрату інтересу до квартири; вселення відповідача у квартиру порушує права її чоловіка та доньки, які проживають у квартирі, висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України.
Врахувавши те, що відповідач проживає у квартирі з дитинства, яка була подарована позивачу матір'ю відповідача, а також те, що відповідач відсутній у квартирі з поважних причин (догляд за матір'ю), суди попередніх інстанцій дослідили питання дотримання балансу між захистом права власності позивача та захистом права відповідача як колишнього члена її сім'ї на користування квартирою та оцінивши позовні вимоги на предмет пропорційності переслідуваній легітимній меті у світлі статті 8 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свобод, дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав вважати відповідача за первісним позовом таким, що втратив право користування житлом та про наявність підстав для вселення його до квартири.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду.
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Оскільки ухвалою Верховного Суду від 01 жовтня 2019 року зупинено виконання рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 25 березня 2019 року до закінчення касаційного провадження, слід поновити виконання цього судового рішення.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 25 березня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 23 липня 2019 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Кролевецького районного суду Сумської області від 25 березня 2019 року.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська