Постанова
Іменем України
22 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 199/6864/13-ц
провадження № 61-14268св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Стрільчука В. А., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Петренко Катерина Володимирівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу адвоката Роговської Алли Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року у складі судді Якименко Л. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у складі колегії суддів: Красвітної Т. П., Свистунової О. В., Єлізаренко І. А.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Петренко К. В., про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що він є сином ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне йому майно. За своє життя ОСОБА_3 11 жовтня 2006 року склав заповіт, яким усе належне йому майно заповідав сину ОСОБА_1 .
Позивач зазначав, що при оформленні спадщини йому стало відомо про наявний новий заповіт від 25 грудня 2010 року, який, нібито, складений його батьком ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 .
Оскільки позивач є єдиним спадкоємцем після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , батько на користь сина склав заповіт, а відповідач по відношенню до спадкодавця є сторонньою особою, позивач вважав, що заповіт від 25 грудня 2010 року був підписаний не самим заповідачем ОСОБА_3 , який за станом здоров'я та значним погіршенням зору не міг підписати такий заповіт.
Позивач, уточнивши позовні вимоги, просив визнати недійсним заповіт від 25 грудня 2010 року від імені ОСОБА_3 , складений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., зареєстрований в реєстрі за № 2393 (а. с. 27-28 т. 2).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що враховуючи висновок судової почеркознавчої експертизи від 04 грудня 2018 року № 3476-18, де встановлено, що рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_3 у оспорюваному заповіті від 25 грудня 2010 року виконані самим ОСОБА_3 та акт від 26 червня 2014 року № 24 амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи про те, що ОСОБА_3 за життя, на момент складання заповіту 25 грудня 2010 року, будь-яким психічним розладом не страждав, за своїм психічним станом в той період часу він розумів значення своїх дій і міг керувати ними, заповіт укладений у належній письмовій нотаріальній формі, а тому ознак недійсності (нікчемності) оспорюваного заповіту не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при вирішенні справи суд першої інстанції правильно визначив характер правовідносин між сторонами, вірно застосував закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідив матеріали справи та надав належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у вересні 2020 року до Верховного Суду, адвокат Роговська А. О. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року відкрито касаційне провадження, витребувано справу з суду першої інстанції.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду та у січні 2021 року передана судді-доповідачу Мартєву С. Ю.
Межі та підстави касаційного перегляду
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень адвокат Роговська А. О. в інтересах ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання щодо призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи та комплексної судової експертизи.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд установив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого повторно Кіровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 13 січня 2015 року (а. с. 55 т. 3).
Позивач ОСОБА_1 зареєстрований та постійно проживає у сел. Ягідне Ягодинського району Магаданської області Російської Федерації (а. с. 3, 5 т. 1).
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 , видане Амур-Нижньодніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області 06 травня 2011 року, актовий запис № 775 (а. с. 13 т. 1).
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина на все належне йому майно.
За своє життя ОСОБА_3 11 жовтня 2006 року склав заповіт, що посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу В. В. Мішекіним, реєстровий номер 6467, яким все належне йому майно заповідав сину ОСОБА_1 (а. с. 8 т. 1).
25 грудня 2010 року ОСОБА_3 було складено заповіт, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Петренко К. В., реєстровий № 2393, відповідно до якого все своє майно заповів на користь ОСОБА_2 (а. с. 7 т. 1).
Із заявами про прийняття спадщини звернулись: 28 травня 2011 року позивач ОСОБА_1 , 12 липня 2011 року відповідач ОСОБА_2 (спадкова справа № 496/2011 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , а. с. 20-176 т. 3).
У цій справі вирішувались наступні клопотання представника позивача щодо призначення судових експертиз.
За клопотанням представника позивача ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 березня 2014 року призначено судову-психіатричну експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання: чи могло привести вживання ОСОБА_3 знеболювальних лікарських препаратів на протязі останнього року життя до розладу його психічного стану? Чи міг керувати своїми діями та усвідомлювати їх значення в момент підписання заповіту від 25 грудня 2010 року ОСОБА_3 .? Чи знаходився ОСОБА_3 в момент підписання заповіту від 25 грудня 2010 року у стані психічного розладу під впливом сильнодіючих знеболювальних медичних препаратів або інших чинників? Чи міг ОСОБА_3 усвідомлювати свої дії та надавати звіт своїм діям станом на 25 грудня 2010 року? (а. с. 42 т. 1).
Відповідно до акта від 26 червня 2014 року № 24 амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_3 за життя в період часу, який цікавить суд (на момент складання заповіту 25 грудня 2010 року), будь-яким психічним розладом не страждав. За своїм психічним станом в той період часу він розумів значення своїх дій і міг керувати ними (а. с. 53-54 т. 1).
За клопотанням представника позивача ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 серпня 2014 року у цій справі було призначено почеркознавчу експертизу на вирішення якої поставлені наступні питання: виконані рукописні записи та підписи у заповітах від імені ОСОБА_3 від 11 жовтня 2006 року, 25 грудня 2010 року однією і тією ж особою - ОСОБА_3 або іншими особами з наслідуванням підпису ОСОБА_3 .? Якщо виконані рукописні записи та підписи у заповітах від імені ОСОБА_3 від 11 жовтня 2006 року та 25 грудня 2010 року однією і тією ж особою - ОСОБА_3 , то чи могли бути рукописні текст та підписи у заповіті від імені ОСОБА_3 від 25 грудня 2010 року виконаними у зміненому стані, а саме під час дії сильнодіючих чи знеболювальних препаратів або інших чинників? Чи змінювався почерк ОСОБА_3 з роками, та які цьому могли бути причини? Витрати пов'язані з оплатою експертизи були покладені на позивача ОСОБА_1 (а. с. 69 т. 1).
Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз 14 квітня 2015 року наглядове провадження № 4360-14 за вищевказаною ухвалою місцевого суду від 12 серпня 2014 року було закрите без виконання судової почеркознавчої експертизи у зв'язку з невнесенням позивачем ОСОБА_1 коштів за проведення експертизи та ненаданням додаткових матеріалів, що були витребувані експертом (а. с. 97 т. 1).
За клопотанням представника позивача ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2015 року у цій справі було призначено почеркознавчу експертизу (а. с. 111 т.1).
Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 03 серпня 2015 року № 2319-15, складеного судовим експертом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, підпис від імені ОСОБА_3 в графі «Підпис» та рукописні записи «Прочитано мною в слух и собственно ручно подписано» у заповіті ОСОБА_3 від 11 жовтня 2006 року, що виконаний на нотаріальному бланку серії ВЕС № 459319, посвідчений приватним нотаріусом Мішекіним В. В. та зареєстрований в реєстрі за № 6467 - виконані ОСОБА_3 ; повідомлено про неможливість надання висновку почеркознавчої експертизи в частині питань стосовно заповіту ОСОБА_3 від 25 грудня 2010 року через невиконання клопотання експерта про надання оригіналу вказаного заповіту (а. с. 114-123 т. 1).
За наступним клопотанням представника позивача ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 вересня 2015 року у цій справі призначено повторну судову почеркознавчу експертизу (а. с. 133 т.1); витрати пов'язані з проведенням судової почеркознавчої експертизи були покладені на позивача ОСОБА_1 .
Згідно з листом Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз від 26 січня 2015 року наглядове провадження за вищевказаною ухвалою місцевого суду від 17 вересня 2015 року закрите без виконання судової почеркознавчої експертизи у зв'язку з невнесенням позивачем ОСОБА_1 коштів за проведення експертизи (а. с. 143 т. 1).
За п'ятим клопотанням представника позивача від 22 березня 2016 року (а. с. 158 т. 1) ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 березня 2016 року у цій справі призначено повторну судову почеркознавчу експертизу (а. с. 160 т. 1).
Відповідно до повідомлення від 23 червня 2016 року № 1712-16 Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз, висновок судово-почеркознавчої експертизи надати неможливо через невиконання клопотання експерта (а. с. 167-168 т. 1).
За наступним клопотанням представника позивача від 31 жовтня 2017 року (а. с. 33 т. 2) ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року у цій справі призначено додаткову судову почеркознавчу експертизу (а. с. 35 т. 2).
Згідно з висновком експерта від 04 грудня 2018 року № 3476-18 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи, проведеної Дніпропетровським науково-дослідним інститутом судових експертиз на підставі ухвали Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року, встановлено, що рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_3 у заповітах від 11 жовтня 2006 року та від 25 грудня 2010 року виконані самим ОСОБА_3 (а. с. 72-82 т. 2).
У липні 2019 року представником позивача було подане до місцевого суду клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи (а. с. 150 - 152 т. 2). На вирішення експертизи позивач просив поставити наступне питання: чи виконані записи та підписи від імені ОСОБА_3 у заповітах від 11 жовтня 2006 року та 25 грудня 2010 року однією і тією ж особою - ОСОБА_3 або іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_3 .?
Клопотання представника позивача з аналогічним змістом подане 16 червня 2020 року суду апеляційної інстанції. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у задоволенні цього клопотання представника позивача ОСОБА_1 відмовлено з наведенням детального обґрунтування; ухвала апеляційного суду знаходиться в матеріалах справи. Зазначене клопотання представника позивача визнано немотивованим, безпідставним.
Представником позивача апеляційному суду надано клопотання про призначення у справі комплексної судової експертизи для вирішення наступних питань: чи міг ОСОБА_3 в силу свого захворювання та з показниками зору правого ока 0,02 сф-2,0 Д=0,09, лівого ока - 0,2 н/к самостійно прочитати та підписати заповіт 25 грудня 2010 року? Чи виконані рукописні записи та підписи у заповітах від імені ОСОБА_3 від 11 жовтня 2006 року та від 25 грудня 2010 року однією і тією ж особою - ОСОБА_3 , або іншими особами з наслідуванням підпису ОСОБА_3 .? (а. с. 191-193, 205-207 т. 2).
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про призначення комплексної судової експертизи відмовлено з наведенням детального обґрунтування; це клопотання представника позивача визнано немотивованим, безпідставним та таки, що перебуває на межі із зловживанням процесуальними правами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Відповідно до частини другої статті 1236 ЦК України заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із частинами першою, другою статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою, шостою статті 203 ЦК України, де закріплено, що зміст правочину не має суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками не може суперечити правам та інтересам їх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей; недійсним також є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.
Статтею 1247 ЦК України встановлено, що заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (частина перша статті 1257 ЦК України).
Встановивши, що оспорюваний заповіт укладений у належній письмовій нотаріальній формі та врахувавши те, що рукописні записи та підписи від імені ОСОБА_3 у оспорюваному заповіті від 25 грудня 2010 року виконані самим ОСОБА_3 , який за життя, на момент складання цього заповіту, будь-яким психічним розладом не страждав, за своїм психічним станом в той період часу розумів значення своїх дій і міг керувати ними, суди попередніх інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли правильного висновку про відсутність ознак недійсності (нікчемності) оспорюваного заповіту.
Наведені у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження щодо необґрунтованого відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України), зокрема щодо призначення у справі повторної судової почеркознавчої експертизи та комплексної судової експертизи не знайшли свого підтвердження.
Твердження заявника про те, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи та комплексної судової експертизи, не є підставою для скасування судових рішень, оскільки ОСОБА_1 не доведено необґрунтованості чи суперечності висновку судової почеркознавчої експертизи від 04 грудня 2018 року № 3476-18 та акта амбулаторної (посмертної) судово-психіатричної експертизи від 26 червня 2014 року № 24 іншим матеріалам справи.
Судові експертизи у зазначеній цивільній справі проводили атестовані судові експерти, які мають відповідну освіту, необхідну для проведення такої експертизи. Суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що висновки експерта відповідають вимогам чинного законодавства, не містять недоліків, які б породжували сумніви у правильності та обґрунтованості зроблених висновків, узгоджуються з іншими доказами, які надані у цій справі. Крім того, при призначенні і проведенні експертиз відводи експертам не заявлялись, що підтверджується письмовими матеріалами справи, протоколами та звукозаписами судових засідань.
Факт наявності захворювань зору у спадкодавця не свідчить про неможливість спадкодавця, на час укладення заповіту, прочитати його текст та підписати.
Спірний заповіт записаний нотаріусом зі слів ОСОБА_3 ; заповіт до підписання прочитаний у голос особисто заповідачем ОСОБА_3 і власноручно підписаний ним у присутності нотаріуса. При укладенні заповіту нотаріусом було встановлено особу заповідача, дієздатність заповідача перевірено (а. с. 7 т.1).
Крім того, із матеріалів справи убачається, що представник позивача неодноразово звертався із клопотаннями про призначення повторної судової почеркознавчої експертизи, які були задоволені місцевим судом та не проведені у зв'язку з невнесенням позивачем ОСОБА_1 коштів за проведення експертизи та через невиконання клопотання експерта.
Отже, суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання представника позивача з аналогічним змістом, у зв'язку з відсутністю мотивування та безпідставністю, а також у задоволенні клопотання представника про призначення комплексної судової експертизи у зв'язку з тим, що воно також не містить мотивування, є безпідставним та перебуває на межі із зловживанням процесуальними правами.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частини другої цієї ж статті суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом і неприпустимість зловживання процесуальними правами є основними засадами (принципами) цивільного судочинства (пункти 2 та 11 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина перша статті 44 ЦПК України).
У справах «Осман проти Сполученого королівства» та «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз'яснив, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
У рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість доводів заявника про порушення судом норм процесуального права, а саме відхилення клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.
ЄСПЛ вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу адвоката Роговської Алли Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 16 серпня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 16 червня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. А. Стрільчук І. М. Фаловська