номер провадження справи 28/4/21
20.04.2021 Справа № 908/139/21
м.Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Федорової Олени Владиславівни при секретарі Самойленко О.П. розглянув у відкритому судовому засіданні справу:
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Домінант Груп» (49005, м. Дніпро, вул. Ударників, буд. 42)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю «Градоліт» (69006, м. Запоріжжя, Парковий Бульвар, буд. 1-Б)
про стягнення грошових коштів
Представників сторін:
від позивача: Токовенко О.В., посвідчення №1126 від 13.02.2003, ордер №2097/015 від 29.03.2021, адвокат, Залевський Є.О., посвідчення №0375 від 08.04.1999, ордер №2099/036 від 29.03.2021, адвокат, ОСОБА_2., паспорт серія НОМЕР_1 від 09.04.1996, наказ №2 від 01.03.2021;
від відповідача: Чулой І.С., посвідчення №002164 від 16.05.2019, ордер №1035792 від 04.02.2021, адвокат.
До Господарського суду Запорізької області звернулося ТОВ «Домінант Груп» з позовом до ТОВ «Градоліт» про стягнення 420.242,39 грн.
В обґрунтування підстави звернення з позовом до суду позивач зазначив невиконання відповідачем зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого товару в рамках договору №19 від 06.10.2020 у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 420.242,39 грн. Також позивачем в порядку ст. 81 ГПК України заявлено клопотання про витребування у відповідача доказів для всебічного та повного розгляду спору.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2021 позовну заяву передано на розгляд судді Федорової О.В.
Ухвалою суду від 18.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/139/21, присвоєно справі номер провадження 28/4/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) учасників справи. Відповідачу запропоновано у строк до 16.02.2021 надати відзив на позовну заяву.
04.02.2021 від позивача з супровідним листом до суду надійшов Акт звірки взаємних розрахунків, який підписано з боку ТОВ «Домінант Груп» та докази надсилання зазначеного Акту на адресу відповідача.
17.02.2021 на адресу суду від ТОВ «Градоліт» надійшов відзив на позов, відповідно до якого відповідач підтвердив факт отримання від позивача товару у період з 07.10.2020 по 09.10.2020 на загальну суму 298.228,84 грн. Зазначив, що в момент поставки товар не був забезпечений товаросупровідними документами, єдине, що супроводжувало товар, це рахунки на оплату. Зобов'язання щодо оплати зазначеного товару відповідачем виконані. Зауважив, що інші поставки позивачем не здійснювались, тому відсутні підстави для стягнення коштів. Звертав увагу суду, що надані позивачем документи виписані з порушенням. Просив в позові відмовити.
У відповіді на відзив, яка отримана судом 24.02.2021, позивач спростовує доводи та заперечення відповідача про відсутність поставок товару у період з 09.10.2020 по 30.10.2020 за видатковими накладними: №ДО-0000133 від 09.10.2020 на суму 64271,88 грн., №ДО-0000134 від 10.10.2020 на суму 61734,28 грн., №ДО-0000135 від 10.10.2020 на суму 54412,69 грн., №ДО-0000139 від 17.10.2020 на суму 63273,48 грн., №ДО-0000141 від 17.10.2020 на суму 57532,69 грн., №ДО-0000148 від 30.10.2020 на суму 60652,68 грн., №ДО-0000150 від 30.10.2020 на суму 58364,69 грн. Зазначив, що за кожною поставкою товару водій відповідача ОСОБА_1 приїздив до складу позивача, співробітники позивача здійснювали зважування, завантаження товару на автомобільний транспорт відповідача, виписували товаросупровідні документи, надавали їх водію та він здійснював перевезення до пункту призначення разом з документами. Зауважував, що без оформлення цих документів для перевезення неможливо здійснювати перевезення вантажу автомобільним транспортом, оскільки це є порушенням Правил перевезення вантажів, затв. Наказом Мінтранспорту України №363 від 14.10.1997. Також позивач повторно зазначив, що 13.11.2020 на адресу відповідача був відправлений пакет оригіналів документів для їх підписання. Втім, 11.12.2020 позивачем від відповідача було отримано видаткові накладні (в кількості 12 штук) та акт звірки від 31.10.2020 лише з оригіналом печатки відповідача. Просив суд надати час для подання додаткових доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
03.03.2021 судом отримано клопотання ТОВ «Домінат Груп» про долучення додаткових доказів, зокрема, оригіналів заяв свідків ОСОБА_2 від 01.03.2021, ОСОБА_3 від 01.03.2021 та ОСОБА_4 від 01.03.2021, наряди на відпуск навального товару, пропуски, данні директора ТОВ «Градоліт», скриншот-переписки, електронне листування між позивачем та відповідачем, деталізація дзвінків.
У запереченнях на відповідь на відзив вих. №01/03 від 01.03.2021, які отримані судом 05.03.2021, відповідач підтримав свою позицію щодо відсутності між сторонами господарських правовідносин, які б регулювалися умовами договору №19 від 06.10.2020. Також зауважував, що в наданих позивачем ТТН окрім підпису директора позивача немає підписів та відміток інших осіб. ТТН не містять посилання на довіреність, на підставі якої(их) було уповноважено представника замовника отримувати та супроводжувати товар. Крім того, в ТТН не міститься посилання на спосіб визначення маси вантажу.
10.03.2021 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення щодо клопотання позивача про долучення додаткових доказів від 01.03.2021. Просив суд відмовити в його задоволенні у зв'язку з порушенням позивачем приписів п. 8 ч. 2 ст. 162 ГПК України
Ухвалою суду від 09.03.2021 вирішено розгляд справи №908/139/21 здійснювати за правилами загального позовного провадження, замінити засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, підготовче засідання призначено на 30.03.2021.
До початку судового засідання 30.03.2021 позивачем подано клопотання про долучення додаткових доказів, зокрема видаткових накладних підписаних водієм.
Ухвалою суду від 30.03.2021 закрито підготовче провадження, справу №908/139/21 призначено до судового розгляду по суті на 20.04.2021.
20.04.2021 представником відповідача надано заперечення щодо клопотання позивача про долучення додаткових доказів від 26.03.2021, оскільки воно заявлено з порушенням приписів п. 8 ч. 2 ст. 162 ГПК України.
Проаналізувавши матеріали справи, зокрема, ухвалу суду від 09.03.2021 про заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням, суд дійшов висновку про можливість прийняття наданих позивачем додаткових доказів та їх дослідження при розгляді цієї справи.
Судом перевірені повноваження присутніх в судовому засіданні представників сторін. З'ясовано про обізнаність уповноважених представників позивача та відповідача про права та обов'язки учасників судового процесу. Відводів складу суду не заявлено.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 ГПК України за допомогою звукозаписувального технічного засобу. Фіксування судового процесу за допомогою відеозаписувального технічного засобу судом не здійснювалось у зв'язку з відсутністю у суду такої технічної можливості.
Представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги, просив позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача підтримав заперечення, просить суд в позові відмовити, оскільки позивачем не доведений факт наявності заборгованості у зазначеному в позові розмірі.
В судовому засіданні 20.04.2021 суд визнав наявні документи достатніми для об'єктивного та всебічного розгляду спору, внаслідок чого, в порядку ст. 240 ГПК України, проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення та надісланий на адреси сторін.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд
Короткий зміст позовних вимог:
Позовні вимоги заявлені на підставі договору №19 про довгострокові поставки товару від 06.10.2020 (надалі - договір).
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується протягом строку дії договору поставити покупцю за узгодженою номенклатурою та об'єму товар у власність для використання його у підприємницькій діяльності, а покупець зобов'язується прийняти та оплати цей товар на умовах, які визначені цим договором.
Предметом цього договору є товар - Портландцемент ПЦ ІІ/Б-Ш-400 навал (п. 1.2 договору).
Пунктом 1.3 договору встановлено, що найменування (асортимент), кількість, технічні умови та ціна товару визначаються сторонами в Специфікаціях до цього договору, які є невід'ємними частинами цього договору після їх підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками.
В розділі 3 договору узгоджені вартість та порядок розрахунків, зокрема, в п. 3.1 зазначено, що покупець зобов'язується оплатити прийнятий товар за цінами, які узгоджені в специфікації на умовах 100% попередньої оплати.
Позивач зазначає, що Специфікацією № 1 від 06.10.2020 до Договору поставки, передбачені ціна, умови поставки та умови оплати. А саме, сторони домовились про поставку товару в кількості 1000 тон, на загальну суму 2.080.000 грн. на умовах оплати впродовж 7 банківський днів з дати оформлення видаткової накладної.
Як зазначено позивачем, на виконання умов Договору поставки, ТОВ «ДОМІНАНТ ГРУП» поставило ТОВ «ГРАДОЛІТ» за період з 07.10.2020р. по 10.10.2020р. товар на суму 478.648,69 грн. за видатковими накладними:
- видаткова накладна № ДО-0000125 від 07.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000126 від 07.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000124 від 08.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000129 від 08.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000131 від 09.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000133 від 09.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000134 від 10.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000135 від 10.10.2020.
Разом з товаром покупцю був переданий Договір № 19 від 06.10.2020 (2 екземплара), Специфікація, рахунки на оплату, видаткові накладні, ТТН. Однак покупець не передав постачальнику його екземпляри документів, які повинні бути підписані з боку покупця.
Після прийняття відповідачем товару за вказаними вище видатковими накладними, він здійснив оплату 16.10.2020 згідно банківських виписок на суму 298.229,84 грн.
За період з 17.10.2020 по 30.10.2020 позивач поставляв ще товар за видатковими накладними на суму 239.823,54 грн.:
- видаткова накладна № ДО-0000139 від 17.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000141 від 17.10.2020,
- видаткова накладна № ДО-0000148 від 30.10.2020,
- видаткова накладна №ДО-0000150 від 30.10.2020.
Ці видаткові накладні також були передані покупцю разом з товаром.
Таким чином, за період з 07.10.2020р. по 20.10.2020р. позивач поставив товар на загальну суму 718.472,23 грн., відповідач частково сплатив вартість отриманого товару на суму 298.229,84 грн., залишок несплаченого товару склав 420.242,39 грн. (718 472,23 грн.- 298 229,84 грн.=420 242,39 грн.).
Позивач відобразив у податкової декларації за звітний період обсяги постачання товару та сплатив з цього податки.
Оскільки відповідач не надав позивачу підписані з його сторони Договір № 19 від 06.10.2020, Специфікацію, видаткові накладні, ТТН та не сплатив залишок суми, позивач повторно направив 13.11.2020 на адресу відповідача зазначені документи. Пакет документів був прийнятий покупцем 18.11.2020р. згідно відстеження (трекинг) поштового номеру відправлення за номером 5203000359269.
У грудні 2020 року позивач отримав поштою пакет документів відповідача, в якому відповідач надав видаткові накладні та Акт звірки з його оригіналом печатки, але без підпису. Договір № 19 від 06.10.2020р. з додатком, ТТН (екземпляри для позивача) не надано.
Узагальнення доводів позивача:
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором №19 про довгострокові поставки товару від 06.10.2020 щодо повної та своєчасної оплати отриманого товару та наявність заборгованості у розмірі 420 242,39 грн. стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.
Узагальнення доводів відповідача:
Протягом жовтня 2020 року відповідач мав правовідносини з придбання у ТОВ «Домінант Груп» товару, а саме Портландцементу ІІ/Б-400 навал:
- 07.10.2020 29,58 тн. на суму 61525,28 грн.,
- 07.10.2020 28,14 тн. на суму 58531,09 грн.,
- 08.10.20р. 28,44 тн. на суму 59155,09 грн.,
- 08.10.20р. 29,38 тн. на суму 61110,29 грн.,
- 09.10.20р. 27,84 тн. на суму 57907,09 грн.
Замовлення товару здійснювалось у телефонному режимі.
Поставка товару здійснювалась на умовах поставки на склад покупця.
Отриманий товар за вказаний період з 07.10.2020 по 09.10.2020 за п'ятьма накладними, незважаючи на той факт, що первісні бухгалтерські документи по поставкам були відсутні, ТОВ «Градоліт» було оплачено.
В момент поставки, товар не був забезпечений товаросупровідними документами, в тому числі щодо якості. Єдине, що супроводжувало товар, це рахунки на оплату.
Будь-яких договорів цивільно-правового характеру у письмовій формі у вигляді двосторонньо підписаних документів сторонами не укладалось і, відповідно, не підписувалось.
Товар на вказану у позові суму відповідачу не поставлявся, тому у відповідача відсутні зобов'язання перед позивачем щодо оплати заборгованості.
Обставини справи, встановлені судом та оцінка доводів сторін у справі:
Заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши обставини справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 420.242,39 грн. в рамках договору №19 про довгострокові поставки товару від 06.10.2020 не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
При цьому, предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі способами захисту права саме - заходами, які прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.
Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом № 475/97-ВР від 17.07.97 (надалі - Конвенція), кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
З огляду на приписи статті 9 Конституції України, статті 3 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту й у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Відповідно до приписів ст. ст. 15 та 16 ЦК України, ст. 20 ГК України спосіб захисту прав повинен бути таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням. Застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Реалізуючи право на судовий захист, позивач у позові зазначив про неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо повної та своєчасної оплати поставленого товару в рамках договору №19 про довгострокові поставки товару від 06.10.2020.
Статтею 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Частиною 1 ст. 179 ГК України встановлено, що майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту (ч. 4 ст. 179 ГК України).
Положеннями ст. 180 ГК України унормовано, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.
У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни.
Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 74 ГПК України унормовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 79 ГПК України).
Враховуючи викладене, суд зазначає про те, що в даному випадку саме на позивача покладено обов'язок довести належними та допустимими доказами факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань. Зазначені обставини необхідно не лише зазначити, а й обґрунтувати відповідним чином, що випливає зі змісту ст. 74 ГПК України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Здійснивши аналіз наданих позивачем документів, а саме Договору № 19 від 06.10.2020 та Специфікації, суд дійшов висновку, що правовідносини сторін не можуть регулюватися умовами договору №19 про довгострокові поставки товару від 06.10.2020, оскільки ці документи підписані лише директором ТОВ «Домінант Груп» (позивач у справі), що в свою чергу свідчить про недотримання сторонами приписів діючого законодавства та неузгодження всіх істотних умов договору, зокрема, найменування товару, його кількості та ціни. Тобто надані документи не підтверджують факт домовленості двох сторін, спрямованої на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Разом з тим, відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Таким чином, законодавством передбачена можливість укладення договорів у спрощеному порядку через ділову переписку - шляхом обміну документами, в тому числі електронними, а також у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання).
При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що вчинені у письмовій формі.
На підтвердження факту вчинення господарської операції позивачем додані видаткові накладні та товарно-транспортні накладні.
Згідно із положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час, коли оформлювалися відповідні накладні, а саме, жовтень 2020 року):
- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи (частина перша статті 9);
- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9);
- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).
- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).
За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):
- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);
- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (абзац перший пункту 2.1);
- первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (абзац перший пункту 2.4);
- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Електронний підпис накладається відповідно до законодавства про електронні документи та електронний документообіг (абзац перший пункту 2.5);
- первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників. (пункт 2.15).
Отже, законодавець визначив вимоги до порядку складання первинних бухгалтерських документів.
Разом з тим, в наданих до позовної заяви видаткових накладних (Т.1, арк.с. 20-31) не зазначені посади та прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарських операцій та відсутній їх підпис.
У видаткових накладних, які були додані позивачем до клопотання про долучення додаткових доказів від 26.03.2021 (вх. №6431/08-08/21 від 30.03.2021) (Т.2, арк.с. 17-28) міститься лише підпис водія з боку отримувача товару, проте вказані видаткові накладні не містять достатньо даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Приймаючи до уваги наведені вище норми права, суд дійшов висновку, що документи, які надавалися позивачем (різні варіанти), не підтверджують факт здійснення ним господарської операції у вигляді поставки товару на користь відповідача, та як наслідок наявності у останнього матеріального зобов'язання перед позивачем.
Так само суд не вважає надані ТТН належним доказом поставки/отримання відповідачем товару на вказану у позові суму, оскільки зазначені документи не містять відтиску штампу та підпису особи вантажоодержувача щодо прийняття товару.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази, що відповідач врахував зазначені податкові накладні, що додані до позову, у своєму податковому обліку.
В судовому засіданні 30.03.2021 представник позивача оголосив про намір надати податкову звітність за вказаними видатковими накладними, втім зазначені докази так і не були суду надані, пояснення щодо неможливості їх самостійно отримати та надати суду відсутні.
Суд касаційної інстанції у постанові по справі №916/922/19 від 29.01.2020 звертав увагу на те, що у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.11.2019 у справі № 905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18.
Втім, суду не надано інших доказів узгодження сторонами в простій формі (листування тощо) найменування товару, його кількості, ціни за одиницю, часу та способу доставки/отримання товару, які б підтвердили факт вчинення сторонами дій направлених на досягнення згоди щодо виникнення господарських зобов'язань.
Стосовно наданих позивачем заяв свідків суд зазначає наступне.
Показання свідка згідно ч. 1 ст. 87 ГПК України це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи, і викладаються ним письмово у заяві. Закон визначає вимоги до такої заяви, лише при дотриманні яких показання свідка будуть належним і допустимим доказом під час розгляду справи господарським судом та вирішення відповідного спору.
Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб (ст. 87 ГПК України). Такі показання свідка не беруться судом до уваги.
Важливим аспектом при дослідження процесуального статусу та ролі свідка в господарському процесі є те, що на підставі його показань судом не можуть встановлюватися обставини, які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Дане положення закріплене у ст. 87 ГПК України та досить конкретно визначає правову природу фактів, які можуть бути встановлені за допомогою такого засобу доказування як показання свідків.
Таким чином, перед здійсненням дослідження і оцінки певного доказу, господарському суду під час судового провадження в першу чергу необхідно з'ясувати його допустимість. Показання свідків є допустимими доказами лише в тому разі, коли надані ними відомості про обставини відповідно до законодавства мають бути підтверджені саме таким способом та не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Окрім того, суд не бере до розгляду показань свідків, які не стосуються предмета доказування, тобто обставин, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (згідно ст. 76 ГПК України), що свідчить про їх неналежність.
Приймаючи до уваги відсутність первинних бухгалтерських документів, які б свідчили про виникнення між сторонами господарських відносин, надані позивачем пояснення свідків не можуть бути належними доказами, що підтверджують наявність у відповідача грошового зобов'язання щодо оплати вартості товару.
З огляду на викладене суд дійшов висновку про недоведеність заявлених позовних вимог у зв'язку з чим позов не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати у розмірі 6303,65 грн. покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 42, 73, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові ТОВ «Домінант Груп» до відповідача ТОВ «Градоліт» про стягнення 420.242,39 грн. відмовити.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 26 квітня 2021 року.
Суддя О.В. Федорова