вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
26.04.2021м. ДніпроСправа № 904/275/21
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м. Київ) в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (м.Дніпро)
до Приватного підприємства "Кобо Плюс" (м. Дніпро)
про стягнення заборгованості за договором № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018 у розмірі 44 400 грн. 13 коп.
Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Приватного підприємства "Кобо Плюс" (далі - відповідач) заборгованість за договором № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018 у розмірі 44 400 грн. 13 коп.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що переданий відповідно до договору №ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018 у листопаді 2018 року на ремонт тепловоз ЧМЕ-3 № 2532 після проведення ремонту продовжував знаходитись на території виконавця до 04.03.2019, але у повному обсязі послуги по його зберіганню не були оплачені відповідачем. При цьому, Актом службової перевірки філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з питань, викладених у доповідній записці директора з економічної та інформаційної безпеки Акціонерного товариства "Українська залізниця" № ЦЦБ-14/199 від 14.08.2020 встановлено, що вартість по збереженню тепловозу в тепловозному цеху виконавця в січні та лютому 2019 року мала складати 55 363 грн. 51 коп., проте за вказаний період виконавцем було виставлено, а відповідачем оплачено, рахунки на загальну суму 10 963 грн. 38 коп., на підставі чого комісією встановлено недонарахування за зберігання тепловозу ЧМЕ-3 № 2532 у сумі 44 400 грн. 13 коп., які просить стягнути позивач.
Також позивач просить суд стягнути витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270 грн. 00 коп.
Позовну заяву було подано без додержання вимог, встановлених статтею 164 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 21.01.2021 позовну заяву було залишено без руху та позивачу надано строк для усунення недоліків протягом 7-ми днів з дня отримання ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. суду № 6239/21 від 08.02.2021), в якій останній просить суд залучити до матеріалів справи оригінал платіжного доручення № 3390429 від 20.01.2021 про сплату судового збору в сумі 2 270 грн. 00 коп. та відкрити провадження у справі.
Ухвалою суду від 23.02.2021 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 12102/21 від 11.03.2021), в якому він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись на таке:
- заборгованість за договором відсутня, а предметом спору у даній справі є сплата вартості зберігання локомотива з 01.01.2019 по 04.03.2019;
- виставлення рахунків на оплату та їх оплата за збереження тепловозу є конклюдентними діями, що свідчать про укладання договору зберігання в письмовій формі;
- таким чином, якщо позивач вважає, що правовідносини сторін не були продовжені на підставі договору № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018, можна прийти до висновку, що договір зберігання був укладений в спрощений спосіб та виконаний у повному обсязі;
- позивачем була затверджена Калькуляція вартості послуг по збереженню рухомого складу, яка вводиться з 01.01.2019, відповідно до якої вартість послуги збереження рухомого складу з 01.01.2019 складала 185 грн. 82 коп., включаючи ПДВ;
- 31.01.2019 сторонами було складено Акт № 23/264 від 31.01.2019 до договору № ПР/Т-18820/НЮдч, з якого вбачається, що позивачем було надано послугу зі зберігання локомотива за період з 01.01.2019 по 31.01.2019 на суму 5 594 грн. 14 коп.;
- 28.02.2019 сторонами було складено Акт № 72/264 до договору № ПР/Т-18820/НЮдч, з якого вбачається, що позивачем було надані, а відповідачем прийняті послуги зі зберігання локомотива за період з 01.02.2019 по 28.02.2019, із розрахунку 185 грн. 82 коп. за добу, що відповідає Калькуляції;
- також, на виконання вимог калькуляції, яка почала діяти з 01.01.2019, відповідно до Акту № 72/264 здійснено донарахування за послуги зі зберігання локомотива, які були надані в період з 01.01.2019 по 31.01.2019 у розмірі 166 грн. 28 коп. (з ПДВ). Тобто доплата за послуги зі зберігання локомотива з 01.01.2019 по 31.01.2019 склала 4 грн. 47 коп. за добу (без ПДВ);
- 04.03.2019 сторонами було складено Акт №102/264 за зберігання локомотива за період з 01.03.2019 по 03.03.2019, відповідно до якого вартість зберігання локомотива склала 557 грн. 46 коп. з ПДВ, тобто 182 грн. 85 коп. за добу. Таким чином, вартість однієї доби зберігання локомотива за період з 01.01.2019 по 03.03.2019 склала 185 грн. 82 коп. Вказаний розрахунок відповідає калькуляції, що підписана посадовими особами позивача та почала діяти з 01.01.2019;
- позивач звертав увагу, що до калькуляції були включені витрати на оплату праці, електроенергію, амортизаційні витрати та інше, та сплата відповідачем вказаних у вказаних вище актах коштів позивачем не заперечується;
- витрати, які зазначені у розрахунку до позову, не є витратами, які є безпосередньо необхідними для збереження тепловозу ЧМЕЗ 2532 за січень-лютий 2019 року та не є непередбачуваними, оскільки виплата заробітної плати, опалення, амортизації, загальновиробничі витрати, плата за землю, сплата податків є звичайними витратами всіх суб'єктів господарювання, незалежно від виду діяльності та, як правило, враховуються при визначені вартості робіт та послуг.
Також відповідач навів у відзиві на позовну заяву орієнтований (попередній) розрахунок судових витрат та просив суд стягнути з позивача витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 5 750 грн. 00 коп.
Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 15031/21 від 25.03.2021), в якій він зазначав про безпідставність заперечень відповідача та просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на таке:
- відповідно до наданого розрахунку вартості послуг по збереженню тепловозу в цеху з ремонту тепловозів в січні-лютому 2019 року, враховуючи не включені до калькуляції витрати на опалення, плати за землю тощо, вартість мала складати 55 363 грн. 51 коп. з ПДВ. Проте за зазначений період ТЧ-2 виставлено рахунки на загальну суму 10 963 грн. 38 коп. з ПДВ. Таким чином, недонарахування становить 44 400 грн. 13 коп. Договір на оренду частини цеху з ремонту тепловозів відсутній. Розрахункова калькуляція вартості послуг по збереженню тепловозу в тепловозному цеху в січні і лютому 2019 року була долучена до відзиву на позовну заяву;
- на підтвердження понесених витрат на опалення позивачем було надано довідку про витрати теплоенергії та повідомлення про виставленні рахунки на опалення за лютий-січень 20019 року;
- офертою позивача є виставлення рахунків на суму 55 363 грн. 51 коп., а факт прийняття пропозиції позивача відповідачем є вчинення відповідних конклюдентних дій, зокрема оплата 10 963 грн. 38 коп.;
- в порушення вимог, передбачених частиною 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, адвокатом не надано опис робіт, наданих в порядку договору, також не надано акт наданих послуг до договору про правове обслуговування підприємства та не надано платіжне доручення на оплату наданих послуг адвокатом.
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 17160/21 від 06.04.2021), в яких він проти задоволення позовних вимог заперечував у повному обсязі, посилаючись додатково на таке:
- відповідач не отримував жодного рахунку або рахунків від позивача на суму 55 363 грн. 51 коп. або на будь-яку іншу суму, яка не була сплачена відповідачем. Разом з цим, залізниця не надає ні відповідних рахунків, на які посилається, ні доказів отримання таких несплачених рахунків відповідачем;
- залізниця не надає доказів погодження сторонами будь-якої іншої ціни послуг зберігання та не надає доказів понесення додаткових витрат на зберігання, про які залізниця не знала або не могла знати на момент укладення сторонами відповідного договору;
- як вбачається з калькуляції, яку позивач ввів в дію з 01.01.2019 та відповідно до якої відповідач сплачував послуги зберігання, до вартості послуг зберігання вже були включені витрати на електроенергію, отже, посилання позивача на додаткові витрати на електроенергію, які не сплачені відповідачем, є безпідставними;
- на розрахунковій калькуляції вартості послуг по збереженню тепловозу в тепловозному цеху січні та лютому 2019 року, яку позивач подав разом із відповіддю на відзив, відсутній підпису відповідача та дата її складення, а договір № ПР/Т-18820/НЮдч не містить жодного посилання на вказану калькуляцію;
- за результатами наданих позивачем послуг зберігання сторонами були складені та підписані акти виконаних робіт до договору № ПР/Т-18820/НЮдч, які містяться в матеріалах справи. Вказані акти були підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень, а послуги були сплачені відповідачем у повному обсязі у відповідності до виставлених позивачем рахунків;
- додаткові документи, які подані позивачем, не містять підпису відповідача.
- позивачем не надано доказів того, що витрати, понесені ним за період січень-лютий 2019 року були безпосередньо пов'язані зі зберіганням локомотива відповідача;
Крім того, на виконання вимог частини 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, для підтвердження суми витрат відповідача на професійну правничу допомогу, разом з запереченням було подано до суду:
- акт приймання-передачі наданих послуг № 30/03;
- квитанцію про отримання адвокатом грошових коштів від 30.03.2021.
Відповідно до наданих доказів, витрати відповідача на професійну правничу допомогу складають:
- 2 750 грн. 00 коп. - за підготовку та подання відзиву на позовну заяву;
- 1 100 грн. 00 коп. - за підготовку та подання заперечення на відповідь на відзив;
- 3 000 грн. 00 коп. - гонорар успіху адвоката у випадку відмови в задоволенні позовних вимог позивача.
Судом враховано, що всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, а також доводи, викладені у відзиві на позовну заяву, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про надання послуг, строку його дії, порядок та строки надання послуг, факт надання та передачі послуг замовнику, загальна вартість наданих послуг, настання строку їх оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, 28.12.2018 між Акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі структурного підрозділу "Криворізьке локомотивне депо" Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - виконавець, позивач) та Приватним підприємством "Кобо Плюс" (далі - замовник, відповідач) було укладено договір № ПР/Т-18120/НЮдч (далі - договір, а. с. 5-10), відповідно до умов якого виконавець зобов'язується надати замовнику послуги з:
- проведення поточного ремонту тепловозів ЧМЕЗ в об'ємі ПР-1 (пункт 1.1.1. договору);
- технічного огляду локомотивів у недіючому стані з видачею замовнику актів на право транспортування їх по колії виконавця у складі поїзда або окремим локомотивом (пункт 1.1.2. договору);
- збереження локомотивів, які є власністю замовника (пункт .1.1.3. договору).
При цьому, суд відзначає, що пункти 5.5. та 5.10. договору, на які позивач посилався в тексті позовної заяви, в умовах договору відсутні.
У пунктах 9.1. та 9.2. договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2018, але сторони встановили, що умови договору поширюються на договірні відносини, що виникли між ними з 01.04.2018. Договір може бути пролонгований до закінчення терміну дії при взаємному погодженні сторонами умов договору на наступний визначений період шляхом укладання додаткової угоди, яка буде невід'ємною частиною договору.
Доказів зміни, визнання недійсним або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
За умовами пункту 1.2. договору вартість послуг визначається доданими до договору калькуляціями (додатки № 1-4), які є невід'ємною частиною договору.
Пунктом 3.1. договору передбачено, що за послуги, які виконавець надає замовнику відповідно до предмету даного договору, останній на умовах 100% попередньої оплати на підставі рахунку виконавця протягом трьох робочих днів з моменту отримання рахунку в безготівковій формі перераховує на поточний рахунок виконавця вартість послуг відповідно до вартості, визначеної в калькуляціях (додатки № 1-4), які є невід'ємною частиною договору.
У пункті 2.1.1. договору сторони узгодили, що замовник зобов'язується надавати свої власні локомотиви своїми силами за свій рахунок для проведення поточного ремонту ПР-1 і таким самим чином забирати їх назад.
Як зазначає позивач у позовній заяві, переданий відповідно до договору № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018 у листопаді 2018 року на ремонт тепловоз ЧМЕ-3 № 2532 після проведення ремонту продовжував знаходитись на території виконавця до 04.03.2019, але у повному обсязі послуги по його зберіганню не були оплачені відповідачем. При цьому, Актом службової перевірки філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з питань, викладених у доповідній записці директора з економічної та інформаційної безпеки Акціонерного товариства "Українська залізниця" № ЦЦБ-14/199 від 14.08.2020 встановлено, що вартість по збереженню тепловозу в тепловозному цеху виконавця в січні та лютому 2019 року мала складати 55 363 грн. 51 коп., проте за вказаний період виконавцем було виставлено, а відповідачем оплачено, рахунки на загальну суму 10 963 грн. 38 коп., на підставі чого комісією встановлено недонарахування за зберігання тепловозу ЧМЕ-3 № 2532 у сумі 44 400 грн. 13 коп., які просить стягнути позивач.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з огляду на таке.
За приписами статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Суд зазначає, що статтею 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно з частиною 1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, правовідносини зі зберігання локомотиву, переданого на ремонт відповідно до договору № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018, регулюються цим же договором, оскільки у пункті 3.8. договору сторонами були визначені умови щодо порядку надання таких послуг, а також їх вартості.
Отже, судом відхиляються посилання позивача, викладені у відповіді на відзив на позовну заяву, щодо укладення між сторонами договору зберігання у спрощений спосіб, шляхом вчинення конклюдентних дій (виставлення рахунку виконавцем, його часткова оплата замовником).
Так, у пункті 3.8. договору сторони визначили, що вартість договору є приблизною у зв'язку з тим, що буде визначатись об'ємом робіт, який не є постійним і становить приблизно 68 176 грн. 77 коп. разом з ПДВ.
При цьому, у вказаному пункті договору сторонами була визначена вартість різних видів послуг за договором, зокрема й збереження локомотива протягом 30 діб (150,38 вартість 1 доби) * 1,2 (ПДВ) = 5 413 грн. 68 коп. з ПДВ.
Умовами пунктів 3.3.-3.4. договору визначено, що в період дії договору вартість послуг може бути змінена, при умові зміни фонду оплати праці, вартості матеріалів, палива, електроенергії, та інших витрат виконавця. При зміні ціни договору сторони укладають додаткову угоду, яка після підписання сторонами є невід'ємною частиною договору.
Доказів внесення змін до договору, шляхом укладення додаткової угоди, в частині вказаної вартості послуг зі збереження локомотива матеріали справи не містять.
Посилання позивача на Калькуляцію вартості послуг, на Акт службової перевірки філії "Центр управління промисловістю" Акціонерного товариства "Українська залізниця" з питань, викладених у доповідній записці директора з економічної та інформаційної безпеки Акціонерного товариства "Українська залізниця" № ЦЦБ-14/199 від 14.08.2020, яким встановлено, що вартість по збереженню тепловозу в тепловозному цеху виконавця в січні та лютому 2019 року мала складати 55 363 грн. 51 коп., а також на довідку про витрати теплоенергії та повідомлення про виставленні рахунки на опалення за лютий-січень 2019 року, відхиляються судом, з огляду на те, що вказані докази не є належними, оскільки:
- долучена до матеріалів справи розрахункова Калькуляція вартості послуг по збереженню тепловозу в тепловозному цеху в січні та лютому 2019 року, а також довідка про витрати не є додатком до договору № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018 (пункт 1.2. договору) та підписана лише позивачем;
- зазначена в Акті службової перевірки вартість послуг визначена позивачем також в односторонньому порядку, без узгодження з відповідачем та, відповідно, без внесення змін до умов пункту 3.8. договору, отже не може прийматися до уваги судом.
Як вбачається з матеріалів справи, в спірний період між позивачем та відповідачем було складено акти виконаних робіт по договору № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018, а саме:
- акт № 23/264 від 31.01.2019, в якому сторони зафіксували факт надання позивачем послуг зі зберігання локомотива ЧМЕ-3 № 2532 з 01.01.2019 по 31.01.2019 на суму 5 594 грн. 14 коп. (а.с.69);
- акт № 72/264 від 28.02.2019, в якому сторони зафіксували факт надання позивачем послуг зі зберігання локомотива ЧМЕ-3 № 2532 з 01.02.2019 по 28.02.2019 на суму 5 202 грн. 96 коп., а також факт надання позивачем послуг зі зберігання локомотива ЧМЕ-3 № 2532 з 01.01.2019 по 31.01.2019 на суму 166 грн. 28 коп., а всього на суму 5 369 грн. 24 коп. (а.с.71);
- акт № 108/264 від 04.03.2019, в якому сторони зафіксували факт надання позивачем послуг зі зберігання локомотива ЧМЕ-3 № 2532 з 01.03.2019 по 03.03.2019 на суму 557 грн. 46 коп. (а.с.72).
Отже, з актів від 31.01.2019. 28.02.2019 та від 04.03.2019 вбачається, що позивачем та відповідачем під час підписання вказаних актів було досягнуто згоди щодо зміни вартості послуг зі зберігання локомотива ЧМЕ-3 № 2532 за договором, але лише в межах тієї вартості, що вказана у вказаних вище Актах виконаних робіт по договору № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018.
Згідно з пунктом 3.2. договору замовник перераховує кошти на поточний рахунок одержувача коштів, тобто на поточний рахунок структурного підрозділу "Служба локомотивного господарства", шляхом їх безготівкового перерахування на підставі наданого рахунку бухгалтерією виконавця не менш ніж за одну декаду місяця наперед.
Як вбачається з матеріалів справи та що не заперечується позивачем, виставлені відповідно до вказаних вище актів від 31.01.2019. 28.02.2019 та від 04.03.2019 рахунки були у повному обсязі оплачені відповідачем відповідно до платіжних доручень № 26 від 26.02.2019, № 31 від 01.03.2019, № 44 від 02.04.2019 (а.с.73-75).
При цьому, як вірно зазначив відповідач, доказів виставлення рахунку на заявлену до стягнення суму 44 400 грн. 13 коп., як і на суму 55 363 грн. 51 коп., матеріали справи не містять.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Таким чином, за результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності суд приходить до висновку, що докази на підтвердження правомірності вимог про стягнення заборгованості за договором № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018 у розмірі 44 400 грн. 13 коп. є менш вірогідними, ніж докази надані на їх спростування.
Таким чином, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 3, 20, 46, 73 - 79, 86, 91, 129, 130, 191, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
У задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Приватного підприємства "Кобо Плюс" про стягнення заборгованості за договором № ПР/Т-18120/НЮдч від 28.12.2018 у розмірі 44 400 грн. 13 коп. - відмовити у повному обсязі.
Судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача - Акціонерне товариство "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Акціонерного товариства "Українська залізниця".
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 26.04.2021.
Суддя Ю.В. Фещенко