ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
20 квітня 2021 року Справа № 906/89/20
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Саврій В.А. , суддя Коломис В.В.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача: Полонської А.Б., представника за довіреністю від 18.03.2021 №14
відповідача: Шевчука В.В., представника, згідно з витягом із наказу від 05.12.2018 №272
третьої особи 1: не з'явився
третьої особи 2: Пасічник Д.О., представника згідно наказу від 24.12.2019 №162/3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Корпорації "Таско" на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 28.01.21р. суддею Лозинською І.В. об 12:54 год. у м.Житомирі, повний текст складено 02.02.21р. у справі №906/89/20
за позовом Корпорації "Таско" (м. Київ)
до Військової частини НОМЕР_1 (Житомирська область, смт. Чуднів)
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:
1) Міністерства оборони України (м. Київ)
2) Кабінету Міністрів України (м. Київ)
про зобов'язання вчинити певні дії
Корпорація "Таско" звернулася до Господарського суду Житомирської області з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання повернути майно, передане за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016, згідно з наведеним переліком.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що військова частина А 1979 всупереч п. 2.1.4. договору та вимог ст. ст. 530, 953 ЦК України не повернула корпорації "Таско" зі зберігання по договору № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 майно, вказане у позовній заяві.
Рішенням Господарського суду Житомирської області від 28.01.2021 у справі №906/89/20 у позові Корпорації "Таско" до Військової частини НОМЕР_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:1) Міністерства оборони України (м. Київ) 2) Кабінету Міністрів України (м. Київ) про зобов'язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
В обґрунтування рішення, суд за посиланням на ст.ст. 11, 525, 526, 936, 949 ЦК України, ст.ст. 179, 193 ГК України, постанову КМУ від 17.07.2009 «Про деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів», порядок утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин, в редакції постанови КМУ від 16.06.2010 №469, телеграму від 11.01.2016 №342/2/1033, телеграму від 15.06.2016 №342/5092, статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого законом України від 24.03.1999 №548, дисциплінарний статут Збройних Сил України, затверджений законом України від 24.03.1999 №551, суд вказав, що командир військової частини НОМЕР_1 зобов'язаний був виконати накази військового керівництва, щодо допуску до бойового застосування, у тому числі, боєприпасів згідно з переліком, із закінченими призначеними строками служби (зберігання) на особливий період, затверджене начальником Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України 26.08.2015, а також щодо призупинення в особливий період дії Тимчасового рішення про встановлення термінів зберігання (технічної придатності) боєприпасів артилерії, засобів ближнього бою та їх комплектуючих елементів №13/Н/02-96 на боєприпаси згідно з переліком та про організацію видачу (вилучення) боєприпасів Корпорації Таско" з В/ч НОМЕР_1 згідно з додатком №1 та заборону видачі боєприпаси та їх елементи, які не вказані у додатку №1, а тому прийшов до висновку про відмову в позові.
Не погодившись із ухваленим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2021 року у справі №906/89/20 і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги корпорації “ТАСКО” у повному обсязі.
Так, скаржник вказує, що 06.10.2009 між Міністерством оборони України (замовник) і корпорацією «ТАСКО» (виконавець) укладено договір №274/п/7-09 пунктом 1.1 якого виконавець зобов'язався за власний рахунок, відповідно до вимог технологічних процесів підприємства, виконати (у тому числі з залученням співвиконавців) роботи з комплексної утилізації непридатних для подальшого використання і зберігання та надлишкових боєприпасів та їх елементів (далі - вироби), загальна кількість яких за договором складає 150 тис. тон; номенклатура та місце зберігання виробів зазначаються у специфікаціях виробів до додаткових угод, які складаються при формуванні переліку боєприпасів, що підлягають утилізації та є невід'ємною частиною договору; замовник зобов'язався передбачати в першочерговому порядку щороку під час формування переліку боєприпасів, що підлягають утилізації протягом наступних двох років згідно з постановою, обсяг боєприпасів за заявкою виконавця (договір утилізації). 14.01.2016 між корпорацією «ТАСКО» (поклажодавець) та військовою частиною НОМЕР_1 (зберігач) укладено договір зберігання №05/1/ОРІС. Зауважує, що договір зберігання та договір утилізації не є похідними один від одного. Проте, мотивувальна частина рішення суду першої інстанції базується саме на договорі утилізації, який не є предметом спору, оскільки договір зберігання не є похідним від договору утилізації.
Вважає, що судом першої інстанції помилково розглянуто справу не в межах договору зберігання, а в межах договору утилізації.
Звертає увагу суду на той факт, що все майно (непридатні боєприпаси), які корпорація «ТАСКО» передала зберігачу за договором зберігання отримані корпорацією «ТАСКО» відповідно до договору утилізації на підставі нарядів.
Суд першої інстанції не звернув увагу та не врахував, що майно, яке зберігається у військовій частині НОМЕР_1 за договором зберігання вже було передане корпорації «ТАСКО» відповідно до договору утилізації, про що свідчать вищезазначені наряди. Договір утилізації станом на 18 лютого 2021 року є чинним.
Крім того, зауважує, що будь-які додаткові угоди до договору утилізації щодо призупинення робіт за цим договором сторонами договору не підписувалися. Проект такого договору до виконавця замовником не направлявся, а тому посилання суду на доповіді начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, рішення Міністра оборони України від 07 травня 2019 року № 1409/з/8-2018, від 06 червня 2019 року № 14092/з/10-218, якими призупинено виконання робіт за договором про утилізацію є передчасними.
Суд першої інстанції не звернув увагу та не врахував, що на час розгляду справи Постанова КМУ № 746 від 17 липня 2009 року «Деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів» та Постанова КМУ від 07 червня 2006 року № 812 «Про затвердження Порядку утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин» (із змінами) є чинними та не змінювалися.
Проте, як вказує скаржник, відмова у задоволенні судом першої інстанції вимог позивача обґрунтовується не нормативно-правовими актами України, висновками, актами, складеними відповідно та в порядку визначеному законодавством і які визначали б придатність майна (боєприпасів) до використання переданих за договором зберігання, а на телеграмах керівництва ЗСУ, а саме: телеграми від 11 січня 2016 року № 342/2/1033 та телеграми від 15 червня 2019 року №342/5092, які на переконання скаржника, не можуть бути враховані під час вирішення спору по суті. Разом з тим, зазначає, що вказані телеграми не відновлюють та не встановлюють придатність майна із закінченими призначеними строками служби (зберігання) до використання за договором зберігання. Виходячи з наведеного, відповідачем не надані докази та документи, які свідчать про придатність майна до використання переданого корпорацією «ТАСКО» на зберігання за Договором зберігання.
У відзиві на апеляційну скаргу Міністерство оборони України наводить свої обґрунтування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Серед іншого з посиланням на постанову Кабінету Міністрів України від 17.07.2009 №746 “Деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів”, Порядок № 812, договір про утилізацію від 06.10.2009 № 274/П/7-09 вказує, що договір зберігання між військовою частиною НОМЕР_1 та Корпорацією “Таско” укладений відповідно до договору про утилізацію між Міноборони та Корпорацією “Таско”.
Крім того, зауважує, що за результатами інвентаризації та доповідей Начальника Генерального штабу-Головнокомандувача Збройних Сил України, рішеннями Міністра оборони України від 07.05.2019 № 1409/з/8-2018, від 06.06.2019 № 14092/з/10-2018, призупинено виконання робіт за договором про утилізацію та визначено повернути до Збройних Сил придатні до використання боєприпаси. Аналогічні висновки про не проведення робіт з утилізації зазначені у доповіді заступника Міністра оборони України та відповідно рішенні від 13.02.2017 №2709/3.
Також, в Акті інвентаризації та доповідях відповідальних посадових осіб зазначається, що виявлена велика кількість боєприпасів, які перебувають у задовільному стані і необхідні для забезпечення Збройних Сил України.
Зазначає, що оскільки урядовими постановами від 17.07.2009 № 746, від 22.10.2008 №940, від 07.06.2006 №812 передбачена можливість утилізації лише непридатних або надлишкових боєприпасів, - згідно з рішенням начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (доведено до військових частин телеграмою Центрального ракетно-артилерійського управління Збройних Сил України від 11.02.2016 № 342/2/1033), в особливий період допущено до застосування відповідний перелік боєприпасів, у тому числі, що є предметом спору.
З огляду на викладене, вважає, що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Корпорації “Таско”.
У відзиві на апеляційну скаргу Військова частина НОМЕР_1 наводить свої обґрунтування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Вказує, що на час передачі корпорації «ТАСКО» для утилізації у 2009-2013 рр., спірне майно дійсно відносилось до непридатних та надлишкових, а тому підлягало утилізації.
На сьогодні ж спірне майно, незалежно від року його виготовлення, за своїм технічним станом відноситься до II категорії, що свідчить про придатність до застосування за призначенням.
Водночас спірні боєприпаси не відносяться до надлишкових, оскільки за результатами доповідей Начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України, рішеннями Міністра оброни України від 07.05.2019 № 1409/з/8-2018 та від 06.06.2019 №14092/з/10-2018 призупинено виконання робіт за Договором № 274/П/7-09 та визначено повернути до Збройних Сил України придатні для використання боєприпаси.
Зауважує, що військова частина не повертає спірне майно у зв'язку із виконанням наказу першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України (телеграма від 15.06.2019 № 342/5092) про заборону видачі боєприпасів та елементів, які не вказані у Додатку № 1 до телеграми.
Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу корпорації «ТАСКО» на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2021 року у справі № 906/89/20, а рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2021 року у справі №906/89/20 залишити без змін.
Крім того, 20.04.2021 на електронну та поштову адресу суду від Корпорації «Таско» надійшли пояснення по справі у яких наводить додаткову мотивацію незаконності рішення суду першої інстанції. Також, до вказаних пояснень долучає претензію Військової частини НОМЕР_1 від 09.04.2021 №1035 про стягнення із них заборгованості за послуги по договору зберігання №05/1/ОРІС та за зберігання майна поза договором зберігання у розмірі 415 271,81 грн.
Міністерство оборони України не скористалося правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечило явку свого представника у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлявся заздалегідь та належним чином.
19.04.2021 на електронну адресу суду від Міністерства оборони України надійшла заява про розгляд апеляційної скарги без участі їхнього представника, при цьому вказують, що заперечують проти задоволення апеляційної скарги, з підстав викладених у відзиві.
Таким чином, враховуючи норми ст.ст.269, 273 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, строки розгляду апеляційної скарги, та той факт, що неявка в засідання суду представника Міністерства оборони України, належним чином та відповідно до законодавства повідомленого про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, явка обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представника останнього, за наявними у справі доказами.
В судовому засіданні представник скаржника підтримала доводи викладені в апеляційній скарзі та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Просить апеляційну скаргу задоволити.
Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги з підстав викладених у відзиві та надав пояснення на підтвердження своєї позиції. Просить залишити без задоволення апеляційну скаргу корпорації «ТАСКО» на рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2021 року у справі № 906/89/20, а рішення Господарського суду Житомирської області від 28 січня 2021 року у справі №906/89/20 залишити без змін.
Особа, яка діє від імені Кабінету Міністрів України залишила вирішення апеляційної скарги на розсуд суду.
Заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи 2, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.
10.11.2008 між Урядом України та Урядом Сполучених штатів Америки був укладений Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для підтвердження намірів співпрацювати з метою розвитку відносин між двома державами в галузі інвестицій (а. с. 39, 40 у т. 1).
Постановою Кабінету Міністрів України № 746 від 17.07.2009 "Про деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів" (а. с. 41,42 у т.1) з метою забезпечення виконання положень вказаного Меморандуму, зокрема, зобов'язано Міністерство оборони передати у 2009 - 2010 роках Корпорації "Таско" непридатні та надлишкові боєприпаси, що підлягають утилізації, згідно з додатком (а. с. 42-48 у т. 1); передбачати в першочерговому порядку щороку під час формування переліку боєприпасів, що підлягають утилізації протягом наступних двох років згідно з Порядком утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2006 № 812, обсяг боєприпасів за заявкою корпорації "ТАСКО"; забезпечувати на договірних умовах зберігання переданих корпорації "ТАСКО" боєприпасів, їх елементів та порохів.
06.10.2009 між Міністерством оборони України (замовник) і Корпорацією "Таско" (виконавець) укладено договір №274/п/7-09 (а. с. 49 - 54 у т. 1), за п. 1.1 якого виконавець зобов'язався за власний рахунок, відповідно до вимог технологічних процесів, виконати (у тому числі із залученням співвиконавців) роботи з комплексної утилізації непридатних для подальшого використання і зберігання та надлишкових боєприпасів та їх елементів (вироби), загальна кількість яких за договором складає 150 тис. тон; номенклатура та місце зберігання виробів зазначаються у специфікаціях до додаткових угод, які складаються при формуванні переліку боєприпасів, що підлягають утилізації та є невід'ємною частиною договору; замовник зобов'язався передбачати в першочерговому порядку щороку під час формування переліку боєприпасів, що підлягають утилізації протягом наступних двох років згідно з постановою, обсяг боєприпасів за заявкою виконавця (далі - договір утилізації).
В матеріалах справи є копія ліцензії Міністерства промислової політики України серії АГ № 399948 на виготовлення, реалізацію, ремонт, модернізацію та утилізацію боєприпасів до військової зброї, видана Корпорації "Таско" 21.06.2011 (а.с. 218 у т.1).
14.01.2016 між Корпорацією "Таско" (позивач/поклажодавець) та Військовою частиною НОМЕР_1 (відповідач/зберігач) укладено договір зберігання № 05/1/ОРІС (далі - договір зберігання) (а. с. 56 - 58 у т. 1), згідно з п. 1.1 якого поклажодавець передає, а зберігач приймає та зобов'язується зберігати вироби (далі - майно) та повернути майно поклажодавцеві у схоронності згідно з умовами цього договору; передача поклажедавцем зберігачу майна здійснюється за актами приймання -передачі (додатки № 2 до договору).
Відповідно до п. 1.3 договору зберігання майно, здане на зберігання поклажодавцем (п. 1.1 договору), не переходить у власність зберігача.
Зберігач зобов'язався повернути поклажодавцю те ж саме майно в такому стані, в якому воно було прийняте на зберігання після закінчення терміну зберігання, або на першу вимогу поклажодавця, навіть якщо строк зберігання цього майна не закінчився (п. 2.1.4 договору зберігання).
Відповідно до п. 2.4.3 договору зберігання поклажодавець зобов'язаний забрати майно від зберігача після закінчення строку зберігання або на підставі письмового повідомлення зберігача до закінчення строку зберігання.
За п. 4.2 договору зберігання майно вважається прийнятим на зберігання згідно з умовами договору з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна (додаток № 2), в якому вказується перелік, кількість майна і його фактичний стан.
Відповідно до п. 4.3 договору зберігання майно вважається поверненим поклажодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі майна.
Термін зберігання - з дати підписання акту прийому-передачі майна до надання поклажодавцем письмового повідомлення про його повернення (п. 5.1 договору).
Корпорацією "Таско" на зберігання В/ч А 1979 по договору зберігання передано майно, що підтверджується такими актами прийому - передачі матеріальних засобів: акт №1 прийому - передачі боєприпасів від 14.01.2016; акт прийому - передачі майна (боєприпасів) на відповідальне зберігання (по договору 05/1ОРІС від 15.09.2016; акти № 57 від 02.10.2017; № 58 від 02.10.2017; № б/н від 30.10.2017 (а. с. 65 - 71 у т. 1).
З червня 2016р. по грудень 2017 р. відповідач повернув позивачу частину майна, що підтверджується такими актами прийому-передачі: №77 від 06.06.2016; №78 від 14.06.2016; №116 від 15.07.2016; №118 від 12.08.2016; №120 від 07.09.2016; №123 від 12.09.2016; №17 від 06.03.2017, №18 від 13.03.2017; №19 від 06.04.2017; №32 від 07.06.2017; №55 від 13.09.2017; №64 від 02.12.2017; №67 від 19.12.2017 (а. с. 72 - 84 у т. 1).
За період з 19.12.2017 по 23.08.2018 майно корпорації "Таско" не поверталось, незважаючи на лист - вимогу №80 від 19.01.2018 про повернення всього майна зі зберігання за договором зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 (а.с. 98, т. 1), який був отриманий відповідачем 19.01.2018 (а.с.99, т.1). Вказані обставини, додатково підтверджуються і постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.09.2020 у справі №910/12395/19 (а.с. 102, т. 4).
В подальшому, на письмові вимоги позивача, які є в матеріалах справи, відповідач повернув Корпорації "Таско" ще частину майна за такими актами прийому-передачі (вилучення) майна: №12 від 23.08.2018 (а. с. 85 у т. 1; а. с. 18 у т. 2); №13 від 23.08.2018, №14 від 23.08.2018, №17 від 21.09.2018, №18 від 21.09.2018, №19 від 12.10.2018, №20 від 31.10.2018, №22 від 15.11.2018 (а. с. 19 - 25 у т. 2).
23.04.2019 робочою групою у складі посадових осіб Збройних Сил України та Корпорації "Таско" складено акт інвентаризації №26 від 23.04.2019 залишків боєприпасів МОУ, які були передані для утилізації Корпорації "Таско" за договором № 274/П/7-09 від 06.10.2009 (а. с. 166 - 172 у т. 1).
За період з липня 2019 р. по вересень 2019 р. відповідач повернув позивачу ще частину майна зі зберігання, що підтверджується такими актами прийому - передачі (вилучення) майна: №2 від 17.07.2019, №3 від 23.07.2019, №4 від 25.07.2019, №5 від 31.07.2019, №6 від 02.08.2019, №7 від 08.08.2019, №8 від 15.08.2019, №9 від 22.08.2019, №10 від 30.08.2019, №11 від 05.09.2019, №12 від 12.09.2019, №13 від 19.09.2019 (а. с. 86 - 97 у т. 1).
У зв'язку з отриманою інформацією щодо оприбуткування відповідачем на баланс спірного військового майна та не повернення його із зберігання, позивач направив відповідачу вимогу від 09.01.2020, вих. №11, яка отримана відповідачем 14.01.2020 (а. с. 142 - 145 у т. 1) однак, як зазначив позивач, повністю проігнорована.
За наведеного, у зв'язку із неповерненням Військовою частиною НОМЕР_1 Корпорації «Таско» зі зберігання всього переданого їм відповідно до договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 майна, останній звернувся із позовною заявою до суду.
Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.
За ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Зокрема, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Нормами ч.1 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Як убачається із матеріалів справи, між Корпорацією «Таско» та Військовою частиною НОМЕР_1 було укладено договір зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 майна, тобто між сторонами у справі виникли взаємовідносини зі зберігання, які регулюються Главою 66 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Згідно зі ст. 938 ЦК України зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.ст. 525, 526 ЦК України).
За змістом частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до п. 2.1.4. договору зберігання визначено, що зберігач зобов'язався повернути Поклажодавцю те ж саме майно в такому стані, в якому воно було прийняте на зберігання після закінчення терміну зберігання, або на першу вимогу Поклажодавця, навіть якщо строк зберігання цього майна не закінчився.
Згідно із п. 2.5.1 договору зберігання поклажодавець має право у будь-який час вимагати у зберігача повернення майна, яке знаходиться на зберіганні, повністю або частково.
П. 4.3. договору зберігання сторони погодили, що майно вважається поверненим поклажодавцю з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі майна.
Як убачається із матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до відповідача із вимогами про повернення спірного майна.
Як зазначалося вище, з червня 2016р. по грудень 2017 р. відповідач повернув позивачу частину майна, що підтверджується такими актами прийому-передачі: №77 від 06.06.2016; №78 від 14.06.2016; №116 від 15.07.2016; №118 від 12.08.2016; №120 від 07.09.2016; №123 від 12.09.2016; №17 від 06.03.2017, №18 від 13.03.2017; №19 від 06.04.2017; №32 від 07.06.2017; №55 від 13.09.2017; №64 від 02.12.2017; №67 від 19.12.2017 (а. с. 72 - 84 у т. 1). За період з 19.12.2017 по 23.08.2018 майно корпорації "Таско" не поверталось.
В подальшому, на письмові вимоги позивача, які є в матеріалах справи, відповідач повернув Корпорації "Таско" ще частину майна за такими актами прийому-передачі (вилучення) майна: №12 від 23.08.2018 (а. с. 85 у т. 1; а. с. 18 у т. 2); №13 від 23.08.2018, №14 від 23.08.2018, №17 від 21.09.2018, №18 від 21.09.2018, №19 від 12.10.2018, №20 від 31.10.2018, №22 від 15.11.2018 (а. с. 19 - 25 у т. 2).
За період з липня 2019 р. по вересень 2019 р. відповідач повернув позивачу ще частину майна зі зберігання, що підтверджується такими актами прийому - передачі (вилучення) майна: №2 від 17.07.2019, №3 від 23.07.2019, №4 від 25.07.2019, №5 від 31.07.2019, №6 від 02.08.2019, №7 від 08.08.2019, №8 від 15.08.2019, №9 від 22.08.2019, №10 від 30.08.2019, №11 від 05.09.2019, №12 від 12.09.2019, №13 від 19.09.2019 (а. с. 86 - 97 у т. 1).
У зв'язку з отриманою інформацією щодо оприбуткування відповідачем на баланс спірного військового майна та не повернення його із зберігання, позивач направив відповідачу вимогу від 09.01.2020, вих. №11, яка отримана відповідачем 14.01.2020 (а. с. 142 - 145 у т. 1) однак, вимога була повністю проігнорована.
Таким чином, станом на момент розгляду справи як у суді першої так і на момент розгляду скарги в суді апеляційної інстанції відповідач не повернув у повному обсязі майно передане за договором зберігання, доказів протилежного матеріали справи не містять. Зокрема, не поверненим згідно договору зберігання № 05/1/ОРІС від 14.01.2016 є наступне майно:
-7,62 мм патрон зр. 43р. Т-45 (II категорія) - 3 827 320 шт.
-7,62 мм патрон зр. 43р. БЗ (II категорія) - 1 925 380 шт.
-73 мм постріл ПГ-9ВС (II категорія) - 1 236 шт.
-73 мм постріл ПГ-15ВС (II категорія) - 112 шт.
-23 УОР - 1 (II категорія) -10 шт.
-23 мм патрон УБР-1 (II категорія) - 24 297 шт.
-100 мм постріл до БС-3 УБК-9 (II категорія) - 2 шт.
-73 мм граната ПГ-9 інертна (ІІ категорія) - 167 шт.
-73 мм граната ПГ-9С інертна (ІІ категорія) - 6 шт.
-Підривач В-90 (II категорія) - 4 347 шт.
-Підривач РГМ-2М (II категорія) - 4 109 шт.
-Підривач РГМ-2 (II категорія) - 2 388 шт.
-В-429Е (II категорія) - 102 шт.
-23 мм патрон УОФ-7 (II категорія) - 292 927 шт.
-5,45 мм патрони Т (II категорія) - 10 800 шт.
-7,62 мм патрон зр. 43р. ПС без об. (II категорія) - 4 431 280 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон ЛПС без об. (II категорія) - 274 334 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон Б-32 (II категорія) - 44 774 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон Т-46 (II категорія) - 981 328 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон ПЗ (II категорія) - 28 160 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон СН (II категорія) - 7 480 шт.
-120 мм осколково-фугасна міна сталистого чугуна ОФ-843Б не повного спорядження (підривачем не комплектується (II категорія) - 3 694 шт.
-120 мм осколково-фугасна міна сталистого чугуна ОФ-843Б повного спорядження (II категорія) - 2 шт.
-120 мм осколково-фугасна міна сталева ОФ-843 (III категорія) - 291 шт.
-152 мм до МЛ-20М постріл з осколково-фугасним снарядом та повним змінним зарядом ВОФ-545 не повного спорядження (підривачем не комплектується) (II категорія) - 45 шт.
-152 до МЛ - 20М постріл з осколково-фугасним снарядом та повним змінним зарядом ВОФ - 545 остаточного спорядження (II категорія) - 4 шт.
-152 мм до МЛ-20М постріл з осколково-фугасним снарядом підвищеної потужності та зменшеним змінним зарядом ВОФ-33 не повного спорядження (підривачем не комплектується) (II категорія) - 68 шт.
-152 мм снаряд ОФ-25 (II категорія) - 1938 шт.
При цьому, як убачається із матеріалів справи, зокрема, із акту інвентаризації №26 від 23.04.2019, що частина майна (боєприпасів) знаходяться на балансі Корпорації «Таско», та є її власністю.
Відповідач як в суді першої, так і суді апеляційної інстанції, зазначав, що спірне майно ними не було повернуто, оскільки було заборонено до видачі на підставі телеграми В/ч А2513 (Озброєння Збройних сил України) №342/5092 від 15.06.2019, крім того зазначає, що телеграмою від 11.01.2016 №342/2/1033 було доведено рішення начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 26.08.2015 №14061 про призупинення дії Тимчасового рішення про встановлення термінів зберігання (технічної придатності) боєприпасів артилерії, засобів ближнього бою та їх комплектуючих елементів №131/Н/02-96 щодо, у тому числі, спірних боєприпасів та їх елементів ІІ категорії.
Суд першої інстанції погодився з доводами відповідача, що командир В/ч НОМЕР_1 зобов'язаний був виконати накази військового керівництва, керуючись принципом єдиноначальності, закріпленим у ст. 28 Статуту №548, який полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади щодо підлеглих; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України, відмовив у поверненні майна переданого згідно договору зберігання.
Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
Так, як зазначалося вище, 10.11.2008 між Урядом України та Урядом Сполучених штатів Америки був укладений Меморандум про взаєморозуміння між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки для підтвердження намірів співпрацювати з метою розвитку відносин між двома державами в галузі інвестицій (а. с. 39, 40 у т. 1).
Постановою Кабінету Міністрів України № 746 від 17.07.2009 "Про деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів" (а. с. 41,42 у т.1) з метою забезпечення виконання положень вказаного Меморандуму, зокрема, зобов'язано Міністерство оборони передати у 2009 - 2010 роках Корпорації "Таско" непридатні та надлишкові боєприпаси, що підлягають утилізації, згідно з додатком (а. с. 42-48 у т. 1); передбачати в першочерговому порядку щороку під час формування переліку боєприпасів, що підлягають утилізації протягом наступних двох років згідно з Порядком утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2006 № 812, обсяг боєприпасів за заявкою корпорації "ТАСКО"; забезпечувати на договірних умовах зберігання переданих корпорації "ТАСКО" боєприпасів, їх елементів та порохів.
06.10.2009 між Міністерством оборони України (замовник) і Корпорацією "Таско" (виконавець) укладено договір №274/п/7-09 (а. с. 49 - 54 у т. 1), за п. 1.1 якого виконавець зобов'язався за власний рахунок, відповідно до вимог технологічних процесів, виконати (у тому числі із залученням співвиконавців) роботи з комплексної утилізації непридатних для подальшого використання і зберігання та надлишкових боєприпасів та їх елементів (вироби), загальна кількість яких за договором складає 150 тис. тон; номенклатура та місце зберігання виробів зазначаються у специфікаціях до додаткових угод, які складаються при формуванні переліку боєприпасів, що підлягають утилізації та є невід'ємною частиною договору; замовник зобов'язався передбачати в першочерговому порядку щороку під час формування переліку боєприпасів, що підлягають утилізації протягом наступних двох років згідно з постановою, обсяг боєприпасів за заявкою виконавця (далі - договір утилізації).
Відповідно до п. 5.3. договору утилізації Виконавець, зокрема, зобов'язався здійснювати всі види необхідного страхування; у відповідності до вимог чинного законодавства, перевезення виробів з місць зберігання до місць утилізації; охорону під час перевезення виробів та їх зберігання на час виконання робіт за даним Договором; зберігання виробів, отриманих продуктів утилізації на час виконання умов за даним Договором до моменту передачі їх Покупцю.
Як убачається із матеріалів справи, все майно (непридатні боєприпаси), які корпорація «ТАСКО» передала зберігачу за договором зберігання отримані корпорацією «ТАСКО» відповідно до договору утилізації на підставі нарядів, а саме: наряд № 342/2/Н/11-71 від 15 лютого 2011 року; наряд № 342/2/Н/12-645 від 01 серпня 2012 року; наряд №328/3/7/Н/09-415 від 15 жовтня 2009 року; наряд № 342/2/Н/13-53 від 29 січня 2013 року; наряд № 328/3/Н/09-417 від 15 жовтня 2009 року; наряд № 342/2/Н/11-431 від 19 липня 2011 року; наряд № 342/2/Н/12-40 від 02 лютого 2012 року; наряд № 342/2/Н/12-41 від 02 лютого 2012 року; наряд № 342/2/Н/12-647 від 01 серпня 2012 року; наряд № 342/2/Н/12-46 від 02 лютого 2012 року; наряд № 342/2/Н/12-646 від 01 серпня 2012 року; наряд № 342/2/Н/1-522 від 16 серпня 2011 року; наряд № 342/2/Н/12-939 від 01 листопада 2012 року.
Зазначені наряди свідчать про те, що підставою для їх передачі корпорації «ТАСКО» є договір утилізації, постанова КМУ № 746 від 17 липня 2009 року «Деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів», постанова КМУ від 07 червня 2006 року № 812 «Про затвердження Порядку утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин» (із змінами), розпорядження КМУ № 383-р від 02 березня 2010 року, розпорядження КМУ № 57-р від 01 лютого 2012 року, розпорядження КМУ № 350-р від 02 квітня 2011 року, якими затверджувався перелік боєприпасів, які підлягають утилізації. У цих нарядах відображається найменування боєприпасів, їх кількість та рік виготовлення. Відомості, які зазначені в нарядах повністю відповідають переліку та характеристикам боєприпасів, які вказані для передачі корпорації «ТАСКО» у Постанові КМУ № 746 «Деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів».
Відповідно до пункту 21 Постанови КМУ від 07 червня 2006 року № 812 «Про затвердження Порядку утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин» (із змінами) передача боєприпасів для утилізації здійснюється за нарядами, що видаються службами забезпечення Збройних Сил та інших військових формувань на підставі державних контрактів (договорів) про утилізацію боєприпасів.
Таким чином, майно, яке зберігається у військовій частині НОМЕР_1 за договором зберігання було передане корпорації «ТАСКО» відповідно до договору утилізації, про що свідчать вищезазначені наряди, який є чинним.
Так, відповідно до п. 15.1. договору утилізації визначено, що цей договір може бути змінено, доповнено на підставі додаткових угод до нього.
З матеріалів справи слідує, що будь-які додаткові угоди до договору утилізації щодо призупинення робіт за цим договором сторонами договору не підписувалися. Проект такого договору до виконавця замовником не направлявся, а тому посилання місцевого суду на доповіді начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, рішення Міністра оборони України від 07 травня 2019 року № 1409/з/8-2018, від 06 червня 2019 року № 14092/з/10-218, якими призупинено виконання робіт за договором про утилізацію на переконання колегії суддів є передчасними.
Разом з тим, слід вказати, що постанова КМУ № 746 від 17 липня 2009 року «Деякі питання утилізації непридатних та надлишкових боєприпасів» та постанова КМУ від 07 червня 2006 року № 812 «Про затвердження Порядку утилізації ракет, боєприпасів і вибухових речовин» (із змінами) є чинними та не змінювалися.
Крім того, судова колегія зауважує, що мотивувальна частина рішення суду першої інстанції ґрунтується на договорі утилізації, який не є предметом спору, оскільки позивач просить повернути майно, яке передавалось за договором зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016.
Ознаками похідного договору є те, що він є залежним від основного Договору, укладається, як правило, з метою забезпечення виконання головного договору. Похідний договір не має самостійного значення й автоматично припиняється з припиненням дії головного договору. Недійсність основного договору тягне за собою недійсність похідного.
Зі змісту Договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 вбачається, що в ньому відсутнє посилання на укладання його, як похідного, чи укладання його для забезпечення іншого договору, навпаки, договір є основний, закріплює положення зберігання майна, умови за якими права та обов'язки третім особам не передаються, його умови не залежать від договору утилізації.
Таким чином, договір зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 є самостійним окремим господарським договором. Жодних посилань в договорі зберігання на договір утилізації не має, а тому відсутні підстави вважати, що договір зберігання є похідним від договору утилізації. Оскільки вказані договори між собою не зв'язані, а тому виконання обов'язків за договором утилізації не впливає на виконання обов'язків відповідачем умов договору зберігання.
Вказана позиція також, знайшла відображення у постанові Вищого господарського суду України від 18.05.2015 у справі №910/27171/14.
При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує, що відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції посилався на телеграми керівництва ЗСУ, а саме: телеграму від 11 січня 2016 року № 342/2/1033, направленою електронною поштою АСУ "Дніпро", т.в.о. начальника Центрального ракетно - артилерійського управління Збройних Сил України, якою полковник Марусяк А.М, довів до відома рішення №14064 щодо допуску до бойового застосування, у тому числі, боєприпасів згідно з переліком, із закінченими призначеними строками служби (зберігання) на особливий період, затверджене начальником Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України 26.08.2015, а також щодо призупинення в особливий період дії Тимчасового рішення про встановлення термінів зберігання (технічної придатності) боєприпасів артилерії, засобів ближнього бою та їх комплектуючих елементів №13/Н/02-96 на боєприпаси згідно з переліком (а. с. 217, 218 у т. 3). Серед вказаного переліку є спірні боєприпаси; та телеграму від 15 червня 2019 року №342/5092, направленою електронною поштою АСУ "Дніпро", якою перший заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України генерал-лейтенант С. Корнійчук вимагав у Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, зокрема, організувати видачу (вилучення) боєприпасів Корпорації Таско" з В/ч НОМЕР_1 згідно з додатком №1 та заборонив видавати боєприпаси та їх елементи, які не вказані у додатку №1 (а. с. 55 - 57 у т. 2). У вказаному додатку №1 спірні боєприпаси відсутні.
Так, дослідивши зміст вказаних телеграм, судова колегія приходить до висновку, що вони не відновлюють та не встановлюють придатність майна із закінченими строками зберігання до використання за договором зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 та не є нормативно-правовими актами України. Відповідачем не надано доказів, які свідчать про придатність майна до використання переданого корпорацією "Таско" на зберігання за договором зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016. Таким чином, на думку суду апеляційної інстанції, відмова у позові з посиланням на вказані вище телеграми від 11 січня 2016 року № 342/2/1033 та від 15 червня 2019 року №342/5092 є безпідставним.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів зауважує, що відповідач зі свого боку порушив зобов'язання щодо повернення переданого майна.
На момент перегляду справи у суді апеляційної інстанції відповідачем не подано доказів щодо повернення переданого майна.
Отже, на переконання колегії суддів усі вказані обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції, у зв'язку із чим прийнято помилкове рішення про відмову у задоволенні позову.
За наведеного, судова колегія вважає, що вимога позивача про зобов'язання військову частину НОМЕР_1 повернути Корпорації «Таско» майно яке передане згідно договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016 підлягає задоволенню.
Згідно із п.2 ч.1 ст.275 ГПК України, апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.
За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга Корпорації «Таско» підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Житомирської області від 28.01.2021 у справі №906/89/20 - скасуванню.
Крім того, в силу вимог ст. 129 ГПК України у зв'язку із задоволенням позову судовий збір у розмірі 2102 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача та у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги судовий збір в сумі 3153 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача за подачу апеляційної скарги.
Разом з тим, у суді першої інстанції було заявлено клопотання про стягнення із відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 56 000 грн та 469,35 грн витрат пов'язаних із відправкою поштової кореспонденції.
Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Згідно статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
В силу норм ст. 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Враховуючи статтю 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.
На підтвердження факту надання правничої допомоги та понесення витрат позивачем на професійну правову допомогу адвоката в сумі 56000,00 грн до матеріалів справи було додано копії: витягу із договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03.07.2018, додаткової угоди №3 від 17.01.2020 до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03.07.2018, акту прийому - передачі наданих послуг від 17.11.2020 по додатковій угоді №3 від 17.01.2020 по договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03.07.2018.
Відповідно до договору про надання юридичних (адвокатських) послуг від 03.07.2018 сторони погодили, що для здійснення захисту , представництва інтересів замовника та надання інших видів правової допомоги замовнику на умовах і в порядку, що визначених договором у наступному переліку: представництво інтересів та захист прав замовника перед фізичними та юридичними особами , у всіх підприємствах, установах та організаціях усіх форм власності, у тому числі державних органах, правоохоронних органах, органах місцевого самоврядування, судових установах, виконавчій службі.
Згідно із п. 1 додаткової угоди від 17.01.2020 визначено що сторони домовилися про визначення обсягу послуг по основному договору у наступному переліку: представництво інтересів замовника у господарському суді Житомирської області за позовною заявою Корпорації «Таско» до ВЧ НОМЕР_1 про зобов'язання здійснити певні дії шляхом повернення майна по договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016.
У п. 2 додаткової угоди від 17.01.2020 визначено перелік послуг, які здійснює адвокат.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди від 17.01.2020 сторонами погоджено, що вартість послуг складає 56 000,00 грн.
Крім того, п. 4 додаткової угоди від 17.01.2020 погоджено, що замовник сплачує фактичні витрати зроблені виконавцем, що пов'язані із виконанням доручення по договору про надання правової допомоги.
У акті прийому - передачі наданих послуг від 17.11.2020 визначено детальний перелік наданих виконавцем послуг, загальна вартість яких складає 56 000,00 грн.
Як убачається із платіжного доручення №3427 від 23.11.2020 Корпорацією «Таско» було сплачено Адвокатському бюро «Раков і партнери» 56 000,00 грн - оплата за юридичні послуги згідно додаткової угоди від 17.01.2020.
Крім того, позивачем понесено поштові витрати (т. 5 а.с. 96-97), зокрема, направлення позовної заяви на адресу суду - 38,95 грн, направлення позовної заяви на адресу військової частини НОМЕР_1 - 38,95 грн, направлення заяви про усунення недоліків на адресу суду - 41,80 грн, направлення клопотання про об'єднання позовів на адресу суду - 41,80 грн, направлення позовної заяви із додатками та відповідь на відзив на адресу МОУ - 27,55 грн, направлення відповіді на відзив ВЧ на адресу ВЧ - 27,55 грн, направлення відповіді на відзив ВЧ на адресу суду - 27,55 грн, направлення клопотання про витребування у відповідача оригіналів документів та клопотання про витребування доказів у МОУ - 27,55 грн, направлення адвокатського запиту №67 від 04.03.2020 на адресу МОУ - 21,85 грн, направлення повторного адвокатського запиту №93 від 29.04.2020 - 21,85 грн, направлення клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 28.05.2020 на адресу ВЧ А1979 - 27,60 грн, направлення клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 08.07.2020 на адресу ВЧ А1979 - 27,55 грн, направлення клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 08.07.2020 на адресу МОУ - 21,85 грн, направлення клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 21.07.2020 на адресу ВЧ А1979 - 27,55 грн, направлення клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 22.07.2020 на адресу ВЧ НОМЕР_1 - 27,55 грн, направлення клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи від 22.07.2020 на адресу МОУ - 21,85 грн, разом 469,35 грн.
Отже, суд апеляційної інстанції зауважує, що вирішуючи питання про розподіл витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, для включення всієї суми гонорару та фактичних витрат у відшкодування за рахунок відповідача має бути встановлено, що такі витрати позивача були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно із ст.15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі “Баришевський проти України” від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі “Гімайдуліна і інших проти України” від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі “Двойних проти України” від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі “Меріт проти України” від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Враховуючи те, що позивачем підтверджено правовий статус адвоката та розмір витрат понесених на підставі додаткової угоди, які були фактично сплачені замовником, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами та норми ст.ст.126, 129 ГПК України, апеляційний суд дійшов висновку, що витрати позивача на правову допомогу в сумі 56 000 грн та витрати пов'язані із відправкою поштової кореспонденції у сумі 469,35 грн є обґрунтованими та покладаються на військову частину НОМЕР_1 .
Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Корпорації "Таско" на рішення Господарського суду Житомирської області від 28.01.21 у справі № 906/89/20 задоволити.
2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 28.01.21 у справі № 906/89/20 скасувати. Прийняти нове рішення:
« Позов задоволити.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) повернути Корпорації «Таско» (код ЄДРПОУ 22866094, 04071, м. Київ, вул. Ярославська, 5/2 Б) майно, яке передано по договору зберігання №05/1/ОРІС від 14.01.2016, а саме:
-7,62 мм патрон зр. 43р. Т-45 (II категорія) - 3 827 320 шт.
-7,62 мм патрон зр. 43р. БЗ (II категорія) - 1 925 380 шт.
-73 мм постріл ПГ-9ВС (II категорія) - 1 236 шт.
-73 мм постріл ПГ-15ВС (II категорія) - 112 шт.
-23 УОР - 1 (II категорія) -10 шт.
-23 мм патрон УБР-1 (II категорія) - 24 297 шт.
-100 мм постріл до БС-3 УБК-9 (II категорія) - 2 шт.
-73 мм граната ПГ-9 інертна (ІІ категорія) - 167 шт.
-73 мм граната ПГ-9С інертна (ІІ категорія) - 6 шт.
-Підривач В-90 (II категорія) - 4 347 шт.
-Підривач РГМ-2М (II категорія) - 4 109 шт.
-Підривач РГМ-2 (II категорія) - 2 388 шт.
-В-429Е (II категорія) - 102 шт.
-23 мм патрон УОФ-7 (II категорія) - 292 927 шт.
-5,45 мм патрони Т (II категорія) - 10 800 шт.
-7,62 мм патрон зр. 43р. ПС без об. (II категорія) - 4 431 280 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон ЛПС без об. (II категорія) - 274 334 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон Б-32 (II категорія) - 44 774 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон Т-46 (II категорія) - 981 328 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон ПЗ (II категорія) - 28 160 шт.
-7,62 мм гвинт, патрон СН (II категорія) - 7 480 шт.
-120 мм осколково-фугасна міна сталистого чугуна ОФ-843Б не повного спорядження (підривачем не комплектується (II категорія) - 3 694 шт.
-120 мм осколково-фугасна міна сталистого чугуна ОФ-843Б повного спорядження (II категорія) - 2 шт.
-120 мм осколково-фугасна міна сталева ОФ-843 (III категорія) - 291 шт.
-152 мм до МЛ-20М постріл з осколково-фугасним снарядом та повним змінним зарядом ВОФ-545 не повного спорядження (підривачем не комплектується) (II категорія) - 45 шт.
-152 до МЛ - 20М постріл з осколково-фугасним снарядом та повним змінним зарядом ВОФ - 545 остаточного спорядження (II категорія) - 4 шт.
-152 мм до МЛ-20М постріл з осколково-фугасним снарядом підвищеної потужності та зменшеним змінним зарядом ВОФ-33 не повного спорядження (підривачем не комплектується) (II категорія) - 68 шт.
-152 мм снаряд ОФ-25 (II категорія) - 1938 шт.
Стягнути із Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Корпорації "Таско" (04071, м.Київ, вул. Ярославська, 5/2-Б, код ЄДРОПУ 22866094) 2102 грн витрат зі сплати судового збору за подачу позову, 56 000 грн витрат на професійну правничу допомогу та 469,35 грн витрат пов'язаних із відправкою поштової кореспонденції».
3. Стягнути із Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь Корпорації "Таско" (04071, м.Київ, вул. Ярославська, 5/2-Б, код ЄДРОПУ 22866094) 3153 грн витрат зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Доручити Господарському суду Житомирської області видати наказ на виконання даної постанови.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку, встановленому ст. ст. 287-291 ГПК України.
6. Справу №906/89/20 повернути до Господарського суду Житомирської області.
Повний текст постанови складений "26" квітня 2021 р.
Головуючий суддя Миханюк М.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.