вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" квітня 2021 р. Справа№ 910/5769/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Станіка С.Р.
Тарасенко К.В.
секретар судового засідання Макуха О.А.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва
від 15.07.2020 (повний текст рішення складено 15.07.2020)
у справі № 910/5769/20 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 177 720, 00 грн.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» (далі - позивач, ТОВ «Металургтранс») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - відповідач, АТ «Українська залізниця») про стягнення 177 720, 00 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що в жовтні - грудні 2019 відповідачем було здійснено перевезення вантажних вагонів позивача, однак, прямуючи до пункту призначення зі станції відправлення в період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, вагони були пошкоджені та відчеплені із зазначенням причини відчеплення - розукомплектація деталей, про що були складені відповідні акти, акти загальної форми ГУ-23 та повідомлення про ремонт форми ВУ-23М, внаслідок чого позивач зазнав 177 720, 00 грн. збитків, які позивач й спросив стягнути з відповідача в судовому порядку.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначив, що за змістом п. 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457 (далі - Статут), комерційний акт складається для засвідчення обставин пошкодження рухомого складу (вагонів, контейнерів тощо) й фіксується шляхом оформлення працівниками залізниці акта про пошкодження вагона (контейнера) форми ВУ-25М; для покладення відповідальності на відповідача за пошкодження вагонів наявність складених актів форми ВУ-25М є обов'язковою, проте позивачем не подано суду жодного такого акта. Крім цього, позивачем не доведено, що на момент оформлення залізничної накладної 03.11.2019 вагон №53187076 належав йому на відповідній правовій основі, оскільки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ост-Вест логістик Україна» Договір оренди вагонів укладено лише 01.01.2020.
В наданій суду першої інстанції відповіді на відзив позивач зазначив, що, що укладений між ним та ТОВ «Ост-Вест логістик Україна» Договір оренди від 01.01.2020 №02А/20 діє з 01.01.2020, проте між вказаними юридичними особами раніше було укладено договір від 21.08.2013 №52А, який діяв на момент оформлення залізничної накладної №44379667.
За змістом наданих місцевому господарському суду заперечень на відповідь на відзив відповідач повторно наголосив на відсутності актів форми ВУ-25М та вказав, що посилання позивача на Конвенцію про міжнародні залізничні перевезення та Угоду про міжнародне залізничне вантажне сполучення є помилковими, оскільки наведені нормативні акти застосовуються при міжнародному залізничному перевезенні.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 справі № 910/5769/20 позов задоволено повністю. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» 177 720, 00 грн. збитків, 2 665, 80 грн. судового збору та 18 000, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Не погоджуючись із згаданим рішенням, АТ «Українська залізниця» оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржуване рішення ухвалено за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. За твердженнями апелянта, позивачем не надано жодного акту форми ВУ-25М, хоча для покладення на залізницю відповідальності за пошкодження вагонів наявність таких актів є обов'язковою. Крім цього, апелянт вважав, що позивачем не доведено, що на момент оформлення залізничної накладної 03.11.2019 вагон №53187076 належав йому на відповідній правовій основі, оскільки між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ост-Вест логістик Україна» Договір оренди вагонів укладено лише 01.01.2020. Апелянт також вказував на те, що ухвалюючи рішення про стягнення витрат на правову допомогу суд першої інстанції не врахував практику Європейського суду з прав людини, як джерело права, та не врахував, що справа не є складною, а ціна позову - невеликою.
В наданих апеляційному суду додаткових поясненнях апелянт зазначив, що за пошкодження вагонів або контейнерів залізниця несе відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, однак позивачем не надано доказів здійснення витрат саме на ремонт вагонів, адже ним укладено Договір на організацію ремонту, що не є тотожним виконанню ремонтних робіт. Доказів на придбання запчастин на вагони та їх вартості позивачем також не надано, тобто останнім не доведено розміру збитків й це залишено судом першої інстанції поза увагою.
В судове засідання апеляційної інстанції 20.04.2021, яке відбулось в режимі відеоконференції, в Господарський суд Харківської області прибув представник відповідача, в приміщення Північного апеляційного господарського суду з'явився представник позивача.
Представник відповідача (апелянта) в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких заперечив доводи апеляційної скарги, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Металургтранс» здійснює діяльність у сфері транспортного обслуговування, зокрема, з організації перевезень залізничним транспортом, для чого використовує власні та орендовані залізничні вагони.
З метою використання при здійсненні своєї господарської діяльності залізничних вагонів позивач уклав ряд договорів з іншими господарюючими суб'єктами, зокрема, Договір фінансового лізингу № 4-МТ від 20.06.2012, Договори оренди № 52А від 21.08.2013, № 35А/19 від 01.06.2019, № 02А/20 від 01.01.2020, Договори оренди залізничного рухомого складу № 36-А/18 від 15.06.2018, № 012 від 06.02.2019, копії яких, як й актів-приймання передачі приватних ваготів наявні в матеріалах справи.
В зв'язку з цим, твердження відповідача (апелянта) про відсутність у позивача права на вагон №53187076 як безпідставні відхиляються судом, адже цей вагон перебував в користуванні позивача на підставі Договору від 21.08.2013 №52А, укладеного ним та ТОВ «Ост-Вест логістик Україна».
Для забезпечення організації курсування власних вантажних вагонів на коліях загального користування та наданням послуг, пов'язаних із такими перевезеннями, 09.11.2015 між ТОВ «Металургтранс» (позивач, замовник за договором) та Державним підприємством «Придніпровська залізниця» (виконавець за договором) було укладено Договір № ПР/М-15103/НЮ (далі - Договір), за умовами п. 1.2 якого сторони керуються цим договором, законами України, Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів залізничним транспортом України, Збірником тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, Соглашением о международном железнодорожном грузовом сообщении (СМГС), «Правилами експлуатації власних вантажних вагонів», іншими нормативними документами.
Відповідно до п. 2.2.5 Договору виконавець зобов'язується повідомляти замовника про випадки несправності вагону, що виникають під час руху, для вирішення питання ремонту таких вагонів (при відсутності договору на гарантоване обслуговування власних вантажних вагонів із залізницею).
За змістом п. 2.1.11 Договору замовник зобов'язується у відповідності з діючими нормативними документами проводити відповідні ремонти власних вагонів.
В жовтні - грудні 2019 Залізниця здійснювала перевезення вантажних вагонів власності (оренди) позивача, тому між відправником та відповідачем було укладено договори перевезення у вигляді залізничних накладних №52547502 (вагон №60415775), №443799667 (вагон №53187076), №45352846 (вагон №63555106), №52781465 (вагон №63992812) і №44697407 (вагон №55174494), відповідно до яких вантажні вагони прямували порожніми під завантаження до пункту призначення.
За приписами ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Перевезення вантажу згідно ст. 908 ЦК України здійснюється за договором перевезення; загальні умови визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За змістом ч. 1 ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, а також додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань (ч. 5 ст. 307 ГК України).
Відповідно до п. 2 Статуту залізниць України визначено обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Статутом залізниць України (ст. 3) встановлено. що дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, в тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (далі - залізничні під'їзні колії).
На підставі цього Статуту Мінтранс затверджує: а) Правила перевезення вантажів (далі - Правила); б) Технічні умови навантаження і кріплення вантажів; в) Правила перевезення пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України (далі - Правила перевезень пасажирів); г) інші нормативні документи (ст. 5 Статуту залізниць України).
Відповідно до положень ст. 6 Статуту залізниць України накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача.
Перевізники згідно ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України. За незбереження (втрату, нестачу, псування, пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з незалежних від них причин.
За приписами п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, які належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди.
Перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізницями провадиться на підставі ст. 8 Статуту залізниць України в вагонах парку залізниць або орендованих у залізниць, а також у власних вагонах, що належать підприємствам, організаціям, установам, громадянам - суб'єктам підприємницької діяльності, в тому числі розташованим за межами України. Вагони, призначені для перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, повинні відповідати вимогам Правил технічної експлуатації залізниць України та санітарно-гігієнічним і протиепідемічним нормам і правилам.
Власні вантажні вагони - вантажні вагони, які мають загальномережеву нумерацію, яка нанесено на вагони відповідно до альбому-довідника 632-2011 ПКБ ЦВ «Знаки и надписи на вагонах грузового парка колеи 1520 мм», затвердженого Радою із залізничного транспорту держав - учасниць СНД 25.04.2001 (далі - Знаки і написи), мають ознаку в АБД ПВ «власний вагон» (п. 1.2 Правил експлуатації власних вантажних вагонів, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України № 17 від 29.01.2015).
Положеннями п. 3.4 Правил визначено, що власні вантажні вагони, які виходять на колії загального користування, за конструкцією, строком служби, періодом проведення планових видів ремонту і технічним станом повинні відповідати всім вимогам, які встановлюються до вагонів інвентарного парку залізниць, включаючи спеціалізований рухомий склад, а також мати відомості про комплектацію вагона.
Випуск власних вантажних вагонів на колії загального користування допускається (п. 4.1 цих Правил) після відповідного огляду їх технічного стану працівниками вагонного господарства, а для перевезення небезпечного вантажу в спеціалізованих вагонах - при пред'явленні відправником вантажу працівникам станцій і вагонного господарства свідоцтва про технічний стан вагона, що гарантує безпеку перевезення цього вантажу. Номер свідоцтва і результати огляду технічного стану вагонів працівник вагонного господарства записує в книзі пред'явлення вагонів вантажного парку до технічного обслуговування (форма ВУ-14).
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження невідповідності технічного стану спірних вагонів при прийнятті їх відповідачем до перевезення.
Як встановлено матеріалами справи, прямуючи до пункту призначення, зі станції відправлення до станції призначення у період знаходження вагонів на відповідальності відповідача, вагони були пошкоджені та відчеплені із зазначенням причини відчеплення - розукомплектація деталей, про складено повідомлення форми ВУ-23М та акти загальної форми ГУ-23.
З приводу тверджень відповідача (апелянта) про ненадання позивачем жодного акта форми ВУ-25М, складання яких є обов'язковим для покладення на залізницю відповідальності, слід зазначити, що відповідно до п. 19 Правил користування вагонами і контейнерами (ст.119-126 Статуту залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України №113від 25.02.1999, підставою для пред'явлення вантажовідправникам, вантажоодержувачам, власникам під'їзних колій, портам, підприємствам і організаціям, винним у пошкодженні вантажних вагонів (далі - винна сторона) претензій щодо відшкодування збитків є акт про пошкодження вагона форми ВУ-25 або ВУ-25М (у разі машинної обробки актів) і акт загальної форми ГУ-23 (додаток 6), які складаються відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України від 08.07.2002 за №567/6855. Надані позивачем акти загальної форми ГУ-23 є належними доказами відповідальності Залізниці за незбереження вантажу позивача.
За приписами ст. 129 Статуту залізниць України обставини, які можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається для засвідчення, зокрема, невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Відповідно до п. 4.6 Правил обслуговування залізничних під'їзних колій, затверджених наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, обов'язок охорони вагонів і вантажів на під'їзній колії покладається на підприємство. Якщо під'їзна колія обслуговується локомотивом залізниці, то охорону вагонів і вантажів до моменту фактичної подачі вагонів і з моменту збирання вагонів з під'їзної колії організовує залізниця.
Відповідно до п.п. 20, 21 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999, пошкодження вантажного вагона - це порушення справного стану вагона або його складових частин внаслідок зовнішніх впливів, що перевищують рівні, установлені ГОСТ 22235-76, а також внесення змін у конструкції вагонів, заварювання дверей, люків, знімання бортів платформ, дверей напіввагонів, знімного устаткування вагонів тощо, свердління (пробивання, пропалювання) отворів для кріплення вантажів у деталях вагонів, а також кріплення до них вантажів за допомогою зварювання без дозволу залізниці. Ремонт пошкодженого вагона здійснюється на підприємстві, яке має право на виконання таких робіт, або на найближчому до місця пошкодження вагоноремонтному підприємстві. Перелік таких підприємств оприлюднюється у товарних конторах станцій обслуговування.
За змістом п. 22 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 25.02.1999 № 113, сума збитків за пошкодження вагона складається з:
- витрат на транспортування пошкодженого вагона від місця пошкодження до місця його ремонту в розмірі провізної плати, визначеної відповідно до Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом України, затвердженого наказом Міністерства транспорту України від 15.11.99 № 551, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 01.12.99 за № 828/4121, з урахуванням коригувальних коефіцієнтів, що діють на момент транспортування;
- вартості ремонту пошкодженого вагона з урахуванням вартості втрачених та (або) пошкоджених частин;
- витрат на перевантаження вантажу з пошкодженого вагона, якщо його неможливо відремонтувати в навантаженому стані, які визначаються за калькуляцією вартості робіт, що надається разом з розрахунком збитків;
- плати за користування вагоном за нормативний час перебування пошкодженого вагона в деповському, капітальному ремонті або технічному обслуговуванні з відчепленням (додаток 9), визначеної за ставками плати за користування вагонами згідно з пунктом 14 цих Правил.
За змістом п. 2 ст. 126 Статуту за пошкодження залізницею вагонів або контейнерів, які належать підприємствам, залізниця несе матеріальну відповідальність в розмірі фактично заподіяної шкоди.
Як встановлено матеріалами справи, 27.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Метлургтранс» (позивач, замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ремвагонторг» (виконавець за договором) укладено Договір про надання послуг з організації ремонту залізничних вагонів № 49у (далі - Договір №49у), за умовами якого виконавець надає замовнику комплексну послугу з організації ремонту залізничних вагонів замовника розобладнаних запасними частинами/деталями/вузлами в наслідок розкрадання та вчинення протиправних дій третіми особами: забраковання вагоноремонтними підприємствами АТ «Укрзалізниця» через їх розобладнання запасними частинами/деталями/вузлами вагона під час перевезення на шляху прямування; виявленій необхідності доукомплектації запасними частинами/деталями/вузлами, в ході проведення ремонтів вагонів або під час відстою вагонів на коліях АТ «Укрзалізниця».
Акт загальної форми ГУ-23 підписаний уповноваженими особами АТ «Укрзалізниця» є документом, що засвідчує обставини, місце події, кількість, тип, найменування відсутніх запасних частин/деталей/вузлів для перерахування вагону з робочого парку в парк несправних (п.1.2 Договору №49у).
Відповідно до п. 1.3 Договору №49у замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги в порядку та на умовах, передбачених цим Договором.
В матеріалах справи наявні акт наданих послуг № 09 від 18.12.2019 на загальну суму 232 920, 00 грн. з ПДВ з розрахунком загальної вартості наданих послуг (додаток № 1 до цього акту) та № 10 від 17.01.2020 на загальну суму 512 880, 0 грн. з ПДВ з розрахунком загальної вартості наданих послуг (додаток № 1 до цього акту), якими підтверджується факт виконання на підприємстві, що має право на виконання таких робіт, ремонту вагонів, у тому числі спірних вагонів.
Платіжними дорученнями № 98143 від 11.02.2020 на суму 158 920, 00 грн. та № 124769 від 20.02.2020 на суму 200 000, 00 грн. підтверджується часткова сплата позивачем ТОВ «Ремвагонторг» вартості виконаного ремонту.
З огляду на наведене, позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача збитків в загальному розмірі 177 720, 00 грн., вважаючи, що понесення ним витрат у заявленому розмірі зумовлене неправомірною поведінкою відповідача, який не забезпечив схоронність майна та допустив розукомплектування вагонів під час їх перевезення, така поведінка відповідача є винною, відповідно відповідач зобов'язаний відшкодувати заподіяні позивачу збитки.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів на підставі ст. 16 ЦК України є відшкодування збитків.
Збитками є втрати, яких особа зазнала в зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК України).
Під збитками в розумінні ч. 2 ст. 224 ГК України передбачаються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
До складу збитків, які підлягають відшкодуванню особою, що допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (ст. 225 ГК України).
Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
При цьому, саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При визначенні розміру збитків порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. В свою чергу відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні збитків.
З огляду на наведене, апеляційний суд дійшов висновку про наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме, протиправної бездіяльності відповідача, яка виявилась у незабезпеченні збереженості майна (вагонів), що перебувають в оперативному управлінні позивача, завданої шкоди - пошкодження складових частин вагонів та необхідність їх відновлення, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою - недотримання відповідачем обов'язку забезпечити збереженість майна під час здійснення перевезення.
За таких обставин, за наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та збитками й вини відповідача, апеляційний суд визнав висновки місцевого суду про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 177 720, 00 грн. збитків доведеними належними та допустимими доказами, не спростованими відповідачем, відтак такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем заявлено вимоги про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 18 000, 00 грн.
За змістом ст. 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 16 ГПК України.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити в зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (ст. 126 ГПК України).
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити цей розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у встановленому Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» порядку. Дія цього Закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.
У відповідності до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, передбаченому цим Законом.
Визначення договору про надання правової допомоги також міститься в ст.1 вказаного Закону, відповідно до якої договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За приписами ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Договір про надання правової допомоги за своєю правовою природою є договором про надання послуг, який в свою чергу, врегульовано главою 63 ЦК України. Зокрема, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, які встановлені договором (ст. 903 ЦК України ).
Положеннями ст. 632 ЦК України врегульовано поняття ціни договору, зокрема, визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
За змістом ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При цьому, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв
Таким чином, визначаючи розмір суми, яка підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, необхідно виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність».
Як встановлено матеріалами справи, 03.02.2020 між ТОВ «Металургтранс» (замовник за договором) та Адвокатським об'єднанням «Юридичний центр Прецедент» (виконавець) укладено Договір №б/н про надання правової допомоги, за умовами п.п. 1.1.7 - 1.1.10 якого замовник доручає, а виконавець бере на себе зобов'язання здійснювати правовий захист та представництво замовника, консультування та будь-які інші види правової допомоги в межах компетенції виконавця та у відповідності з чинним законодавством України, в тому числі, але не виключно: представництво інтересів замовника, зокрема, в усіх судах з будь-яких питань; претензійно-позовна робота; здійснення захисту замовника в досудових та судових справах (в тому числі на будь-якій його стадії та під час окремих процесуальних дій); підготовка будь-яких заяв, позовів, скарг, клопотань, пояснень, заперечень, відзивів та інших документів, необхідних для захисту і представництва замовника.
03.04.2020 між ТОВ «Металургтранс» (замовник за договором) та Адвокатським об'єднанням «Юридичний центр Прецедент» (виконавець) укладено Додаткову угоду №5 до вказаного Договору, за умовами якої адвокатським об'єднанням надано Товариству такі послуги: аналіз первинної документації щодо правових взаємовідносин Товариства з Залізницею, які склалися між сторонами та фактичних обставин справи щодо факту пошкодження вагонів №60415775, №53187076, №63555106, №63992812, №55174494 2 год.; вивчення судової практики в правовідносинах, подібних до тих, що склалися між замовником та його боржником - 2 год.; опрацювання нормативно-правових актів, що регулюють спірні відносини; формування попередньої правової позиції в справі - 1 год.; консультування замовника з питань стягнення збитків з боржника та підготовки пакету процесуальних документів для подання позовної заяви до суду - 0,5 год.; підготовка процесуальних документів зі справи - позовної заяви про стягнення з боржника збитків, розрахунку суми заборгованості, попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат - 4,5 год.; узгодження пакету підготовлених процесуальних документів із замовником, формування пакету документів для подачі до суду - 2 год.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи долучено акт приймання передачі №5, рахунок №5 на суму 18 000, 00 грн. та платіжне доручення №TЗW0000258 від 14.04.2020.
Надані позивачем Договір про надання правової допомоги, акт виконаних робіт (наданих послуг), рахунок на оплату та платіжне доручення не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічна правова позиція наведена в додатковій постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 910/2170/18.
Таким чином, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, а також неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Однак, відповідачем не надано доказів неспівмірності понесених позивачем витрат на адвокатські послуги позовним вимогам, отже необхідності їх зменшення тощо.
З огляду на наведене, сукупність доказів щодо витраченого адвокатами часу та об'єму виконаної роботи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг й виконаних робіт та ціною позову, відтак підлягає задоволенню в заявленому до стягнення розмірі, а саме, в сумі 18 000, 00 грн.
Доводи апелянта з приводу неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, не застосування норм, які підлягають застосуванню, та порушення вимог процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення, а також з приводу невідповідності висновків місцевого суду обставинам справи, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
За приписами ч.ч. 1, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
За рішенням від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.
Керуючись ст.ст. 269-270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2020 у справі № 910/5769/20 - без змін.
Матеріали справи №910/5769/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 23.04.2021
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді С.Р. Станік
К.В. Тарасенко