Справа №11-1413/ 2010 рік Головуючий 1 інстанції Агеєв А.В.
Категорія ч.2 ст.121 КК України Доповідач: Єстєніна В.В.
25 травня 2009 року колегія суддів судової палати з кримінальних справ апеляційного суду Донецької області в складі:
головуючого: Горшкова М.П.
суддів: Єстєніної В.В., Кондакова Г.В.
з участю:
прокурора Кашарського Ф.В.
потерпілого ОСОБА_1
засудженого ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку кримінальну справу за апеляцією прокурора, засудженого ОСОБА_2 на вирок Пролетарського районного суду м. Донецька від 26 лютого 2010 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судимого, мешкає в АДРЕСА_1
засуджено за ч.2 ст.121 КК України до 9 (дев'яти) років позбавлення волі,
Вироком суду ОСОБА_2 визнано винним в тому, що він 30 грудня 2008 року приблизно о 15-30год. , перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння в квартирі своєї знайомої ОСОБА_3, розташованій в АДРЕСА_2, діючи умисно , на ґрунті раптово виниклих в ході сварки особистих неприязних стосунків з раніше знайомим йому ОСОБА_4, з метою заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень, наніс тому один удар дерев'яним табуретом по голові, від якого той впав на підлогу, після чого ОСОБА_2, продовжуючи свою злочинну діяльність, направлену на протиправне заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_4, наніс останньому численні удари руками в область обличчя і один удар порожньою пляшкою з під пива в область тулуба, заподіявши тілесні ушкодження у виді: рани лівої брови, синця обличчя зліва, садна спинки носа, крововиливу у м'які покрови голови в лобній області зліва і в тім'яно-скроневій області справа, перелому кісток склепіння і основи черепа з двох сторін, перелому нижньої щелепи з двох сторін, субарахноїдального крововиливу в правій тім'яно-скроневій області, в лівій лобній області, розтрощування речовини головного мозку в правій тім'яно-скроневій області, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння.
В результаті отриманих травм 06 січня 2009 року в ДОКТМО настала смерть ОСОБА_4
Причиною смерті ОСОБА_4 стала закрита черепно-мозкова травма, що супроводжувалася переломом кісток склепіння і основи черепа, субарахноїдальними крововиливами , розтрощуванням речовини головного мозку, набряком головного мозку.
В апеляціях:
- прокурор просив вирок суду скасувати, постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначити йому покарання у вигляді 10 років позбавлення волі, посилаючись на те, що суд першої інстанції необгрунтовано перекваліфікував дії засудженого з ч.1 ст.115 КК України на ч.2 ст.121 КК України, оскільки висновок суду суперечить фактичним обставинам справи: засуджений вдарив потерпілого табуретом по голові, тобто - в життєво важливий орган, заподіявши тілесні ушкодження, від яких настала смерть останнього. За таких обставин засуджений повинний був і міг розуміти наслідки, до яких призведуть його дії, що фактично і сталося;
- засуджений ОСОБА_2 просив вирок скасувати та призначити йому за ч.2 ст. 121 КК України менш суворе покарання, врахувавши його щиросердне каяття у скоєному, позитивні характеристики з місця проживання, першу судимість.
Заслухавши доповідача, прокурора, який частково підтримав принесену державним обвинувачем апеляцію та просив справу повернути на новий судовий розгляд за наведених в апеляції обставин, засудженого ОСОБА_2, який підтримав свою апеляцію та не погодився з апеляцією прокурора; потерпілого ОСОБА_1, який погодився з апеляцією прокурора та не погодився з апеляцією засудженого; перевіривши матеріали кримінальної справи, вважає, що апеляція прокурора підлягає частковому задоволенню, апеляція засудженого - задоволенню не підлягає, вирок суду - підлягає скасуванню з поверненням справи на новий судовий розгляд з огляду на наступне.
Згідно вимог ст..334 КПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29.06.1990 року мотивувальна частина обвинувального вироку повинна містити формуліровку обвинувачення, визнаного судом доведеним, з наведенням міста, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини та мотивів злочину. В цій частині вироку необхідно викласти весь обсяг обвинувачення, визнаного доведеним, наводяться обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину, а також обставини, що визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у вчиненні злочину, а після цього - докази, покладені судом в обґрунтування своїх висновків, з наведенням мотивів, по яким суд не приймає до уваги інші докази, тощо,
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, органом досудового слідства скоєний засудженим ОСОБА_2 злочин за тих же фактичних обставин і в тому ж обсязі, що наведено судом у фабулі обвинувачення, визнаного ним доведеним в судовому засіданні, було кваліфіковано за ч.1 ст.115 КК України, як умисне вбивство.
Обсяг обвинувачення в судовому засіданні прокурором не змінювався.
Суд першої інстанції, змінюючи у вироку юридичну оцінку скоєного засудженим злочину на ч.2 ст.121 КК України - умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що потягло настання смерті потерпілого, послався на те, що фактичні обставини : поведінка засудженого та потерпілого до злочину, причини виникнення конфлікту, час, протягом якого тривав конфлікт, спосіб та механізм заподіяння тілесних ушкоджень ( наявність реальної можливості реалізувати умисел на позбавлення життя потерпілого) свідчать про відсутність у засудженого умислу на позбавлення життя потерпілого і дає підстави зробити саме той висновок, до якого суд прийшов у вироку.
Погодитися з таким висновком суду першої інстанції через його невідповідність фактичним обставинам справи та суперечність по його суті колегія суддів не може.
Конструкція складу злочину, передбаченого ч.2 ст.121 КК України характеризується подвійною формою вини: умисною до заподіяння тілесних ушкоджень та необережною - до наслідків у формі настання смерті потерпілого.
Одночасно, колегія суддів звертає увагу на те, що відповідно до п.22 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику у справах про злочини проти життя та здоров'я особи» від 7 лютого 2003 року питання про умисел слід вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин скоєного злочину, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних діянь, поведінку потерпілого та винного до злочину. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій - при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а при заподіянні тяжких тілесних ушкоджень, яке спричинило смерть потерпілого - ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю.
Фактичні обставини скоєного злочину, встановлені як органом досудового слідства, так і судом першої інстанції, не можуть свідчити про необережне ставлення засудженого до наслідків скоєного ним злочину у виді настання смерті потерпілого ОСОБА_4
Як встановлено судом, засуджений ОСОБА_5 наніс потерпілому наодмаш удар табуретом по голові, а потім наніс останньому численні удари руками в область обличчя і один удар порожньою пляшкою з під пива в область тулуба, заподіявши тілесні ушкодження у виді: рани лівої брови, синця обличчя зліва, садна спинки носа, крововиливу у м'які покрови голови в лобовій області зліва і в тім'яно-скроневій області справа, перелому кісток склепіння і основи черепа з двох сторін, перелому нижньої щелепи з двох сторін, субарахноїдального крововиливу в правій тім'яно-скроневій області, в лівій лобовій області, розтрощування речовини головного мозку в правій тім'яно-скроневій області, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, які є небезпечними для життя в момент заподіяння.
Від отриманих поранень 6 січня 2009 року потерпілий помер у лікарні, смерть його настала від закритої черепно-мозкової травми, що супроводжувалася переломом кісток склепіння і основи черепа, субарахноїдальними крововиливами , розтрощуванням речовини головного мозку, набряком головного мозку.
Таким чином, знаряддя злочину, сила нанесення удару та місце локалізації його нанесення ніяк не можуть свідчити про необережне ставлення засудженого до наслідків, що настали.
Крім того, відповідно до висновків судово-медичної та додаткової судово-медичної експертизи, що покладені судом в основу вироку, між виявленими при дослідженні трупа потерпілого ОСОБА_4 тілесними ушкодженнями у виді: рани лівої брови, синця обличчя зліва, садна спинки носа, крововиливу у м'які покрови голови в лобній частині зліва і в тім'яно-скроневу область справа, перелому кісток склепіння та основи черепу з двох сторін, перелому нижньої щелепи з двох сторін, субарахноїдального крововиливу в праві тім'яно-скроневі області, в лівій лобній області, розтрощення речовини головного мозку в праві тім'яно-скроневій області і його смертю мається прямий причинний зв'язок.
Характер і локалізація ушкоджень, що виявлені на трупі потерпілого свідчать про те, що вони могли утворитися при обставинах, на які вказувала свідок ОСОБА_6 при її допиті і при відтворенні з її участю обставин скоєного злочину. ( а.с. 30 - 33, 265 - 266 т.1)
В свою чергу свідок ОСОБА_6 при допиті її в якості підозрюваної та при відтворенні з її участю обставин скоєного злочину 12 лютого 2009 року вказувала на те, що засуджений ОСОБА_2 наніс потерпілому ОСОБА_4 наодмаш один удар табуретом і один удар пустою пляшкою з під пива по голові. Після першого удару потерпілий впав і втратив свідомість. ( а. с. 115 - 128 т.1 )
Такі ж показання свідок ОСОБА_6 дала і при її додатковому допиті 13 лютого 2009 року. ( а.с. 137 - 140 т.1 )
Даний висновок судово-медичної експертизи та показання свідка-очевидця ОСОБА_6 в цій частині залишилися поза увагою суду, внаслідок чого останній передчасно змінив юридичну оцінку скоєного засудженим злочину.
Крім того, відповідно до п.22 наведеного вище Пленуму Верховного Суду України, якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу. Що минув з моменту заподіяння тілесних ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
До того ж, відповідно до ст.24 КК України суду слід враховувати те, що вольова ознака умислу характеризується не тільки бажанням настання певних наслідків, але і усвідомленим допущенням їх настання ( непрямий умисел ).
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що вирок суду підлягає скасуванню, а кримінальна справа - поверненню на новий судовий розгляд, при якому суду належить ретельно дослідити докази по справі і дійти ґрунтовного висновку про направленість умислу засудженого та правильну юридичну оцінку скоєного ним злочину.
Керуючись ст.. 365 - 366 КПК України, колегія суддів
Апеляцію прокурора задовольнити частково; апеляцію засудженого ОСОБА_2 - залишити без задоволення; вирок Пролетарського районного суду м. Донецька від 26 лютого 2010 року стосовно ОСОБА_2 - скасувати, кримінальну справу повернути на новий судовий розгляд в той же суд, іншому складі суду.
Запобіжний захід ОСОБА_2 залишити утримання під вартою.
Судді: