ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
23 березня 2010 року 08:56 № 2а-3169/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Деруга Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Прага-Реєстр"
до Державна податкова інспекція у Дніпровському районі міста Києва
про визнання недійсним рішення, зобов'язання видати свідоцтво на право сплати єдиного податку
за участю представників сторін:
від позивача: Шупенько А.С. -за довіреністю;
від відповідача : Москаленко Г.В. -за довіреністю
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідача, в якому просив визнати неправомірним рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва щодо відмови видати ТОВ „Прага-Реєстр” свідоцтво про сплату єдиного податку за ставкою 6 відсотків на 2010 рік та зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва видати ТОВ „Прага-Реєстр” свідоцтво на право сплати єдиного податку за ставкою 6 відсотків на 2010 рік.
Позовні вимоги мотивовані тим, що станом на час звернення до податкового органу з заявою про видачу свідоцтва на право сплати єдиного податку за ставкою 6 відсотків на 2010 рік, Позивач вже знаходився на спрощеній системі оподаткування з 2004 року та мав статус платника податку на додану вартість на підставі свідоцтва платника податку на додану вартість №35597981 від 12 березня 2002 року. Позивач має ліцензію на провадження професійної діяльності на фондовому ринку, депозитарної діяльності, а саме, діяльності з ведення реєстру власників іменних цінних паперів. Відповідно до п.п. 3.2.1 Закону України „Про податок на додану вартість” операції з реєстраторської та депозитарної діяльності на ринку цінних паперів не є об'єктом оподаткування. Проте, розділом II Положення „Про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів”, затвердженого рішенням ДКЦПФР № 1000 від 17.10.2006 року передбачено, що функції реєстроутримувача розподіляються безпосередньо на реєстраторські, що не є об'єктом оподаткування і інформаційно-реєстраторські, які відповідно до п.п. 3.1.1 зазначеного Закону підлягають оподаткуванню, а отже Позивач не позбавлений права надавати послуги, що є об'єктом оподаткування, тому відповідно до п. 2.2 Закону України „Про податок на додану вартість” Позивач прийняв рішення зареєструватись платником податку. Як платник ПДВ у разі виникнення податкового зобов'язання, Позивач мав би сплатити вказаний податок відповідно до вимог Закону. Звертаючись з заявою щодо переходу в 2010 році на спрощену систему оподаткування, Позивач діяв у відповідності з вимогами Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та
звітності суб'єктів малого підприємництва”, будь-якої заборгованості зі сплати податків та інших платежів не мав, а Відповідач, всупереч чинному законодавству, не дає можливості Позивачу самостійно обирати ставку єдиного податку, що є перешкодою для реалізації Позивачем своїх законних прав та інтересів. Просить позов задоволити в повному обсязі.
Відповідач позов не визнав. В своїх запереченнях вказав на відсутність у Позивача за попередній період обов'язку зі сплати ПДВ, що є підставою для відмови йому в переході на спрощену систему оподаткування за ставкою 6 відсотків та видачі відповідного свідоцтва на 2010 рік. Як доказ зазначеному, надав у судовому засіданні Акт про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ „Прага-Реєстр” від 25 лютого 2010 року. Просив в задоволенні позову відмовити.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватись суб'єктом підприємницької діяльності за його бажанням на умовах, визначених Указом Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” № 727 від 03 липня 1998 року.
Відповідно до п. 4 Указу для переходу на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єкт малого підприємництва подає письмову заяву до органу державної податкової служби за місцем державної реєстрації. Заява подається не пізніше ніж за 15 днів до початку наступного звітного (податкового) періоду (кварталу) за умови сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний (податковий) період. Рішення про перехід на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності може бути прийняте не більше одного разу за календарний рік.
З вказаного вбачається, що перехід на спрощену систему оподаткування пов'язується з умовою сплати всіх установлених податків та обов'язкових платежів за попередній звітний період, тобто повною відсутністю заборгованості перед бюджетом платника податків зі сплати податків чи інших обов'язкових платежів.
Як було встановлено у судовому засіданні, Позивач за попередній звітний період заборгованості перед бюджетом не мав. Зокрема, на дану обставину вказав і Відповідач.
Відповідно до п. 3 Указу суб'єкт підприємницької діяльності -юридична особа, який перейшов на спрощену систему оподаткування, обліку та звітності самостійно обирає одну із наступних ставок єдиного податку:
- 6 відсотків суми виручки від реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у разі сплати податку на додану вартість згідно Закону України „Про податок на додану вартість”;
- 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у разі включення податку на додану вартість до єдиного податку.
Зазначена норма визначає вільний вибір суб'єкта підприємницької діяльності щодо сплати податку на додану вартість у разі реалізації продукції (товарів, робіт, послуг ): - чи на підставі Закону України „Про податок на додану вартість”, чи включаючи його до єдиного податку, вибравши відповідну ставку єдиного податку. Дана норма жодним чином не пов'язує право переходу на спрощену систему оподаткування за ставкою 6 відсотків саме з наявністю чи відсутністю за попередній період зобов'язання з податку на додану вартість. На думку суду, відсутність у звітному періоді оподатковуваних господарських операцій і, відповідно, відсутність обов'язку зі сплати ПДВ не може бути підставою для відмови такому суб'єкту господарювання в наступному звітному періоді перейти на спрощену систему оподаткування за ставкою 6 відсотків. Вибравши ставку оподаткування 6 відсотків, у разі здійснення господарських операцій у наступному звітному періоді і виникнення податкового зобов'язання, Позивач, як платник ПДВ має сплатити ПДВ згідно з Законом України „Про податок на додану вартість”.
Відповідач, заперечуючи проти позову, також, посилався на норми п. 2.1 ст. 2 Закону України „Про податок на додану вартість” щодо обов'язкової реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності як платника податку на додану вартість для можливості
застосування спрощеної системи оподаткування і, як доказ втрати такого права, надав у судовому засіданні Акт № 786/29.138 від 25 лютого 2010 року про анулювання реєстрації платника податку на додану вартість ТОВ „Прага-реєстр” на підставі п.п. г п. 9.8 ст. 9 Закону України „Про податок на додану вартість” № 168/97-ВР від 03.04.1997 року. Проте, на думку суду, вищезазначений Акт не може слугувати доказом правомірності прийнятого Відповідачем рішення щодо відмови Позивачу 24.12.2009 року у переході на спрощену систему оподаткування за ставкою 6 відсотків з наведених вище підстав, оскільки на час звернення до податкового органу з заявою про видачу свідоцтва про право сплати єдиного податку від 11.12.2009 року, Позивач мав статус платника ПДВ відповідно до Свідоцтва № 35597981, виданого 12 березня 2002 року.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до п.9.8 ст. 9 Закону України «Про податок на додану вартість»реєстрація діє до дати її анулювання. Відповідно до п.25.2 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 № 79 (далі -Наказ № 79) передбачено, що анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах «б»- «г»цього пункту, здійснюється за ініціативою відповідного податкового органу. Податковий орган зобов'язаний прийняти самостійне рішення про анулювання реєстрації на підставах, визначених у підпунктах «в»- «г»цього пункту.
Органи державної податкової служби здійснюють постійний моніторинг платників податку на додану вартість, які включені до Реєстру, та приймають рішення про анулювання реєстрації відповідних платників податку на додану вартість у разі існування підстав, визначених у підпунктах «б»-«г»пункту 25 цього Положення.
Прийняттю податковим органом рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ має передувати проведення документальної невиїзної перевірки платника податків та складення відповідного акта.
Зі змісту п. 1.11 Наказу Державної податкової адміністрації України від 10.08.2005 № 327, яким затверджено Порядок оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі -Наказ № 327) вбачається, що для проведення невиїзної документальної перевірки податковий орган повинен надіслати платнику податків письмове запрошення і в разі неявки посадових осіб суб'єкта господарювання для проведення невиїзної документальної перевірки протягом 10 днів після отримання письмового запрошення органу податкової служби складається акт про неявку посадових осіб суб'єкта господарювання на запрошення органу податкової служби.
Згідно з Наказом № 327 передбачено, що до підписання акта перевірки мають бути враховані зауваження посадових осіб платника податків (п.4.1). А відповідно до п.4.3. Наказу № 327 підписання акта посадовими особами суб'єкта господарювання та посадовими особами органу державної податкової служби у разі проведення невиїзних документальних перевірок здійснюється в приміщенні органу державної податкової служби, куди посадові особи суб'єкта господарювання письмово запрошуються для підписання акта до закінчення строку, передбаченого у пункті 4.2 цього розділу.
Як було встановлено у судовому засіданні, Відповідачем вищенаведений порядок додержаний не був, оскільки Позивач ознайомився з Актом № 786/29.138 від 25.02.2010 року лише в судовому засіданні -23.03.2010 року.
Крім того прийняття рішення про анулювання свідоцтва платника ПДВ не ототожнюється з самим виключенням з Реєстру такого платника податку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач не виконав покладений на нього обов'язок щодо доведення перед судом правомірності прийнятого ним рішення.
На розподілі судових витрат Позивач у судовому засіданні не наполягав.
Враховуючи наведене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 97, 158-163, 167, 254 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Позов задоволити.
Визнати неправомірним рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва щодо відмови видати ТОВ „Прага-Реєстр” свідоцтво про сплату єдиного податку за ставкою 6 відсотків на 2010 рік.
Зобов'язати Державну податкову інспекцію у Дніпровському районі м. Києва видати ТОВ „Прага-Реєстр” свідоцтво на право сплати єдиного податку за ставкою 6 відсотків на 2010 рік.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Т.І. Шейко