Справа № 620/5032/20 Суддя (судді) першої інстанції: Непочатих В.О.
23 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Кучми А.Ю.,
суддів Аліменка В.О., Безименної Н.В.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року (м. Чернігів, дата складання повного тексту - 13.01.2021) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся з позовом до суду, в якому просить зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дня його звернення за пенсією.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ним було подано всі необхідні документи для призначення пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому вважає протиправною відмову відповідача у її призначенні. Зазначає, що відповідач повинен прийняти архівні довідки, що підтверджують стаж його роботи, навіть якщо їх підписали та видали органи окупаційної влади, оскільки відмова прийняти такі документи тягне за собою порушення його права на пенсійне забезпечення.
Відповідач у відзиві на позовну заяви заперечував проти задоволення позову, зазначив, що оскільки уточнюючі документи видають підприємства, що розташовані на тимчасово непідконтрольній українській владі території (в довідках, які були надані позивачем, на кутових штампах зазначено м. Антрацит), взяти їх до уваги немає законних підстав. Тому, у зв'язку з відсутністю пільгового стажу роботи, не менше ніж 10 років на зазначених роботах, у відповідача були відсутні підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до пункту 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року адміністративний позов задоволено частково. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду. В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з'ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що враховуючи відсутність пільгового стажу роботи, не менше ніж 10 років на відповідних роботах, у відповідача були відсутні підстави для призначення позивачу пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV з 07.08.2020. При цьому, уточнюючі документи не беруться до уваги, оскільки їх видають підприємства, що розташовані на тимчасово непідконтрольній українській владі території. Також вказав на відсутність правових підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.
Згідно ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 07.08.2020 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою щодо призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 (а.с. 8).
Листом від 25.08.2020 № 2500-0346-8/31441 позивачу було відмовлено в призначенні пенсії на пільгових умова по Списку № 1, із зниженням пенсійного віку із-за відсутності пільгового стажу, підтвердженого належними доказами. Також зазначено, що довідка № 292 від 02.06.2016, видана ДП «Шахта Крепінська» м. Антрацит, за період роботи на шахті «Крепінська» з 18.09.1995 по 04.02.1996 та довідка без номера та дати, видана ТОВ «Нестор&С» м. Антрацит, за період робот з 11.02.2010 по 25.06.2015, видані підприємствами, що розташовані на тимчасово непідконтрольній українській владі території, а тому не можуть бути взяті до уваги.
Крім того, повідомив, що згідно наданих позивачем документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, загальний страховий стаж позивача становить 32 роки 8 місяців 25 днів, стаж роботи на пільгових умовах по Списку № 1 (за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування) становить 4 роки 4 місяці 20 днів (а.с. 6-7).
Позивач, вважаючи таку відмову протиправною, а свої права порушеними, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходи з того, що позивачем надано належні документи на підтвердження наявності підстав для зарахування до пільгового стажу позивача відповідні періоди роботи та наявність підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах згідно з Списком № 1.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2019 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною 1 статті 114 Закону №1058-IV право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до абзацу 1 пункту 2 статті 114 Закону №1058-IV працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку на 1 рік за кожний повний рік такої роботи.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до пункту 3 Порядку за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських та інших документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 06.06.1984 позивач працював з 18.09.1995 по 04.02.1996 прохідником підземним з повним робочим днем під землею на шахті «Крепінська», з 25.06.1996 по 01.06.1998 працював в ТОВ «Плутон - 2» прохідником підземним з повним робочим днем під землею, з 11.02.2010 по 25.06.2015 працював прохідником підземним з повним робочим днем під землею в ТОВ «Нестор&С» (а.с. 13-20).
Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці» від 01 серпня 1992 року № 442 встановлено, що відповідно до статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсії за віком на пільгових умовах за Списками № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджуваними Кабінетом Міністрів України, а також пенсії, що можуть встановлюватися підприємствами й організаціями за рахунок власних коштів працівникам інших виробництв, професій та посад залежно від умов праці, призначаються за результатами атестації робочих місць.
Відповідно до положень пункту 3 зазначеної Постанови проведення атестації робочих місць доручено керівникам підприємств та організацій незалежно від форм власності й господарювання.
Абзацом 2 пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації. При цьому, основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
При цьому, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що не проведення підприємством, на якому працювала особа, атестації робочих місць не може позбавляти особу її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань про право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Таким чином, своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Атестація має проводитися у передбачені пунктом 4 Порядку строки, а відповідальність за своєчасність та якість її проведення покладається на керівника підприємства, організації. Якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.
Отже, атестація робочих місць повністю залежить від волевиявлення роботодавця, проводиться його зусиллями, а процес і результати проведення такої атестації також оформлюються ресурсами роботодавця. Тобто, працівник до вказаного процесу жодного відношення не має. Відповідно, позивач особисто не має можливості надати докази проведення на його підприємстві атестації робочих місць. Однак, відповідач, як особа, що також зобов'язана підтверджувати трудовий стаж пенсіонера, зокрема, у випадках, коли документи про трудовий стаж не збереглися, не вчинила жодних дій для встановлення обставин, що, на її думку, мають визначальне значення для вирішення спору.
Натомість, на момент звернення до відповідача позивач мав необхідний пільговий стаж на роботі з шкідливими умовами праці та досяг відповідного віку, що свідчить про набуття ним права на призначення пенсії на пільгових умовах.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 520/15025/16-а від 19.02.2020 сформулювала правовий висновок, згідно якого особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII. Цей висновок є також застосовним і щодо осіб, зайнятих на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Разом з тим, віднесення періодів роботи до пільгового стажу здійснюється незалежно від дати внесення посади або професії до Списків, за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року. Якщо ж атестація з 21 серпня 1992 року не проводилася чи за результатами атестації, вперше проведеної після 21 серпня 1992 року, право не підтвердилось, до пільгового стажу зараховується лише період роботи із шкідливими умовами праці на даному підприємстві, в установі чи організації до 21 серпня 1992 року включно, тобто до набуття чинності Порядком проведення атестації робочих місць. У такому ж порядку зараховується пільговий стаж, якщо за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1992 року, право на пільгове пенсійне забезпечення не підтвердилось.
Як вбачається з копії трудової книжки позивача 18.05.2006 зроблено запис ТОВ «Нестор & С» про атестацію робочого місця по Списку № 1 відповідно до наказу № 25 від 18.05.2006 та запис від 05.05.2011 про атестацію робочого місця по Списку № 1 відповідно до наказу № 28 від 05.05.2011 (а.с. 18, 19).
Таким чином, професія позивача, за якою він працював у спірні періоди, відносяться до Списку № 1 чинному на період роботи позивача та Списку затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.03.1994 № 202 (далі - Список № 202).
Так, відповідно до Розділу I «Підземні гірничі роботи в шахтах і на будівництві вугільних (сланцевих) шахт» постанови № 202: усі робітники, зайняті протягом повного робочого дня на підземних роботах, керівники і спеціалісти підземних дільниць діючих і споруджуваних шахт для видобутку вугілля (сланцю). Мають право на пільгову пенсію відповідно до положень частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що періоди роботи позивача з 18.09.1995 по 04.02.1996 прохідником підземним з повним робочим днем під землею на шахті «Крепінська», з 25.06.1996 по 01.06.1998 прохідником підземним з повним робочим днем під землею в ТОВ «Плутон - 2» та з 11.02.2010 по 25.06.2015 прохідником підземним з повним робочим днем під землею в ТОВ «Нестор&С», відносяться до переліку робіт і професій, що дають право на пенсію у відповідності до положень частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином, дані документи у сукупності з раніше поданими до відповідача свідчать про наявність у позивача достатніх підстав для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 із заниженням пенсійного віку, відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, враховуючи, що позивач має повний стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, трудова книжка містить всі необхідні відомості для призначення пільгової пенсії за Списком № 1, посада на якій працював позивач включена до переліку професій з шкідливими умовами праці, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що відповідач у спірних правовідносинах діяв неправомірно, а тому оскаржуване рішення підлягає скасуванню.
Щодо наданих позивачем довідок про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 02.02.2016 № 292 та довідки виданої ТОВ «Нестор&С», архівної виписки № 777 від 29.06.2016, архівної довідки № 777/1 від 29.06.2016, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (надалі - Закон №1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій.
Згідно з частинами першою та другою статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Статтею 18 Закону № 1207-VII передбачено, що громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII.
Частинами першою - третьою статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Отже, відповідно до наведених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом.
Позивач набув трудовий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і такі підприємства були утворені відповідно до законодавства України.
Всі первинні документи, на підставі яких позивач отримав право на призначення пенсії, були створені до окупації Донецької та Луганської областей і не можуть піддаватися сумніву та позбавляти позивача права на отримання пенсії, обрахованої із заробітку, який він отримував на законних підставах, тільки на тій підставі, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де позивач набув пільговий стаж роботи.
Таким чином, відомості, які зафіксовані у довідках, випливають зі змісту документів, які були складені до тимчасової окупації території України. При цьому доказів щодо їх недостовірності відповідачем як суб'єктом владних повноважень, який заперечує проти адміністративного позову, не надано.
Верховний Суд у постанові від 18.04.2019 у справі №344/16404/16-а зазначив, що у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу.
Враховуючи те, що спірним є неврахування пенсійним органом при призначенні пенсії заробітної плати за період, який зараховано до страхового стажу роботи, зазначеної у довідці, виданій органом, який створений на тимчасово окупованій території України, Верховний Суд виснував, що можливо застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, в контексті оцінки документів, виданих закладами, що знаходяться на тимчасово окупованій території України, як доказів, оскільки неприйняття їх призведе до порушень та обмежень прав позивача на соціальний захист та гарантоване йому право на пенсійне забезпечення.
Аналіз викладеного свідчить, що у відповідача були відсутні підстави для не врахування даних довідок при визначенні позивачу права на призначення пенсії на пільгових умовах.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 31 жовтня 2019 року у справі №711/10426/16-а, відсутність у відповідача можливості здійснити перевірку відомостей на підприємстві, яке знаходиться на непідконтрольній українській владі території, не може бути підставою для відмови особі у реалізації наявного у нього права на пенсійне забезпечення.
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто в розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Подібна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28.08.2018 (справа №175/4336/16-а), від 25.09.2018 (справа №242/65/17), від 11.07.2019 (справа №423/1156/17).
Крім того, колегія суддів наголошує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тому з урахуванням наданих довідок позивача чи без них, заявник має право на призначення пільгової пенсії, оскільки трудова книжка підтверджує наявність у нього необхідного трудового стажу.
Також доводи апелянта щодо відсутності правових підстав для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача є необгрунтованими, оскільки Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв'язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Враховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 січня 2021 року - без змін
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 23.04.2021.
Головуючий суддя: А.Ю. Кучма
В.О. Аліменко
Н.В. Безименна