ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
19 квітня 2010 року 10:55 № 2а-4079/10/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Костенка Д.А.,
при секретарі судового засідання Білову М.В.,
за участю представників:
позивача - Публічне акціонерне товариство "Сведбанк" - Боднара М.М.,
відповідача - Відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві - Оплєухіна А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" (далі - ПАТ) до Відділу Державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві (далі - ВДВС), третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_3, про визнання протиправною та скасування постанови від 19 лютого 2010 року ВП № 17517101, зобов'язання вчинити дії,
У березні 2010 року ПАТ звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом, у якому просить визнати протиправною і скасувати постанову ВДВС від 19 лютого 2010 року ВП № 17517101 про відмову у відкритті вико-навчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) та зобов'язати ВДВС прийняти до провадження виконавчий документ і відкрити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису, вчиненого 28 січня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О., заре-єстрованого за № 398.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова прийнята державним виконавцем безпідставно, з порушенням положень Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV) і чинного законодавства України щодо використання іноземної валюти.
У судовому засіданні представник позивача, посилаючись на обставини зазначені у позовній заяві, позовні вимоги підтримав і просив їх задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнав та заперечив. Свою позицію обґрунтував посиланням на лист Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22 грудня 2009 року № 10923-0-32-09-25; 7806-0-32-09-25; 5737-0-30-09.
Третя особа та її представник до судового засідання не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомленні належним чином. Поважних причин неприбуття не повідомили. Письмового відзиву з приводу заявлених позовних вимог не надали. Доказів на підтвердження обставин, якими обґрунтовувалися попередні клопотання про відкладення судового розгляду справи, суду не представили. Судом відмовлено у задоволенні письмового клопотання представника третьої особи про зупинення провадження у справі, яке надійшло до суду, за необґрунтованістю.
Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, дослідивши у судовому засіданні матеріали виконавчого провадження ВП № 17517101, суд уважає, що позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню. При цьому суд виходить із такого.
Судом встановлено, що 28 січня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Дмитром Олеговичем, вчинено виконавчий напис № 398, яким запропоновано звернути стягнення на трикімнатну квартиру під номером 65, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Оноре Де Бальзака, будинок № 55-Г, що належить на праві власності ОСОБА_3. За рахунок цього задовольнити вимоги ПАТ, яке є правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" у розмірі 97760,00 доларів США та 33085,12 грн. Зазначена заборгованість виникла за Кредитним договором від 8 листопада 2007 року № 2706/1107/88-472 та Іпотечним договором від 8 листопада 2007 року № 2706/1107/88-472-Z-1.
5 лютого 2010 року ПАТ звернулося до ВДВС із заявою про примусове виконання виконавчого напису від 28 січня 2010 року, зареєстрованого за № 398.
Постановою головного державного виконавця ВДВС від 19 лютого 2010 року ВП № 17517101, затвердженою начальником ВДВС, на підставі ст. 26 Закону № 606-XIV та з посиланням на роз'яснення Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22 грудня 2009 року № 10923-0-32-09-25; 7806-0-32-09-25; 5737-0-30-09 відмовлено в прийнятті до провадження виконавчого документа та у відкритті виконавчого провадження з тих мотивів, що у виконавчому документі зазначена сума боргу у іноземній валюті.
Аналізуючи встановлені факти, суд зазначає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем склалися з приводу правомірності відмови державного виконавця у відкритті виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса, яким звернено стягнення на предмет іпотеки (квартиру), у якому розмір заборгованості виражений в іноземній валюті.
Згідно із ст. 90 Закону України від 2 вересня 1993 року № 3425-ХІІ "Про нотаріат" (далі - Закон № 3425-ХІІ) стягнення за виконавчим написом провадиться в порядку, встанов-леному Законом № 606-XIV.
Законом № 606-XIV визначено умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначено.
Відповідно до п. 7 ст. 3 та п. 5 ст. 181 Закону № 606-XIV виконавчі написи нотаріусів є виконавчими документами і підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Підставою для відкриття державним виконавцем виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, відповідно до п. 1 ст. 18 Закону № 606-XIV, є заява стягувача або його представника про примусове виконання рішення.
У ст. 26 Закону № 606-XIV визначені підстави для відмови у відкритті виконавчого провадження, перелік яких є вичерпний.
Суд звертає увагу, що у оскаржуваній постанові державний виконавець не зазначив конкретний пункт цієї статті, на підставі якого відмовлено у відкритті виконавчого провадження, як чітко визначену законом підставу для такої відмови. Суд оцінює даний факт як недобросовісне здійснення посадовими особами ВДВС своїх повноважень та неналежне обґрунтування підстав для прийняття суб'єктом владних повноважень свого рішення.
У судовому засіданні представник відповідача пояснив, що постанова прийнята відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 26 Закону № 606-XIV.
Згідно цього припису державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі наявності інших обставин, передбачених законом, які виключають здійснення виконавчого провадження.
За змістом цієї норми, обставина, на яку посилається представник ВДВС, має бути такою, що виключає здійснення виконавчого провадження, та, обов'язково, передбаченою у законі.
Як убачається із змісту оскаржуваної постанови і пояснень представника відповідача у судовому засіданні, такою обставиною є вказаний у виконавчому документі розмір грошового зобов'язання, виражений в іноземній валюті - доларах США. Разом з тим, ні у постанові не зазначено, ні представник відповідача не вказав, у якому законі передбачена дана обставина та чому вона виключає проведення виконавчого провадження.
Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із ст. 524 ЦК зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Наведені положення ЦК дозволяють сторонам зобов'язання виражати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, тобто зафіксувати суму зобов'язання в іноземній валюті. При цьому, у разі вираження зобов'язання в іноземній валюті, обов'язкове зазначення еквівалентної суми цього зобов'язання у національній валюті не вимагається, проте його виконання все одно має бути проведено в гривнях. Сума, що підлягає сплаті в гривнях визначається за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим Національним банком України, на день платежу або у іншому порядку, визначеному договором чи законодавством.
Не містять заборони щодо вираження валюти грошового зобов'язання і положення параграфів 1 "Позика" і 2 "Кредит" глави 71 ЦК, параграфу 1 "Фінанси і банківська діяльність" глави 35 Господарського кодексу України, а також норми Закону України від 7 грудня 2000 року № 2121-ІІІ "Про банки і банківську діяльність" та Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 "Про систему валютного регулювання та валютного контролю".
Водночас суд зазначає, що предметом примусового виконання виконавчого документа є звернення стягнення на майно боржника (предмета іпотеки) - квартиру.
Загальний порядок звернення стягнення на майно боржника визначено Законом № 606-XIV. Окремі особливості правового регулювання звернення стягнення на предмет іпотеки визначені Законами України від 5 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV) і від 19 червня 2003 року № 979-IV "Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати" (далі - Закон № 979-IV).
Відповідно до ст. 52 Закону № 606-XIV стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача - заставодержателя. Примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійсню-ється державним виконавцем з урахуванням положень Закону № 898-IV.
Згідно із ст. 7 Закону № 979-IV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється органом державної виконавчої служби на підставі рішення суду або виконавчого напису нотаріуса відповідно до Закону № 606-XIV, з урахуванням вимог, установлених Законом № 898-IV.
Згідно із ст. 41 Закону № 898-IV реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом № 606-XIV, з дотриманням вимог цього Закону.
Відповідно до положень ст. 621 Закону № 606-XIV звернення стягнення на предмет іпотеки і його реалізація для задоволення вимог іпотекодержателя здійснюються відповідно до умов іпотечного договору. У разі звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса на нотаріально посвідчених примірниках іпотечного договору та договору про іпотечний кредит чи на нотаріально посвідчених копіях цих документів або за рішенням суду орган державної виконавчої служби здійснює реалізацію предмета іпотеки в порядку, встановленому іпотечним договором. Відчуження предмета іпотеки здійснюють органи державної виконавчої служби.
Іпотечним договором від 8 листопада 2007 року № 2706/1107/88-472-Z-1 передбачено, що зобов'язання, виконання якого забезпечується нерухомим майном, виражено у іноземній валюті - доларах США.
Відповідно до ст. 51 Закону № 606-XIV звернення стягнення на майно та кошти боржника при обчисленні боргу в іноземній валюті здійснюється у тому ж порядку, що й при обчисленні боргу у гривні.
Статтею 87 Закону № 3425-ХІІ передбачено, що для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий Перелік затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172, відповідно до якого стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів за нотаріально посвідченими угодами, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно.
Зміст виконавчого напису визначено у ст. 89 Закону № 3425-ХІІ та пункті 287 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 року № 20/5 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 3 березня 2004 року за № 283/8882, згідно з якими, у виконавчому написі повинні зазначатися суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення.
Водночас будь-які застереження щодо грошово-валютного вираження сум заборгова-ності, у вказаних нормативних актах відсутні.
Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства України, суд зазначає, що зазначення у виконавчому написі нотаріуса суми заборгованості в іноземній валюті не є обставиною, яка виключає здійснення виконавчого провадження.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 606-XIV встановлено обов'язок державного виконавця прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
Представниками сторін не заперечувалося, що виконавчий напис нотаріуса від 28 січня 2010 року № 398 є виконавчим документом; строк його пред'явлення до виконання не закінчився; виконавчий документ пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання; невідповідностей його вимогам Закону № 606-XIV державним виконавцем не виявлено.
Окрім того, суд зауважує, що до повноважень державного виконавця не віднесено оцінювати законність та обґрунтованість виконавчого документа.
Згідно із ч. 2 ст. 1 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Правову основу діяльності державної виконавчої служби, згідно із ст. 2 цього Закону, становлять Конституція України, цей Закон, інші закони та нормативно-правові акти, що прийняті на їх виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При чому, зазначені положення Конституції та законів України покладають на суб'єкта владних повноважень - орган державної виконавчої служби, її посадової чи службової особи, також обов'язок здійснювати свої повноваження без зайвих і неналежних правових чи практичних перешкод (утриматися від створення), а також забезпечити практичне та ефективне виконання рішення.
Суд не приймає посилань відповідача на лист Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 22 грудня 2009 року № 10923-0-32-09-25; 7806-0-32-09-25; 5737-0-30-09, оскільки він не має нормативного характеру та не є частиною національного законодавства України. Крім того, позиція викладена у цьому листі стосується судових рішень.
Таким чином, причини відмови в прийнятті до провадження виконавчого напису нотаріуса від 28 січня 2010 року № 398 та у відкритті виконавчого провадження є безпідставними та нормативно необґрунтованими.
Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що оскаржувана постанова ВДВС від 19 лютого 2010 року ВП № 17517101 прийнята відповідачем протиправно, у порушення вимог Закону № 606-XIV, чим порушено законні права та інтереси позивача (стягувача), а тому остання підлягає скасуванню.
Відповідно до ст. 71 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів та переконливих аргументів у підтвердження своїх доводів відповідач суду не надав, правомірність (законність) свого рішення - не довів.
Визначаючи спосіб захисту порушених прав та законних інтересів позивача, суд виходить з того, що при надходженні до органу державної виконавчої служби заяви про відкриття виконавчого провадження державний виконавець, у відповідності до приписів ст.ст. 19, 24 Закону № 606-XIV, перевіряє виконавчий документ на відповідність вимогам, передбаченим цим Законом. З цих мотивів, а також тому, що це виключні повноваження державного виконавця, запропонований позивачем спосіб захисту порушених прав шляхом визнання протиправною та скасування постанови ВДВС від 19 лютого 2010 року ВП № 17517101 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову у прийнятті до провадження виконавчого документа) та зобов'язання прийняти до провадження виконавчий документ і відкрити виконавче провадження не може бути застосований у повній мірі.
З огляду на всі наведені обставини в їх сукупності, враховуючи визначені у ст. 2 КАС завдання адміністративного судочинства і критерії оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виходячи із меж заявлених позовних вимог, суд уважає за необхідне визнати протиправною і скасувати оскаржувану постанову ВДВС від 19 лютого 2010 року ВП № 17517101 та зобов'язати останнього вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 28 січня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О., зареєстрованого за № 398.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 9, 11, 70, 71, 76, 79, 86, 158-163, 167, 181, 254 КАС, суд
1. Задовольнити адміністративний позов Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" .
2. Визнати протиправною і скасувати постанову Відділу державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві від 19 лютого 2010 року ВП № 17517101 про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа).
3. Зобов'язати Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві вчинити дії щодо відкриття виконавчого провадження по примусовому виконанню виконавчого напису нотаріуса, вчиненого 28 січня 2010 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Осипенком Д.О., зареєстрованого за № 398.
4. Присудити на користь Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" судові витрати (державне мито) у розмірі 3,40 грн. із Державного бюджету України.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду за правилами встановленими ст.ст. 185-187 КАС. Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Згідно із ч. 1 ст. 254 КАС постанова, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Вступна та резолютивна частина постанови, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС підписана та проголошена судом у судовому засіданні і приєднана до справи. Постанова у повному обсязі складена 24 квітня 2010 року.
Суддя Д.А. Костенко