ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
03 березня 2010 року 09:11 № 12/499
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Шейко Т.І. при секретарі судового засідання Прокопюк В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління Пенсійного фонду України в Солом"янському районі міста Києва Київський міський центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат
про донарахування підвищення пенсії та відшкодуваня недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги
за участю представників сторін:
за участю сторін:
позивач: ОСОБА_1,
відповідач 1: не з'явився,
відповідач 2: Федорчук Н.С. -за довіреністю.
встановив:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Відповідачів, в якому просив стягнути з Відповідача 1 суму недоплаченої за 2005-2006 роки пенсії у розмірі 5761,56 грн., з Відповідача 2 суму недоплаченої одноразової щорічної допомоги учасникам бойових дій та інвалідам за 1996-2006 роки у розмірі 5089,25 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що під час нарахування Позивачеві щорічної разової грошової допомоги до 5 травня як учаснику бойових дій і потім як інваліду війни III групи та при нарахуванні пенсії як інваліду війни III групи відповідно до норм Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” Відповідачами неправомірно був визначений розмір мінімальної пенсії за віком, що призвело до значного зменшення виплат пенсії та разової допомоги. Встановлений постановою Кабінету Міністрів України № 1/2002 розрахунковий розмір (19,91 грн.) підвищення пенсії, який застосовувався Відповідачами, зменшив Позивачу від 2 до 17 разів в місяць підвищення пенсії відповідно до законодавства, що на думку Позивача, суперечить нормам Конституції України.
На думку Позивача, при здійсненні нарахувань щомісячного підвищення пенсій та щорічної разової грошової допомоги до 5 травня необхідно було застосовувати нормативно-правові акти, згідно яких розмір мінімальної пенсії за віком визначався в залежності від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, а тому просив здійснити перерахування разової грошової допомоги за період з 1999 року по 2007 рік включно та перерахування пенсії у 2005 та 2006 роках.
Як на підставу для подання адміністративного позову, Позивач посилався на рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 20.03.2002 № 5-рп/2002.
Відповідачі позов не визнали. В своїх запереченнях зазначили, що нарахування здійснювали відповідно до діючого законодавства, виходячи з видатків, встановлених державним бюджетом на відповідний рік. Крім того, вказали на порушення Позивачем строків для звернення до суду за захистом своїх прав та наполягали на застосуванні наслідків пропуску Позивачем строку, визначених ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, заслухавши думку сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Позивач є учасником бойових дій і з 13.04.2005 року інвалідом війни III групи, що підтверджується посвідченням інваліда війни III групи Серія Є № 035036, виданого 29.08.2005 року та пенсійним посвідченням Серії АЗ № 220475, виданим 19.12.2005 року.
Пільги, що надаються учасникам бойових дій та особам, прирівняних до них, інвалідам передбачені ст.ст. 12, 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції від 22.12.1995 р., що набрала чинності 02.01.1996 року, а в редакції від 04.07.2002 року, що набрала чинності 31.07.2002 р. відповідно до ч. 4 цієї статті Позивачу, як учаснику бойових дій пенсія, або довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищувались на 150 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону в редакції від 25.12.1998 року, що набрала чинності 27.05.1999 року, а з 31.07.2002 року відповідно до ч. 5, Позивачу виплачувалась щорічно до 5 травня разова грошова допомога у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком.
Як інвалід війни III групи з 13.04.2005 року, Позивач набув пільги, передбачені ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”. Зокрема, відповідно до ч. 4 цієї статті в редакції від 04.07.2002 року, яка набрала чинності 31.07.2002 року і діяла на час призначення пенсії Позивачу, інвалідам війни III групи пенсії підвищуються у розмірі 200 % мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ч. 5 цієї статті в редакції, чинній на час призначення пенсії Позивачу, інвалідам війни III групи передбачалась виплата щорічної разової допомоги до 5 травня у розмірі 7-ми мінімальних пенсій за віком.
Як було встановлено судом, Позивачу у 1999, 2000, 2001, 2002, 2003, 2004, 2005 роках виплачувалась разова допомога до 5 травня у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком, при цьому критерієм визначення для таких виплат був розмір видатків, які здійснюються з державного бюджету на відповідний рік.
З часу набуття Позивачем статусу інваліда війни III групи, з 13.04.2005 року Позивач мав пільги, визначені частинами 4, 5 статті 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” у вигляді доплати до пенсії 200 % мінімальної пенсії за віком до 01.01.2006 року і разової грошової допомоги до 5 травня -7-ми мінімальних пенсій за віком.
З 01.01.2006 року інвалідам війни пенсія підвищувалась на 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Здійснення підвищення пенсій та інших соціальних виплат у період з 1999 по 2005 рік включно, виходячи з розмірів видатків, визначених державним бюджетом на відповідний рік, суд вважає помилковим. На думку суду мінімальний розмір пенсій за віком мав обраховуватись в залежності від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Абзацом 2 ч.1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” передбачено, що для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком застосовується прожитковий мінімум.
Статтею 67 зазначеного Закону передбачено, що конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати. Таким чином, даний припис щодо надання повноважень Кабінету Міністрів України в сфері соціального забезпечення, зокрема осіб, що мають статус учасників бойових дій та інвалідів війни, стосується здійснення підвищення розмірів доплат, пенсій та компенсацій, а не визначення величини , з якої здійснюється розрахунок таких доплат, пенсій та компенсацій.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що закони та інші нормативно-правові акти підлягають опублікуванню в офіційних виданнях (Відомостях Верховної Ради України, газетах „Голос України”, „Урядовий кур'єр”). Зазначене стосується і рішень Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп/2004, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 20.03.2002 № 5-рп/2002, на які, як на підставу подання адміністративного позову, посилається Позивач.
Таким чином, інформація про наявність у Позивача права на отримання підвищення пенсії та разової допомоги, виходячи з величини, встановленої Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” була доступна останньому, у зв'язку з чим він мав можливість оскаржити дії Відповідачів в межах встановленого строку позовної давності.
Згідно зі ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено річний строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст. 100 Кодексу адміністративного судочинства України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Зважаючи на вищевикладене, а також на те, що Відповідачі наполягають на застосуванні наслідків пропуску строку на звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів, а також те, що Позивач не навів суду обґрунтованих причин пропуску ним встановленого строку на звернення до суду, суд вважає за необхідне задовольнити заяви Відповідачів про застосування наслідків пропуску строку звернення до суду.
Щодо нарахувань Позивачу підвищення пенсії та щорічної разової допомоги до 5 травня у 2006-2007 роках, то дії Відповідачів суд вважає правомірними.
Як було зазначено вище, з 01.01.2006 року відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції від 05.10.2005 року, що набрала чинності 01.01.2006 року, інвалідам війни III групи пенсії або щомісячне довічне грошове утримання, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Судом встановлено, що таке підвищення нараховувалось Управлінням Пенсійного фонду України в Солом'янському районі міста Києва відповідно до норм цього Закону.
Стосовно разової допомоги до 5 травня суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 5 ст. 13 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” в редакції від 04.07.2002 року, яка набрала чинності 31.07.2002 року, щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, зокрема, інвалідам III групи -7 мінімальних пенсій за віком.
Проте, згідно із Законом України від 20.12.2005 № 3235-IV „Про Державний бюджет України на 2006 рік” дію зазначених норм у частині визначення розміру виплат щорічної разової допомоги ветеранам війни зупинено на 2006 рік. Статтею 30 цього Закону установлено, що у 2006 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” інвалідам війни III групи здійснюється у розмірі 270 гривень.
При нарахуванні щорічної разової допомоги слід застосовувати Закон України № 3235-IV від 20.12.2005 року виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 75 Конституції України єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент -Верховна Рада України. У Конституції та законах України немає норм, які встановлювали б пріоритет застосування того чи іншого закону та які б регулювали б питання вирішення колізії норм законів, які мають однакову юридичну силу.
Відповідно до статті 147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і офіційне тлумачення Конституції України та законів України належить до повноважень Конституційного Суду України.
Конституційний Суд України в Рішенні від 03.10.1997 № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є і те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.
Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” був прийнятий пізніше за Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та не визнавався Конституційним Судом України таким, що не відповідає Конституції України.
Закон України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Закон України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” в період з 5 травня по 30 вересня відповідного року, протягом якого Позивач міг отримати грошову допомогу, не визнані неконституційними. Тобто на період виникнення спірних правовідносин були наявні нормативно-правові акти, які мають однокову юридичну силу, але по-різному встановлювали розмір щорічної допомоги до 5 травня.
За наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час вирішення спорів у цих відносинах необхідно застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Враховуючи те, що стаття 30 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік” фактично змінила положення Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, який діяв у часі раніше, пріоритетним в цьому випадку є положення статті 30 Закону України „Про Державний бюджет України” на 2006 рік”.
З матеріалів справи вбачається, що Позивачу була виплачена допомога у 2006 році у розмірі 270 гривень.
Згідно із Законом України від 19.12.2006 № 489-V „Про Державний бюджет України на 2007 рік” дію норм Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” щодо розміру виплат щорічної разової грошової допомоги на 2007 рік зупинено також.
Статтею 29 цього Закону встановлено нові розміри виплат такої допомоги. Так, зокрема, інвалідам війни III групи встановлювалась виплата у розмірі 300 гривень.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 положення статті 29 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Дане рішення Конституційним Судом України було прийняте 09.07.2007 року.
Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Відповідно в період з 01.01.2007 до 08.07.2007 року Закон України „Про Державний бюджет України на 2007 рік” був чинний та підлягав виконанню, а органи, уповноважені на здійснення цих виплат, у цей час діяли на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Із дати прийняття Рішення Конституційного Суду України, з 09.07.2007 року, особи мають право на виплату допомоги до 5 травня у розмірах, визначених Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”.
Водночас слід зазначити, що статтею 17-1 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” передбачено право осіб, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Із системного аналізу зазначених нормативних актів випливає, що право на отримання щорічної одноразової допомоги до 5 травня у розмірах, встановлених Законом України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” мають особи, які взагалі не отримали її з різних причин до 5 травня, у разі їх звернення за отриманням такої допомоги після поновлення дії норм цього Закону у зв'язку з визнанням неконституційними змін до нього, у строк до 30 вересня відповідного року.
Позивач отримав щорічну одноразову допомогу до 5 травня у 2007 році у встановлений термін у розмірі 300 гривень і вказану суму не оспорював.
Таким чином, враховуючи всі наведені обставини в їх сукупності та керуючись ст. 124 Конституції України, ст.ст. 69-71, 94, 97, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У позові ОСОБА_1 до Пенсійного Фонду Солом'янського району міста Києва, Київського міського центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про донарахування підвищення пенсії інваліду війни III групи та відшкодування недоплаченої одноразової щорічної допомоги відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 КАС України шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Суддя Т.І. Шейко