ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
12 березня 2010 року 11:45 № 2а-16352/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючої судді Блажівської Н. Є., суддів Баранова Д. О. та Костенка Д. А., при секретарі судового засідання Миколаєнко І.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Президента України,
Кабінету Міністрів України,
Генеральної прокуратури України,
Херсонської обласної прокуратури,
Міністерства праці та соціальної політики України,
Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці),
Міністерство охорони здоров'я України,
Херсонської обласної державної адміністрації,
Херсонського обласного управління охорони здоров'я,
Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської ОДА,
Територіальної державної інспекції праці в Херсонській області
про зобов'язання вчинити дії
У судовому засіданні 12 березня 2010 року відповідно до пункту 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України проголошено вступну та резолютивну частину Постанови.
ОСОБА_1 (надалі -також «Позивач») звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Президента України (надалі -також «Відповідач 1»), Кабінету Міністрів України (надалі -також «Відповідач 2»), Генеральної прокуратури України (надалі -також «Відповідач 3»), Херсонської обласної прокуратури (надалі -також «Відповідач 4»), Міністерства праці та соціальної політики України (надалі -також «Відповідач 5»), Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці) (надалі -також «Відповідач 6»), Міністерство охорони здоров'я України (надалі -також «Відповідач 7»), Херсонської обласної державної адміністрації (надалі -також «Відповідач 8»), Херсонського обласного управління охорони здоров'я (надалі -також «Відповідач 9»), Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської ОДА (надалі -також «Відповідач 10»), Територіальної державної інспекції праці в Херсонській області (надалі -також «Відповідач 11») та з урахуванням уточнених позовних вимог просила Визнати, що Президентом України не виконано частину 2 статті 102 Конституції України, так як при незаконному звільненню Позивача з посади, факт якого підтверджений висновками Херсонської ТДІП, за її неодноразовими зверненням до Президента України під час і після незаконного звільнення, Президентом України не було забезпечено гарантованого частиною 2 статті 102 додержання Конституції України і її конституційних прав і свобод в результаті чого Позивач не отримала гарантованого захисту держави від незаконного звільнення, задекларованого частиною 6 статті 43 Конституції України, чим було порушено її право на працю, задеклароване частиною 1 статті 43 Конституції України, яке за частиною 2 статті 22 Конституції України гарантується і не може бути скасованим, але яке було неправомірно скасованим незаконним наказом на незаконне звільнення Позивача 4 квітня 2008 року головним лікарем Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименком і на сьогодні так і залишається невідновленним; зобов'язати Президента України, як гаранта додержання Конституції України та всіх без виключення конституційних прав і свобод, відповідно до частини 1 статті 17 Цивільного кодексу України, за якою Президент здійснює захист цивільних прав та інтересів громадян у межах визначених Конституцією України, виконати частину 6 статті 43 Конституції України і здійснити гарантований державою захист Позивача від незаконного звільнення, тим самим відновивши її непорушне право на працю, гарантоване частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції України, у спосіб передбачений статтею 106 Конституції України, за якою Президент України на основі і на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обовязковими до виконання на території України; визнати, що Кабінет Міністрів України, до якого Позивач неодноразово зверталася за захистом від незаконного звільнення під час нього і вже після звільнення (особисто до Прем'єр-Міністра і Першого віце Прем'єра, Міністра Мінсоцполітики і МОЗ), підтверджуючи факт свого незаконного звільнення висновками Херсонської ТДІП за своїм зверненням до Президента України, не виконав частини 2 статті 116 Конституції України і не вжив заходів щодо забезпечення гарантованого частиною 6 статті 43 Конституції України захисту держави від незаконного звільнення, тим самим не забезпечивши Позивачу конституційного права на працю, гарантованого частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції України, і не спрямував і не скоординував відповідно до частини 9 статті 116 Конституції України, роботу МОЗ України, Мінсоцпраці України, Держнаглядпраці України та Херсонської ОДА на захист конституційного права Позивача на працю, порушеного незаконним звільненням; зобов'язати Кабінет Міністрів Укераїни, який за частинами 2 та 9 статті 116 Конституції України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод громадян та спрямовує і координує роботу міністерств і інших органів виконавчої влади, відповідно до частини 1 статті 117 Конституції України, видати розпорядження на забезпечення гарантованого державою захисту Позивача від незаконного звільнення, задекларованого частиною 6 статті 43 Конституції України, тим самим забезпечивши моє право на працю, задеклароване частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції України; визнати, що МОЗ України, керівник якого є членом Кабінету Міністрів України, розглядаючи неодноразові звернення Позивача про захист від незаконного звільнення, гарантованого частиною 6 статті 43 Конституції і свого права на працю, гарантованого частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції, порушеного незаконним звільненням, направлених від Секретаріату КМУ та Президента України, і відмовляючи Позивачу в їх розгляді взагалі, посилаючи Позивача до суду особисто захищати свої права і інтереси (відповідь від 21 квітня 2008 року №11-03-03/312, відповідь від 2 березня 2009 року №11\03-03\111) та на підставі статті 221 КЗпП, яка ніби-то унеможливлює захист МОЗ мене від незаконного звільнення, про що Позивачу було повідомлено 14 квітня 2009 року (№11-03-03/222): порушило частину 2 статті 116 України, відмовившись вжити заходів на захист Позивача від незаконного звільнення, тим самим діючи в неконституційний спосіб і порушивши частину 2 статті 19 Конституції України; протиправно визнало статтю 221 КЗпП вищою частини 1 та 6 статті 43 і частини 2 статті 22 Конституції, яка ніби-то не дозволяє втручання МОЗ в розгляд питання незаконного звільнення, що протирічить частинам 2 та 3 статті 8 самої Конституції України за якою саме Конституція України, а не КЗпП, визнається документом найвищої юридичної сили і документом з нормами прямої дії, в якому виключення передбачені тільки самою Конституцією України, і в якій взагалі немає посилання на те, що стаття 221 КЗпП унеможливлює захист держави від незаконного звільнення, задекларованого частиною 6 статті 43 Конституції України; не виконало своїх повноважень, покладених на нього частиною 2 статті 259 КЗпП, за якою мало б здійснити контроль за додержанням законодавства про працю в Херсонській обласній клінічній лікарні, так як лікарня перебуває в функціональному підпорядкуванні МОЗ України; не виконало статтю 40 Конституції України і Закону України «Про звернення громадян», відмовившись взагалі перевіряти неодноразові звернення Позивача, які йому надходили на розгляд від неї особисто, Секретаріату Президента України, Секретаріату КМУ і надавати відповідь по суті звернень; своєю бездіяльністю та ігноруванням і невиконанням частини 2 статті 19, частин 1 та 6 статті 43, статті 40 і частин 2, 9 статті 116 Конституції України, частини 2 статті 259 КЗпП, перешкодило Президенту України, який неодноразово направляв до МОЗ України звернення Позивача на розгляд, реалізувати свої повноваження, покладені на нього частиною 2 статті 102 Конституції України по захисту Позивача від незаконного звільнення і відновленню її конституційного права на працю; зобов'язати МОЗ України розглянути звернення Позивача, відповідно до статті 40 Конституції України і Закону України «Про звернення громадян» та частини 3 статті 17, статті 273, частини 1 статті 276 Цивільного кодексу України і своїх повноважень, покладених на МОЗ України частиною 2 статті 19, частиною 6 статті 43 та частинами 2 та 9 статті 116 Конституції України та частиною 2 статті 259 КЗпП; визнати, що Міністерство праці і соціальної політики України, керівник якого є членом Кабінету Міністрів України, розглядаючи неодноразові звернення Позивача про захист від незаконного звільнення, гарантованого частиною 6 статті 43 Конституції і свого права на працю, гарантованого частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції, порушеного незаконним звільненням, направлених від неї особисто, Секретаріатом КМУ та Президента України, порушило частину 2 статті 116, не вживши заходів на захист Позивача від незаконного звільнення, тим і діючи в неконституційний спосіб, не забезпечивши координацію діяльності Держнаглядпраці та Херсонської ТДІП, і тим самим виконання і частини 9 статті 116 Конституції України; своєю бездіяльністю, не реагуючи майже два роки на повторні і неодноразові особисті звернення Позивача, та ті ще надходили йому на розгляд від Секретаріату Президента України та Кабінету Міністрів України, про невідновлення її конституційного права на працю після перевірки Херсонської ТДІП і встановлення факту незаконного звільнення, порушило і статтю 40 Конституції України, перешкодивши Президенту України виконати його повноваження по захисту Позивача від незаконного звільнення та забезпечення її конституційного права на працю, гаранованого державою; зобов'язати Мінсоцполітики України розглянути звернення Позивача, відповідно до статті 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» та частини 3 статті 17, статті 273, частини 1 статті 276 Цивільного кодексу України і своїх повноважень, покладених на Мінсоцполітики України частиною 2 статті 19, частиною 6 статті 43 та частинами 2 та 9 статті 116 Конституції України; визнати, що Держнаглядпраці, будучи структурою Мінсоцпраці, керівник якого є членом Кабінету Міністрів України і який спрямовує і координує роботу Міністерства по захисту прав і свобод громадян відповідно до частин 1 та 9 статті 116 Конституції Україїни, і відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 50 від 18 січня 2003 року «Деякі питання Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю», будучи ще і Урядовим органом в складі Мінсоцпраці і підпорядковуючись йому, і керуючись у своїй діяльності Конституцією України, як це випливає з частини 2 Положення про Держнаглядпраці, затвердженого вищевказаною Постановою Кабінету Міністрів України, відмовивши Позивачу відповіддю від 14 травня 2009 року № 013-1542-41 у відновленні її конституційного права на працю, задекларованого частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції України, і не захистивши її від незаконного звільнення, як це передбачено частиною 6 статті 43 Конституції України, пославшись на неможливість втрутитися в справу із-за ніби-то відсутності нормативно-правової бази: не виконав частину 2 статті 116 Конституції України, не вживши заходів щодо забезпечення державою захисту Позивача від незаконного звільнення, відповідно до частини 6 статті 43 Конституції України і гарантованого частиною 1 статті 43 Конституції України її права на працю, порушеного незаконним звільненням; не виконав частини 9 статті 116 Конституції України, не спрямувавши і не скоординувавши роботу Херсонської ТДІП, МОЗ України і Херсонської ОДА на захист мого конституційного права на працю порушеного незаконним звільненням; неправомірно, в порушення частин 2 та 3 статті 8 Конституції України, проігнорував Конституцію України, як найвищий нормативно-правовий акт законодавства держави з нормами прямої дії, за яким мав би, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, здійснити захист Позивача від незаконного звільнення і відновити її конституційне право на працю, передбачених частинами 6 та 1 статті 43 Конституції; порушив не тільки Конституцію України, а і Конвенцію Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованої ВРУ, за пунктом а частини 1 статті 3 якої інспектори праці зобовязані забезпечити застосування правових норм у галузі умов праці та охорони працівників під час їхньої роботи; порушив не тільки Конституцію України і Конвенцію Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованої ВРУ, а і Постанову КМУ № 50 від 18 січня 2001 року «Деякі питання Державного депртаменту нагляду за додержанням законодавства про працю», так як Держнаглядпраці наділений пунктом 3 частини 4 цієї Постанови КМУ повноваженнями давати приписи посадовим особам органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, роботодавцям, про усунення порушень законодавства про працю, які підлягають обов'язковому виконанню і повідомленню про їх виконання, чого не було здійснено в спірному випадку, за повідомлення самого Держнаглядпраці від 14 травня 2009 року № 013-1542-41; порушив і Наказ Мінсоцполітики № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів», за пунктом 4.1 якого на іспекторів праці покладено обов'язок складання акту в разі виявлення порушень законодавство про працю, з внесенням припису керівнику закладу, виконання якого є обов'язковим для керівника і виконання якого за пунктом 4. 4 цього Наказу обов'язково контролюється інспектором праці, який за результатами перевірки його виконання, здійснює відповідні до пункту 4. 5 цього Наказу дії для усунення недоліків, чого не було здійснено в даному випадку, за результатами неодноразових звернень Позивача; визнати, що Держнаглядпраці України, повідомляючи Позивача у своїй відповіді від 14 травня 2009 року № 013-1542-41, що контроль за виконанням Колективних договорів не входять до компетенції Держнглядпраці, надав недостовірну інформацію, так як за статтею 21 Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947року, ратифікованої Верховною Радою України, Колективні договори мають силу закону і застосування яких повинні забезпечувати інспектори праці, як і за пунктом 3. 3. 1. Наказу Мінсоцполітики № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів», на інспекторів праці покладено обов'язок вивчення Колективного договору при перевірці об'єкта; визнати, що Держнаглядпраці України, повідомляючи Позивача у своїй відповіді від 14 травня 2009 року № 013-1542-41, що соціальний захист інвалідів на виробництві не входить в його компетенцію, надав недостовірну інформацію, так як відповідно до пункту 3.3.1. Наказу Мінсоцполітики № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів», на інспекторів праці якраз і покладено вивчення дотримання гарантій і пільг щодо окремих категорій працівників при перевірці об'єкту (попередня Постанова КМУ № 906 від 2 серпня 1996 року прямо вказувала про цю норму соціального захисту інвалідів на виробництві інспекторами праці); визнати, що Держнаглядпраці, не реагуючи і не розглядаючи в 2008 та 2009 роках особисті та направлені від Секретаріату Президента і КМУ звернення про захист від незаконного звільнення, маючи на підтвердження від Позивача і Херсонської ТДІП про незаконність її звільнення з посади і не приведення головним лікарем В. Клименком незаконного наказу на моє незаконне звільнення до законодавчих норм після перевірки Херсонської ТДІП, порушив статтю 40 Конституції України, ЗУ «Про звернення громадян»та частину 3 статті 17, статтю 273 та частину 1 статті 276 ЦК України; визнати, що із-за бездіяльності Держнаглядпраці, і ігнорування ним Конституції України, як нормативно-правового акту для захисту держави від незаконного звільнення Позивача і відновлення її конституційного права на працю, Президент України не виконав покладеного на нього частиною 2 статті 102 Конституції України обов'язку по захисту конституційного права Позивача на працю і захисту держави від незаконного звільнення, передбачених частинами 1 та 6 статті 43 Конституції України; зобов'язати Держнаглядпраці розглянути всі звернення Позивача, які направлялися йому до розгляду Міністерством праці і соціальної політики України, Секретаріатом Президента і КМУ в 2008 та 2009 роках, відповідно до статті 40 Конституції України і ЗУ «Про звернення громадян» та частини 3 статті 17, статті 273, частини 1 статті 276 Цивільного кодексу України і своїх повноважень як Урядового органу визначених частиною 6 статті 43 і частин 2 та 9 статті 116 Конституції України, Конвенції Міжнародної організації праці № 81 1947 року про інспекцію праці у промисловості і торгівлі, ратифікованої ВРУ, Постанови КМУ № 50 від 18 січня 2003 року «Деякі питання Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю», Наказу Мінсоцполітики України № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів» та частини 2 статті 259 КЗпП; зобов'язати Держнаглядпраці надати Позивачу і Суду копії всіх звернень ОСОБА_1, які йому надходили на розгляд в 2008 та 2009 роках від Позивача особисто, через Президента, КМУ і Мінсоцполітики та відповіді на них, так як на всі свої звернення, від Держнаглядпраці Позивач має лише одну відповідь від 14 травня 2009 року № 013-1542-41 і жодного поновленого свого конституційного права (а крім подвійного незаконного звільнення за один місяць з посади, за двома незаконними наказами, є ще порушення режиму робочого часу і незаконних наказів з цього приводу в лікарні під час незаконного звільнення, у виплаті середнього заробітку при звільненні, яке стягувала через суд, а не за допомогою інспекторів праці, неознайомлення з документами на звільнення, яке не забезпечили інспектори праці, на мої неодноразові звернення; стягнення з Позивача коштів за ніби-то прогул, без наказу на прогул і самого прогулу, неознайомлення з документами на звільненя; визнати, що Херсонська ТДІП, після встановлення в квітні 2008 року факту незаконного звільнення Позивача, за її зверненням до Президента України, як гаранта дотримання Конституції України та всіх прав і свобод: в порушення частини 2 статті 19 Конституції України, діючи не за Конституцією України, не виконала частини 6 статті 43 Конституції України, за якою держава гарантує захист своїм громадянам від незаконного звільнення, чим було порушено невідємне право Позиваа на працю, задеклароване частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції України і не відновила конституційне право ОСОБА_1 на працю, гарантоване частиною 1 статті 43 Конституції України; в порушення частини 2 статті 19 Конституції України, не виконавши Наказ Мінсоцполітики України № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів» не забезпечила обов'язкового виконання її припису на усунення недоліків трудового законодавства при її незаконному звільненні, головним лікарем Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименком, після перевірки за її зверненням до Президента України, після встановлення факту її незаконного звільнення і невиплати Позивачу середнього заробітку за час затримки повного розрахунку в квітні 2008 року, що є порушенням Наказу Мінсоцполітики № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів», за яким при встановленні порушення законодавства інспектором праці обов'язково складається припис, який підлягає обов'язковому виконанню керівником закладу і його виконання контролюється інспекцією праці, з відповідним реагуванням на невиконання припису; своєю бездіяльністю, не забезпечивши приведення головним лікарем В. Клименком незаконного наказу на незаконне звільнення Позивача до законодавчих норм, що призвело до порушення її конституційного права на працю, фактично визнала за головним лікарем В. Клименком право скасовувати і обмежувати конституційні права Позивача, в порушення частини 2 статтиі 22 та частини 1 статті 64 Конституції України, тим самим дозволивши йому діяти в неконституційний спосіб, що є порушенням частини 1 статті 68 Конституції України; своєю бездіяльністю і ігноруванням Конституції України, як закону найвищої юридичної сили і прямої дії, не виконуючи Наказу Мінсоцполітики № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів», створила перешкоду для здійснення конституційних повноважень Президентом України по захисту мене від незаконного звільнення, передбаченого частиною 2 статті 102 та частиною 6 статті 43 Конституції України; зобов'язати Херсонську ТДІП надати Суду і Позивачу копію свого акту перевірки і припису на усунення недоліків, яку вона в квітні 2008 року надавала головному лікарю Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименку, після перевірки звернення Позивача до Президента України і виявлення факту її незаконного звільнення за частиною 3 статті 40 КЗпП, так як Позивачу нею було повідомлено відповіддю від 7 травня 2008 року № 21-01-11\3-67, що нею вносився припис головному лікарю В. Клименку на усунення недоліків трудового законодавства при незаконному звільненні Позивача, в той час як Держнаглядпраці повідомив Позивачу своєю відповіддю від 14 травня 2009 року № 013-1542-41, що такий припис Херсонської ТДІП не містив вимог щодо поновлення порушених на виробництві прав, і надати копію свого подання до Херсонської обласної прокуратури про незаконість звільнення Позивача з посади; якщо виявиться, що припис Херсонської ТДІП на усунення недоліків при незаконеному звільненні Позивача з посади 4 квітня 2008 року за частиною 3 статті 40 КЗпП за незаконним наказом головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименка № 137 від 4 квітня 2008 року, не містив вимоги щодо поновлення порушених при звільненні прав Позивача, як про те пише Держнаглядпраці у своїй відповіді від 14 травня 2009 року № 013-1542-41, зобов'язати Херсонську ТДІП внести такий припис і проконтролювати його виконання головним лікарем Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименком, відповідно на виконання частини 6 статті 43 Конституції України та Наказу Мінсоцполітики № 72 від 21 березня 2003 року «Про затвердження нормативно-правових актів щодо виконання функцій посадовими особами Держнаглядпраці та його територіальних органів», за пунктом 4. 1 якого на інспекторів праці покладено обов'язок складання акту в разі виявлення порушень законодавства про працю, з внесенням припису керівнику закладу на усунення недоліків законодавства, виконання якого є обов'язковим для керівника і виконання якого за пунктом 4. 4 цього Наказу обов'язково контролюється інспектором праці, який за результатами перевірки його виконання, здійснює відповідні до пункту 4. 5 цього Наказу дії для усунення недоліків, чим буде забезпечено гарантії державного захисту Позивача від незаконного звільнення, про який йдеться в часстині 6 статті 43 Конституції; визнати, що Херсонською ТДІП у відповіді від 5 травня 2008 року № 21-01-11\3-64 неправомірно був визнаний законним наказ головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименка № 89 від 5 березня 2008 року на звільнення Позивача за частиною 1 статті 40 КЗпП, який передував незаконному звільненню 4 квітня 2008 року за частиною 3 статті 40 КЗпП, і за ним виходячи з функціональних обов'язків Позивача, затверджених посадовою інструкцією Позивача № 833 від 8 листопада 2005 року треба було скорочувати і посаду і лікаря-методиста ОСОБА_8, а не посаду Позивача і не її; зобов'язати Херсонську ТДІП внести припис на приведення до законодавчих норм наказу головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименка № 89 від 5 березня 2008 року на незаконне звільнення Позивача за частиною 1 статті 40 КЗпП, який передував незаконному звільненню 4 квітня 2008 року за частиною 3 статті 40 КЗпП, відповідно до пунктів 3 і 4 Постанови КМУ № 50 від 18 січня 2003 року «Деякі питання Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю», за якими інспектори праці наділені повноваженнями давати приписи посадовим особам органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, роботодавцям про усунення порушень законодавства про працю, які підлягають обов'язковому виконанню і повідомленню про їх виконання; визнати, що Херсонська ТДІТ у відповіді від 5 травня 2008 року № 21-01-11УЗ-64 неправомірно визнала наказ головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименка № 97 від 12 березня 2008 року про винесення Позивачу догани за відсутність на робочому місці законним, так як час коли Позивача не було на робочому місці, відповідно до статей 6, 12 та 20 Закону України «Про охорону праці», статі 18 Закону України «Про основи захищеності інвалідів в Україні», статті 172 КЗпП та висновків технічної інспекції праці Федерації профспілок України та ЦК профспілки працівників охорони здоров'я, був особистим часом Позивача, наданим Позивачу державою як реабілітаційний захід на поліпшення і відновлення здоров'я інваліда, за рекомендаціями Херсонської облМСЕК на скорочений робочий день як інваліду; зобов'язати Херсонську ТДІП внести припис на приведення до законодавчих норм наказу головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименка № 97 від 12 березня 2008 року про винесення Позивачу догани за відсутність її на робочому місці, у відповідності до положень статей 6, 12 та 20 Закону України «Про охорону праці», статті 18 Закону України «Про основи захищеності інвалідів в Україні», статті 172 КЗпП, висновків технічної інспекції праці Федерації профспілок України та ЦК профспілки працівників охорони здоров'я та висновків Херсонської облМСЕК, про які добре відомо Херсонській ТДІП, так як неодноразово безрезультатно зверталася до неї з цього приводу (звернення від 7 і 14 2008 року, 9 квітня 2008 року на розгляді в Херсонській ОДА, звернень до Президента і КМУ; від 19 серпня 2008 року); визнати відповідь Відповідача, Херсонської ОДА, від 25 листопада 2009 року № 3-2019 Позивачу, на її звернення до Президента України від 23 жовтня 2008 року № 22\0900730-26П, якою Відповідач визначає, що виконувати йому свої конституційні повноваження по захисту мого права на працю, скасованого незаконним наказом на незаконне звільнення Позивача, ніби-то заважає статті 221 КЗпП, протиправною і такою, що суперечить засадам самої Конституції України, за якою захист конституційних прав і свобод громадян, в тому числі і захист від незаконного звільнення і права на працю, який покладений на місцеві державні адміністрації частинами 1 та 6 статті 43 та частинами 1 та 2 статті 119 Конституції України, не може регулюватися КЗпП і неунеможливлювати виконання місцевими державними адміністраціями їх конституційних обовязків по захисту конституційних прав і свобод громадян, так як Конституція є законодавчим актом найвищої юридичної сили і статті якої є нормами прямої дії, і в якій виключення зроблені тільки самою Конституцією України; визнати відповідь Відповідача, Херсонської ОДА від 25 листопада 2009 року № 3-2019 мені, на моє звернення до Президента України від 23 жовтня 2009 року №22\0900730-26П, якою Відповідач визначає, що виконувати йому свої конституційні повноваження по захисту мого права на працю, скасованого незаконним наказом на незаконне звільнення Позивача, ніби-то заважає статтю 221 КЗпП протиправною і такою, що суперечить ЗУ «Про місцеві державні адміністрації», а саме: статті 2, якою на Відповідача покладено виконання Конституції і законів України, актів Президента України, інших органів виконавчої влади вищого рівня, та законності і правопорядку, і додержання прав і свобод громадян на території Херсонської області, як одного з її основних завдань; частини 1 статті 13, за якою Відповідач вирішує питання забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян на території Херсонської області; частини 1 статті 24, за якою Відповідач забезпечує реалізацію державних гарантій у сфері праці, в тому числі і на право своєчасного одержання винагороди за працю, на території Херсонської області; частини 1 статті 25, за якою на Відповідача покладені повноваження по забезпеченню виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня на території Херсонської області; частини 2 статті 25, за якою на Відповідача покладені повноваження по забезпеченню законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян, на території Херсонської області; частини 1 статті 28, за якою Відповідач має право проводити перевірки стану додержання Конституції України та законів України, інших актів законодавства органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ, організацій, їх філіалів та відділень, незалежно від форм власності і підпорядкування по напрямках визначених статті 16 (в якій частиною 9 передбачено за ОДА державний контроль по соціальному захисту населення); частини 1 статті 38, за якою Відповідач забезпечує додержання прав і свобод громадян, на території Херсонської області; зобов'язати Відповідача, Херсонську ОДА, розглянути звернення Позивача, направлене від Президента України 23 жовтня 2009 року № 22Ю90730-26П відповідно до своїх конституційних повноважень по захисту прав і свобод, покладених на нього самою Конституцією України і Законом України «Про місцеві державні адміністрації» і спростувати в законний спосіб неправомірність своєї відповіді від 25 листопада 2009 року № 3-2019, на звернення Позивача до Президента України від 23 жовтня 2009 року №22\0900730-26П; зобов'язати Відповідача, Херсонську ОДА, суб'єкта владних повноважень, виконати обов'язок покладений на нього частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності субєкта владних повноважень обовязок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову, адже при наявності заперечень, доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності не є правом Відповідача, яким він може скористатися чи ні, а є обовязком, визначеним Законом, ухиляння від виконання якого є порушенням законодавства; визнати, що Херсонське обласне управління охорони здоров'я, будучи структурою Херсонської ОДА, і зобов'язане таким чином діяти за частиною 1 та 2 статті 119 Конституції України в питаннях захисту прав і свобод громадян і дотримання Констиитуції України у галузі охорони здоров'я в Херсонської області, діяло в неконстиуційний спосіб, неправомірно, в порушення частин 1 та 2 статті 119 Конституції, відмовляючи Позивачу в захисті від незаконного звільнення, передбаченого частиною 6 статті 43 Конституції України, протизаконно, агрументувало відмову у захисті Позивача від незаконного звільнення передбаченого частиною 6 статті 43 та частин 1 та 2 статті 119 Конституції, посилаючись в 2008 році у відповіді від 25 квітня 2008 року № 09 -15 643 на неможливість втручатися в господарську діяльність головного лікаря В. Клименка, так як незаконне звільнення з посади не відноситься до господарської діяльності, визначення якої дає частина 1 статті 3 Господарського кодексу України, за якою господарською діяльністю визнається діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямованої на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт вартісного характеру, що мають цінову визначеність; протизаконно, у відповіді від 1 грудня 2009 року №3-29-5394, відмовило Позивачу в гарантованому державою захисті від незаконного звільнення, пославшись на неможливість втручатися в захист від незаконного звільнення, із за статті 221 та 235 КЗпП, протиправно визнавши КЗпП вищим Конституції України, що суперечить засадам самої Конституції України, яка є законом найвищої юридичної сили, законом прямої дії, у якій виключення зроблені тільки самою Конституцією України, і аж ніяк не КЗпП; порушило статтю 40 Конституції України, Закон України «Про звернення громадян» і Закон України «Про місцеві державні адміністрації», відмовляючи у розгляді звернень Позивача, які надходили від неї особисто і з Секретаріату Президента і КМУ до Херсонської ОДА, в розгляді яких приймало участь і Херсонське обласне управління охорони здоров'я, та не вживаючи практичних дій до поновлення порушених незаконним звільненням конституційних прав Позивача; керувалося при розгляді звернень Позивача не Конституцією України, як законодавчим актом прямої дії і найвищої юридичної сили, відповідно до частин 2 та 3 статті 8 Конституції України, чим унеможливило захист її конституційних прав Президентом України і КМУ, а відповідно і виконання ними своїх повноважень по захисту прав і свобод Позивача, покладених на них частиною 2 статті 102 та частин 2 та 9 статті 116 Конституції України; зобов'язати Херсонське обласне управління охорони здоров'я Херсонської ОДА розглянути звернення Позивача відповідно до статті 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та частини 3 статті 17, статті 273, частини 1 статі 276 Цивівльного кодексу України і своїх повноваження виписаних частиною 2 статті 19, частиною 6 статті 43 та частинами 1 та 2 статті 119 Конституції України; визнати, що Головне управління праці і соціального захисту населення, будучи структурою Херсонської ОДА, і яке повинно діяти на підставі частин 1 та 2 статті 119 Конституції України і забезпечувати дотримання Конституції України, законність, правопорядок і дотримання прав і свобод громадян у сфері праці і соціального захисту населення на території Херсонської області, відмовляючись в 2008 та 2009 роках взагалі розглядати звернення Позивача про захист від незаконного звільнення, від неї особисто і направлених в 2008 році ще з Секретаріату Президента України і КМУ: порушило частину 6 статті 43 Конституції України, не здійснивши гарантованого Конституцією України захисту Позивача від незаконного звільнення, чим порушило частину 1 статті 43 Конституції України і гарантованого Позивачу права на працю; порушило частини 1 та 2 статті 119 Конституції України, не забезпечивши дотримання Конституції України, законності, правопорядку і дотримання прав і свобод громадян у сфері праці і соціального захисту населення на території Херсонської області; порушило статтю 40 Конституції України, відмовившись в 2008 та 2009 роках перевірити взагалі факти викладені в її зверненнях, щодо порушення при незаконному звільненні в лікарні за частиною 1 статті 40 і за частиною 3 статті 40 КЗпП, які направлялися Позивачем особисто та від Секретаріату Президента і КМУ до Херсонської ОДА, в розгляді яких брало участь і ГУПСЗ; протизаконно, відмовило мені в гарантованому державою захисті від незаконного звільнення, пославшись у відповіді від 25 квітня 2008 року № 11-259-20\2 на неможливість втручатися в захист від незаконного звільнення, із за статті 221 КЗпП, протиправно визнавши КЗпП, вищим Конституції України, що суперечить засадам самої Конституції України, яка є законом найвищої юридичної сили, законом прямої дії, у якій виключення зроблені тільки самою Конституцією України, і аж ніяк не КЗпП; керувалося при розгляді звернень Позивача не Конституцією України, як законодавчим актом прямої дії і найвищої юридичної сили відповідно до частин 2 та 3 статті 8 Конституції України, чим унеможливило захист конституційних прав Позивача Президентом України і КМУ, а відповідно і виконання ними своїх повноважень по захисту моїх прав і свобод, покладени на них ч. 2 ст. 102 та чч. 2 та 9 ст. 116 Конституції України; зобов'язати Головне управління праці та соцзахисту населення Херсонської ОДА розглянути звернення Позивача відповідно до статті 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про місцеві державні адміністрації» та частини 3 статті 17, статті 273, частини 1 статті 276 Цивільного кодексу України і своїх повноважень, виписаних частиною 6 статті 43, частиною 2 статті 19 та частин 1 та 2 статті 119 Конституції України; визнати, що Генеральна прокуратура, на яку покладено за частиною 5 статті 121 Конституції України нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами та частиною 3 статті 259 КЗпП вищий нагляд в державі за додержанням і правильним застосуванням законодавства про працю: не виконала частину 5 статті 121 Конституції України і не здійснила нагляд за додержанням мого конституційного права на працю, яке було порушено незаконним звільненням Позивача з посади, за незаконним наказом головного лікаря Херсонської обласноїх клінічної лікарні В. Клименка; не забезпечила виконання частини 6 статті 43 Конституції України, відмовившись здійснити взагалі прокурорський нагляд за додержанням законодавства при незаконному звільненні Позивача, в порушення частини 5 статті 121 Конституції України та статті 20 Закону України «Про прокуратуру» і опротестувати незаконний наказ на незаконне звільнення Позивача, що автоматично б вирішило питання захисту держави від незаконного звільнення і відновлення конституційного права на працю; незаконно визнала у відповіді мені від 25 грудня 2009 року №0711\1-8851-093 на моє звернення до народного депутата України, Голови Комітету ВРУ з питань соціальної політики і праці В. Хара, що стаття 221 КЗпП унеможливлює втручання органів прокуратури в гарантований частиною 6 статті 43 Конституції України захист держави від незаконного звільнення, визнавши тим самим КЗпП вищим від Конституції України, в порушення частин 2 та 3 статті 8 Конституції України, за якими саме Конституція є законом найвищої юридичної сили і законом прямої дії, у якій виключення зроблені самою Конституцією України, а не статті 221 КЗпП; не виконала частини 3 статті 259 КЗпП, і не здійснила як це передбачено цією нормою КЗпП, вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю, який покладений на Генеральну прокуратуру з підпорядкованими їй прокуратурами, не дивлячись на те що визнала факт звільнення Позивачу незаконним; протиправно посилала мене особисто захищати свої інтереси в суді, визнавши факт мого звільнення незаконним, за незаконним наказом, тоді як за частиною 6 статті 20 Закону України «Про прокуратуру»наділена повноваженнями звертатися до суду з заявами про захист прав і свобод громадян, тим більше що незаконне звільнення за Листом Мінсоцпраці України № 06/2-4/169 від 20 грудня 2001 року завжди є грубим порушенням законодавства про працю; протиправно не реагує на подання Херсонської ТДІП і особисті і направлені від Президента і народного депутата України В. Хари звернення, не тільки з приводу незаконного наказу на незаконне звільнення Позивача, а ще і з приводу незаконності самої процедури її звільнення з посади за незаконними двома, а не одним наказом, та ще під кулаки і погрози; з неповним розрахунком при звільненні; з удержанням грошей за ніби-то прогул без самого наказу за прогул і самого прогулу; з вимогами головного лікаря В. Клименка під тиском давати йому пояснень, де Позивач була в свою відпустку без збереження заробітної плати; з винесенням догани за відсутність Позивача на робочому місці в свій особистий час; з невидачею довідки про розрахунок при звільненні; відмовою в лікарні ознайомити Позивачу з документами на звільнення, які вказані в наказі на звільнення і в поданні в профком на звільнення; з наклепом на Позивача головним лікарем В. Клименком в поданні в профком на звільнення; з неповідомленням Позивача в лікарні про зміну статті звільнення з частини 1 на частину 3 статті 40 КЗпП; з підробкою документів на незаконне звільнення Позивача, з яким і відмовилися ознайомити в лікарні; не виконала і частину 5 статті 121 Конституції України в частині повноважень з нагляду за додержанням законів з питань додержання прав і свобод громадян всіма Відповідачами про які повідомляла в своїх неодноразових зверненнях, які за своїми конституційними повноваженнями зобов'язані захищати всі без виключення права і свободи громадян; не здійснила контроль за роботою Херсонської обласної прокуратури, яка протиправно, в порушення частини 6 статті 43, частини 5 статті 121 Конституції України, частини 3 статті 259 КЗпП, статті 20 Закону України «Про прокуратуру», Закону України «Про звернення громадян» не забезпечила Позивачу захист держави від незаконного звільнення; протиправно, не опротестувавши незаконний наказ на незаконне звільнення Позивача, надала незаконне право головному лікарю Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименку діяти в неконституційний спосіб та скасовувати конституційне право Позивача на працю, гарантоване частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції України; протиправно, в порушення частини 4 статті 7 Закону України «Про зверненя громадян», неодноразаво переправляла особисті і направлені від Президента України зверненя Позивача на розгляд до Херсонської обласної прокуратури, на бездіяльність якої і порушення законодавста, весь час і скаржилася Позивач; проявила бездіяльність, не застосувавши Конституцію України, як закон найвищої юридичної сили і прямої дії, в якій немає виключення на те що стаття 221 КЗпП унеможливлює виконання органами прокуратури захисту держави від незаконного звільнення і допускає існування в державі незаконного наказу на незаконне звільнення, із-за чого Президент України і нородний депутат України, Голова Комітету ВРУ з питань соціальної політики і праці В. Хара не здійснили захисту Позивача від незаконного звільнення, гарантованого частиною 6 статті 43 Конституції України, що потягло за собою і порушення конституційного права Позивача на працю, гарантованого частиною 1 статті 43 Конституції України, яке за бездіяльності Генеральної прокуратури незаконно, в порушення частини 2 статті 22 Конституції України, скасував головний лікар Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименко; зобов'язати Генеральну прокуратуру розглянути особисті звернення Позивача та ті, що надходили їй на розгляд від Президента України та народного депутата України В. Хари (а зараз на розгляді ще і звернення до народного депутата України І. Савченка) відповідно до законодавства, з виконанням повноважень покладених на органи прокуратури частиною 6 та 1 статті 43 та частиною 5 статті 121 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян», Закону України «Про прокуратуру» та частини 3 статті 259 КЗпП; визнати, що Херсонська обласна прокуратура, на яку покладено за частиною 5 статті 121 Конституції України нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами та частини 3 статті 259 КЗпП вищий нагляд в державі за додержанням і правильним застосуванням законодавства про працю: не виконала частину 5 статті 121 Конституції України і не здійснила нагляд за додержанням конституційного права на працю, яке було порушено незаконним звільненням мене з посади, за незаконним наказом головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименка; не забезпечила виконання частини 6 статті 43 Конституції України, відмовившись відповіддю від 11 квітня 2008 року № 07\1-4000-05 на особисте звернення Позивача і відповіддю від 18 квітня 2008 року № 07\1-4000-05 на її звернення до Комітету ВРУ по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, направленого через Комітет ВРУ з охорони здоров'я, здійснити взагалі прокурорський нагляд за додержанням законодавства при незаконному звільненні Позивача, в порушення частини 5 статті 121 Конституції України та статті 20 Закону України «Про прокуратуру» і опротестувати незаконний наказ на незаконне звільнення Позивача, що автоматично б вирішило питання захисту держави ОСОБА_1 від незаконного звільнення і відновлення її конституційного права на працю; незаконно визнала, у відповідях Позивачу від 11 квітня 2008 року № 07\1-4000-05 на особисте звернення Позивача і від 18 квітня 2008 року № 07\1-4000-05 на її звернення до Комітету ВРУ по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю, направленого через Комітет ВРУ з охорони здоров'я, що стаття 221 КЗпП унеможливлює втручання органів прокуратури в гарантований частиною 6 статті 43 Конституції України захист держави від незаконного звільнення, визнавши тим самим КЗпП вищим від Конституції України, в порушення частин 2 та 3 статті 8 Конституції України, за якими саме Конституція є законом найвищої юридичної сили і законом прямої дії, у якій виключення зроблені самою Конституцією України, а не статтею 221 КЗпП; не виконала частину 3 статті 259 КЗпП, і не здійснила як це передбачено цією нормою КЗпП, вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів про працю, який покладений на Генеральну прокуратуру з підпорядкованими їй прокуратурами; незаконно відмовила Позивачу відповіддю від 11 квітня 2008 року № 07\1-4000-05 у захисті від втручання головного лікаря В. Клименка в особисте життя Позивача і вимогою під тиском надавати йому письмових пояснень, де вона була в свою дводенну відпустку, яку брала за свій рахунок, протиправно пославшись на неможливість втручання із за статті 221 КЗпП в індивідуальні трудові спори і рекомендуючи Позивачу самій звертатися до суду, так як такі порушення статті 32 Конституції України не відносяться взагалі до визначеного законодавством предмету трудового спору оскаржуваного в судах, відповідно до статті 232 КЗпП; протиправно, не опротестувавши незаконний наказ на незаконне звільнення Позивача, надала незаконне право головному лікарю Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименку діяти в неконституційний спосіб та скасовувати конституційне право ОСОБА_1 на працю, гарантоване частиною 1 статті 43 та частиною 2 статті 22 Конституції України; протиправно не реагує на подання Херсонської ТДІП, і особисті і направлені від Президента і ВРУ звернення Позивача, не тільки з приводу незаконного наказу на її незаконне звільнення, а ще і з приводу незаконності самої процедури такого звільнення з посади за незаконними двома, а не одним наказом, та ще під кулаки і погрози; з неповним розрахунком при звільненні; з удержанням грошей за ніби-то прогул без самого наказу за прогул і самого прогулу; з вимогами головного лікаря В. Клименка під тиском давати йому пояснень, де Позивач була в свою відпустку без звбереження заробітної плати; з винесення догани за відсутність її на робочому місці в свій особистий час; з невидачею довідки про розрахунок при звільненні: відмовою в лікарні ознайомити Позивача з документами на звільнення, які вказані в наказі на звільнення і в поданні в профком на звільнення; з наклепом на Позивача головним лікарем В. Клименком в поданні в профком на її звільнення; з неповідомленням Позивача в лікарні про зміну статті звільнення з частини 1 на частину 3 статті 40 КЗпП; з підробкою документів на незаконне звільнення Позивача, з якими і відмовилися ознайомити в лікарні; не виконала і частину 5 статті 121 Конституції України в частині повноважень з нагляду за додержанням законів з питань гарантії прав і свобод Позивача Херсонською ОДА, Херсонським обласним управлінням охорони здоров'я, Головним управлінням праці і соцзахисту населення Херсонської ОДА і самою Херсонською ТДІП, які при своїх конституційних повноваженнях не виконали частину 6 статті 43 та не здійснили гарантованого Конституцією України, захисту конституційного права Позивача на працю, хоча саме з цим Позивач зверталася до них особисто, через Президента України, КМУ та депутатів ВРУ, які за своїми конституційними повноваженнями зобов'язані захищати всі без виключення права і свободи громадян; проявила бездіяльність, не застосувавши Конституції України, як закон найвищої юридичної сили і прямої дії, в якій немає виключення на те, що стаття 221 КЗпП унеможливлює виконання органами прокуратури захисту держави від незаконного звільнення і допускає існування в державі незаконного наказу на незаконне звільнення, із-за чого Президент України і народний депутат України, Голова Комітету ВРУ з питань соціальної політики і праці В. Хара, не здійснили захисту мене від незаконного звільнення, гарантованого ч. 6 ст. 43 Конституції України, що потягло за собою і порушення мого конституційного права на працю, гарантованого частиною 1 статті 43 Конституції України, яке за бездіяльності Херсонської обласної прокуратури незаконно, в порушення частини 2 статті 22 Конституції України, скасував головний лікар Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименко; зобов'язати Херсонську обласну прокуратуру розглянути особисті звернення Позивача, та ті, що надходили їй на розгляд від Президента України та ВРУ (а зараз на розгляді ще і звернення до народного депутата України І. Савченка) відповідно до законодавства, з виконанням повноважень покладених на органи прокуратури частиною 6 та 1 статті 43 та частиною 5 статті 121 Конституції України, Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про прокуратуру» та частини 3 статті 259 КЗпП.
Позовні вимоги мотивовані тим, що бездіяльність Відповідачів, яка полягає у невиконанні їх конституційних обов'язків щодо захисті порушених прав Позивача, є протиправною та такою, що порушує вимоги чинного законодавства України та гарантовані Конституцією України права та охоронювані законом інтереси Позивача.
В судовому засіданні Позивач посилалася на те, що у відповідь на її багаторазові звернення до Відповідачів нею отримувалися відповіді, які не містять вирішення поставлених нею питань по суті, а саме -не відновлюють порушених прав Позивача як громадянина, як пенсіонера та як інваліда.
Президент України, Кабінет Міністрів України, Генеральна прокуратури України, Херсонська обласна прокуратура, Міністерство праці та соціальної політики України, Держнаглядпраці, Міністерство охорони здоров'я України, Херсонська обласна державної адміністрація, Херсонське обласне управління охорони здоров'я, Головне управління праці та соціального захисту населення Херсонської ОДА, Територіальна державна інспекція праці в Херсонській області, як зазначила Позивач, протиправно не забезпечили виконання положень Конституції України, як і не забезпечили передбаченого Основним Законом захисту держави від незаконного звільнення, що призвело до втрати Позивачем її конституційного права на працю.
Відповідач 1 -Президент України, -явку уповноваженого представника до суду не забезпечив, письмового відношення до заявлених позовних вимог суду не надав, про дату та час судового засідання повідомлений належним чином.
Представник Відповідача 2 -Кабінету Міністрів України, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила, посилаючись на їх необґрунтованість та безпідставність.
В обґрунтування заперечень на позов представником Відповідача 2 було зазначено про те, що в період з лютого 2008 року по січень 2009 року ОСОБА_1 неодноразово зверталась із листами та телеграмами на адресу Кабінету Міністрів України із проханням про допомогу з приводу її незаконного звільнення.
Однак, з огляду на те, що питання, порушені Позивачем у її зверненнях, як вказала представник Відповідача 2, не входять до повноважень Кабінету Міністрів України, звернення ОСОБА_1 було переадресовано компетентним органам: Міністерству охорони здоров'я України, Міністерству праці та соціальної політики України та Херсонській обласній державній адміністрації.
Враховуючи вищезазначене, на думку представника Відповідача 2, Кабінет Міністрів України, переадресовуючи звернення ОСОБА_1 до компетентних органів, діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а, відтак, прав Позивача Відповідачем 2 порушено не було.
Представник Відповідачів 3, 4 -Генеральної прокуратури України та Херсонської обласної прокуратури, -в судовому засіданні проти позовних вимог заперечила та просила відмовити в їх задоволенні.
В обґрунтування заперечень на заявлені позовні вимоги представником Відповідачів 3, 4 було зазначено про те, що звернення ОСОБА_1, які надійшли до Генеральної прокуратури України 23 жовтня 2008 року, 2 лютого 2009 року, 23 лютого 2009 року, 22 квітня 2009 року, на листи Секретаріату Президента України зі скаргами заявниці, що надійшли 30 січня 2009 року, 31 березня 2009 року, 28 жовтня 2009 року, містили доводи щодо незаконних, на її думку, дій головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні Клименка В. Л. порушень трудового законодавства, незгоди з результатами розгляду попередніх скарг прокуратурою Херсонської області.
Оскільки порушені у зверненнях питання, як вказала представник Відповідачів 3, 4, відносились до компетенції прокуратури Херсонської області, Генеральною прокуратурою України звернення направлено до прокуратури області для організації перевірки наведених доводів та вжиття, за наявності підстав, відповідних заходів реагування, про що ОСОБА_1 повідомлено належним чином.
Представник Відповідачів 3, 4 зазначила про те, що відповідно до вимог чинного законодавства України Генеральну прокуратуру Україну уповноважено приймати до свого провадження лише ті скарги та звернення, за якими прийнято рішення підпорядкованим прокурором, зокрема прокурором Херсонської області. Будь-яких доказів того, що попередні звернення скаржника з цих питань розглядались керівником прокуратури Херсонської області (підпорядкованої прокуратури) і по них приймалися рішення або допускалася бездіяльність саме прокурором області, до Генеральної прокуратури України ОСОБА_1 не надавалося, тому звернення були спрямовані до прокуратури області.
Органами прокуратури області, як зазначила представник прокуратури, з 2005 року неодноразово проводилися перевірки за зверненнями ОСОБА_1 щодо неправомірних, на думку заявниці, дій головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні В. Клименка, порушень трудових прав та неналежного розгляду звернень органами прокуратур області.
Враховуючи те, що чинним законодавством передбачено виключно судовий порядок розгляду трудових спорів, який мав місце між Позивачем та адміністрацією Херсонської обласної клінічної лікарні, як вказала представник прокуратури, заявниці неодноразово надавалися роз'яснення щодо необхідності звернення до суду за захистом порушених прав, що нею і було зроблено.
Представник Відповідачів 3, 4 також покликалася на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 липня 2009 року, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до Херсонської обласної клінічної лікарні, Первинно профспілки лікарні, третя особа: Клименко Віктор Леонідович, про порушення законодавства про оплату праці та стягнення належної заробітної плати було відмовлено.
Відповідачі 1, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 -Президент України, Міністерство праці та соціальної політики України, Держнаглядпраці, Міністерство охорони здоров'я України, Херсонська обласна державної адміністрація, Херсонське обласне управління охорони здоров'я, Головне управління праці та соціального захисту населення Херсонської ОДА, Територіальна державна інспекція праці в Херсонській області, -явку уповноважених представників не забезпечили, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином.
В матеріалах справи наявні письмові заперечення Територіальної державної інспекції праці у Херсонській області, в яких Відповідач 11 покликається на неправомірність та необґрунтованість позовних вимог.
Відповідач 11 зазначає про те, що 24 квітня 2008 року відповідно до наданих Відповідачу 11 повноважень Територіальною державною інспекцією праці у Херсонській області проведено перевірку Херсонської обласної лікарні за зверненням ОСОБА_1, за результатами якої державним інспектором праці було винесено припис головному лікарю Херсонської обласної лікарні.
Відповідно до частини 2 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття в судове засідання сторін без поважних причин або неповідомлення ними про причини неприбуття не є перешкодою для розгляду справи.
Згідно положення частини 8 статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України вважається, що повістку вручено юридичній особі, якщо вона доставлена за адресою, внесеною до відповідного державного реєстру, або за адресою, яка зазначена її представником, і це підтверджується підписом відповідної службової особи.
У зв'язку з неявкою представників Відповідачів 1, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11 та ненаданням Відповідачами 1, 5, 6, 7, 8, 9, 10 письмового відношення до заявлених позовних вимог та інших доказів, що витребовувалися ухвалою суду, керуючись вимогами частини 6 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Розглянувши подані документи і матеріали та заслухавши пояснення Позивача, представника Відповідача 2 та представника Відповідачів 3, 4, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про звернення громадян», Законом України «Про місцеві державні адміністрації», Указом Президента України № 109/2008 від 7 лютого 2008 року «Про першочергові заходи щодо забезпечення реалізації та гарантування конституційного права на звернення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування».
Статтею 40 Конституції України передбачено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення та дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян»від 2 жовтня 1996 року №393/96-ВР (зі змінами та доповненнями) (надалі -Закон «Про звернення громадян») громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Частиною 4 статті 3 Закону «Про звернення громадян»визначено, що скарга -це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Згідно зі статтею 4 Закону «Про звернення громадян»до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону «Про звернення громадян»скарга на дії чи рішення органу державної влади, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, об'єднання громадян, засобів масової інформації, посадової особи подається у порядку підлеглості вищому органу або посадовій особі, що не позбавляє громадянина права звернутися до суду відповідно до чинного законодавства, а в разі відсутності такого органу або незгоди громадянина з прийнятим за скаргою рішенням -безпосередньо до суду.
Відповідно до статті 18 Закону «Про звернення громадян»громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, засобів масової інформації, посадових осіб, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката або представника трудового колективу, організації, яка здійснює правозахисну функцію, оформивши це уповноваження у встановленому законом порядку; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; висловлювати усно або письмово вимогу щодо дотримання таємниці розгляду заяви чи скарги; вимагати відшкодування збитків, якщо вони стали результатом порушень встановленого порядку розгляду звернень.
6 березня 2008 року ОСОБА_1 телеграмою звернулася до Кабінету Міністрів України із скаргою на неправомірні дії головного лікаря Херсонської обласної клінічної лікарні стосовно неї з проханням розглянути дану скаргу по суті та прийняти мотивоване рішення.
Частиною 3 статті 7 Закону «Про звернення громадян»визначено, якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
11 березня 2008 року телеграму Позивача від 6 березня 2008 року відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»Секретаріатом Кабінету Міністрів України надіслано до Херсонської обласної державної адміністрації для розгляду і наданні відповіді.
Відповідно до частини 1 статті 7 Закону «Про звернення громадян»звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Згідно зі статтею 19 Закону «Про звернення громадян»органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; відміняти або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Статтею 20 Закону «Про звернення громадян» встановлено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, -невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Листом Управління охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації від 25 квітня 2008 року ОСОБА_1 було повідомлено про виявлені в ході перевірки фактів та рекомендовано звернутися до суду за захистом порушених, на її думку, трудових прав.
20 березня 2008 року ОСОБА_1 телеграмою звернулася до Кабінету Міністрів України із скаргою, в якій посилалась на порушення її прав органами державної влади та просила забезпечити належний розгляд міністерствами її скарг.
13 березня 2008 року телеграму Позивача від 20 березня 2008 року відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»Секретаріатом Кабінету Міністрів України надіслано до Міністерства охорони здоров'я України та Міністерства праці та соціальної політики України.
23 січня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Президента України зі скаргою, в які зазначила про порушення її трудових прав головним лікарем Херсонської обласної лікарні, іншими органами державної влади та просила забезпечити належний розгляд органами державної влади звернень Позивача (в особистій присутності ОСОБА_1 та з вивченням наявних у неї документів).
26 січня 2009 року за № 22/005981-26 П звернення Позивача на підставі частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»Секретаріатом Президента України було надіслано на розгляд Міністерству праці та соціальної політики України; за № 22/005981-26 П -Міністерству охорони здоров'я України; за № 22/005981-26 ПК -Генеральній прокуратурі України.
Листом Генеральної прокуратури України № 07/1/1-р від 3 лютого 2009 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що її звернення до Президента України направлено для організації перевірки та прийняття рішення згідно з вимогами чинного законодавства прокурору Херсонської області.
Листом Прокуратури Херсонської області № 07/1-4000-05 від 6 березня 2009 року ОСОБА_1 було надано відповідь на її звернення до Президента України, в якій зазначено про проведену Територіальною державною інспекцією праці у Херсонській області перевірку, її результати, а також роз'яснено судовий порядок розгляду та вирішення трудових спорів.
2 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Генеральної прокуратури України зі зверненням, в якому зазначила про порушення її прав.
Листом Генеральної прокуратури України № 07/1/1-р від 6 лютого 2009 року ОСОБА_1 було повідомлено про те, що її звернення до Генеральної прокуратури України направлено для організації перевірки та прийняття рішення до прокуратури Херсонської області.
16 лютого 2009 року звернення ОСОБА_1 листом Прокуратури Херсонської області направлено Прокуратурі Суворовського району м. Херсона.
Листом Прокуратури Суворовського району м. Херсона від 18 березня 2009 року Позивачу було надано відповідь, в якій зазначено про встановлені при перевірці її звернення факти, та, зокрема, акцентовано увагу на судовому порядку вирішення Позивачем трудових спорів.
23 лютого 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Генерального прокурора України зі скаргою на неправомірні дії Прокуратури Херсонської області та Прокуратури Суворовського району м. Херсона.
25 лютого 2009 року вищевказану скаргу Позивача Генеральною прокуратурою України було направлено до Прокуратури Херсонської області, про що повідомлено скаржника листом № 07/1/1-р від 25 лютого 2009 року.
27 березня 2009 року ОСОБА_1 звернулася зі скаргою до Генерального прокурора України, в якій зазначила про факти порушення її трудових прав органами державної влади та судовими органами та просила провести службову перевірку по розгляду звернень Позивача слідчими Генеральної прокуратури.
1 квітня 2009 року скаргу ОСОБА_1 від 27 березня 2009 року Генеральною прокуратурою України було надіслано до Прокуратури Херсонської області для розгляду та вжиття, за наявності підстав, заходи реагування, про що Позивача повідомлено листом № 07/1/1-р від 1 квітня 2009 року.
22 квітня 2008 року Позивач звернулася до Генерального прокурора України зі скаргою, яку 24 квітня 2009 року Генеральною прокуратурою України було надіслано Прокуратурі Херсонської області.
Листом Прокуратури Херсонської області від 30 квітня 2009 року ОСОБА_1 було повідомлено про розгляд її звернень до Генеральної прокуратури України та зазначено про залучення до розгляду звернень Позивача спеціалістів в сфері охорони здоров'я та охорони праці, факти виявлених порушень Херсонською обласною клінічною лікарнею, притягнення винних осіб до дисциплінарної відповідальності тощо.
19 жовтня 2009 року ОСОБА_1 звернулася до Президента України з листом, в якому вказала на неправомірні, на її думку дії органів державної влади, що проявилися у порушенні її конституційного права на працю та незаконного звільнення з роботи.
23 жовтня 2009 року за № 22/090730-26 П звернення Позивача на підставі частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»Секретаріатом Президента України було надіслано на розгляд Міністерству праці та соціальної політики України; за № 22/090730-26 П -Генеральній прокуратурі України; за № 22/090730-26 П - Міністерству охорони здоров'я України; за № 22/090730-26 П -Херсонській обласній державній адміністрації.
30 жовтня 2009 року звернення ОСОБА_1 До Президента України, яке надіслано до Генеральної прокуратури України, Генеральною прокуратурою України було направлене Прокуратурі Херсонської області для проведення перевірки та вжиття заходів, про що повідомлено Позивача листом Генеральної прокуратури України від 30 жовтня 2009 року.
Листом Прокуратури Херсонської області від 21 січня 2010 року ОСОБА_1 було повідомлено про відсутність підстав для ініціювання проведення повторної перевірки, оскільки за результатами попередніх перевірок щодо викладених у зверненнях питань Позивачу направлялися обґрунтовані відповіді.
25 листопада 2009 року Херсонською обласною державною адміністрацією надано відповідь на звернення Позивача до Президента України, в якій зазначено, що вирішення порушений у зверненні питань віднесено до компетенції суду та звернуто увагу на те, що Позивач таким правом скористалася.
У відповідь на звернення Позивача до Управління охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації від 12 листопада 2009 року стосовно порушення адміністрацією Херсонської обласної клінічної лікарні трудових прав (незаконного звільнення з роботи, невиплати заборгованості по заробітній платі після звільнення) нею було отримано відповідь Управління охорони здоров'я Херсонської обласної державної адміністрації від 1 грудня 2009 року, в якій Позивачу роз'яснено судовий порядок захисту трудових прав осіб.
Проаналізувавши наявні в матеріалах справи звернення ОСОБА_1 до Відповідачів та надані відповіді на зазначені звернення, Суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суд звертає увагу на те, що адміністративний суд, в силу положень Кодексу адміністративного судочинства України, не встановлює порушення трудових прав Позивача, оскільки зазначене входить до компетенції судів цивільної юрисдикції.
Предметом розгляду даної адміністративної справи є перевірка правомірності рішень, дій чи бездіяльності Відповідачів в сфері прав Позивача на звернення до органів державної влади.
В той же час, задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права особи в сфері публічно-правових відносин.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України захист прав, свобод та інтересів осіб завжди є наступним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено право особи на судовий захист, відповідно до якого кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Тож для того, щоб особі було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.
В судовому засіданні Позивач посилалася на те, що протиправною бездіяльністю Відповідачів було порушено її права та охоронювані законом інтереси, зокрема, конституційне право на працю.
В розумінні Кодексу адміністративного судочинства України бездіяльність суб'єкта владних повноважень -це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Для визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною, особа, яка вважає, що її право порушене, повинна довести існування причинного зв'язку між такою протиправною бездіяльністю та її порушеним правом. Тобто, особа повинна довести факт порушення її права в публічно-правових відносинах протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.
Поряд з цим, бездіяльність суб'єкта владних повноважень може бути визнано протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо Відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.
На підставі встановлених фактичних обставин справи, характеру та суті правовідносин, що склалися між учасниками адміністративного процесу, Окружний адміністративний суд міста Києва прийшов до висновку про те, що в даній адміністративній справі Позивачем не доведено порушення її законних прав і свобод.
Так, Судом встановлено те, що всі наявні у матеріалах справи скарги Позивача до Відповідачів, були розглянуті Відповідачами у визначений чинним законодавством строк, так як і були надані відповіді з усіх поставлених питань. У випадку, коли звернення Позивача містили питання, які не входять до компетенції конкретного Відповідача, такі звернення на підставі частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян»пересилалися ним за належністю до компетентних органів.
В судовому засіданні Позивач посилалася на те, що вказані відповіді не містять вирішення по суті поставлених на вирішення Відповідачів питань, а саме -не відновлюють її порушених трудових прав, що становить, як вважає Позивач, зміст бездіяльності Відповідачів, якою були порушені права Позивача. На думку Позивача, Відповідачі повинні були здійснити вплив на Херсонську обласну клінічну лікарню, спрямований на реальне відновлення порушених, як вважає Позивач, її прав.
Проаналізувавши зміст скарг, з якими ОСОБА_1 зверталася до Відповідачів безпосередньо та зміст скарг, які відповідно до вимог чинного законодавства України були переадресовані іншим Відповідачам, як уповноваженим законом органам, Судом встановлено, що в даних зверненнях на вирішення Відповідачів ставляться питання, пов'язані з трудовою діяльністю Позивача, а саме -питання тривалості робочого часу, режиму праці, порядок надання відпусток, оплати праці, оплати відряджень, звільнення з роботи тощо.
Суд звертає увагу на те, що регулювання трудових правовідносин, а саме -робочого часу, режиму та оплати праці, надання відпусток, укладення колективного договору тощо, -є виключною компетенцією Херсонської обласної клінічної лікарні.
На Відповідачів -Президента України, Кабінет Міністрів України, Генеральну прокуратуру України, Херсонську обласну прокуратуру, Міністерство праці та соціальної політики України, Держнаглядпраці, Міністерство охорони здоров'я України, Херсонську обласну державну адміністрацію, Херсонське обласне управління охорони здоров'я, Головне управління праці та соціального захисту населення Херсонської ОДА, Територіальну державну інспекцію праці в Херсонській області, -не покладено обов'язку вирішувати вищезазначені питання (пов'язані з трудовими правовідносинами) та приймати відповідні рішення.
Відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України Президент України, Кабінет Міністрів України, Генеральна прокуратури України, Херсонська обласна прокуратура, Міністерство праці та соціальної політики України, Держнаглядпраці, Міністерство охорони здоров'я України, Херсонська обласна державної адміністрація, Херсонське обласне управління охорони здоров'я, Головне управління праці та соціального захисту населення Херсонської ОДА, Територіальна державна інспекція праці в Херсонській області, діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Чинним законодавством України (Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами) встановлений конкретний перелік повноважень Відповідачів, до якого не входить вирішення питань, безпосередньо пов'язаних з трудовою діяльністю Позивача.
Таким чином, Суд приходить до висновку про те, що дії Відповідачів, які полягають в наданні відповідей на скарги Позивача відповідно до Закону України «Про звернення громадян», є цілком правомірними та такими, що вчинені виключно в межах повноважень та відповідно до вимог частини 2 статті 19 Конституції України.
В наданих Позивачу відповідях Відповідачі роз'яснювали її право на оскарження в судовому порядку дій відповідних установ та їх посадових осіб, так як і роз'яснювали організаційні питання, пов'язані із розподілом компетенції між державними установами.
Враховуючи принцип розподілу повноважень, Суд звертає увагу на те, що до компетенції Відповідачів не входить повноваження приймати рішення по суті питань, які становлять предмет скарг ОСОБА_1. Тому пояснення Позивача стосовно того, що порушення її прав полягає в неприйнятті Відповідачами рішень по суті поставлених в її скаргах питань, Суд вважає необґрунтованими.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (частина 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, Суд вважає за необхідне зазначити, що суб'єкт владних повноважень несе відповідальність за нездійснення або неналежне здійснення лише тих повноважень, які відповідно до чинного законодавства України віднесені до його компетенції та є його законним обов'язком. Водночас, суб'єкт владних повноважень не може нести відповідальності за неприйняття рішень (невчинення дій), які не входять до кола його повноважень.
Суд також звертає увагу на те, що частиною 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян»передбачено право громадян звернутися до органів державної влади із зауваженнями, скаргами та пропозиціями відповідно до їх функціональних обов'язків .
Главою XV Кодексу законів про працю України врегульований порядок розгляду індивідуальних трудових спорів, зокрема, в судовому порядку.
Суд також роз'яснює Позивачу, що відповідно до статті 15 Цивільного Процесуального Кодексу України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, з трудових відносин.
В судовому засіданні встановлено, що Позивач скористалася наданим громадянину правом на звернення до суду та звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва за захистом порушених, на її думку, трудових прав.
Суд також вважає за необхідне зазначити про те, що при розгляді даної адміністративної справи Судом проаналізовано ті звернення Позивача, які надано ОСОБА_1 в обґрунтування правомірності заявлених позовних вимог. Водночас, інші зазначені в позовній заяві факти не знайшли свого підтвердження наданими доказами, а тому в цій частині позовних вимог Суду не надано доказів на підтвердження факту порушення прав Позивача.
Згідно зі статтею 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах та відповідно до законів України.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що викладені в позовній заяві докази Позивача є необґрунтованими, та відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 2, 7, 8, 9, 99, 100, 158, 159, 160, 161, 162, 163 та 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
В задоволенні адміністративного позову -відмовити повністю.
Постанова відповідно до частини 1 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими статтями 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуюча суддя Н. Є. Блажівська
Судді Д. О. Баранов
Д. А. Костенко