21 квітня 2021 року № 320/13127/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у м. Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (03680, м. Київ, вул. Народного ополчення 5-а) в якому просить суд визнати незаконною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07 листопада 2020 року № Ф-133760-51 в сумі 35588,39 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно було сформовано податкову вимогу №Ф-133760-51 від 07 листопада 2020 року, оскільки він не здійснює жодної адвокатської діяльності та доходу від такої діяльності не отримував.
Ухвалою суду від 15.12.2020 було відкрито спрощене позовне провадження по справі без виклику сторін та проведення судового засідання і запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати відзив на позовну заяву.
30 грудня 2020 року від Головного управління Державної податкової служби у Київській області через канцелярію суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач просив відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки ним правомірно було сформовано податкову вимогу від 07 листопада 2020 року № Ф-133760-51 на суму 35588,39 грн.
Також відповідач зазначив, що позивач як особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу.
16 січня 2021 року від позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив в якій позивач не погодився з думкою податкового органу, що викладена у відзиві та наполягав на задоволенні позовних вимог.
Дослідивши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 . Відповідно до посвідчення № НОМЕР_3 , позивач має ІІ групу інвалідності.
Згідно свідоцтва № 3023 від 22 грудня 2005 року позивач має право на зайняття адвокатською діяльністю.
07 листопада 2020 року Головним управлінням ДПС у Київській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-133760-51 зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 35588,39 грн. Вказана податкова вимога була направлена відповідачем засобами поштового зв'язку та вручена особисто позивачу 26 листопада 2020 року.
Крім того, позивачем до матеріалів також приєднано податкову вимогу №Ф-133760-51 від 11.02.2019 на суму 18276,37 грн., податкову вимогу №Ф-133760-51 від 05.11.2019 на суму 26538,91 грн. та податкову вимогу №Ф-133760-51 від 07.02.2020 на суму 29293,09 грн.
Вважаючи вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-133760-51 від 07.11.2020 протиправною та такою, що не відповідає вимогам законодавства, позивач звернувся з даною позовною заявою до суду.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1ст. 14 ПК України, самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.
Пунктом 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно вимог п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 4 наведеного Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством; виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом (ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI).
Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону 2464-VI, обов'язки, передбачені ч. 2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п. 1, 4 та 5 ч. 1 ст. 4 цього Закону.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5 1 ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, суд наголошує, що згідно з вищевикладеними нормами законодавства особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема, адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску, незалежно від фактичного отримання доходу.
Відсутність такого обов'язку можлива лише в тому випадку, якщо особа є найманим працівником, така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець.
Аналогічна позиція щодо застосування відповідних правових норм неодноразово викладена Верховним Судом, зокрема у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 460/943/19.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є фізичною особою, яка займається незалежною професійною діяльністю, який рішенням Київської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22.12.2005 року № 134 видано свідоцтво на право на зайняття адвокатською діяльністю № 134 від 22 грудня 2005 року.
Позивач обліковується в контролюючому органі, як фізична особа, яка займається незалежною професійною діяльністю з 16.02.2006 та є платником єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Згідно з положеннями Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» у разі якщо платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
При цьому, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач є найманим працівником і платником єдиного внеску за нього є його роботодавець. Так, звертаючись із даним позовом до адміністративного суду, позивач обґрунтовував протиправність оскаржуваної вимоги контролюючого органу лише тим, що він не отримував доходу від незалежної професійної діяльності, тому й не повинен сплачувати єдиний внесок.
Окрім того, суд зауважує, що відповідно до частини 4 статті 4 Закону № 2464, особи, зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини першої цієї статті звільняються від сплати за себе єдиного внеску, особи, які отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу.
Проте, вказана норма не застосовується до осіб, які провадять незалежну професійну діяльність до яких і відноситься позивач, а тому, він мав нарахувати, обчислити та сплатити єдиний внесок навіть при умові, що ним не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку відповідачем було доведено наявність підстав для винесення оскаржуваної податкової вимоги від 07.11.2020 № Ф-133760-51 на суму 35588,39 грн.
Посилання позивача на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.11.2018 у справі № 820/1538/17, є помилковим, оскільки остання була ухвалена за інших правовідносин.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд надавав оцінку доводам позивача, який у встановленому законом порядку зупинив адвокатську діяльність шляхом подачі відповідної заяви, у зв'язку з чим не здійснював відповідної діяльності.
В той же час, у даному випадку, як вбачається з матеріалів справи та даних Єдиного реєстру адвокатів України, позивач з моменту отримання свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю не зупиняв свого права на зайняття адвокатською діяльністю, тому правова позиція Верховного Суду у справі № 820/1538/17 не підлягає застосуванню.
Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.07.2020 по справі 320/2335/20, яке залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.11.2020 у задоволенні вимог позивача щодо визнання протиправними та скасування податкових вимог про сплату боргу від 05 листопада 2019 року № Ф-133760-51 та від 07 лютого 2020 року № Ф-133760-51 було відмовлено.
Також, Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 28.05.2020 по справі №320/2327/19 скасував рішення Київського окружного адміністративного суду від 31.10.2019 про визнання незаконною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 11 лютого 2019 року № Ф-133760-51.
Також суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що в оскаржувану вимогу були включені суми по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за 2017-2020 роки, оскільки як зазначено в пункті 3 розділу VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування №449, податкові органи надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо: дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску податковими органами; платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску; платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадку, передбаченому абзацом другим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) приймається відповідним податковим органом протягом 15 робочих днів з дня, що настає за днем вручення платнику акта перевірки, а за наявності заперечень платника єдиного внеску до акта перевірки приймається з урахуванням висновку про результати розгляду заперечень до акта перевірки.
Податковий орган надсилає (вручає) вимогу про сплату боргу (недоїмки) платнику єдиного внеску протягом трьох робочих днів з дня її винесення.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пункті 1 статті 4 Закону, протягом 20 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
Під частковим зменшенням суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованості зі сплати фінансових санкцій) для цілей цього пункту вважається зменшення загальної суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску, яка включає нараховані та несплачені суми єдиного внеску (фінансових санкцій) за останній календарний місяць, в якому відбулось таке зменшення.
Крім того суд вважає за доцільне зазначити, що борг у позивача по вимозі №Ф-133760-51 від 07.11.2020 за період не сплати єдиного соціального внеску з 1 кварталу 2017 року по ІІІ квартал 2020 року складає 35588,39 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем доведено належними та допустимими доказами правомірність прийнятого рішення.
Водночас докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а його вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, а доказів понесення ним витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не надано, питання розподілу судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення складено та підписано 21.04.2021.
Суддя Панченко Н.Д.