22 квітня 2021 року справа №320/9865/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., за участю секретаря судового засідання Сидорчук А.М., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Суть спору: До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести нарахування та виплату доплати до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, що проживає в зоні посиленого радіологічного контролю (категорія 4), в розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на відповідний рік) за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що вона є непрацюючим пенсіонером, має статус особи, що постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії, перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком.
Позивач вказує, що вона постійно проживає в с.Ківшовата Таращанського району Київської області, яке відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
До 01.01.2015 позивач отримувала виплату доплати до пенсії як непрацюючий пенсіонер, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796).
Однак з 01.01.2015 виплату такої доплати було припинено у зв'язку із внесенням змін до Закону №796 Законом №76-VІІІ, яким, зокрема, ст. 39 Закону №796 було виключено.
Позивач вважає, що в період з 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати та виплачувати доплату до пенсії позивача у розмірі, визначеному ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а не постановою Кабінету Міністрів України.
Позивач вказує, що 25.08.2020 вона звернулась до відповідача із заявою, в якій просила здійснити за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 донарахування пенсії та виплатити підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст. 39 Закону №796 з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати. Проте листом від 14.09.2020 №6400-10288/Я-02/8-1000/20 відповідач відмовив позивачу у перерахунку його пенсії з тих підстав, що рішенням Конституційного Суду України редакція ст. 39 вказаного Закону не змінювалась.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення (зона посиленого радіоекологічного контролю), у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з розрахунку однієї мінімальної заробітної плати в місяць, позивач звернулась до суду з позовом у цій справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26.10.2020 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами та витребувано від сторін докази по справі. Також запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив про те, що виплати, передбачені Законом №796, право на отримання яких має позивач, здійснюються в розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, а тому правові підстави для перерахунку та виплати пенсії в будь-яких інших розмірах відсутні.
Також відповідач зазначив про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Таращанським РВ ГУ МВС України в Київській області 15.04.1996. Зареєстрованим місцем проживання позивача постійно з 03.08.1987 є: АДРЕСА_1 (а.с.10-12).
Також, згідно з довідкою виконавчого комітету Ківшоватської сільської ради Таращанського району Київської області від 28.09.2020 №1065, позивач дійсно з 26.04.1986 по даний час зареєстрована та проживає в с.Ківшовата, Таращанського району, Київської області. Територія с.Ківшовата відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.07.1991 №106 по забрудненості відноситься до четвертої зони (посиленого радіоекологічного контролю) (а.с.17).
25.10.1993 Київською обласною державною адміністрацією позивачу видано посвідчення громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у 1986-1992 рр. (Категорія 4), серії НОМЕР_2 (а.с.13).
16.12.2008 Пенсійним фондом України видано позивачу пенсійне посвідчення № НОМЕР_3 , вид пенсії: за віком (а.с.13).
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи та Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи с.Ківшувата Таращанського району Київської області належить до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області (Таращанський відділ обслуговування громадян (сервісний центр)) та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У серпні 2020 року позивач звернулась до відповідача із заявою, в якій просила нарахувати та виплатити їй за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру відповідно до статті 39 Закону № 796-ХІІ (а.с.14).
Розглянувши звернення позивача, пенсійний орган, листом від 14.09.2020 №6400-10288/Я-02/8-1000/20 повідомив, що пенсійні виплати, передбачені статтею 39 Закону №759, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а тому розмір доплати до пенсії позивачу виплачується відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.15).
Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Предметом спору у даній справі є наявність або відсутність правових підстав для нарахування та виплати позивачу доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України від 28.02.1991 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон № 796-XII).
Згідно з частинами першою та другою статті 39 Закону №796 (у редакції, чинній у період з 01.01.2014 по 02.08.2014) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
23 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", відповідно до якої і визначається розмір пенсії позивача (далі - Порядок №1210).
Законом України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 31 липня 2014 року, який набрав чинності 3 серпня 2014 року, доповнено Розділ "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" пунктом 67, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення".
Крім того, 28 грудня 2014 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет України на 2015 рік", пунктом 9 Прикінцевих положень якого встановлено, що норми і положення, зокрема, статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" від 28 грудня 2014 року №79-VIII, який набув чинності 1 січня 2015 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Натомість, з 1 січня 2014 року Законом України від 16 січня 2014 року №719-VII "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було передбачено жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплати за проживання на території радіоактивного забруднення, встановлених статтею 39. Чинним залишався й Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Однак, враховуючи принцип пріоритетності Закону №796 над підзаконним нормативно-правовим актом - Порядком №1210, з 1 січня 2014 року нарахування та виплата доплати за проживання на території радіоактивного забруднення повинно було здійснюватись у розмірі та на підставі статті 39 Закону №796.
З 03 серпня 2014 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" Кабінету Міністрів України надані повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтею 39 Закону №796, розміри виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, в період з 1 січня по 2 серпня 2014 року нарахування та виплата особі доплати за проживання на території радіоактивного забруднення має здійснюватись у розмірах, які визначені статтею 39 Закону №796, а не Порядком №1210.
Вказаний висновок узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 21 лютого 2018 року у справі №619/2262/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 72366914), від 19 червня 2018 року у справі №344/14522/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР- 74820849), від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР -76397714) та багатьох інших.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд зазначає, що відповідачем під час розгляду справи не було надано суду доказів на підтвердження нарахування та виплати доплати за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю відповідно до статті 39 Закону №796 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014.
При цьому, суд зазначає, що у позовній заяві позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст. 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014
Відповідно до статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, суд наділений правом вийти за межі позовних вимог під час ухвалення рішення у справі та з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Суд звертає увагу, що за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09.04.2018 у справі №П/9901/137/18 (800/426/17), під протиправною бездіяльністю суб'єкта владних повноважень слід розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Відповідно до положень частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може, зокрема, прийняти рішення про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З метою ефективного захисту прав позивача суд вважає за необхідне визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати позивачу за період з 01 січня 2014 року по 02 серпня 2014 року включно доплати за проживання у зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, що викладена у листі відповідача від від 14.09.2020 №6400-10288/Я-02/8-1000/20.
Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Аналізуючи дані положення Кодексу, можна дійти висновку, що законодавством передбачено право суду у випадку встановлення порушення прав позивача зобов'язувати суб'єкта владних повноважень приймати рішення або вчиняти певні дії, якщо не передбачено право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Приймаючи до уваги, що повноваження відповідача з нарахування та виплати пенсії у даному випадку не передбачають дискреційних повноважень відповідача як суб'єкта владних повноважень, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про зобов'язання відповідача здійснити з 01.01.2014 по 02.08.2014 нарахування та виплату доплати до пенсії позивачу, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати, відповідно до статті 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
При цьому, суд вважає непереконливими твердження відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з даною позовною заявою з огляду на таке.
Відповідно до частин першої - третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи, що про порушення права на проведення перерахунку належних виплат за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 позивач дізналась з листа відповідача від 14.09.2020 №6400-10288/Я-02/8-1000/20, а з позовом до суду звернулась у жовтні 2020 року, суд вважає, що строк звернення до суду з даним позовом не пропущено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №522/6810/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 76397714), в якій вказано, що строк звернення до суду слід обчислювати з моменту отримання відмови органу Пенсійного фонду України у перерахунку та виплати пенсії.
Крім того, суд зазначає, що предметом позову в категорії справ стосовно соціального захисту є дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, пов'язані з соціальними виплатами, які можуть бути регулярними, періодичними, одноразовими, обмеженими в часі платежами.
У триваючих правовідносинах суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до фізичної або юридичної особи.
При застосуванні строків звернення до адміністративного суду у вказаній категорії справ слід виходити з того, що встановлені процесуальним законом строки та наслідки у вигляді залишення позовної заяви без розгляду на підставі їх пропуску не можуть слугувати меті відмови у захисті порушеного права (права на перерахунок пенсії у визначеному законодавством порядку), легалізації триваючого правопорушення, в першу чергу, з боку держави.
Саме такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №295/3897/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 90713989).
У вказаній постанові суд касаційної інстанції також зазначив, що процесуальний закон у частині визначення строків звернення до суду не містить особливостей стосовно спорів у сфері соціального захисту, зокрема, тих, що стосуються регулярних (щомісячних тощо) виплат, які держава в особі її уповноважених суб'єктів владних повноважень з власної вини протягом тривалого часу не виплачувала такій фізичній особі пенсію або виплачувала у неповному розмірі.
Водночас право на пенсію в Україні підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, оскільки за чинним законодавством України особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках системи пенсійного забезпечення в Україні та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити в отриманні пенсії доти, доки право на пенсію передбачено чинним законодавством України.
Протиправна невиплата пенсії або протиправне невідновлення виплати пенсії, яке сталося з вини держави в особі її компетентних органів (зокрема, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України) може бути віднесене до триваючих правопорушень, оскільки суб'єкт владних повноважень - відповідний орган Пенсійного фонду України - протягом певного проміжку часу ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) стосовно пенсіонера, чим порушує його/її право на соціальних захист - пенсійне забезпечення.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, національне законодавство має тлумачитися таким чином, щоб результат тлумачення відповідав принципам справедливості, розумності та узгоджувався з положеннями Конвенції.
На підставі наведеного Верховний Суд зауважив, що норми статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) не підлягають застосуванню до спорів, які виникли у зв'язку виплатою недоплаченої суми пенсії. Зважаючи на те, що не проведення виплати належної суми пенсії таким особам відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, виплати недоплаченої суми пенсії має проводитися без обмеження будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок щодо статей 122 та 123 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), які за змістом є аналогічними статтям 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18.
Зокрема у цій постанові від 20 травня 2020 року у справі №815/1226/18 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР - 89819907) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що в Україні не існувало та не існує на сьогодні жодного строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала з вини держави в особі її компетентних органів.
Отже, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України та Закон № 1058-ІV гарантують всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Враховуючи вищевикладені правові висновки Верховного суду та його Великої Палати, суд вважає, що позивач не пропустив строк звернення до суду з позовною заявою.
Отже, вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду сплачений судовий збір у розмірі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією від 12.10.2020 №0.0.1866304467 (а.с.18), оригінал якої наявний в матеріалах справи.
Враховуючи задоволення позову, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн., підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у справі у сумі 840,80 грн.
На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області у здійсненні перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 доплати за проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що викладена у листі від 14.09.2020 №6400-10288/Я-02/8-1000/20.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м.Київ, вул.Ярославська, буд.40) здійснити нарахування та виплату доплати до пенсії ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) як непрацюючому пенсіонеру, який проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статті 39 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 з урахуванням вже виплачених сум.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_3 , адреса місця проживання: АДРЕСА_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 04071, м. Київ, вул. Ярославська, буд.40) судовий збір у розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок грн. 80 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Повний текст рішення суду складено 22.04.2021.
Суддя Кушнова А.О.