ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" квітня 2021 р. справа № 300/943/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 , 15.03.2021 звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №2 від 03.09.2020 про відмову в поновленні виплати пенсії та зобов'язання поновити виплату пенсії ОСОБА_1 згідно заяви представника по довіреності ОСОБА_2 та нарахувати і виплатити невиплачені суми пенсії з серпня 2018 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що пенсійним органом припинено виплату позивачу пенсії у зв'язку з неотриманням пенсіонером пенсії протягом 6 місяців. 31.08.2021 представником позивача подано до відповідача заяву про поновлення виплати пенсії, однак Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовило у поновленні виплати пенсії, оскільки позивач мала особисто звернутися з відповідною заявою. Вважає таку відмову протиправною та такою, що порушує право на соціальний захист.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.03.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
08.04.2021 на адресу суду від Головного управління Пенсійного фонду України надійшов відзив на позовну заяву. Представник відповідача проти заявлених позовних вимог заперечила з підстав, що заява про поновлення виплати пенсії подана не позивачем особисто, а представником за довіреністю. Окрім того, представник відповідача звернула увагу, що така заява подана у довільній формі. Таким чином, відповідачем правомірно прийнято рішення №2 від 03.09.2020 про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 (а.с. 28-33). Представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, встановив наступне.
Позивач отримувала пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058).
У зв'язку з тим, що позивач протягом 6 місяців не отримувала призначену пенсію, відповідачем припинен0 з серпня 2018 року її виплату на підставі статті 49 Закону №1058.
31.08.2020 Григолінський Ігор Богданович, діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 30.07.2020 віце-консулом Генерального консульства України в Мілані В.М.Новіцькою за №1741н (а.с. 10-11), звернувся до відповідача із заявою про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Листом від 18.09.2020 №2791-2673/Г-02/8-0900/20 відповідач повідомив, що виплата пенсії поновлюється у разі звернення пенсіонера особисто з заявою та документом, що посвідчує особу, тому представнику позивача відмовлено у поновленні виплати пенсії по довіреності за ОСОБА_1 (а.с. 12-13).
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач, через уповноваженого представника, звернулася до суду з даним позовом.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з наступного.
Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі по тексту також - Закон №1058)
За визначенням ст. 1 Закону № 1058 пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом; пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 51 Закону № 1058 у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
А згідно з п. 2 ч. 1 ст. 49 Закону № 1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Разом з тим, рішенням Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п. 2 ч. 1 ст. 49, другого речення ст. 51 Закону № 1058. Зазначено, що положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 07.10.2009 р. № 25-рп/2009 оспорюваними нормами Закону № 1058 конституційне право на соціальний захист поставлене в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
У п. 51 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Пічкур проти України", яке набуло статусу остаточного 07.02.2014 р., та яке за приписами ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" є джерелом права, зазначено що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника, що призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому, заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії.
Відповідно до п. 54 вказаного рішення наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України визначено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Отже, враховуючи наведене, а також обставини справи щодо тимчасового перебування позивача в Італії, остання як громадянка України, вправі користуватися всіма своїми конституційними правами, у тому числі, і правом на пенсійне забезпечення.
Відповідно до ст. 47 Закону № 1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 2 цієї статті пенсія може виплачуватися за довіреністю, порядок оформлення і строк дії якої визначаються законом. Виплата пенсії за довіреністю здійснюється протягом усього періоду дії довіреності за умови поновлення пенсіонером заяви про виплату пенсії за довіреністю через кожний рік дії такої довіреності.
Підстави припинення виплати пенсії передбачено ст. 49 Закону № 1058, відповідно до частини 1 якої встановлено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
Судом встановлено, що у зв'язку з тим, що позивач протягом 6 місяців не отримувала призначену пенсію, відповідачем з серпня 2018 року припинено її виплату на підставі пункту 4 частини 1 статті 49 Закону №1058.
31.08.2020 Григолінський Ігор Богданович, діючи в інтересах ОСОБА_1 на підставі довіреності, посвідченої 30.07.2020 віце-консулом Генерального консульства України в Мілані В.М.Новіцькою за №1741н, звернувся до відповідача із заявою довільної форми про поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .
Пунктом 1.7 Порядку № 22-1 визначено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Доводи відповідача про невідповідність форми заяви про поновлення виплати пенсії додатку № 5 Порядку № 22-1 суд не приймає, оскільки про відсутність у заяві будь-яких даних для поновлення виплати пенсії відповідач не вказав. Невідповідність заяви встановленій Порядком № 22-1 формі не може мати наслідком позбавлення позивача права на отримання пенсії.
Крім того, зі змісту листа Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 18.09.2020 №2791-2673/Г-02/8-0900/20 вбачається, що обставина щодо невідповідності форми заяви про поновлення виплати пенсії додатку № 5 Порядку № 22-1 не була підставою для відмови у поновленні пенсії ОСОБА_1 .
Зі змісту наведених норм законодавства у сукупності, слідує, що позивач як громадянка України має право на виплату призначеної їй пенсії, проте поновлення виплати пенсії здійснюється не автоматично, а передбачає виконання дій, пов'язаних з її поновленням, зокрема, подання заяви про поновлення виплати пенсії за довіреністю.
Щодо доводів представника відповідача про необхідність особистого звернення пенсіонера із заявою про поновлення виплати пенсії, суд звертає увагу, що ні Порядок №22-1, ні Закону №1058 не містять такої вимоги, натомість передбачають право пенсіонера на звернення до пенсійного органу із відповідною заявою як особисто, так і через уповноваженого представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої у порядку, визначеному законодавством.
Вимога пенсійного органу щодо особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії ставить її право на соціальний захист в залежність від місця проживання (перебування), що є неприпустими, а також суперечить інституту представництва на підставі довіреності.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач не довів правомірності оскаржуваного рішення №2 від 03.09.2020 про відмову в поновленні виплати позивачу пенсії, тому таке рішення слід скасувати. Таким чином, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України
Орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (пункт 4.1 Порядку № 22-1).
Згідно з пунктом 2.8. Порядку № 22-1 поновлення виплати пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
Пунктом 4.3 Порядку № 22-1 передбачено, що не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо поновлення виплати позивачу пенсії.
Суд зазначає, що відмова відповідача у поновленні виплати пенсії обґрунтована необхідністю особистого звернення позивача з заявою про поновлення виплати пенсії.
Скасувавши рішення про відмову у поновленні виплати пенсії, суд не може зобов'язати призначити відповідача поновити виплату пенсії ОСОБА_1 , оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок встановлення всіх необхідних умов для поновлення виплати пенсії. Тому відповідачу слід повторно розглянути заяву представника позивача про поновлення виплати пенсії від 31.08.2020 із врахуванням висновків суду про відсутність обов'язкової умови особистого звернення пенсіонера до пенсійного органу з відповідною заявою.
З огляду на вищенаведені обставини, суд дійшов висновку що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково шляхом визнання протиправним та скасуванню рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №2 від 03.09.2020 про відмову в поновленні виплати пенсії та зобов'язання повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 згідно довіреності - ОСОБА_2 про поновлення ОСОБА_1 виплати пенсії від 31.08.2020 із врахуванням висновків суду.
Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 132 цього Кодексу судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають до часткового задоволення, то в силу вимог частини 1 статті 132, частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь позивача підлягає частковому стягненню сплачений нею судовий збір у розмірі 454 грн.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області №2 від 03.09.2020 про відмову в поновленні виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі заяви представника згідно довіреності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, 76018) повторно розглянути заяву представника ОСОБА_1 згідно довіреності - ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про поновлення ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) виплати пенсії від 31.08.2020 із врахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ 20551088, вул. Січових Стрільців, будинок 15, місто Івано-Франківськ, 76018) судовий збір в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Главач І.А.