ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"23" квітня 2021 р. справа № 300/415/21
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Главач І.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій, -
ОСОБА_1 09.02.2021 звернулася в суд з позовною заявою до Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області, в якій просить: визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Богородчанської селищної ради від 21.12.2020 №11-1/2020 про відмову ОСОБА_2 у наданні дозволу на підключення будинку до центральної мережі газопостачання та видачі ордера на проведення земляних робіт; зобов'язати Богородчанську селищну раду повторно розглянути заяву ОСОБА_2 та видати дозвіл ОСОБА_2 на тимчасове порушення правил благоустрою для підключення будинку до центральної мережі газопостачання та ордер на проведення земляних робіт.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у зв'язку з необхідністю проведення земляних робіт та отримання ордера на проведення земляних робіт позивач 12.11.2020 звернулась до Богородчанської селищної ради із заявою про надання дозволу на проведення земляних робіт, однак у визначений законом строк жодної відповіді не отримала. Позивач вважає, що оскільки відмови селищної ради у визначений законом строк не отримала, 26.11.2020 у неї виникло право проведення на об'єкті благоустрою робіт. Лише 06.01.2020 позивач отримала рішення виконавчого комітету Богородчанської селищної ради від 21.12.2020 №11-1/2020, яким відмовлено у наданні дозволу на підключення будинку до центральної мережі газопостачання та видачу ордера на проведення земляних робіт. Однак таке рішення прийнято відповідачем з порушення строку для його прийняття, а також необґрунтовано, без зазначення жодних підстав його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою суду від 12.02.2021 відкрито провадження у даній справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.
Пунктом 3 та 4 резолютивної частини ухвали про відкриття провадження від 12.02.2021 сторонам надано строк для подання відзиву на позов, відповіді на відзив та заперечення.
Ухвала суду про відкриття провадження від 12.02.2021 отримана відповідачем 26.02.2021 (а.с. 28).
Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву не скористався, тому суд відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України вирішує справу за наявними матеріалами справи.
Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, встановив наступне.
ОСОБА_1 12.11.2020 звернулась до виконавчого комітету Богородчанської селищної ради із заявою про надання дозволу на підключення будинку до центральної мережі газопостачання по АДРЕСА_1 та видачу ордеру на проведення земляних робіт (а.с. 16).
Рішення виконавчого комітету Богородчанської селищної ради від 21.012.2020 №11-1/2020 «Про розгляд питання гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на підключення будинку по АДРЕСА_1 , до центральної мережі газопостачання» відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на підключення будинку по АДРЕСА_1 , до центральної мережі газопостачання та видачі ордера на проведення земляних робіт (пункт 1 рішення від 21.012.2020 №11-1/2020) (а.с. 17).
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Вирішуючи даний спір, суд виходив з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.2\1997 №280/97-ВР.
Ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено перелік власних (самоврядних) та делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку.
Зокрема, цією статтею врегульовано право виконавчих органів відповідних рад на організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян, тощо.
Правові, економічні, екологічні, соціальні та організаційні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини визначає Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 06.09.2005 №2807-IV.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» благоустрій населених пунктів - комплекс робіт з інженерного захисту, розчищення, осушення та озеленення території, а також соціально-економічних, організаційно-правових та екологічних заходів з покращання мікроклімату, санітарного очищення, зниження рівня шуму та інше, що здійснюються на території населеного пункту з метою її раціонального використання, належного утримання та охорони, створення умов щодо захисту і відновлення сприятливого для життєдіяльності людини довкілля.
Ст. 5 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що управління у сфері благоустрою населених пунктів здійснюють Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та інші органи влади в межах їх повноважень.
Згідно ч.1 ст.34 України «Про благоустрій населених пунктів» правила благоустрою території населеного пункту - нормативно-правовий акт, яким установлюються вимоги щодо благоустрою території населеного пункту. Правила розробляються на підставі Типових правил благоустрою території населеного пункту (далі - Типові правила) для всіх сіл, селищ, міст і затверджуються відповідними органами місцевого самоврядування.
Типові правила розробляються та затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято рішення про затвердження Правил, застосовуються Типові правила.
Згідно з ч.2 ст.34 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що Правила включають:
1) порядок здійснення благоустрою та утримання територій об'єктів благоустрою;
2) вимоги до впорядкування територій підприємств, установ, організацій;
3) вимоги до утримання зелених насаджень на об'єктах благоустрою - територіях загального користування;
4) вимоги до утримання будівель і споруд інженерного захисту території;
5) вимоги до санітарного очищення території;
6) розміри меж прилеглої до підприємств, установ та організацій території у числовому значенні;
7) порядок розміщення малих архітектурних форм;
8) порядок здійснення самоврядного контролю у сфері благоустрою населених пунктів;
9) інші вимоги, передбачені цим та іншими законами.
Так, судом встановлено, що рішенням Богородчанської селищної ради від 25.12.2013 №163 затверджено Правила благоустрою території селища Богородчани (https://bogo-rada.gov.ua/ua/rehulyatorni-akty), які є місцевим регуляторним актом, яким установлюється порядок благоустрою та утримання смт. Богородчани, регулюються права та обов'язки учасників правовідносин у сфері благоустрою території смт. Богородчани, визначається комплекс заходів, необхідних для необхідний для дотримання чистоти у порядку. Правила спрямовані на створення умов, сприятливих для життєдіяльності людини і є обов'язковими для виконання на території смт. Богородчани органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, організаціями, установами незалежно від форм власності, іншими юридичними особами, їх філіями, представництвами, відділеннями, фізичними особами-підприємцями, а також громадянами.
Так, пп.3 п.11.6 розділу ХІ Правил благоустрою території селища Богородчани передбачено, що замовник, суб'єкт господарювання у сфері будівництва та інші особи, серед іншого, зобов'язанні виконувати земляні, будівельні, ремонтні, монтажні та інші роботи на об'єктах благоустрою, що тягнуть погіршення благоустрою (пошкодження чи знищення елементів або об'єктів благоустрою, порушення умов благоустрою, ускладнення умов руху пішоходів та транспорту, розміщення конструкцій, матеріалів та обладнання) лише на підставі дозволу (ордера) балансоутримувача доріг або експлуатуючої організації.
Також п.п.17 Правил благоустрою території селища Богородчани визначено, що тимчасове аварійне або планове погіршення благоустрою дозволяється виключно на підставі дозволу (ордера) на виконання земляних, будівельних, ремонтних, монтажних та інших робіт, що тягнуть погіршення благоустрою (пошкодження об'єктів та елементів благоустрою, порушення умов благоустрою, ускладнення умов руху пішоходів та транспорту, розміщення конструкцій, матеріалів, обладнання), який видається експлуатуючою організацією.
Ч. 2 ст.10 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» визначено, що до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить:
1) забезпечення виконання місцевих програм та здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
2) організація забезпечення на території населеного пункту чистоти і порядку, дотримання тиші в громадських місцях;
3) організація місць відпочинку для населення;
4) затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та впровадження систем роздільного збирання побутових відходів;
5) здійснення самоврядного контролю за станом благоустрою та утриманням територій населених пунктів, інженерних споруд та об'єктів, підприємств, установ та організацій, майданчиків для паркування транспортних засобів (у тому числі щодо оплати послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів), озелененням таких територій, охороною зелених насаджень, водних об'єктів тощо;
6) визначення місць стоянок транспортних засобів та майданчиків для паркування на об'єктах благоустрою;
7) визначення графіків роботи зовнішнього освітлення території;
8) визначення на об'єктах благоустрою місць розміщення громадських вбиралень;
9) залучення на договірних засадах коштів і матеріально-технічних ресурсів юридичних та фізичних осіб для здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
10) визначення обсягів пайової участі власників тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення в утриманні об'єктів благоустрою;
11) визначення в установленому порядку розміру відшкодувань юридичними та фізичними особами за забруднення довкілля та інші екологічні збитки, спричинені порушенням законодавства у сфері благоустрою та охорони навколишнього природного середовища;
12) інформування населення про здійснення заходів з благоустрою населених пунктів;
13) участь у проведенні щорічного всеукраїнського конкурсу "Населений пункт найкращого благоустрою і підтримки громадського порядку";
14) видача дозволу на порушення об'єктів благоустрою у випадках та порядку, передбачених цим Законом.
Порядок видачі дозволу на порушення об'єктів благоустрою урегульовано статтею 26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів».
Так, ч. 1 ст. 26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що порушення об'єктів благоустрою, пов'язане з виконанням суб'єктами господарювання земляних та ремонтних робіт, здійснюється на підставі дозволу на порушення об'єктів благоустрою виконавчого органу сільської, селищної, міської ради (далі - дозвіл), крім випадків, встановлених абзацами другим - четвертим частини першої цієї статті.
Дозвіл на порушення об'єктів благоустрою не вимагається, якщо земляні та ремонтні роботи здійснюються:
особами, які мають документ, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою, у тому числі право земельного сервітуту;
у складі підготовчих або будівельних робіт, право на виконання яких оформлене у встановленому законодавством порядку.
Роботи з усунення наслідків аварій на об'єктах благоустрою розпочинаються негайно з обов'язковим подальшим оформленням дозволу в порядку, визначеному законодавством.
Відповідно до ч.2 ст. 26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» перелік земляних та ремонтних робіт, для виконання яких необхідно отримати дозвіл, встановлюється у Типовому порядку щодо видачі дозволів на порушення об'єктів благоустрою або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів (далі - Типовий порядок), який затверджується Кабінетом Міністрів України.
Ч. 3-6 ст. 26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» передбачено, що порядок видачі дозволів або відмови в їх видачі, переоформлення, видачі дублікатів, анулювання дозволів затверджується рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради на підставі Типового порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
У разі якщо відповідною сільською, селищною, міською радою не прийнято таке рішення, застосовується Типовий порядок, затверджений Кабінетом Міністрів України.
Видача дозволу, його переоформлення або видача дубліката дозволу здійснюється безоплатно.
Дозвіл видається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації заяви.
Строк дії дозволу визначається умовами робіт і не може перевищувати один рік.
Відмова у видачі дозволу видається заявнику в письмовій формі з відповідним обґрунтуванням у строк, передбачений для видачі дозволу.
Підставою для відмови у видачі дозволу є:
подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання дозволу згідно із встановленим переліком;
невідповідність поданих документів вимогам законодавства;
виявлення недостовірних відомостей у поданих документах.
Відмову у видачі дозволу може бути оскаржено в установленому порядку.
Аналогічні за змістом положення містяться і в Законі України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 №2806-ІV, який визначає правові та організаційні засади функціонування дозвільної системи у сфері господарської діяльності і встановлює порядок діяльності дозвільних органів, уповноважених видавати документи дозвільного характеру, та адміністраторів.
Згідно з положеннями ст. 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» документом дозвільного характеру є дозвіл, висновок, рішення, погодження, свідоцтво, інший документ, який дозвільний орган зобов'язаний видати суб'єкту господарювання у разі надання йому права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності та/або без наявності якого суб'єкт господарювання не може проваджувати певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру, встановлюються: необхідність одержання документів дозвільного характеру та їх види; дозвільний орган, уповноважений видавати документ дозвільного характеру; платність або безоплатність видачі (переоформлення, видачі дубліката, анулювання) документа дозвільного характеру; строк видачі або надання письмового повідомлення про відмову у видачі документа дозвільного характеру; вичерпний перелік підстав для відмови у видачі, переоформленні, видачі дубліката, анулювання документа дозвільного характеру, строк дії документа дозвільного характеру або необмеженість строку дії такого документа.
Так, ч. 5 ст. 4-1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» визначено, що підставами для відмови у видачі документа дозвільного характеру є:
подання суб'єктом господарювання неповного пакета документів, необхідних для одержання документа дозвільного характеру, згідно із встановленим вичерпним переліком;
виявлення в документах, поданих суб'єктом господарювання, недостовірних відомостей;
негативний висновок за результатами проведених експертиз та обстежень або інших наукових і технічних оцінок, необхідних для видачі документа дозвільного характеру.
Законом можуть встановлюватися інші підстави для відмови у видачі документа дозвільного характеру.
Відмова у видачі документа дозвільного характеру за підставами, не передбаченими законами, не допускається.
У разі усунення суб'єктом господарювання причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, повторний розгляд документів здійснюється дозвільним органом у строк, що не перевищує п'яти робочих днів з дня отримання відповідної заяви суб'єкта господарювання, документів, необхідних для видачі документа дозвільного характеру, і документів, які засвідчують усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі документа дозвільного характеру, якщо інше не встановлено законом.
При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі документа дозвільного характеру з причин, раніше не зазначених у письмовому повідомленні заявнику (за винятком неусунення чи усунення не в повному обсязі заявником причин, що стали підставою для попередньої відмови).
Із матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 подано до виконавчого комітету Богородчанської селищної ради заяву про надання дозволу на підключення будинку до центральної мережі газопостачання по АДРЕСА_1 та видачу ордеру на проведення земляних робіт. Дана заява зареєстрована у Богородчанській селищній раді 12.11.2020 (а.с. 16).
Однак всупереч визначеному ч.5 ст.26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» десятиденному строку заява позивача була розглянута лише 21.12.2020, в результаті чого прийнято рішення №11-1/2020 від 21.012.2020, яким відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на підключення будинку по АДРЕСА_1 , до центральної мережі газопостачання та видачі ордера на проведення земляних робіт (пункт 1) (а.с. 17).
При цьому, жодних доводів та обґрунтувань щодо підстав, визначених ч. 6 ст. 26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» для відмови у видачі дозволу відповідачем у рішенні від 21.012.2020 №11-1/2020 не наведено.
Суд звертає увагу, що однією із загальних вимог, які висуваються до акта індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його оформлення (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Відтак, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Як наслідок, суд зазначає, що Богородчанською селищною радою необґрунтовано відмовлено позивачу в видачі дозволу на підключення будинку по АДРЕСА_1 , до центральної мережі газопостачання та видачі ордера на проведення земляних робіт
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі РуїсТоріха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини другої статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому, згідно частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Враховуючи викладене, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд констатує, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не обґрунтував обставини, на яких ґрунтуються його рішення, при цьому, позивач частково довела ті обставини, на яких ґрунтуються її позовні вимоги.
Із огляду на вищенаведене, Богородчанська селищна рада прийняла оскаржене рішення від 21.12.2020 №11-1/2020, яким відмовлено ОСОБА_1 у наданні дозволу на підключення будинку до центральної мережі газопостачання та видачі ордера на проведення земляних робіт, безпідставно та необґрунтовано, а тому воно є протиправним та підлягає до скасування, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Згідно з пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У спірних правовідносинах прийняття рішення із зобов'язанням відповідача вчинити дії з метою ефективного захисту права позивача є правом суду і він це може зробити тільки якщо для цього достатньо доказів. А у випадку зобов'язання Богородчанскьої селищної ради надати дозвіл на тимчасове підключення будинку до центральної мережі газопостачання та видати ордер на проведення земляних робіт необхідна ще й умова відсутності вибору між декількома можливими правомірними рішеннями - надати дозвіл (ордер) або не надати (відмовити).
З аналізу ч. 5-6 ст. 26-1 Закону України «Про благоустрій населених пунктів» вбачається, що виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, у десятиденний строк розглядає відповідну заяву і дає дозвіл на порушення об'єктів благоустрою або надає обґрунтовану відмову у такій видачі.
Таким чином, дана норма передбачає два види поведінки органу місцевого самоврядування - надати дозвіл або надати обґрунтовану відмову.
Зважаючи на викладене, зобов'язання у судовому порядку суб'єкта владних повноважень надати позивачу дозвіл на порушення об'єктів благоустрою та ордер на проведення земляних робіт фактично свідчитиме про перебирання на себе судом функцій уповноваженого суб'єкта владних повноважень.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача у межах спірних правовідносин є зобов'язання відповідача повторно розглянути подану позивачем заяву від 12.11.2020 у строки та у порядку, що визначені Законом України «Про благоустрій населених пунктів».
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення та встановити строк подання зазначеного звіту, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У переліку способів захисту порушеного права, наведених у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, а тому вказане не може розглядатися судом як позовна вимога.
З урахуванням положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Таким чином, з огляду на вказане, а також враховуючи те, що позивач не надав суду доказів ймовірного уникнення чи зволікання відповідачем у відновленні порушеного права позивача, на переконання суду, відсутні підстави для встановлення вказаного виду судового контролю за виконанням рішення суду в цій адміністративній справі.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАУ України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволення позовних вимог.
Таким чином, враховуючи, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, позивач, квитанцією за №0.0.2004126131.1 від 05.02.2021, підтвердила сплату судового збору розмірі 908 гривень за подання даного позову, суд робить висновок про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача частини сплаченого судового збору в розмірі 454 гривні.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області від 21.12.2020 №11-1/2020 «Про розгляд питання гр. ОСОБА_1 щодо надання дозволу на підключення будинку по АДРЕСА_1 , до центральної мережі газопостачання».
Зобов'язати Богородчанську селищну раду Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04357035, вулиця Шевченка, 66, селище Богородчани, Івано-Франківська область, 77701) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вул. 550-річчя Богородчан, селище Богородчани, Івано-Франківська область, 77701) від 12.11.2020 у строки та у порядку, що визначені Законом України «Про благоустрій населених пунктів».
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Богородчанської селищної ради Івано-Франківської області (код ЄДРПОУ 04357035, вулиця Шевченка, 66, селище Богородчани, Івано-Франківська область, 77701) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , вул. 550-річчя Богородчан, селище Богородчани, Івано-Франківська область, 77701) судовий збір в сумі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні 00 копійок.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя Главач І.А.