23 квітня 2021 року м. Ужгород№ 260/4260/20
Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Микуляк П.П., розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , якою просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення повного розрахунку ОСОБА_1 при звільнення із військової служби в частині невиплати грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України “Про відпустки” за період з 2014 по 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні соціальної відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України “Про відпустки” за період з 2014 - 2020 роки.
Заявлені позовні вимоги позивачки обґрунтовані тим, що вона проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Під час проходження військової служби у позивачки народились дві доньки.
05 жовтня 2020 року позивачку було виключено із списків особового складу частини та всіх видів грошового забезпечення, однак при звільненні відповідачем не була виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової відпустки.
28 вересня 2020 року позивачка звернулася із рапортом про виплату зазначеної грошової компенсації, однак у виплаті такого було відмовлено.
Позивачка вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації на невикористані дні додаткової відпустки, як матері, яка має двох дітей віком до 15 років є протиправною та необґрунтованою.
Відповідачем подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого не визнає позовні вимоги повністю та вважає такі необґрунтовані, оскільки припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток у періоди передбачені пунктами 17 і 18 статті 10-1 Закону України № 2011-XII від 20.12.1991 є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки військовослужбовцями як учасниками публічно-правових правовідносини, які урегульовано спеціальними нормами законодавства України у зв'язку зі спеціальним статусом даної категорії громадян.
Крім того кошти для виплати грошової компенсації позивачу за соціальну відпустку за оскаржувані періоди ненадходили.
Разом з тим, відпустка для військовослужбовців, які мають дітей надається лише в мирний час, відтак підстав для задоволення позовних вимог - відсутні.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 05 жовтня 2020 року старшого прапорщика ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів військового забезпечення за пп.“г” п.2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу”, відповідно до витягу з наказу в.о. начальника 94 прикордонного загону Західного регіонального управління ДПС України №525-ос, (а.с. 12).
З матеріалів справи суд встановив, що позивач має двох доньок:
- ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 )
- ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) (а.с. 10,11).
28 вересня 2020 року позивачка звернулася до в.о. начальника Чопського прикордонного загону із рапортом в якому просить виплати грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як жінці, яка виховує двох дітей до 15 років за період з 2014-2020 роках, за час проходження служби (а.с. 14).
20 жовтня 2020 року листом №12/7714 Чопський прикордонний загін Західного регіонального управління Державної Прикордонної служби України листом надало відповідь, де зазначили, що під час особливого періоду військовослужбовцям передбачений вичерпний перелік відпусток.
Відпустка військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей під час особливого періоду не передбачена. Враховуючи вищевказане у прикордонного загону відсутні правові підстави для виплати відповідної компенсації.
Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232- XII (далі по тексту - Закон України № 2232- XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно із ст.1-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі по тексту - Закон України № 2011-XII) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Статтею 2 Закону України № 2011-XII закріплено гарантію, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Пунктом 8 ст.10-1 Закону України № 2011-XII передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У свою чергу, ст.4 Закону України "Про відпустки" установлено, такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (ст.7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (ст.8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (ст.13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (ст.16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (ст.16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (ст.17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (ст.18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (ст.18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (ст.19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (ст.25, 26 цього Закону).
Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.
Разом з тим, згідно із ст.19 Закону України "Про відпустки" жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або яка усиновила дитину, матері особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (ст.73 Кодексу законів про працю України).
З аналізу зазначеної норми випливає, що право на отримання додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 10 календарних днів виникає у жінки, яка працює і має, зокрема, двох або більше дітей віком до 15 років.
Згідно зі ст.24 Закону України "Про відпустки" у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Аналіз наведених правових норм дає суду підстави для висновку, що чинним законодавством закріплені гарантії військовослужбовців на отримання, окрім основної щорічної відпустки, за наявності передбачених законом підстав, додаткових відпусток, зокрема, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей надаються понад щорічні відпустки, передбачені ст.6, 7 і 8 Закону України "Про відпустки", а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами.
З матеріалів справи суд встановив, що позивач має двох доньок:
- ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 )
- ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ) (а.с. 10,11).
А відтак суд зазначає, що у позивачки протягом періоду проходження служби виникло право на отримання додаткової оплачуваної відпустки, як матері, що має двох дітей віком до 15 років, у розмірі 10 календарних днів.
Абзацом 3 п.14 ст.10-1 Закону України № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів (п.17 ст.10-1 Закону України № 2011-XII).
У відповідності до п.18,19 ст.10-1 Закону України № 2011-XII в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Згідно із п.21 ст.10-1 Закону України № 2011-XII у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Водночас, суд зазначає, що визначення поняття особливого періоду наведене у Законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 року № 3543-XII (далі по тексту - Закони України № 3543-XII) та ЗУ "Про оборону" від 06.12.1991 року №1932-ХІІ (далі по тексту - Закони України № 1932-XII).
Як передбачено приписами ст.1 Закону України № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Статтею 1 Закону України № 1932-XII визначено особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Окрім того, у ст.1 Закону України № 3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу вищевказаних норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, у тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом України № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набула за період проходження нею військової служби.
При цьому, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Таким чином, з урахуванням викладеного слід дійти висновку, що припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до ст.10-1 п.19 Закону України № 2011-XII у періоди, передбачені п.17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.
Тобто, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не здійснює впливу на наявність в цілому такого права, яке гарантовано ст.10-1 п.8 Закону України №2011-ХІІ та ст.19 ч.1 Закону України "Про відпустки".
Окрім того, відповідно до Розділу 5 Глави 8 частини 6 розділу V Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справи України від 25.06.2018 р. №558, у рік звільнення зі служби військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), зазначеним у пунктах 4, 5 цієї глави, у разі невикористання ними щорічної основної та додаткової відпусток виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Виплата грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється на підставі наказу.
Грошова компенсація за всі невикористані дні відпустки провадиться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого має військовослужбовець відповідно до чинного законодавства, на день виключення зі списків особового складу органу Держприкордонслужби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Таким чином, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ст.19 ч.1 Закону України "Про відпустки".
Відповідач не заперечує, що у 2014 - 2020 роках позивачу додаткова, передбачена статтею 19 частиною 1 Закону України "Про відпустки" не надавалась, грошова компенсація за вказану невикористану відпустку - не виплачувалась.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, провівши правовий аналіз законодавчих норм, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за період з 2014 - 2020 роки, що передбачена ч.1 ст.19 Закону України “Про відпустки”.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та, відповідно, наявність правових підстав для задоволення позову.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати такого.
Крім того, відповідно до ст.132 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Позивачем завлено до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Статтею 134 КАС України, встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Витрати на правничу допомогу адвоката можуть включати в себе гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката.
Для того, щоб суд міг визначити розмір понесених витрат на правничу допомогу з метою їх подальшого розподілу, сторона по справі повинна подати детальний опис наданих робіт (послуг) та здійснених нею витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При відшкодуванні витрат на правничу допомогу розмір судових витрат встановлюється судом на підставі поданих доказів (договори, рахунки, акти виконаних робіт тощо). У такому випадку важливо, щоб договір про надання правничої допомоги був з прозорим ціноутворенням, аби суд міг об'єктивно оцінити вартість та обсяги роботи адвоката. Помічник адвоката повинен також надати детальний опис виконаних робіт з наданням доказів (документального підтвердження) факту виконаних робіт.
Розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних помічником адвоката, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати, необхідні для надання правничої допомоги.
Отже, зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі “East/West Alliance Limited” проти України” Європейський суд з прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “Ботацці проти Італії” (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У п.269 Рішення у цій справи Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece), n. 55 з подальшими посиланнями).
Судом було встановлено, що відповідно договору про надання правової допомоги від 16.11.2020р. №3/16/2-11/20-юп(а.с.17-21), рахунок-фактура №1611 від 16.11.20р., акту прийому-передачі наданих послуг від 25.11.2020р. (а.с.23) та дублікат квитанція про оплату послуг професійної правничої допомоги №0.0.1914796461.1 від 20.11.2020р. (а.с.47), сума яку відповідач поніс складає 2000,00 грн.
Згідно з ч.9 ст.139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Враховуючи викладене, оцінивши наявні в матеріалах справи докази та доводи сторін, перевіривши відповідність заявленої до стягнення суми наданому обсягу адвокатських послуг, а також з огляду на їх розумність та доцільність для даної справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі 2000,00 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст.9, 14, 90, 242-246, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки, передбаченої ч.1 ст.19 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05 жовтня 2020 р.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової соціальної відпустки за період з 2014 по 2020 роки, що передбачена ч.1 ст.19 Закону України “Про відпустки”, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 05 жовтня 2020 р.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_5 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн. (дві тисячі гривень).
Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст.255 КАС України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя П.П.Микуляк