23 квітня 2021 року м. Житомир
справа № 240/21850/20
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Горовенко А.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у приміщенні суду за адресою: 10014, місто Житомир, вул. Мала Бердичівська, 23, адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправним та скасування припису,-
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просить визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №594-ДК/0358Пр/03/01/20 від 11.09.2020.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що є власником 1/2 частини незавершеного будівництвом будівлі кафетерію української кухні та майстерні льодяників (відсоток готовності 20%), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначене незавершене будівництво перейшло у спадщину від батька на підставі свідоцтва про право на спадщину від 26.12.2015.
Вказує, що оскільки будівлі недобудовані, то відповідно жодної підприємницької діяльності за казаною адресою не ведеться, у недобудованих будівлях та на території взагалі не буває.
11.09.2020 державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області проведено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться на території Житомирської об'єднаної територіальної громади Житомирської області за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043 та встановлено, що частина земельної ділянки площею 0,0054 га, використовується суміжними землекористувачами фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) шляхом розміщення будівлі та огородження єдиним парканом. Тому, винесено оскаржуваний припис про усунення вимог земельного законодавства шляхом реєстрації права власності, користування (оренди) на земельну ділянку або звільнення самовільно зайнятої земельної ділянки.
Згідно з ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 22 грудня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу та відповідачу за адресою місцезнаходження (місця проживання), що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, вказана ухвала отримана відповідачем.
Відповідач у строк, встановлений ч.1ст.261 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), зазначений в ухвалі про відкриття провадження у справі надіслав до суду відзив на позовну заяву (за вх.№2078/21).
У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначає, що за результатами перевірки встановлено, що Житомирській міській об'єднаній територіальній громаді на праві власності належить земельна ділянка за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043, площею 2,0000 га, комунальної форми власності, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Проте, частина вказаної земельної ділянки, площею 0,0054 га, використовується суміжними землекористувачами ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 шляхом розміщення будівлі та огородження єдиним парканом.
На момент перевірки право власності або право користування земельною ділянкою, площею 0,0054 га, за ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 не зареєстровано. Рішення органу виконавчої влади про передачу вказаної земельної ділянки у власність або користування (оренду) у ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 відсутнє, що відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» свідчить про самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,0054 га.
Оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що право власності чи користування земельною ділянкою зареєстроване відповідно до ст.125 та ст.126 Земельного кодексу України, та доказів оформлення права власності чи користування у відповідному порядку, який передбачено Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», то державний інспектор діяв в межах визначених повноважень.
26 січня 2021 року позивач надіслав на електронну адресу суду відповідь на відзив (за вх.№3676/21), у якій додатково вказує, що факт будівництва під час обстеження земельної ділянки державними інспекторами зафіксовано не було.
У свою чергу, позивач та ОСОБА_2 , як свідомі власники об"єкта нерухомого майна, звертались до власника земельної ділянки - Житомирської міської об"єднаної територіальної громади, щодо оформлення права користування земельною ділянкою, про що свідчить постанова Північно-західного апеляційного господарського суду у справі №906/978/18 від 07.05.2019.
Позивач зазначає, що відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.
01 лютого 2021 року представник позивач надіслав до суду заяву (за вх.№4642/21) про подання до суду додаткових доказів у справі, а саме протоколів, відібраних адвокатом позивача пояснень, у громадянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4
10 лютого 2021 року відповідач надіслав до суду заперечення на відповідь на відзив (за вх.№6780/21), у яких додатково вказує, що Головним управлінням було надано всі необхідні докази на яких ґрунтується оскаржуваний припис.
22 лютого 2021 року відповідач надіслав до суду заперечення на заяву позивача про подання додаткових доказів та вказує, що зазначені докази не відповідають вимогам ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Щодо поданих представником позивача разом із у заявою від 01.02.2021 додаткових доказів, а саме протоколів, відібраних адвокатом Ясинецькою Надією Михайлівною, пояснень у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , суд не бере їх до уваги, як належний допустимий та достовірний доказі у справі, зважаючи на наступне.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частиною 1 та 7 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв'язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.
Статтею 93 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що сторони, треті особи та їхні представники за їх згодою, в тому числі за власною ініціативою, якщо інше не встановлено цим Кодексом, можуть бути допитані як свідки про відомі їм обставини, що мають значення для справи.
Згідно з ч.4 ст.92 Кодексу адміністративного судочинства України в ухвалі про відкриття провадження у справі або в іншій ухвалі, якою суд вирішує питання про виклик свідка, суд попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.
З огляду на викладене, письмові пояснення громадянок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , які відібрані адвокатом позивача, а не заслухані судом за участю сторін та з приведенням до присяги свідків, не є належними та допустимими доказами у справі, як письмовий документ або пояснення свідка, оскільки подані до суду без дотримання встановлених чинними нормами процесуального права порядку та способу їх зібрання.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складене у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.258 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, зазначає наступне.
Судом встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Житомирській області на виконання наказу №594-ДК від 20.07.2020 та пункту 1.6 плану роботи управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на ІІІ квартал 2020 року, затвердженого наказом Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 09.07.2020 №548-ДК, державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Мургою К.В та Шельвашенко Г.В. проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства, про що складено акт від 11.09.2020 №594-ДК/634/АП/09/01/20 перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки (далі - акт перевірки від 11.09.2020) за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043, площею 2,00000 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 9).
Згідно з актом обстеження земельної ділянки №594-ДК/292/АО/10/01/-20 від 11.09.2020 (далі - акт обстеження земельної ділянки від 11.09.2020) під час проведення перевірки здійснено обстеження земельної ділянки, яка знаходиться на території Житомирської об"єднаної територіальної громади Житомирської області за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043 площею 2,0000 га та за результатами обстеження якої, встановлено, що Житомирській міській об"єднаній територіальній громаді на праві власності належить земельна ділянка за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043, площею 2,0000 га, комунальної форми власності, із земель житлової та громадської забудови, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 8).
У акті перевірки від 11.09.2020 та акті обстеження земельної ділянки від 11.09.2020 зафіксовано, що на час обстеження частини вказаної земельної ділянки площею 0,0054 га встановлено, що вона використовується суміжними землекористувачами ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 шляхом розміщення будівлі та огородження єдином парканом. На момент обстеження право власності або користування земельною ділянкою, площею 0,0054 га за ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 не зареєстровано. Рішення органу виконавчої влади про передачу вказаної земельної ділянки у власність або користування (оренду) у ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 відсутнє, що відповідно до ст.1 Закону України "Про державний контроль за виконанням та охороною земель" свідчить про факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0054 га (а.с. 8, 9).
З метою усунення порушень вимог земельного законодавства шляхом реєстрації права власності, користування (оренди) на земельну ділянку або звільнення самовільно зайнятої ділянки до 12.10.2020, державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області Шельвашенко Г.В. 11.09.2020 ФОП ОСОБА_1 винесено припис №594-ДК/0358Пр/03/01/-20 (а.с. 10).
Актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об"єктом -земельної ділянки від 13.10.2020 №939-ДК/747/АП/09/01/20 встановлено, що на час проведення перевірки з питань виконання ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_1 вимог приписів щодо усунення порушення земельного законодавства встановлено, що ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 приписи не виконали, порушення не усунули (а.с. 15).
Позивач, вважаючи протиправним припис Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №594-ДК/0358Пр/03/01/20 від 11.09.2020, звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 188 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Згідно зі статтею 9 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 року №963-IV (далі - Закон України №963-IV) державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, здійснюється, окрім іншого, шляхом проведення: перевірок, розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.
Статтею 10 Закону України №963-IV визначено повноваження державних інспекторів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель та дотриманням вимог законодавства України про охорону земель. Так, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право: безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності та ін.
Статтею 144 ЗК України передбачено, що у разі виявлення порушення земельного законодавства, в тому числі і самовільного зайняття земельної ділянки, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля складає протокол про порушення та видає особі, яка допустила порушення, вказівку про його усунення у 30-денний строк. Якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку вказівки державного інспектора щодо припинення порушення земельного законодавства, державний інспектор сільського господарства, державний інспектор з охорони довкілля відповідно до закону накладає на таку особу адміністративне стягнення та повторно видає вказівку про припинення правопорушення чи усунення його наслідків у 30-денний строк .
З огляду на системний аналіз вищевказаних норм слідує, що контроль за використанням та охороною земель є прямо передбаченими повноваженнями інспекторів. При цьому, законодавством визначено перелік конкретних дій та заходів, на вчинення яких уповноважено державних інспекторів.
Предметом оскарження у даній справі є припис Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 11 вересня 2020 року за №594-ДК/0358Пр/03/01/-20, який видано ФОП ОСОБА_1 та яким приписано до 12.10.2021 усунути порушення земельного законодавства, шляхом реєстрації права власності, користування (оренди) на земельну ділянку або звільнення самовільно зайнятої ділянки (а.с. 10).
Отже, при розгляді цієї справи, суд має надати зазначеному припису оцінку на предмет відповідності чинним нормативно-правовим актам, через призму верховенства права.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що згідно з актом обстеження земельної ділянки №594-ДК/292/АО/10/01/20 від 11.09.2020, обстеження проводилося щодо земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043 загальною площею 2,0000 га. При цьому, оскаржуваним приписом зобов'язано звільнити частину самовільно зайнятої земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043 площею 0,0054 га.
При цьому, суд акцентує увагу на тому, що для визнання протиправними дій чи рішення недостатньо одного лише факту недобросовісного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії/рішення, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі дій/бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Надаючи правову оцінку доводам позивача по суті виявленого порушення, суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що 26.12.2015 ОСОБА_2 та ОСОБА_1 отримали свідоцтва про право на спадщину за законом та зареєстрували право на спадкове майно в 1/2 частині на незавершене будівництво, будівництво будівель і споруд відпочинку та торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 17, 20).
Незавершене будівництво, розташоване на земельній ділянці площею 2,00 га, за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043 та складається з будівлі кафетерію української кухні «З», відсоток готовності - 20%, будівля майстерні льодяників «Е», відсоток готовності - 20% (а.с. 17 зворот -18, 19, 20 зворот - 21, 22).
При цьому, в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 06.06.2018 він та ОСОБА_2 , як спадкоємці зазначеного майна, звернулися із заявою про передачу в оренду земельної ділянки для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043, орієнтовною площею 2,0 га за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, згідно з рішенням Житомирської міської ради від 27.09.2018 №1137 «Про затвердження документацій із землеустрою та надання права користування земельними ділянками фізичним особам-підприємцям» позивачу та його сестрі - ОСОБА_2 відмовлено у передачі земельної ділянки в оренду, що стало предметом судового розгляду у господарській справі №906/978/18.
Згідно з постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 у справі №906/978/18 позов ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 задоволено:
- визнано недійсним рішення Житомирської міської ради №1137 від 27.09.2018, в частині Додатку 3 пункту 1, яким відмовлено фізичним особам-підприємцям ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у наданні права користування земельною ділянкою для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 2 га, кадастровий номер: 1810136300:05:008:0043 (а.с. 23-26).
Суд зазначає, що відповідно до вимог частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
З огляду на встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач, як добросовісний набувач права власності на нерухоме майно вчинив всі дії з метою належного оформлення речового права на земельну ділянку, на якій розташоване нерухоме майно, набуте ним у встановленому законом порядку.
Проте, уповноваженими особами відповідача під час перевірки вказаної земельної ділянки встановлено факт самовільного зайняття земельної ділянки площею 0,0054 га, що є порушенням ст.1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" шляхом розміщення будівлі та огородження парканом (а.с. 9).
На підставі встановлено порушення посадовими особами відповідача винесено оскаржуваний припис про усунення порушень вимог земельного законодавства, шляхом реєстрації права власності, користування або звільнення частини самовільно зайнятої земельної ділянки (а.с.10).
Однак, суд вказує, що згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до статті 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Частиною 2 статті 3 Закону № 1952-IV визначено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Таким чином, обов'язковою умовою фактичного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, зареєстрованих у порядку, встановленому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Згідно з пунктом «б» частини 1 статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства за самовільне зайняття земельних ділянок.
За змістом статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
У вирішенні питання про наявність ознак самовільного зайняття земельної ділянки необхідно враховувати, що саме по собі користування земельною ділянкою без документів, що посвідчують права на неї, не є достатньою підставою для кваліфікації такого використання земельної ділянки як самовільного її зайняття. У вирішенні таких спорів необхідним є встановлення наявності у особи, в силу закону, права на отримання земельної ділянки у власність чи в користування. Отже, самовільне зайняття земельної ділянки є відмінним від користування земельною ділянкою за відсутності належним чином оформлених документів на неї.
З огляду на викладене, встановлення факту відсутності у позивача правовстановлюючих документів на право власності, користування зазначеною земельною ділянкою, не є суттєвими для висновку про допущення порушення у вигляді самовільного зайняття земельної ділянки, оскільки законодавець такий факт не обумовлює розмірами самовільно зайнятої земельної ділянки, а пов'язує його з діями щодо фактичного використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення про її передачу у власність або надання у користування.
Суд акцентує увагу на тому, що відсутність у особи правовстановлюючих документів на земельну ділянку не може кваліфікуватися як самовільне її зайняття, у разі правомірності набуття та оформлення у встановленому законом порядку розташованого на ній майна.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18 та 05.03.2020 у справі №924/233/17.
Проте, відповідачем, як суб"єктом владних повноважень не надано суду належних, допустимих та достатніх доказів, щодо вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій, які б свідчать про фактичне використання земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043, зокрема, продовження будівництва та інше, окрім як зареєстрованого у встановленому законом порядку права власності на об"єкти незавершеного будівництва, що розташовані на частині цієї земельної ділянки.
Щодо доводів відповідача про використання позивачем частини земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043, площею 0,0054 га шляхом огородження єдиним парканом, суд зазначає наступне.
Наявними у матеріалах справи доказами не підтверджується те, що виявленим під час перевірки парканом огороджена саме територія, що входить в межі частини земельної ділянки кадастровий номер 1810136300:05:008:0043, площею 0,0054 га на якій безпосередньо розміщені об"єкти незавершеного будівництва, що є власністю позивача. А також відповідачем не доведено, ким саме встановлений даний паркам, тобто позивачем, суміжним власником, чи взагалі спадкодавцем, або інше.
Підсумовуючи наведене та враховуючи відсутність спору щодо права власності позивача на нерухоме майно (об"єкти незавершеного будівництва) розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , на частині земельної ділянки за кадастровим номером 1810136300:05:008:0043, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено факт самовільного зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0054 га, з підстав відсутності доказів фактичного використання позивачем частини земельної ділянки площею 0,0054 га, окрім зареєстрованого права власності на об"єкти нерухомого майна, що розташовані на вказаній земельній ділянці.
Положеннями статті 41 Конституції України гарантовано кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
В силу положень статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Крім того, в силу частини другої статті 328 Цивільного кодексу України презюмується правомірність набуття власником права власності на майно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
У практиці Європейського суду з прав людини (зокрема, у справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", "Вєренцов проти України", "Щокін проти України", "Сєрков проти України", "Колишній король Греції та інші проти Греції", "Булвес" АД проти Болгарії", "Трегубенко проти України") напрацьовані три критерії, що їх слід оцінювати з тим, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання у право власності принципу правомірного і допустимого втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям одночасно.
З огляду на викладене, зобов'язання позивача, в даному випадку в примусовому порядку звільнити земельну ділянку, фактично означає знесення належного позивачу та його сестрі ОСОБА_2 на праві власності майна, що є порушенням їх права власності, гарантованого статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналізуючи фактичні обставини справи у сукупності з наведеними вище приписами нормативно-правових актів, суд дійшов висновку, що припис Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №594-ДК/0358Пр/03/01/-20 від 11.09.2020, є таким, що прийнятий поза межами визначених законом повноважень та не відповідає вимогам законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Згідно з ч.ч.1 та 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення позову.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 6-9, 32, 77, 90, 139, 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, Житомирський окружний адміністративний суд,-
вирішив:
Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідн. номер НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка, 45, Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) про визнання протиправним та скасування припису, - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати припис Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області №594-ДК/0358Пр/03/01/-20 від 11.09.2020.
Стягнути за рахунок бюджетних з асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у сумі розміром 2102 (дві тисячі сто дві) грн 00 (нуль) коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено в повному обсязі 23 квітня 2021 року.
Суддя А.В. Горовенко