22 квітня 2021 року м. Житомир справа № 240/887/20
категорія 112030500
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним і скасувати пункт 8 рішення комісії Міністерства оборони України про відмову йому в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, оформленого протоколом засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 19.07.2019 року №95, із урахуванням вимог Конституції України про право особи звільненої із військової строкової служби на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011 -XII в редакції Закону №5040-VI від 04.07.2012 року чинного з 01.01.2014 року та пункту 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 чинного з 24.01.2014;
- зобов'язати Міністерство оборони України призначити та виплатити йому, одноразову грошову допомогу, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв'язку зі встановленням інвалідності 2 групи, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, в розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на І січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, а саме: на 23.05.2019 року, відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону №5040-VI від 04.07.2012 року чинного з 01.01.2014 року та пункту 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 чинного з 24.01.2014;
- звернутися до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пунктів 3 і 6 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016 про встановлення соціального захисту у разі настання інвалідності військовослужбовців строкової служби щодо 3-х місячного обмежуваного строку між завершенням служби та встановленням інвалідності, як умови призначення і виплати допомоги, лише для військовослужбовців строкової служби;
- допустити негайне виконання судового рішення;
- встановити для відповідача строк подання суду звіту про виконання рішення суду.
В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у зв'язку із встановленням йому 23.05.2019 ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, він має право на отримання одноразової грошової допомоги. Однак, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 19.07.2019 №95, йому було відмовлено у призначенні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги через те, що інвалідність йому була встановлена понад трьохмісячний термін після звільнення зі строкової військової служби. Однак, ОСОБА_1 вважає вказане рішення протиправним, оскільки застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення його з військової служби, в тому числі й строкової, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Ухвалою від 12 березня 2020 року відкрито провадження у справі №240/887/20 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
06 квітня 2020 року позивачем було подано клопотання про розгляд адміністративної справи №240/887/20 в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши вищезазначене клопотання, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для його задоволення, враховуючи наступне.
Частиною 1 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що адміністративне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного).
Згідно з приписами ч. 2 ст. 12 КАС України та ст. 257 КАС України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Частиною 3 статті 257 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 10 частини 6 статті 12 КАС України передбачено, що для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною 5 статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Однак, частина 6 статті 262 КАС України передбачено, що суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу або якщо характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Оскільки характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі є незначної складності та не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, суд керуючись ч. 6 ст.262 КАС України прийшов до висновку, що клопотання позивача про розгляд цієї справи в судовому засідання задоволенню не підлягає.
09 квітня 2020 року до суду надійшов відзив Міністерства оборони України на позовну заяву, в якому відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог. Таку позицію відповідач аргументував тим, що приписами ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" для особи, яка проходила строкову військову службу, граничний термін отримання інвалідності, яка давала б підстави для виплати одноразової грошової допомоги, спливає після закінчення трьох місяців з моменту звільнення зі служби. Зі строкової військової служби ОСОБА_1 був звільнений 08.05.1987, а інвалідність ІІ групи йому була встановлена 23.05.2019, тобто пізніше ніж через три місяці після закінчення проходження строкової військової служби, а відтак, підстави для виплати позивачу одноразової грошової допомоги відсутні. З огляду на зазначене Міністерство оборони України просило відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Крім того, одночасно з позовною заявою, ОСОБА_1 подав до суду клопотання, в яких просив:
- залучити до участі у розгляді справи як свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , тому що їм відомі обставини, що належить з'ясувати у справі, оскільки вони робили висновок на проект внесення змін до п.6 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016, як тодішні працівники Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, а також ОСОБА_7 , завідувача кафедри права і законодавчого процесу Національної академії державного управління при Президентові України, як свідка, який вивчав, аналізував, та підписував згаданий висновок як тодішній керівник Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України;
- витребувати із Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України письмові докази, що містять в собі відомості про обставини, що мають значення для справи та, які можуть підтвердити ці обставини, а саме: висновок на проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (№5130 від 03.11.2016 року доопрацьований).
Розглянувши зазначені клопотання, суд зазначає наступне.
Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
При цьому, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини 2 статті 73 КАС України).
Відповідно до частини 4 статті 73 КАС України суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
З металів справи вбачається, що предметом спірних правовідносин є правомірність рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 19.07.2019 №95, про відмову ОСОБА_1 у призначенні та виплаті вказаної одноразової грошової допомоги на підставі п.6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" через те, що інвалідність йому була встановлена понад трьохмісячний термін після звільнення зі строкової військової служби.
Водночас правомірність (відповідність Конституції України) пункту 6 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" на підставі якого позивачу було відмовлено у виплаті одноразової грошової допомоги, ОСОБА_1 в даній справі не оскаржується.
Таким чином, оскарження нормативно-правового акту - пункту 6 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не є предметом спірних правовідносин у справі №240/887/20 та відповідно й не належить до предмету доказування у даній справі.
Натомість письмові докази, які просить витребувати позивач, а саме висновок на проект Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №5130 від 03.11.2016 року, та показання свідків ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які робили висновок на проект внесення змін до п.6 ч.2 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016, як тодішні працівники Головного науково-експертного управління Апарату Верховної Ради України, та яких просить викликати позивач, стосуються саме правомірності (відповідності Конституції України) пункту 6 частини 2 статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відтак, вказані письмові докази та показання свідків є неналежними доказами, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування у даній справі.
З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, що вищезазначені клопотання позивача задоволенню не підлягають.
Відповідно до норм ст.ст. 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 під час проходження строкової військової служби в Збройних Силах СРСР в період з 17.07.1985 по 08.05.1987 брав участь в бойових діях в Республіці Афганістан, що підтверджується наявною у матеріалах справи копією довідки Коростенського об'єднаного міського військового комісаріату від 12.06.2019 №ф/22 (а.с.14).
З архівної довідки Архіву військово-медичних документів Військово-медичного музею Міністерства оборони РФ від 09.09.2005 №6/3/1-1535 (а.с.15) вбачається, що під час проходження строкової військової служби рядовий ОСОБА_1 з діагнозом вірусний гепатит "А" легкого ступеню тяжкості перебував на лікуванні у госпіталі в/ч пп 27841 (Кабул) в період з 05.09.1985 по 14.09.1985 та у госпіталі в/ч НОМЕР_1 (Самарканд) в період з 14.09.1985 по 02.10.1985 (а.с.15).
Згідно з витягом з протоколу засідання від 23.05.2019 №1338, Центральною військово-лікарською комісією по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв 23 травня 2019 року комісією був проведений огляд ОСОБА_1 за наслідками якого зроблено висновок, що наявні у нього захворювання: «Хронічний активний гепатит середньої важкості з трансформацією в цироз печінки, стадія загострення. Гепато-целюлярна недостатність ІІ ст. Портальна гіпертензія ІІ ст. Варикозне розширення вен шлунку. Спленомегалія. Хронічний панкреатит середньої важкості, стадія загострення, з секреторною недостатністю підшлункової залози. Хронічний холецистохолангіт середньої важкості, стадія загострення. Інтоксикаційна енцефалопатія" - пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велись бойові дії (а.с.17)
07 червня 2019 року Житомирською обласною МСЕК №2 під час первинного огляду ОСОБА_1 з 23.05.2019 було встановлено ІІ групу інвалідності, внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 12 ААБ №548596 від 07.06.2019 (а.с.16).
Матеріалами справи підтверджено, що у зв'язку з встановлення інвалідності ОСОБА_1 звернувся до Міністерства оборони України із заявою про призначення та виплату йому, як інваліду ІІ групи з 23.05.2019 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
За наслідками розгляду поданих позивачем заяви та доданих до неї документів, комісія Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийняла рішення, оформлене пунктом 8 протоколу від 19.07.2019 №95, про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги (а.с.18).
Підставою для прийняття такого рішення стало те, що згідно з п. 6 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пп. 3 п. 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим зі строкової військової служби, якщо інвалідність настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби. Оскільки ОСОБА_1 був звільнений зі строкової військової служби 08.05.1987, а інвалідність йому встановлена 23.05.2018, тобто понад тримісячний термін, тому відповідачем був зроблений висновок про відсутність у позивача права на одержання одноразової грошової допомоги (а.с.18).
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Вирішуючи публічно-правовий спір та надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України встановлено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Стаття 46 Конституції України визначає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" (далі - Закон України №2232-ХІІІ).
Стаття 41 Закону України №2232-ХІІІ передбачає, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах визначені Законом України від 20.12.1991 №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" , в редакції чинній на момент звернення позивач за призначенням допомоги (далі - Закон України № 2011-XII).
У відповідності до ч. 1 ст. 3 Закону України №2011-XII останній поширюється, зокрема, на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісті.
Статтею 12 Закону України №2011-XII визначено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Згідно з статтею 2 Закону України №2011-XII ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спірних правовідносин у даному випадку є наявність у позивача, як у інваліда ІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, права на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до частини 1 статті 16 Закону України № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Зі змісту вказаної норми вбачається, що одноразова грошова допомога є гарантованою державою виплатою лише тим особам, які за цим Законом мають право на її отримання.
Згідно з частиною 6 статті 16-3 Закону України №2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов'язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.
Частиною 9 статті 16-3 Закону України №2011-XII передбачено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, (далі - військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст), визначено Порядком призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, далі - Порядок №975).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, у разі встановлення інвалідності, є дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права.
Як встановлено судом із матеріалів справи, ОСОБА_1 ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, було встановлено з 23 травня 2019 року (а.с.16).
Відтак, з огляду на положення п. 3 Порядку № 975 датою виникнення у ОСОБА_1 права на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановлення йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, є 23 травня 2019 року - дата коли йому було вперше встановлено зазначену групу інвалідності.
Оскільки, на момент звернення позивача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги законодавством було визначено, що моментом виникнення у особи права на отримання одноразової грошової допомоги, є дата встановлення інвалідності, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІ групи інвалідності, а саме Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, в редакціях, які діяли станом на 23.05.2019.
Відповідно до частини 8 статті 16-3 Закону України №2011-XII особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII (у редакції від 01.01.2019, чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності), передбачено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Згідно з частиною 3 статті 16 Закону України №2011-XII військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби, за умов, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини 6 статті 2 Закону № 2232-XII існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Під час розгляду справи судом встановлено, та не заперечувалось сторонами, що 08.05.1987 ОСОБА_1 був звільнений саме зі строкової військової служби.
Таким чином, в контексті спірних правовідносин саме пункт 6 частини 2 статті 16 Закону № 2011-XII є спеціальною правовою нормою, що містить особливі умови виплати одноразової грошової допомоги особам, які проходили строкову військову службу, зокрема:
- особливі суб'єкти отримання допомоги - військовослужбовці строкової військової служби;
- визначений час настання інвалідності - період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби;
- відсутність умови про настання інвалідності після закінчення тримісячного строку після звільнення зі служби.
Таким чином, пунктом шостим частини другої статті 16 Закону України №2011-XII (в редакції чинній на момент встановлення позивачу ІІ групи інвалідності) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби.
У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції п. 6 ч. 2 ст.16 Закону України №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає.
Висновок щодо такого трактування правової норми пункту 6 частини 2 статті 16 Закону України №2011-ХІІ висловлений Верховним Судом у постановах від 20.11.2018 у справі № 750/5074/17, від 12.02.2019 у справі № 816/1458/18 та відповідно до вимог частини 4 статті 242 КАС України цей висновок підлягає врахуванню судом у спірних відносинах в даній адміністративній справі.
Вказане свідчить, що частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII, в редакції, яка діяла на час встановлення ОСОБА_1 ІІ групи інвалідності, не передбачалось можливості отримання одноразової допомоги військовослужбовцю строкової військової служби у разі настання інвалідності після спливу трьох місяців від дати звільнення зі служби.
Норма аналогічного змісту була закріплена також в пп. 3 п. 6 Порядку №975 (в редакції від 24.04.2019, чинній на момент встановлення позивачу інвалідності ІІ групи) та передбачала, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової служби, військовозобов'язаному чи резервісту під час виконання обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період строкової військової служби, проходження таких зборів, служби у військовому резерві.
З наведеного вбачається, що пунктом 6 частини 2 статті 16 Закону України №2011-XII та підпунктом 3 пункту 6 Порядку №975 (в редакціях чинних на момент первинного встановлення позивачу 25.03.2019 інвалідності ІІ групи) передбачено, що у військовослужбовців строкової військової в разі встановлення інвалідності після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби право на отримання вказаної одноразової грошової допомоги не виникає.
ОСОБА_1 був звільнений із строкової військової служби 08.05.1987, а ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, йому було встановлено 23.05.2019, тобто понад тримісячний термін після звільнення зі служби, а тому суд приходить до висновку, що права на призначення одноразової грошової допомоги позивач не має.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства та наявних у матеріалах справи доказів, суд зазначає, що рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 19.07.2019 №95 (пункт 8), про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням йому ІІ групи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служи при перебуванні в країнах де велись бойові дії, винесене із дотриманням частини 2 статті 19 Конституції України та відповідає вимогам частини 2 статті 2 КАС України.
З приводу вимоги позивача про звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пунктів 3 і 6 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016 суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 4 статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
У такому випадку суд після винесення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, що віднесено до юрисдикції Конституційного Суду України.
Зі змісту вищезазначеної норми вбачається, що підставою для звернення суду до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта є зроблений під час розгляду справи висновок суду про те, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України.
Однак, під час розгляду даної адміністративної справи вищезазначених обставин, які могли б бути підставою для звернення до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності пунктів 3 і 6 частини другої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції Закону №1774-VIII від 06.12.2016 встановлено не було, а тому вказана вимога позивача не підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на те, що відповідачем на виконання частини другої статті 77 КАС України та наявною у матеріалах справи сукупністю належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів доведено, а позивачем не спростовано правомірність рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленого протоколом від 19.07.2019 №95 (пункт 8), про відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Щодо вимог позивача про негайне виконання судового рішення та встановлення судового контролю за виконанням рішення на підставі ст. 382 КАС України суд зазначає, що у зв'язку із відмовою у задоволенні позову підстави для вирішення судом вказаних питань відсутні.
Керуючись статтями 2, 77, 90, 242-246, 250, 255, 257, 261-263, 295, 297, Кодексу адміністративного судочинства України , суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168; код ЄДРПОУ 00034022), третя особа - Житомирський обласний військовий комісаріат ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.Е.Черняхович