Україна
Донецький окружний адміністративний суд
05 квітня 2021 р. Справа№200/1294/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі cудді Бабіча С.І., за участю секретаря судового засідання Сафронової Ю.Л. та представників сторін:
позивача - Болдирева М.С.;
відповідача - Сельської О.З.;
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільнені і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Донецької обласної прокуратури (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача в частині невиплати позивачу вихідної допомоги при його звільненні 29.12.2020 року;
- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 19 089, 63 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 30.12.2020 року по день ухвалення рішення, виходячи із розрахунку 909,03 грн. за день.
Позивач, обгрунтовуючи позовні вимоги, серед іншого, зазначає, що наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 24.12.2020 № 1900-к його було звільнено із займаної посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (далі - Закон № 1697).
Абзацом 2 зазначеного наказу керівника Донецької обласної прокуратури зобов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок з позивачем та виплати йому всі належні виплати при звільненні.
Але, у порушення ст. ст. 44, 47, 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), відповідачем, у день звільнення та до цього часу, не проведено з позивачем остаточного розрахунку та не виплачено всі належні виплати, а саме - вихідну допомогу при звільненні, чим порушено його права та законні інтереси.
Зазначає, що Законом № 1697 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, натомість КЗпП встановлює такий обов'язок для відповідача.
Вказує, що Закон № 1697 є спеціальним законом, що регулює правовідносини у зв'язку із звільненням прокурорів, проте, КЗпП України регулює трудові правовідносини, що виникли між працівником і роботодавцем в тій частині, що не врегульовано спеціальним законом і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Враховуючи те, що нормами спеціального законодавства не врегульовано питання виплати вихідної допомоги, вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми КЗпП України.
Зазначає, що зміни внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113) до Закону № 1697 та до Кодексу законів про працю України не встановлюють жодних обмежень щодо виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Відповідач проти позову заперечує, надав відзив на позов, відповідно до якого, серед іншого, посилається на те, що звільнення позивача здійснено виключно з підстави, визначеної спеціальним Законом - Законом України «Про прокуратуру» .
Закони України № 1697 та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» (далі - Закон № 113) не передбачають виплати вихідної допомоги у разі звільнення з підстави, визначеної п.9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру».
Випадки виплати вихідної допомоги при припиненні трудового договору визначені статтею 44 КЗпП України, положеннями якої, серед іншого, визначено, що виплата вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку передбачена при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 КЗпП України.
На думку відповідача, з викладеного слідує, що умови виплати працівникові вихідної допомоги за статтею 44 КЗпП України є звільнення працівника виключно з визначених цією статтею підстав.
У частині 4 статті 40 КЗпП України зазначено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини 1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини 2 цієї статті, статтей 42, 42-1, частин 1, 2 і 3 статті 49-2, статті 74, частини 3 статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Зазначає, що норми Закону № 1697, які визначають умови і підстави звільнення прокурора з посади, є спеціальними по відношенню до інших нормативних актів, у тому числі Кодексу законів про працю України.
Вважає, що позивач не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки його звільнено з підстав та у порядку, передбачених Законом № 1697, яким не передбачено виплати вихідної допомоги при звільненні.
Ухвалою суду від 22.03.2021 року було закрито підготовче провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду по суті на 05 квітня 2021 року на 11 год. 00 хв.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у повному обсязі, з огляду на таке.
Наказом керівника Донецької обласної прокуратури від 24.12.2020 № 1900-к позивача було звільнено із займаної посади прокурора Артемівської місцевої прокуратури Донецької області та органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону 1697.
Абзацом 2 зазначеного наказу зобов'язано відділ фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури області провести остаточний розрахунок з позивачем та виплати йому всі належні виплати при звільненні.
Станом на момент розгляду даної справи, вихідну допомогу при звільненні відповідачем позивачу виплачено не було.
Суд зазначає, що Законом № 1697 не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів п.9 ч.1 ст. 51 цього закону.
Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 КЗпП України.
Конституційний Суд України у рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України.
Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв'язку з цим обмежувати право на судовий захист.
Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42№, частини першої, другої і третьої статті 49І, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Отже, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.
Статтею 44 КЗпП України передбачено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Однією з правових гарантій щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні, є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
До вказаних висновків, щодо застосування норм права, які суд враховує в силу ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, дійшов Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року по справі № 420/4581/20.
Особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону № 1697 (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.
Отже, у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку. Незалежно від причини і підстави, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.
Такі висновки Верховного Суду, викладені у вказаній постанові, узгоджуються з правовою позицією викладеною в постановах Верховного Суду від 23 грудня 2020 року у справі №560/3971/19, від 21 січня 2021 року № 260/1890/19, від 27 січня 2021 року № 380/1662/20.
Враховуючи викладене відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягала у невиплаті позивачу вихідної допомоги при його звільненні, що є підставою для задоволення відповідних позовних вимог у цій частині.
З довідки відповідача № 21/85-43 від 19.01.2021 року судом встановлено, що середньомісячна заробітна плата позивача складала 19089,63 грн.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку в сумі 19089,63 грн. є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім цього, у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 30.12.2020 року по день ухвалення рішення, виходячи із розрахунку 909,03 грн. за день
Відповідно до пп. “є” п. 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок № 100) цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках виплати вихідної допомоги
Згідно з п. 8 розділу ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.
Таким чином, приймаючи до уваги те, що у спірних правовідносинах мала бути виплачена саме вихідна допомога, у розмірі не меншому ніж середній місячний заробіток (ст. 44 КЗпП України), то, відповідно до абз.3 п. 8 Порядку № 100, розрахунок її суми має вираховуватись у робочих днях.
Пунктом 2 вказаного порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі,організації чи у фізичної особи - підприємця або фізичної особи, які в межах трудових відносин використовують працю найманих працівників, менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Якщо працівника прийнято (оформлено) на роботу не з першого числа місяця, проте дата прийняття на роботу є першим робочим днем місяця, то цей місяць враховується до розрахункового періоду як повний місяць.
У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
Враховуючи вказані положення КЗпП України, Порядку № 100, приймаючи до уваги те, що днем звільнення позивача є 29.12.2020 року, а днем прийняття даного рішення 05.04.2021 року, позивач фактично просить стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку - 59995,98 грн. (66 робочих дні х 909,03 грн. (середньоденна зарплата позивача)).
Проте, суд вважає за необхідне зазначити, що з огляду на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 39-41 постанови від 18.03.2020 року по справі №711/4010/13-ц, суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке:
1. Розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором.
2. Період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум.
3. Ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника.
4. Інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічні висновки викладені також Верховним Судом у постанові від 20.05.2020 у справі №816/1640/17.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 р. у справі № 761/9584/15-ц розглянула питання визначення пропорційного та співмірного розміру коштів, які підлягають стягненню з роботодавця у зв'язку з несвоєчасними виплатами працівникам.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до ст.117 КЗпП України, cуд зазначив, що необхідно враховувати наступне: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Верховний Суд, прийшов до висновку, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про виплату належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Судом під час вирішення даної справи враховані вказані критерії, а також правова позиція та механізм врахування коефіцієнта істотності частки складових заробітної плати у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку, викладені Верховним Судом під час вирішення справи № 806/2473/18, де у постанові від 30.10.2019 р. cуд прийшов до наступних висновків.
Коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку розраховується за наступною формулою (з урахуванням предмету спору): виплачена індексація грошового забезпечення або інша частка недоплачених коштів / середній заробіток за час затримки розрахунку * 100 (помножити на 100). Коефіцієнт у відсотках.
Сама ж сума, яка підлягатиме виплаті з урахуванням принципів пропорційності та співмірності, а також істотності частки складових заробітної плати, розраховується за такою формулою: середньоденний розмір грошового забезпечення * коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати, отримане помножити на кількість днів (календарних або робочих) затримки розрахунку.
Суд враховує зазначений механізм обчислення, сформульований Верховним Судом, та здійснює розрахунок наступним чином: коефіцієнт істотності частки складових заробітної плати (грошового забезпечення) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку вираховується (приймаючи до уваги довідку відповідача № 21/85-43 від 19.01.2021 року про середньомісячну заробітну плату позивача) :
- середньоденне грошове забезпечення позивача складає 909,03 грн., отже, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 30 грудня 2020 року (дата, наступна за днем звільнення) по 05 квітня 2021 року (день прийняття даного рішення, затримка розрахунку у 66 робочих дні) становить - 59995,98 грн.;
- 19089,63 грн. (невиплачена позивачу вихідна допомога при звільненні) / 59995,98 грн. (розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку) х 100 = 32% (з урахуванням округлення до цілого числа).
Отже сума, яка підлягає стягненню на користь позивача, з урахуванням істотності частки 32%, становить: 909,03 грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 32 % = 290,89 грн.
290,89 грн. х 66 (робочих днів затримки розрахунку) = 19198,74 грн.
Враховуючи викладене, стягнення з відповідача 59995,98 грн., які позивач фактично просив стягнути відповідно до позовних вимог: ”за весь час затримки, починаючи з 30.12.2020 року по день ухвалення рішення, виходячи із розрахунку 909,03 грн.”, буде неспівмірним та непропорційним до розміру невиплаченої йому відповідачем суми вихідної допомоги (19089,63 грн.) та до істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком позивача.
З урахуванням викладених вище критеріїв, суд вважає, що позовні вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку належить задовольнити частково, а належною та пропорційною до стягнення з відповідача буде сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, починаючи з 30.12.2020 року та до 05.04.2021 року в розмірі 19 198,74 грн.
Відповідно до ст. 139 КАС України судові витрати в сумі 1 816 грн. підлягають відшкодуванню позивачу, за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись Законами України «Про прокуратуру», “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», Кодексом законів про працю України, Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 року, Кодексом адміністративного судочинства України,
Позов ОСОБА_1 до Донецької обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності та стягнення вихідної допомоги при звільнені і середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Донецької обласної прокуратури в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при його звільненні 29.12.2020 року.
Стягнути з Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, Університетська, 6, код в ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) вихідну допомогу при звільненні в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 19 089 (дев'ятнадцять тисяч вісімдесят дев'ять) гривень 63 (шістдесят три) копійки.
Стягнути з Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, Університетська, 6, код в ЄДРПОУ 25707002) на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку, починаючи з 30.12.2020 року по 05.04.2021 року в сумі 19 198 (дев'ятнадцять тисяч сто дев'яносто вісім) гривень 74 (сімдесят чотири) копійки.
Стягнути на користь ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) 1 816 (одну тисячу вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок судового збору за рахунок бюджетних асигнувань Донецької обласної прокуратури (87500, Донецька область, м. Маріуполь, Університетська, 6, код в ЄДРПОУ 25707002).
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Вступну та резолютивну частини даного рішення прийнято та підписано у нарадчій кімнаті 05 квітня 2021 року.
Повне судове рішення складене 15 квітня 2021 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на дане рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч