Україна
Донецький окружний адміністративний суд
23 квітня 2021 р. Справа№200/1835/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаш Г.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у порядку письмового провадження) в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області (ЄДРПОУ: 04343197, 85050, Донецька область, Добропільський район, с. Шахове, вул. М.Ф.Чернявського, 14) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області, в якій просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 29.01.2021 року №VIII-5/64 про відмову у задоволенні клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства;
- зобов'язати відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га із складу земельної ділянки з кадастровим номером 1422086600:01:000:2832. Із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що перебувають у запасі на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів, згідно клопотання від 16.01.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.01.2021 року позивач звернувся до Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області з клопотанням, в якому просив надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства. Також позивач зазначив, що до зазначеного клопотання ним було додано копії паспорта та ідентифікаційного коду заявника, викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки, а також письмове обґрунтування щодо перспективи використання затребуваної земельної ділянки. Вказане клопотання позивача було розглянуто на сесії Шахівської сільської ради. Рішенням сесії сільської ради від 29.01.2021 року № VIII-5/69 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні зазначеного клопотання. Окрім того, позивач зазначив, що у вказаному рішенні відповідачем не зазначено підстав та обґрунтування відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Таким чином позивач вважає, що таке рішення про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою є протиправним та порушує її права у зв'язку з чим він звернувся до суду із даним позовом.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23.02.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, за правилами спрощеного судового провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 29.03.2021 року від відповідача витребувано додаткові докази.
У поданому до суду відзиві на адміністративний позов, відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі зазначивши, що 16 січня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га із складу земельної ділянки за кадастровим номером 1422086600:01:000:2832.
29.01.2021 року на п'ятій черговій сесії ради VIII скликання, розглянувши клопотання позивача було прийнято рішення про відмову у задоволенні клопотання з таких підстав, що до складу спірної земельної ділянки, на яку претендує позивач, входять земельні ділянки на які вже видані акти про постійне користування ІІ-ДН № 042295, ІІ-ДН № 042294, ІІ-ДН № 042290, ІІ-ДН № 042292, ІІ-ДН № 042291. Вказані державні акти зареєстровані в Книзі записів державних актів на право постійного користування. Таким чином, відповідач вважає вимоги позивача необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
3003.2021 року засобами електронного зв'язку від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача обґрунтовуючи тим, що відповідно до витягу з Державного земельного кадастру від 25.01.2021 та Інформації з Державного земельного кадастру, вбачається що земельна ділянка 1422086600:01:000:2832 зареєстрована 12.01.2021 року за Шахівського сільською радою, як землі запасу (земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадянам чи юридичним особам). Також при її реєстрації не враховувались земельні ділянки, сформовані на підставі Державних актів на право постійного користування землею ІІ-ДН № 042295, ІІ-ДН № 042294, ІІ-ДН № 042290, ІІ-ДН № 042292, ІІ-ДН № 042291. Крім того, позивач зазначив, що відповідно до ч.13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а державна реєстрація скасовується в разі поділу або об'єднання земельних ділянок. Тобто у разі, якщо земельна ділянка 1422086600:01:000:28232 сформована шляхом об'єднання земельних ділянок, зазначених в Державних актах ІІ-ДН № ІІ-ДН № 042295, ІІ-ДН № 042294, ІІ-ДН № 042290, ІІ-ДН № 042292, ІІ-ДН № 042291, то ці ділянки припинили своє існування, як об'єкт цивільних прав. Натомість сформована ділянка 1422086600:01:000:2832 чи її частини не передавались у користування чи у власність будь-кому, в тому числі особам вказаним у цих Державних актах. Таким чином позивачу не може бути відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2 га в складу земельної ділянки з кадастровим номером 1422086600:01:000:2832, із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що перебувають у запасі на території Шахівської сільської ради Добропільського району для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів.
19.04.2021 року на адресу суду від відповідача надійшло заперечення на відповідь на відзив, в якому відповідач посилається на обставини аналогічні викладеним у відзиві на адміністративний позов.
Відповідно до статті 258 КАС України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи відсутність клопотань сторін щодо розгляду справи у судовому засіданні, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 16.01.2021 року звернулась до Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області з клопотанням, в якому просила надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки, орієнтовною площею 2,0 га на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства із складу земельної ділянки з кадастровим номером 1422086600:01:000:2832. Зазначивши, що нею не використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки по зазначеному виду. До клопотання позивачем додано: копія паспорту громадянина України та ідентифікаційного коду; викопіювання бажаного місця розташування земельної ділянки.
29.01.2021 року, за результатами розгляду вищевказаного клопотання, відповідачем, керуючись п. 7 ст. 118 Земельного кодексу України, ст. 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, прийнято рішення № VIII-5/64 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Таким чином позивач оскаржує вищевказане рішення відповідача, як таке, що суперечить нормам чинного законодавства.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно частиною другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Частинами 1, 2, 3 статті 22 Земельного кодексу України передбачено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.
Відповідно до пункту б частини 1 статті 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України).
Абзацом 1 частини 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини 1 статті 117 Земельного кодексу України передбачено, що передача земельних ділянок державної власності у комунальну власність чи навпаки здійснюється за рішеннями відповідних органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування, які здійснюють розпорядження землями державної чи комунальної власності відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами України визначений статтею 118 Земельного кодексу України.
Так, частиною 1 вказаної статті визначено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки (ч. 2 ст. 118 Земельного кодексу України).
За правилами частини 6 статті 118 Земельного кодексу України Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
Згідно з частиною 7 статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок про наявність вичерпного переліку підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, зокрема: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. При цьому, чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень статті 118 Земельного кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
Відмовляючи позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, орган місцевого самоврядування послався на приписи ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Згідно відзиву на позовну заяву, судом встановлено, що підставою для відмови став той факт, що до складу спірної земельної ділянки входять земельні ділянки на які вже видано державні акти на постійне користування, а також рішення Новоторецької сільської ради “Про надання земельної ділянки у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства” від 22 березня 2000 року.
Згідно із частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 73 КАС України).
За приписами статті 75 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
У відповідності до частини 1 статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1, 3 статті 90 КАС України).
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Ухвалою суду від 29.03.2021 року зобов'язано Шахівську сільську раду Добропільського району Донецької області у строк до 09.04.2021 року надати до Донецького окружного адміністративного суду наступні докази, які свідчать про те, що земельна ділянка №1422086600:01:000:2832 на яку претендує позивач входить до складу земельних ділянок на які видано акти про постійне користування ІІ-ДН № 042295, ІІ-ДН № 042294, ІІ-ДН № 042290, ІІ-ДН № 042292, ІІ-ДН № 042291.
Під час виконання вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в частині з'ясування обставин справи, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, судом не встановлено, а позивачем не надано жодних доказів, котрі дозволяли б дійти до висновку, що до складу земельної ділянки, на яку претендує позивач (кадастровий номер 1422086600:01:000:2828) входять земельні ділянки, на які видані державні акти на постійне користування або наявні рішення про передання їх у власність.
З огляду на наведене суб'єкт владних повноважень не довів правомірність свого рішення про відмову у наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Суд критично ставиться до наданих відповідачем письмових доказів, як доказ зайнятості земельної ділянки, на яку претендує позивач, оскільки вони не містять інформації, яка б дозволила ідентифікувати відповідні земельні, ділянки та їх місце розташування на місцевості. Що позбавляє суд можливості становити, чи дійсно до складу спірної земельної ділянки, на яку претендує позивач, входять земельні ділянки, на які вже видані акти про постійне користування ІІ-ДН № 042295, ІІ-ДН № 042294, ІІ-ДН № 042290, ІІ-ДН № 042292, ІІ-ДН № 042291.
Відповідачем не зазначено інших доводів та не надано доказів щодо невідповідності місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
З наведених підстав суд дійшов висновку, що рішення Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області від 29.01.2021 № VIII-5/64 про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства прийнято не на підставі, що визначені Конституцією та законами України.
Разом з цим, суд вважає необхідним зазначити наступне.
Стаття 118 Земельного кодексу України визначає порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами в декілька етапів:
- звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування;
- розробка суб'єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки;
- погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в порядку, передбаченому статтею 186-1 Земельного кодексу України;
- затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є початковою стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку. Однак, отримання такого дозволу не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 р. у справі №380/624/16-ц (провадження №14-301цс18), від 29.09.2020 р. у справі №688/2908/16-ц (провадження №14-28цс20), Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17, від 11 червня 2019 року у справі № 826/841/17.
До того ж суд звертає увага на те, що саме надання позивачу такого дозволу дасть змогу розробити відповідну земельну документацію, яка дозволить документально визначити межі відповідних земельних ділянок на місцевості. На це, також, звертає увагу Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області (відділ у Добропільському районі) у своєму листі № 170/103-21 від 16.03.21, де додатково повідомляє відповідача, що для розуміння місця знаходження земельних ділянок, згідно Державних актів (ІІ-ДН № 042295, ІІ-ДН № 042294, ІІ-ДН № 042290, ІІ-ДН № 042292, ІІ-ДН № 042291), необхідно розробити технічну документацію щодо встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) з метою внесення відомостей до Державного земельного кадастру.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі “Чахал проти Об'єднаного Королівства” (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений відповідними повноваженнями, зокрема, ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Верховний Суд у постанові від 24.12.2019 у справі № 823/59/17 зробив наступний правовий висновок:
“…повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У справі, що переглядається, повноваження щодо затвердження або відмову у затвердженні проекту землеустрою, регламентовано статтею 118 ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - затвердити проект землеустрою або відмовити в його затвердженні, якщо для цього є законні підстави. За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями. Тому зазначені повноваження не є дискреційними”.
Також слід зазначити, що втручанням у дискреційні повноваження суб'єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов'язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, враховуючи правові висновки Верховного суду, що викладені у постановах від 24.12.2019 у справі № 823/59/17, від 02 липня 2020 року у справі № 825/2228/18 щодо відсутності дискреційних повноважень органу в аналогічних правовідносинах, суд дійшов висновку, що ефективним захистом порушених прав позивача є зобов'язання відповідача надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га зі складу земельної ділянки з кадастровим номером 1422086600:01:000:2832 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що перебувають у запасі на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, згідно її клопотання від 16 січня 2021 року.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивачем при поданні до суду адміністративного позову було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним витрати зі сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства, суд, -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області (ЄДРПОУ: 04343197, 85050, Донецька область, Добропільський район, с. Шахове, вул. М.Ф.Чернявського, 14) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області від 29 січня 2021 року № VIII-5/66 про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Шахівську сільську раду Добропільського району Донецької області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення безоплатно земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га зі складу земельної ділянки з кадастровим номером 1422086600:01:000:2832 із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, що перебувають у запасі на території Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства, згідно його клопотання від 16 січня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шахівської сільської ради Добропільського району Донецької області (ЄДРПОУ: 04343197, 85050, Донецька область, Добропільський район, с. Шахове, вул. М.Ф.Чернявського, 14) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) гривень 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 243 КАС України зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.П. Бабаш