23 квітня 2021 року Справа № 160/16864/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
15.12.2020р. (згідно відомостей ОСОБА_2 ) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 та, з урахуванням уточненої позовної заяви від 17.02.2021р., просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця;
- нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. включно у сумі 78906,95 грн. з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з березня 2016 року по 2018 рік він перебував на військовій службі у військовій частині НОМЕР_1 . На підставі наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29.07.2020р. №298 позивача було звільнено з військової служби у запас та виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 . Як зазначає позивач, в грудні 2020 року він звернувся до відповідача із запитом щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з березня 2016 року по серпень 2020 року та надання відповідної довідки-розрахунку, на який отримав від відповідача довідку №825 від 10.12.2020р., у якій зазначено, що за період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. та на час звільнення позивачеві індексація грошового забезпечення не нараховувалась та не виплачувалась. Позивач вважає, що йому протиправно у період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. не здійснювали індексацію грошового забезпечення, не проведення та не виплата якої у вказаний період є протиправним обмеженням конституційних прав позивача та порушенням вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» і Порядку №1078, а тому додає до уточненого позову власний розрахунок сум індексації, які, на його думку, належали до виплати у спірний період. Окрім того, позивач зазначає, що ним не порушено строки звернення до суду з цим позовом, так як індексація грошового забезпечення є складовою заробітної плати та згідно до ч.2 ст.233 Кодексу законів про працю України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, Конституційного Суду України та численні постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 25.01.2021р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.41).
Ухвалою суду від 26.03.2021р., у зв'язку із не ненаданням відповідачем відзиву на позов, було продовжено строк розгляду даної адміністративної справи до 26.04.2021р. (а.с.53).
08.04.2021р. засобами електронного зв'язку, на виконання вищенаведеної ухвали суду від 25.01.2021р., від відповідача надійшов письмовий відзив на позов, у якому останній просив у задоволенні вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що відповідно до ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі, тоді як у зв'язку з дією особливого періоду та в результаті необхідності утримання понаднормової чисельності військовослужбовців, збільшення розмірів грошового забезпечення в Міноборони уже в жовтні 2016 року не було забезпечено належного фінансування; індексація грошового забезпечення не є обов'язковою складовою грошового забезпечення в розумінні ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, не входить до його складу і здійснюється у випадках передбачених законом та згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Окрім того, відповідач вказує на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.1, ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.58).
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 23.04.2021р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
ОСОБА_1 з 28.07.1995р. по 13.08.2020р. проходив військову службу в Сухопутних військах Збройних Сил України на посаді заступника командира військової частини з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення морально-психологічного забезпечення військової частини НОМЕР_1 , де отримував грошове забезпечення, що підтверджується копіями витягів із наказів командира військової частини - польова пошта НОМЕР_2 (по стройовій частині) №160 від 11.05.2017р., командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №262 від 13.08.2020р., послужного списку позивача та тимчасового посвідчення військовозобов'язаного (а.с.17-19,22).
Згідно копії витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №262 від 13.08.2020р. підполковника ОСОБА_1 було звільнено наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.07.2020р. №298 у запас у зв'язку із закінченням строку контракту та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 13.08.2020р., що підтверджується копіями відповідних витягів з наказів, наявними у справі (а.с.16,17).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання такої бездіяльності відповідача протиправною, нарахування та виплати на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 01.11.2018р. включно у сумі 78906,95 грн. з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України від 25 березня 1992 року №2232-XII “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі - Закон №2232).
У відповідності до ч.1 ст.2 Закону №2232 визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ч.4 ст.2 Закону №2232 порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно зі статтею 40 Закону №2232 гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України “Про Збройні Сили України”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, “Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей” та іншими законами.
Частиною п'ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Права, пільги та соціальні гарантії військовослужбовців визначаються Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі - Закон №2011).
Частиною першою статті 9 Закону №2011 обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацом 2 ч.3 ст.9 Закону №2011 встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін (ст.18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 №2017-III).
Статтею 19 цього Закону визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Поняття індексації грошових доходів наведене у Законі України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 №1282-XII (далі - Закону №1282), де зазначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Так, згідно ст.2 Закону №1282 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів (ст.9 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення").
У відповідності до ст.6 Закону №1282 передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок №1078).
Пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 року №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 5 Порядку №1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу. Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Згідно п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких проводяться відповідні грошові виплати населенню, а саме, зокрема, підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Право на індексацію грошового забезпечення позивач набув під час проходження служби у відповідності до вимог вищенаведеного законодавства, зокрема, згідно до абз.2 ч.3 ст.9 Закону №2011, що не заперечується відповідачем у відзиві.
Факт не нарахування та не виплати відповідачем позивачеві сум індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. підтверджується копією довідки №825 від 10.12.2020р. про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2016р. по 13.08.2020р., а також і відомостями, які наведені у відзиві (а.с.20,58).
Таким чином, проаналізувавши вищенаведені норми законодавства та встановлені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що під час проходження військової служби ОСОБА_1 мав право на індексацію його грошового забезпечення, яка Військовою частиною НОМЕР_1 не нараховувалась та не виплачувалась позивачеві за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. протиправно, у зв'язку з чим із наведених обставин судом встановлена бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за час проходження ним військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 саме в період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р., яка підлягає визнанню судом протиправною.
Відповідна правова позиція також узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові 19.06.2019р. у справі №825/1987/17, яка є обов'язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, виходячи з вищенаведених норм законодавства, обставин справи, встановлених судом та вищенаведеної позиції Верховного Суду.
Є необґрунтованими та відхиляються судом посилання відповідача на те, що відповідно до ст.5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі, тоді як у зв'язку з дією особливого періоду та в результаті необхідності утримання понаднормової чисельності військовослужбовців, збільшення розмірів грошового забезпечення в Міноборони уже в жовтні 2016 року не було забезпечено належного фінансування; індексація грошового забезпечення не є обов'язковою складовою грошового забезпечення в розумінні ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, не входить до його складу і здійснюється у випадках передбачених законом та згідно з порядком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, оскільки, по-перше, частина шоста статті 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" не обмежує проведення передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів; по-друге, індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способів забезпечення державних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань, шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Окрім того, слід зазначити, що невиплата індексації є обмеженням права особи на оплату праці та не може залежати від наявності або відсутності фінансових ресурсів бюджету.
Так, Європейський Суд з прав людини у справі "Кечко проти України" з цього приводу зазначив, що органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Суд звертає увагу також на правову позицію Європейського Суду з прав людини, викладену у п. 23 справи "Сук проти України" від 10.03.2011 року, заява №10972/05, де зазначено, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним.
Окрім того, судом відхиляються посилання відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду з даним позовом, встановленого ч.1, ч.5 ст.122 Кодексу адміністративного судочинства України, з огляду на те, що позовна заява ОСОБА_1 містить вимоги про нарахування та виплату відповідачем на користь позивача індексації грошового забезпечення, яка є складовою заробітної плати (грошового забезпечення) та, в даному випадку, слід керуватися, в тому числі, положеннями статті 233 Кодексу законів про працю України, за якою передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Наведена правова позиція щодо застосування до даних правовідносин положень статті 233 Кодексу законів про працю України узгоджується із рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013р. №8-рп/2013 та позицією Верховного Суду, викладеною у його постанові від 13.03.2019р. у справі №807/363/18, яка є обов'язковою для застосування судом першої інстанції згідно до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Враховуючи наведене, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця та з урахуванням того, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача щодо не нарахування і не виплати позивачеві такої індексації грошового забезпечення у наведений період та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 01.11.2018р., нарахування та виплати на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 01.11.2018р. включно, виходячи з наступного.
Так, зі змісту наявної в матеріалах справи копії довідки №825 від 10.12.2020р. про нараховану та виплачену індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2016р. по 13.08.2020р. вбачається, що в період з 01.03.2018р. по 13.08.2020р. відповідачем проводились нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача із застосуванням базового місяця для проведення індексації - березень 2018 року (правильність застосування якого у період з 01.03.2018р. не заперечується і самим позивачем у позовній заяві), фактично нарахована та виплачена сума такої індексації становить - 3567,13 грн. (а.с.20).
Відповідність сум нарахованої та виплаченої відповідачем індексації грошового забезпечення позивача за період з 01.03.2018р. по 13.08.2020р. вимогам чинного законодавства, зокрема, Порядку №1078, підтверджується також і самостійно проведеним судом розрахунком такої індексації за наведений період за допомогою Калькулятора індексації зарплати, що підтверджується роздруківкою відповідного розрахунку, наявною у справі (а.с.60).
За викладеного, суд приходить до висновку, що обґрунтовані правові підстави для задоволення позовних вимог позивач в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 01.11.2018р., нарахування та виплати на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 01.11.2018р. включно у суду відсутні, а тому у їх задоволенні позивачеві слід відмовити.
Окрім того, не підлягають задоволенню і позовні вимоги позивача в частині нарахування та виплати на користь позивача індексації грошового забезпечення у сумі 78906,95 грн., оскільки питання нарахування та виплата такої спірної індексації грошового забезпечення позивача належать саме до дискреційних повноважень установи відповідача (в даному випадку, Військової частини НОМЕР_1 ) згідно до вимог Законів №2011, №1282 та положень Порядку №1078 та адміністративний суд при вирішенні спорів не може перебирати на себе повноваження суб'єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесено таке нарахування з урахуванням вимог ст.ст. 2, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №0.0.1975808366.1 від 14.01.2021р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 420 грн. 40 коп., виходячи із розрахунку: 840,80 грн./2 (а.с.37,40а).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно, з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2016р. по 28.02.2018р. включно з урахуванням січня 2008 року як базового місяця.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 420 грн. 40 коп. (чотириста двадцять грн. 40 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу VІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва