19 квітня 2021 року Справа № 160/1679/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, відокремлений підрозділ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
03 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області, в якій просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (правонаступником якого є Головне управління ДПС у Дніпропетровській області) від 03.03.2018 року №332870-1308-0461, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб 18010700 за 2018 рік в сумі 23 436 грн. 03 коп.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що отримала від відповідача податкове повідомлення-рішення від 03.03.2018 року № 332870-1308-0461, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2018 рік в сумі 23 436 грн. 03 коп.
Позивач не погоджується із зазначеним податковим повідомленням-рішенням та зазначає, що їй на праві власності належить нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 , однак земельна ділянка, на якій розташоване це майно, їй не належить. У зв'язку з цим позивач стверджує, що її, як особу, яка володіє нерухомим майном, що розташоване на земельній ділянці, права на яку не оформлені, не можна вважати платником земельного податку в розумінні статті 269 ПК України до моменту виникнення відповідних прав такої особи на цю земельну ділянку відповідно до запису, сформованого у Державному земельному кадастрі у порядку, визначеному законом. До такого моменту, відповідно до вимог Податкового кодексу України, позивач вважає, що не повинна сплачувати земельний податок.
Ухвалою суду від 08 лютого 2021 року відкрито спрощене провадження у справі без виклику учасників справи.
Суд допустив процесуальне правонаступництво у справі та замінив відповідача з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 43145015) на Головне управління ДПС у Дніпропетровській області як відокремлений підрозділ (код ЄДРПОУ 44118658).
03 березня 2021 року на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, враховуючи наступне.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2013 р. № 805 є власником частки у праві власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці площею 0.0533 га. (кадастровий номер 1210100000:01:547:0013).
Абзацом 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Представник відповідача посилається на ст. 377 ЦК України, відповідно до якої до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Якщо право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням не зареєстроване, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виникає у платника податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_1 - позивач (РНОКПП НОМЕР_1 ), на підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2013 р. № 805, є власником частки у праві власності на нежитлову будівлю, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці площею 0.0533 га, (кадастровий номер 1210100000:01:547:0013).
На підставі цього відповідачем було сформовано податкове повідомлення - рішення форми «Ф» від 03.03.2018 року № 332870-1308-0461, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб, 18010700, за 2018 рік в сумі 23436 грн. 03 коп.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Абзацом 1 пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (далі ПК України) передбачено, що нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Також перехід права власності на земельну ділянку до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, унормовують положення статті 377 ЦК України.
Відповідно до положень ст. 377 Цивільного кодексу України, до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Відповідно до ч. 1 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
За таких обставин, якщо право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням не зареєстроване, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виникає у платника податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Відповідно до ст. 202 ЗК України державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у Державному земельному кадастрі в порядку, встановленому Законом. При цьому земельна ділянка має бути індивідуально визначеним об'єктом нерухомого майна, якому властиві такі характеристики, як площа, межі, ідентифікатор у Державному земельному кадастрі тощо.
Таким чином, використання земельної ділянки без оформлення відповідного права є порушенням земельного законодавства.
Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов'язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена Верховним Судом у постановах від 24.01.2019 у справі №826/7169/16, від 15.02.2019 у справі №826/9948/16, від 25.04.2019 у справі №815/5165/16, від 13.06.2019 у справі №820/5042/16, від 06.02.2020 у справі №820/3488/16 та інших.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 2. ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, доводи позивача про те, що оскільки право власності на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт нерухомого майна, що належить позивачу, не оформлено належним чином, то, відповідно, остання не повинна сплачувати земельний податок, не знайшли свого підтвердження протягом судового розгляду справи.
У зв'язку з цим суд приходить до висновку про правомірність оскаржуваного рішення та відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.М. Олійник