Рішення від 09.03.2021 по справі 160/17184/20

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2021 року Справа № 160/17184/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

23.12.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 (відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (відповідач-2), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (15.04.2019р.);

- зобов'язати військову частішу НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (15.04.2019р.);

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року;

- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо непроведення 15 квітня 2019 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) з військової служби у запас Збройних Сил України;

- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_4 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військової служби за період з 15 квітня 2019р. по день постановлення адміністративним судом рішення у даній справі.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого оперативного чергового до 15.04.2019р., включно. Відповідно п.п. “а” пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 15 березня 2019 року №106 позивача звільнено у запас. В подальшому наказом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.04.2019р. №83 позивача з 15.04.2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, проте, станом на день видачі цього наказу відповідач не провів з позивачем розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, передбаченої п.4 ч.1 ст.10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, а також щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, яка гарантована чинним законодавством. 08 листопада 2020 року позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з заявою про проведення з ним розрахунку щодо нарахування та виплати індексації його грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року,включно, оскільки протягом цього періоду військова частина НОМЕР_1 , в якій проходив службу позивач, перебувала на повному забезпеченні, в тому числі і на грошовому, у військової частини НОМЕР_2 , проте, на день подання цієї позовної заяви відповідь на неї так і не була отримана позивачем. Крім того, 08 листопада 2020 року позивач також звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою про проведення з ним розрахунку щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 15.12.2018 року. Листом від 07.12.2020 р. №621 військова частина НОМЕР_1 відмовила у задоволенні вищезазначеної вимоги у зв'язку із тим, що додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення одночасно за декількома підставами не передбачені. Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також щодо не проведення нарахування та виплати у період з 01.01.2016р. по 30.11.2018р. індексації його грошового забезпечення, з урахуванням того, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачі повинні були зробити повний розрахунок з позивачем без надання останнім будь-яких додаткових заяв чи вимог, та з посиланням на норми Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Крім того, посилаючись на приписи ст.116, 117 КЗпП України, позивач зазначав, що відповідач-1 повинен провести нарахування та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 грудня 2020 року позовна заява ОСОБА_1 прийнята до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №160/17184/20 за цією позовною заявою, призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами з 28.01.2021 року у приміщенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а також встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.

Також вищезазначеною ухвалою суду від 28.12.2020 року витребувано у Військової частини НОМЕР_2 : довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року (помісячно); довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ); інформацію та докази на її підтвердження щодо проведення індексації доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року, а також витребувано у Військової частини НОМЕР_1 : інформацію і докази на її підтвердження щодо наявності (відсутності) невикористаних у 2016, 2017 та 2018 роках щорічних додаткових відпусток за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ); розрахунок грошової компенсації за невикористані у 2016, 2017 та 2018 роках щорічні додаткові відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ); довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року (помісячно); довідку про розмір середньоденного грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ); інформацію та докази на її підтвердження щодо проведення індексації доходів ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період проходження військової з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року.

28 січня 2021 року до канцелярії суду від представника відповідача-1, на виконання вимог ухвали суду від 28.12.20 р., надійшли документи та відповідні пояснення, в яких останнім було зазначено, що у період 2016, 2017 та 2018 роках військова частина НОМЕР_1 не відносилась до Переліку військових частин, підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканість повітряного простору та простору в межах територіального моря України, а також виконують функції з прикриття важливих об'єктів, а отже і право на додаткові відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, у позивача не виникло у зв'язку з відсутністю таких обов'язків за вказаний період. Крім того, відповідачем-1 було також зазначено, що розрахунок розміру середньомісячної та середньої заробітної плати на день звільнення для військовослужбовців Збройних Сил України не передбачений жодним нормативно-правовим актом, у зв'язку із тим, що військова служба є державною службою особливого характеру, а замість заробітної плати військовослужбовці отримують грошове забезпечення відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

28 січня 2021 року до канцелярії суду від представника відповідача-2, на виконання вимог ухвали суду від 28.12.20р., надійшли пояснення, в яких останнім було зазначено, на виконання службового листа т.в.о. начальника штабу-першого заступника командира в/ч НОМЕР_6 від 16.07.2020 р. №350/172/1/477/пс, відділом персоналу та фінансово-економічною службою в/ч НОМЕР_2 до Одеського територіального архівного відділу ГДА МО України (м. Одеса) було передано архівні справи постійного та тривалого зберігання які містять відомості про проходження служби військовослужбовців та інформацію про нарахування та виплату грошового забезпечення (інших додаткових виплат) по 01 січня 2017 року. Так, військовою частиною НОМЕР_2 направлено запит до Одеського територіального архівного відділу ГДА МО України від 27.01.2021 № 101, проте на момент подання відзиву на позовну заяву відповідь від Одеського територіального архівного відділу ГДА МО України до військової частини не надходила. Таким чином, у зв'язку зі спливом значного часу на зазначені позовні вимоги Позивачем, на даний момент у військовій частині НОМЕР_2 інформація про виплату (невиплату) ОСОБА_1 , про нарахування індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 31.12.2016 р. - відсутня. Крім того, відповідачем-2 було також зазначено, що розрахунок розміру середньомісячної та середньої заробітної плати на день звільнення для військовослужбовців Збройних Сил України не передбачений жодним нормативно-правовим актом, у зв'язку з тим, що військова служба є державною службою особливого характеру, а замість заробітної плати військовослужбовці отримують грошове забезпечення відповідно до ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

28 січня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-1 заперечує проти задоволення позовних вимог та просить повністю відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 13 липня 2016 року № 280 позивача призначено на посаду старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до позовної заяви, позивач вважає, що його посада старшого оперативного чергового запасного командного пункту може відповідати посаді старшого оперативного чергового відповідно до (п. 94) Додатку 2 Постанови № 702, що в свою чергу не відповідає найменуванню посад військовослужбовців, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони. Також відповідно до наказу Міністерства оборони України № 302 від 07.06.2019 року "Про внесення змін до Переліку військових частин, підрозділі, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканість повітряного простору та простору в межах територіального моря України, а також виконують функції з прикриття важливих об'єктів" було затверджено Перелік військових частин, підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканість повітряного простору та простору в межах територіального моря України, а також виконують функції з прикриття важливих об'єктів, відповідно до якого, військова частина НОМЕР_1 зі складу Повітряних Сил Збройних Сил України тільки з 07.06.2019 року була визначена, що несе бойове чергування з протиповітряної оборони та забезпечує недоторканність повітряного простору та простору в межах територіального моря України. Отже у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, Міністерством оборони України, як на новоутворений підрозділ у складі Повітряних Сил Збройних Сил України, а саме військову частину НОМЕР_1 , функції з протиповітряної оборони, що забезпечують недоторканність повітряного простору та простору в межах територіального моря України було покладено саме з 07 червня 2019 року, тобто після 15 квітня 2019 року (після виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 позивача). Таким чином, з урахуванням вищезазначених обставин право на нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (15.04.2019р.) - у позивача не виникло у зв'язку з відсутністю таких обов'язків за вказаний період. Також відповідачем-1 було зауважено, що, на думку останнього, в даному випадку відсутні підстави для визнання дій військової частини НОМЕР_1 по невиплаті індексації грошового забезпечення у період з 01.03.2017 року по 28.02.2018 року протиправними, оскільки Військова частина НОМЕР_1 , відповідно до Інструкції № 260 виконувала роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 року № 248/3/9/1/2, в якому було зазначено про не нарахування індексації грошового забезпечення, а за період проходження позивачем військової служби з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року у останнього право на індексацію грошового забезпечення за вказаний період - не настало. Щодо відсутності підстав для застосування ст. 117 КЗпП України та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплати позивачеві середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби за період з 15 квітня 2019 р. по день постановлення судом рішення у даній справі, відповідач-1 зазначив, що ним вимоги п. 242 Положення № 1153/2008 виконано, та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15 квітня 2019 року № 83 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, що в свою чергу є виключенням із правил відповідальності передбачених ст. 117 КЗпП України та п. 55 Позиції судової палати у постанові Верховні Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19. Отже, на переконання відповідача, будь-якої вини чи протиправних дій/бездіяльності з його боку стосовно позивача допущено не було. На підставі викладеного відповідач-1 просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

28 січня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_2 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач-2 заперечує проти задоволення позовних вимог та просить повністю відмовити у їх задоволенні, посилаючись на те, що пунктом 6 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 (далі - Порядок № 1078), виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік. Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватися у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі. Разом з тим, в 2016 році відбулося збільшення грошового забезпечення військовослужбовців. У зв'язку з цим, на виконання вимог телеграми Міністра оборони України від 31.12.2015р. №248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз'яснення від 04.01.2016р. №248/3/9/1/2, згідно з якими у зв'язку із внесенням змін до Порядку № 1078 індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз'яснення. При цьому, відповідачем-2 зауважено, що індексація грошового забезпечення не може вважатися тією складовою грошового забезпечення, в розумінні статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, так як вона не є постійною та сталою величиною, яка не змінюється, має несистематичний характер, оскільки індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка, що виключає можливість включення її до складу грошового забезпечення, яким забезпечується військовослужбовець, звільнений з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини. Відтак, порушене питання позивачем, до військової частини НОМЕР_2 , щодо визнання протиправної бездіяльності у зв'язку з невиплатою індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 р. по 28.02.2017р. є безпідставним так як індексацію грошових доходів населення, відповідачем-2, здійснювалась в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів на відповідний рік, а Порядком не передбачений механізм нарахування та виплати індексації за попередні періоди, отже підстав для нарахування та виплати індексації за попередні періоди у відповідача немає. При цьому, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Отже, на переконання відповідача-2, будь-якої вини чи протиправних дій з його боку стосовно позивача допущено не було. На підставі викладеного відповідач просить суд у задоволенні пред'явлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст.257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

Згідно з ч.1 ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Частиною 4 статті 243 КАС України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257-263 КАС України, а також з урахуванням того, що з 08.02.2021р. по 26.02.2021р., включно, суддя Турова Олена Михайлівна була тимчасово непрацездатна, а з 01.03.2021р. по 05.03.2021р., включно, суддя Турова Олена Михайлівна перебувала у щорічній відпустці, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, а повне судове рішення складено першого робочого дня.

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 на посаді старшого оперативного чергового до 15.04.2019р., включно.

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_7 , виданим Військовою частиною НОМЕР_6 07 лютого 2019 року, ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Наказом Командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 15 березня 2019 року №106 (по особовому складу) підполковника ОСОБА_1 , старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 , звільнено з військової служби в запас за п. “а” п. 2 ч.5 ст.26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (у зв'язку з закінченням строку контракту).

Наказом командира т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.04.2019р. №83 позивача з 15 квітня 2019 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, а також направлено на військовий облік до Шевченківського РТЦ КСП м. Дніпро.

В зазначеному вище наказі також зазначено, що вислуга років ОСОБА_1 у Збройних Силах на момент звільнення становить: календарна - 31 рік 06 місяців, пільгової вислуги не має, щорічна основна відпустка за 2019 рік використана, матеріальну допомогу для вирішення соціально - побутових питань відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, не отримував.

Крім того, встановлено виплатити:грошову допомогу на оздоровлення за 2019 рік у сумі 19 596,55 грн.; щомісячну премію відповідно до телеграмного розпорядження від "29" грудня 2018 року №248/9240 за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 35% від посадового окладу, надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65% з урахуванням окладу за військовим званням посадового окладу та надбавки за вислугу років; одноразову грошову допомогу по звільненню відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 за 31 календарний рік у сумі 303 746,53 гривень (триста три тисячі сімсот сорок шість гривень 53 коп.).

08 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 з заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, в якій просив нарахувати та виплатити йому, індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року включно.

Вказана заява направлена позивачем засобами поштового зв'язку та вручена представнику відповідача-2 - 13.11.2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, копія якого міститься в матеріалах справи.

Проте, матеріали справи не містять відповіді відповідача-2 на вищенаведену заяву ОСОБА_1 , а також, за твердженням позивача, - ним вона не була отримана.

08 листопада 2020 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, за період з 01.08.2016 року по 15.04.2019 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 квітня 2019 року.

Листом від 07.12.2020р. №621 військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача про те, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 березня 2020 року у справі №160/879/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (15.04.2019 року), відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яке останнім виконано в повному обсязі. Додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення одночасно за декількома підставами п.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702 не передбачені, а отже і додаткова компенсація також.

Вважаючи, що відповідачем-1 протиправно не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а також протиправно не проведено нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016р. по 28.02.2017р. відповідачем-2 та у період з 01.03.2017р. по 30.11.2018р. відповідачем-1, позивач звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та спірним правовідносинам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року №504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Так, відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.

Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.

Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 затверджено переліки військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.

Додаток 2 до вказаної постанови містить перелік військових посад Збройних Сил, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку.

Так, відповідно до п. 94 розділу «Посади військовослужбовців, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, спеціальне чергування з протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканність повітряного простору та простору в межах територіального моря України» встановлена посада - «Оперативний черговий, старший оперативний черговий», перебування на якій передбачає надання 10 календарних днів щорічної додаткової відпустки,

Згідно з пунктом 1 Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.

Відповідно до пункту 11 вказаного Порядку в інших випадках щорічна додаткова відпустка надасться в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.

Наказом Міністерства оборони України № 302 від 07.06.2019 року "Про внесення змін до Переліку військових частин, підрозділі, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканість повітряного простору та простору в межах територіального моря України, а також виконують функції з прикриття важливих об'єктів" було затверджено Перелік військових частин, підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканість повітряного простору та простору в межах територіального моря України, а також виконують функції з прикриття важливих об'єктів.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Відповідно до п.п.19, 20 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. У разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 і 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів”.

При цьому, абзацом 3 підпункту 3 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію надання військовослужбовцям відпусток здійснюється у порядку, визначеному Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”.

Системний аналіз наведених норм доводить, що відпустка є своєрідним гарантованим державою соціальним захистом військовослужбовців та членів їх сімей. Так, поряд із щорічними відпустками, військовослужбовці мають права на отримання додаткової. Додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою. Надання військовослужбовцю пільги у вигляді додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово - емоційним та інтелектуальним навантаженням припинено та поставлено в залежність від наявності або відсутності дії “особливого періоду”.

При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21 жовтня 1993 року №3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06 грудня 1991 року №1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони №3543-XII та №1932-XII відповідно).

За визначенням статті 1 Закону №3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Стаття 1 Закону №1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Крім того, в статті 1 Закону №3543-XII надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.

Водночас у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 4 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 4 статті 12 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.

Крім того, відповідно до пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Наказ №260) у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 4 частини першої статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.

При цьому спеціальним законодавством прямо не врегульовано питання строків звернення до суду у зв'язку з порушенням відповідачем законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення), однак за змістом пункту 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 грошова компенсація виплачується за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Отже, право на отримання таких виплат не обмежується жодним строком.

Так судом встановлено, що відповідно до наказу командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 13 липня 2016 року №280 ОСОБА_1 призначено на посаду старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.08.2016 р. №02 ОСОБА_1 з 01 серпня 2016 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою з посадовим окладом 1130 гривень на місяць, шпк «підполковник».

Щодо твердження відповідача-1 про невідповідність посади ОСОБА_1 переліку військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку, суд зазначає наступне.

Пунктом 94 Додатку №2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2021 року №702 «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» визначено, що військова посада «оперативний черговий, старший оперативний черговий» входить до переліку військових посад Збройних Сил України, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку.

Як передбачено текстом Додатку №2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2021 року №702, найменування військових посад, що дають право на щорічну додаткову відпустку, вказані без зазначення належності до військових частин.

За час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 обіймав посаду старшого оперативного чергового запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 , що не заперечується відповідачем-1, а отже найменування його військової посади в розумінні Додатку №2 до Постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2021 року №702 повністю відповідає найменуванню військової посади, зазначеної у п. 94 вказаного Додатку, а допис «запасного командного пункту військової частини НОМЕР_1 » лише визначає належність до певної військової частини та не впливає на найменування військової посади.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 відноситься до військовослужбовців виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням та яким надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення.

Крім того, спірні правовідносини щодо стягнення компенсації за невикористані ОСОБА_1 щорічні додаткові відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року у зв'язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Отже, підстави та порядок надання додаткової відпустки таким особам, передбачені Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”. Так, відповідно до абзацу 3 частини 14 статті 10-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Суд зазначає, що норми Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

Крім того, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

Таким чином, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем-1 протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані ОСОБА_1 календарні дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року.

Зважаючи на викладений аналіз, судом критично оцінюються і не можуть бути сприйняті доводи відповідача-1, викладені у його відзиві на позовну заяву про те, що позивач не набув відповідного права на отримання грошової компенсації за неотримані додаткові відпустки.

Суд вважає, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

При цьому, як встановлено судом та підтверджено доказами, наявними в матеріалах справи, та не заперечувалось відповідачем-1, позивач - ОСОБА_1 дійсно проходив військову службу за контрактом у Військовій частині НОМЕР_1 по 15.04.2019 року (день виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.04.2019р. №83) на посаді старшого оперативного чергового запасного командного пункту та є особою, на яку поширюється дія наведених вище норм чинного законодавства України про відпустки.

Також судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2019 році окрім права на додаткову відпустку за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, мав право на додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2019 рік, при цьому, позивач фактично обрав за цей період (2019 рік) збереження грошового та матеріального забезпечення за додаткову відпустку як учаснику бойових дій, позаяк рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.03.2020р. у справі №160/879/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення із військової служби, а саме 15.04.2019р., та зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період 2019 рік, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 15.04.2019р.

Водночас, у цій позовній заяві вимоги про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період 2019 рік, позивачем не заявляються, отже, у даному випадку останнім дотримано приписи абз.3 ч. 4 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яким, як зазначалося вище, передбачено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.

Отже, доводи відповідача-1 відносно того, що позивач вже використав своє право на отримання компенсації за невикористані дні іншої додаткової відпустки є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 вимоги про відшкодування грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період 2019 рік не ставляться.

З огляду на те, що відповідач-1 не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивач навів законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, то позовні вимоги ОСОБА_1 в частині щодо визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби з 15.04.2019 року, слід задовольнити.

Щодо позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (15.04.2019р.), суд зважає на наступне.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2018р. №1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Як зазначалося вище, згідно з п.3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з п.6 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197, розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Отже, розмір грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки повинен бути розрахований від розміру місячного грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою станом на день фактичного звільнення з військової служби.

При цьому судом встановлено, що відповідачем не було здійснено ні нарахування, ні виплату позивачеві належної йому грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року

Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 15 квітня 2019 року.

Щодо іншої частини позовних вимог, які полягають у визнанні протиправної бездіяльності відповідачів щодо не нарахування та не виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року та з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року, суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20 грудня 1991 року №2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Водночас, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України врегульовано Законом України “Про індексацію грошових доходів населення”.

Статтею 1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення (ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”).

Відтак, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Відповідно до положень ч.1 ст.4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” передбачено, що у разі виникнення обставин, передбачених ст. 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, в силу вимог ст. ст. 18 та 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17 липня 2003 року затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення.

Відповідно до п.2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру: грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п.4 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.

Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення. Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Базовим місяцем при обчислені індексу для проведення індексації слід вважати місяць підвищення заробітної плати за рахунок зростання її постійних складових, зокрема, тарифних ставок (окладів). Якщо сума підвищення заробітної плати за рахунок постійних складових менша від суми індексу нарахованої відповідно до Порядку, то місяць такого підвищення не вважається базовим і індексація продовжується. При порівнянні суми підвищення заробітної плати та суми індексації при визначені базового місяця береться заробітна плата в частині постійних складових в розрахунку за повний відпрацьований місяць.

Таким чином, згідно із пунктом 5 Порядку №1078 місяць, у якому підвищено заробітну плату, вважають базовим для індексації за дотримання таких умов: заробітна плата зросла за рахунок її постійних складових; сума підвищення більша, ніж можлива індексація.

Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.

Відповідно до п.6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019р. у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019р. у справі №825/694/17.

Стосовно посилання відповідачів на відсутність достатнього об'єму бюджетного асигнування, який би дозволив нарахувати крім основних складових грошового забезпечення, індексацію згідно Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, суд зазначає, що Європейський Суд з прав людини в рішенні у справі “Кечко проти України” зауважував, що реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Також Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі “Кечко проти України” (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідач-2 також у власному відзиві на позовну заяву, як на підставу відмови, посилається на частину шосту статті 5 Закону № 1282-XII, згідно з якою проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік, проте, будь-яких застережень щодо не проведення в зв'язку з цим індексації взагалі зазначена норма не містить.

Суд наголошує, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Положеннями Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. Тобто, мова йде про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.

Таким чином, вказані відповідачами обставини не звільняють їх від обов'язку провести індексацію грошового забезпечення позивача у встановленому законом порядку.

Крім того, відповідачами не надано суду доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується військова частина НОМЕР_1 та НОМЕР_2 , кошти на індексацію грошового забезпечення у спірні періоди були відсутні.

Також суд звертає увагу, що звільнення особи з військової служби жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.

Вказаний висновок суду в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постановах від 05.02.2020 року у справі №825/565/17, від 19.07.2019 року у справі №240/4911/18, від 07.08.2019 року у справі № 825/694/17, від 20.11.2019 року у справі №620/1892/19.

Згідно з приписами ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом також враховується, що за період з 01.08.2016 року до 28.02.2017 року (включно) військова частина НОМЕР_1 перебувала на повному забезпеченні, в тому числі і на грошовому забезпеченні, у військовій частині НОМЕР_2 на підставі розпорядження Начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу Командування ПС ЗС України від 17.05.2016 року №350/106/2/1051/дск. Крім того, військова частина НОМЕР_1 вимоги пункту 11.3 (умови для зарахування військової частини на фінансове забезпечення) «Положення про фінансове господарство військової частини ЗС України», введеного в дію наказом МО України від 12.11.2010 року №590 (зі змінами) виконала і відповідно до розпорядження командувача Повітряних Сил Збройних Сил України від 14.03.2017 року №350/147/1/902 відкрила самостійне фінансове господарство з 01.04.2017 року.

Таким чином, у період з 01.01.2016 року по 31.03.2017 року грошове забезпечення позивачеві нараховувалось та виплачувалось військовою частиною НОМЕР_2 , а з 01.04.2017 року по 15.04.2019 року, відповідно військовою частиною НОМЕР_1 .

Так, судом встановлено, що відповідно до довідки про основні та додаткові види грошового забезпечення, виданої військовою частиною НОМЕР_2 від 28.01.2021 р. №42, ОСОБА_1 індексація у січні-лютому 2017 році не виплачувалась.

Відповідно до довідки з помісячним розрахунком індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період проходження служби та перебування на фінансовому (грошовому забезпеченні) у військовій частині НОМЕР_1 , виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 26.01.2021 р. №26, ОСОБА_1 у період квітень 2017 року - листопад 2018 року індексація не виплачувалась, проте з 01.12.2018 року - індексація була нарахована та виплачена у відповідному розмірі.

Крім того, щодо не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 30.11.2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 року “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, яка набрала чинності 01.03.2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.

Враховуючи підвищення постійних складових грошового забезпечення позивача у березні 2018 року, в тому числі, розміру посадового окладу, місяць березень 2018 року, в якому відбулось вказане підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.

Згідно з інформацією Держстату України, розміщеному на їх офіційному веб сайті, про індекс споживчих цін

- індекс споживчих цін у березні 2018 склав 101,1;

- індекс споживчих цін у квітні 2018 року склав 100,8;

- індекс споживчих цін у травні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у червні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у липні 2018 року склав 99,3;

- індекс споживчих цін у серпні 2018 року склав 100,0;

- індекс споживчих цін у вересні 2018 року склав 101,9.

- індекс споживчих цін у жовтні 2018 року склав 101,7.

Відповідно до положень Порядку № 1078 розрахунок індексу споживчих цін здійснюється наростаючим підсумком, починаючи з місяця наступного за базовим.

Оскільки березень 2018 року є базовим місяцем, індекс споживчих цін у листопаді 2018 року склав 103,7 (1,008*1,00*1,00*0,993*1,00*1,019*1,017*100).

Отже, індекс споживчих цін не перевищував 103% до листопада 2018 року.

У листопаді ж 2018 року індекс споживчих цін за вказаний місяць складав 103,7%.

З урахуванням положень Порядку № 1078, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складає 103,7%, то у наступному місяці і підлягало індексації грошове забезпечення позивача.

Враховуючи, що з квітня 2018 року по жовтень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%, оскільки індекс споживчих цін у листопаді 2018 року складав 103,7, а отже індексації грошове забезпечення підлягало би тільки в наступному місяці, тобто у грудні 2018 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстави для нарахування та виплати позивачеві індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018р. по 30.11.2018р. відсутні, а відтак, військовою частиною НОМЕР_1 правомірно не проводилося нарахування та виплати на користь позивача індексації грошового забезпечення в вищезазначений період.

Оскільки судом встановлено, що позивачу у період з 01.01.2016р. по 28.02.2017р. індексація грошового забезпечення протиправно не нараховувалась та не виплачувалась військовою частиною НОМЕР_2 , а з 01.03.2017р. по 28.02.2018р. не нараховувалась та не виплачувалась військовою частиною НОМЕР_1 , то з метою ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідачів, відповідно, нарахувати та виплатити позивачеві індексацію грошового забезпечення за вказані періоди.

Вирішуючи питання про зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, суд звертає увагу на Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980р., відповідно до яких під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Водночас, у даному випадку правові підстави наявності у відповідача такого вибору відсутні.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стосовно вимог про зобов'язання відповідача-1 нарахувати та виплатити середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військової служби за період з 15 квітня 2019р. по день постановлення адміністративним судом рішення у даній справі, суд зазначає таке.

З системного аналізу чинного законодавства слідує, що відносини публічної служби є предметом конституційного та адміністративного права. Підстави виникнення, проходження і припинення служби визначені не трудовим, а спеціальним законодавством, за приписами якого повинні розглядатися спори з участю публічних службовців. У разі відсутності відповідних положень у конституційному або адміністративному законодавстві суд може додатково застосувати трудове законодавство, якщо така можливість передбачена у спеціальному законі.

У разі, коли така можливість застосування трудового права у спеціальному законі не передбачена, то за правилами ч.6 ст.7 КАС України суд застосовує закон, який регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), навивши у рішенні відповідні доводи.

Оскільки нормами спеціальних законів, які стосуються проходження військової служби, не врегульовані питання строків при розрахунку, відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, суд згідно з положеннями ст. 9 КАС України вправі застосувати до спірних правовідносин положення КЗпП України.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, у постанові від 15.09.2015р. у справі №21-1765а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що передбачений ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені ст.116 КЗпП, водночас, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

З вказаного слідує, що передбачений ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України, при цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Проте на час звернення позивача до суду з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачеві сум індексації грошового забезпечення ще не відбувся.

Таким чином, враховуючи відсутність такої юридично значимої обставини, як факту проведення з позивачем остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності саме за період, передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні.

Отже, права особи на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, передбаченого ст.117 КЗпП України відповідачем, ще не порушено.

Згідно зі статтею 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.

Враховуючи те, що відповідач-1 не відмовляв позивачеві у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, як наслідок питання щодо його виплати відповідачем-1 не вирішувалося, суд доходить висновку щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.

Враховуючи викладені обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини 3 статті 139 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат відповідно до ст.139 КАС України, суд зазначає, що позивач у справі, що розглядається, звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір”, тому судовий збір останнім сплачено не було, а отже відсутні підстави для здійснення розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) (відповідач-1), військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) (відповідач-2) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби - 15 квітня 2019 року.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 01.08.2016 року по 31.12.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 15 квітня 2019 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення за час проходження ним військової служби в період з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_5 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за час проходження ним військової служби в період з 01.01.2016 року по 28.02.2017 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексації грошового забезпечення за час проходження ним військової служби в період з 01.03.2017 року по 28.02.2018 року.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за час проходження ним військової служби у військовій частині НОМЕР_1 в період з 01.03.2017 року по 28.02.2018 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено 09.03.2021 року.

Суддя: О.М. Турова

Попередній документ

96490421

Наступний документ

96490423

Інформація про рішення:

№ рішення:	96490422
№ справи:	160/17184/20
Дата рішення:	09.03.2021
Дата публікації:	05.09.2022
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Адміністративне
Суд:	Дніпропетровський окружний адміністративний суд
Категорія справи:	Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (29.06.2021)
Дата надходження:	24.06.2021
Предмет позову:	Заява про визнання протиправними дій

Учасники справи:

суддя-доповідач:

БУКІНА ЛІЛІЯ ЄВГЕНІВНА

відповідач (боржник):

Військова частина А4291

Військова частина А4608

позивач (заявник):

Кукута Олег Петрович