29 січня 2021 року Справа № 160/14416/20
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Юхно І. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
04.11.2020 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , у якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (04.05.2020 року);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) грошову компенсацію за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (04.05.2020 року);
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо не проведення 04 травня 2020 року остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) з військової служби у запас Збройних Сил України;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні військової служби за період з 04 травня 2020 року по день постановлення адміністративним судом рішення у даній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 в період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року, у зв'язку з чим мав право на додаткову відпустку за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я. За весь період служби додаткова відпустка позивачу не надавалась, не була вона виплачена і під час звільнення. Також в період військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 не проводилась індексація грошового забезпечення з 13.07.2016 року по 30.11.2018 року. При цьому, в якості підстав для не виплати відповідної індексації, відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , на звернення позивача, вказав на відсутність бюджетних асигнувань для проведення таких виплат. Відповідач, Військова НОМЕР_1 , відмовляючи позивачу у виплаті індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року, діяв неправомірно, не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки, Військова частина НОМЕР_1 при припиненні з позивачем контракту про проходження військової служби 04.05.2020 року остаточного розрахунку при звільненні його з Збройних сил не провела, то ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату середнього розміру грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Військова частина НОМЕР_2 на день звернення суду з позовом не надала відповідь на звернення ОСОБА_1 від 25.09.2020 року про нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року. Просить задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.11.2020 року адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
27.11.2020 року до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви з копією позовної заяви та додатків для другого відповідача.
02.12.2020 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії прийнято до розгляду та відкрито в адміністративній справі спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні); витребувано у відповідача додаткові докази та встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали на подання відзиву на позов та доказів, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача. Розгляд справи по суті розпочати з 01.01.2021 року.
Копію ухвали від 02.12.2020 року сторонам, відповідачам разом з копією адміністративного позову засобами телекомунікаційного зв'язку на адреси електронної пошти 08.12.2020 року, що підтверджується матеріалами справи. Тобто, строк на подання відзиву на позов відповідачами сплив 24.12.2020 року.
Станом на 24.12.2020 року відповідачі правом на подання відзиву на позов не скористалися, витребуваних судом доказів від відповідачів до суду також не надходило.
Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами частини 9 статті 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами.
При цьому, суд враховує, що пунктом 3 Розділу VI КАС встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», з 19 грудня 2020 р. до 28 лютого 2021 р. на території України встановлений карантин. Крім того, в період з 00 годин 00 хвилин 8 січня 2021 р. до 00 годин 00 хвилин 25 січня 2021 р. на території України введені посилені обмежувальні протиепідемічні заходи.
Проте, суд звертає увагу, що від відповідачів станом на 29 січня 2021 року жодних повідомлень про неможливість подання витребуваних ухвалою від 02.12.2020 року доказів до суду, в тому числі з огляду на обмеження, впровадженими у зв'язку з карантином, надано не було. Будь-яких заяв клопотань до матеріалів справи від відповідачів також не надходило, у зв'язку з чим у суду відсутні правові підстави для продовження відповідачам процесуального строку, встановлений судом для подання відзиву на позов та витребуваних документів.
З огляду на вищевикладені обставини та на підставі вищевказаних норм, суд ухвалив розглянути справу по суті за наявними в ній доказами.
Дослідивши матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.04.2020 року № 252 позивача звільнено з військової служби за підпунктом «а» пункту 2 частини п'ятої (у зв'язку із закінченням строку контракту) статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №89 від 04.05.2020 року ОСОБА_1 виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
З вказаного наказу №89 від 04.05.2020 року встановлено виплатити позивачу компенсацію за 28 днів додаткової відпустки за 2019-2020 року (по 14 дні за кожен рік) як учаснику бойових дій у розмірі 18 390,17 грн. відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ НМОУ № 260 від 07.06.2018 року, Закону України «Про статус ветеранів війн, гарантії їх соціального захисту», рапорту підполковника ОСОБА_2 (вх. № 1073/з від 09.04.2020 року).
У наказі командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №89 від 04.05.2020 року індексація грошового забезпечення позивачу не була нарахована та не виплачувалась.
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з заявою від 18.09.2020 року про нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (04.05.2020 року) та нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року.
Листом від 13.10.2020 року № 524 відмовлено позивачу у нарахуванні та виплаті грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням та індексації грошового забезпечення за період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року.
Відмова військової частини НОМЕР_1 у нарахуванні та виплаті позивачеві грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням та індексації грошового забезпечення за період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року обґрунтована тим, що позивач мав одночасно право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим пункту 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та щорічної додаткової відпустки відповідно до пункту 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». За вибором позивача на підставі рапорту від 04.05.2020 року відповідно до наказу від 04.05.2020 року № 89 на момент виключення ОСОБА_1 зі списків військової частини йому було виплачено грошову компенсацію за невикористанні 28 днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2019 року по 2020 рік.
Відповідач у листі вказує, що в період з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року (включно) військова частина НОМЕР_1 стояла на повному грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_2 на підставі розпорядження Начальника управління оборонного планування - заступника начальника штабу Командування ПС ЗС України від 17.05.2016 року № 350/106/2/1051/дск, тобто за цей період грошове забезпечення нараховувалось та виплачувалось позивачу у Військовій частині НОМЕР_2 .
Стосовно вимоги позивача про нарахування та виплату позивачу на його звернення індексації грошового забезпечення під час проходження ним військової служби за період з 01.04.2017 року по 04.05.2020 року, Військова частина НОМЕР_1 зазначила, що за періоди з 01.04.2017 року по 25.09.2018 року включно виплата індексації не здійснювалась відповідного статті 51 Бюджетного кодексу України, якою передбачено що керівники бюджетних установ здійснюють фактичні видатки на грошове забезпечення лише в межах фонду грошового забезпечення, та пункту 6 Порядку проведення Індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 індексація грошових доходів населення здійснюється в межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України від 16.04.2015 року № 10685/0/14-15/10 в 2017-2018 роках у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям у Міністерства оборони України не було.
Військова частина НОМЕР_1 у листі від 13.10.2020 року № 524 зазначає, що відповідно до роз'яснення Міністерства соціальної політики України механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовцям за попередні роки порядком не передбачений.
На звернення позивача від 18.09.2020 року Військова частина НОМЕР_2 про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року відповіді не надала.
Вважаючи бездіяльність відповідачів протиправною щодо ненарахування та невиплату грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, та не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Приписами частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до пункту 12 статті 12 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Приписами статті 4 Закону України «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Згідно із пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі, якщо Законом України «Про відпустки» або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
При цьому, згідно із абзацом 1 частини 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Разом з тим, абзацом 3 частини 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Таким чином, законодавцем встановлено обмеження щодо використання додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим частини 4 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ та іншими законами, та надано військовослужбовцеві право вибору однієї з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення.
Згідно із абзацом 3 пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Судом встановлено, що Військова частина НОМЕР_1 включена до Переліку військових частин, підрозділів, які несуть бойові чергування з протиповітряної оборони, протичовнової оборони, протипідводно-диверсійної оборони та забезпечують недоторканність повітряного простору та простору в межах територіального моря України, а також виконують функцію з прикриття важливих об'єктів, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 302 від 07.06.2019 року.
Отже, функції з протиповітряної оборони, що забезпечують недоторканність повітряного простору та простору в межах територіального моря України на Військову частину НОМЕР_1 було покладено лише 07.06.2019 року.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.05.2020 року № 89 призначено виплатити позивачу компенсацію за 28 днів додаткової відпустки за 2019-2020 року (по 14 днів за кожен рік) як учаснику бойових дій у розмірі 18 390,17 грн. відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ НМОУ № 260 від 07.06.2018 року, Закону України «Про статус ветеранів війн, гарантії їх соціального захисту», рапорту підполковника ОСОБА_2 (вх. № 1073/з від 09.04.2020 року).
Тобто, позивачем за період з 2019 року по 2020 рік, як військовослужбовцем вже використано право на отримання компенсації за одну з додаткових відпусток із збереженням грошового та матеріального забезпечення, а саме за додаткову відпустку як учаснику бойових дій.
Отже, законодавчо встановлені підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюються в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я - відсутні.
Таким чином, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані календарні дні додаткової відпустки за виконання обов'язків, які пов'язані з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням за період з 13.07.2016 року по 04.05.2020 року, виходячи з розміру грошового забезпечення на день звільнення з військової служби (04.05.2020 року) задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги позивача до Військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 1 Закону №2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців-діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Абзацом 2 частини 4 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Частинами 2 та 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
При цьому, грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» передбачено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Умови та порядок проведення індексації грошових доходів населення та порядок її проведення визначений Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до статті 1 якого індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення трудових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Згідно зі статтею 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій, спрямованою на підтримання купівельної спроможності населення України шляхом підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг. При цьому проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону, у встановленому законом порядку здійснюється перегляд розмірів: заробітної плати; пенсій; державної соціальної допомоги; стипендій, що виплачуються студентам державних та комунальних вищих навчальних закладів. Перегляд зазначених у частині першій цієї статті гарантій здійснюється у розмірах, що визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
За приписами статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078).
Згідно із пунктом 1-1 Порядку №1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Пунктом 4 Порядку №1078 встановлено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Пунктом 5 Порядку №1078 передбачено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Отже, правове регулювання виплати індексації визначає умови (коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних нормативно-правових актів проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Крім того на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Судом встановлено, що Військовою частиною НОМЕР_6 у спірний період індексація грошового забезпечення позивачу не здійснювалась, про що відповідач не заперечує у своєму листі від 13.10.2020 року № 524.
Посилання відповідача на відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
Суд вважає посилання відповідача, Військової частини НОМЕР_6 на роз'яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 04.01.2016 №248/3/9/1/2 безпідставним, оскільки вказаний документ не є нормативно-правовими актом, а Військова частина НОМЕР_1 повинна була діяти відповідно до Закону, який має вищу юридичну силу.
Також, відповідно до статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, рішення Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі Кечко проти України (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі №825/874/17.
Суд зазначає, що соціальні гарантії, які закріплені в Законах України, не можуть бути обмежені шляхом надання роз'яснень Міністерства соціальної політики України, оскільки відповідні зміни повинні вноситись в ті акти, якими регулюються відповідні виплати/соціальні гарантії.
При цьому, відсутність механізму виплати індексації не може позбавляти позивача права на отримання належних йому сум невиплаченого доходу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 в частині не проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача в період з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року та, відповідно, наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за наведений вище період.
Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року та зобов'язання Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року підлягають задоволенню, оскільки доказів протилежного Військовою частиною НОМЕР_2 , в порядку вимоги ст. 77 КАС України, до матеріалів справи не надано.
Стосовно вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення 04.05.2020 року остаточного розрахунку при звільненні з військової служби у запас збройних сил України та у зв'язку з цим стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.05.2020 року по дату винесення судом рішення, суд виходить з наступного.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.
Таким чином, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати згаданої компенсації на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.
Вказані висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Проте на час звернення позивача до суду з позовом щодо нарахування та виплати середнього заробітку, передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачеві сум не відбувся.
Позивач помилково ототожнює дату винесення рішення з датою остаточного розрахунку.
Таким чином, враховуючи відсутність такої юридично значимої обставини, як факту проведення з позивачем остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності саме за період, передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні.
Згідно зі статтею 5 КАС України, судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. В контексті наведених приписів має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Однак, обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.
При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.
Відповідно, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
Враховуючи те, що у відповідача, згідно вимог ст. 117 КЗпП України, виникає обов'язок виплати працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а зазначеного ще не відбулось, суд доходить висновку щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Відтак, суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог ОСОБА_1 в цій частині, оскільки лише на момент припинення вказаного правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, викладені в позовній заяві вимоги позивача є такими, що підлягають частковому задоволенню.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, в силу приписів пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 73-77, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНКОПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 ), Військової частини НОМЕР_2 (місцезнаходження: АДРЕСА_3 ; ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.03.2017 року по 30.11.2018 року.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНКОПП НОМЕР_4 ) індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 13.07.2016 року по 28.02.2017 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Відповідно до статті 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно з частиною 1 статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
На підставі положень статті 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя І.В. Юхно