23 квітня 2021 року ЛуцькСправа № 140/1867/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Андрусенко О. О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Камінь-Каширського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася в суд з позовом до Камінь-Каширського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Камінь-Каширський РВ УДМС України у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки та зобов'язання оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 року № 2503-ХІІ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач у січні 2021 року звернулася із заявою до Камінь-Каширського РВ УДМС у Волинській області з приводу видачі (оформлення) паспорта громадянина України виключно у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, у зв'язку із значними пошкодженнями її паспорта громадянина України у формі пластикової картки типу ID. Однак, наприкінці лютого 2021 року позивач отримала лист-відповідь 17.02.2021, яким у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відмовлено, покликаючись при цьому на відсутність судового рішення.
У свою чергу, позивач вказує, що за релігійними переконаннями позивач не бажає оформляти паспорт у формі пластикової ID-картки, оскільки вона містить в собі безконтактний електронний носій із персональними даними, від обробки яких вона відмовляється, про що також було проінформовано відповідача у згаданій вище заяві. Позивач вважає, що такими діями Камінь-Каширським РВ УДМСУ у Волинській області порушено її права та інтереси щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 24.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та встановлено учасникам справи строк для подання заяв по суті справи.
02.03.2021 до суду подано відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечує проти адміністративного позову з тих підстав, що паспорт громадянина України оформляється територіальними органами та підрозділами ДМС, що забезпечені відповідним обладнанням, всім визначеним законодавством категоріям громадян, починаючи з чотирнадцятирічного віку, тільки у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Вказує, що згідно накладної (вимоги) №17-3 від 13.04.2017 року усі бланки паспортів у вигляді книжечки були передані до УДМС України у Волинській області для знищення. Зазначає, що жодні правові підстави для видачі паспорта громадянина України у формі книжечки відсутні, адже прийом заяв на видачу паспортів зразка 1994 року згідно з вимогами чинного законодавства припинено. Крім того, представник відповідача звертає увагу, що згода на обробку персональних даних надається особою як для виготовлення паспорта у формі книжечки, так і для виготовлення паспорта у вигляді ID-картки. З наведених підстав представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, оскільки дії Камінь-Каширського РВ УДМС України у Волинській області повністю відповідають вимогам чинного законодавства, крім того, у відповідача не було і немає технічних можливостей, обов'язку та жодних правових підстав оформлювати та видавати паспорт у вигляді паперової книжечки.
У відповіді на відзив представник позивача просить відхилити доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, а заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, а також здійснити розподіл судових витрат за результатами розгляду даного позову, а саме витрат понесених позивачем на оплату професійної правничої допомоги у сумі 4500,00 грн.
У запереченнях на відповідь на відзив представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити повністю, крім того, заперечує проти вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки виходячи з інформації, яка відображена в розрахунку суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу вбачається не співмірність, необґрунтованість і непропорційність до предмета спору, оскільки дана справа є справою незначної складності.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача щодо відмови від оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки та вимоги щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, листом від 17.02.2021 Камінь-Каширський РВ УДМС України у Волинській області повідомив позивача, що за відсутності відповідного рішення суду у Камінь-Каширського РВ УДМС України у Волинській області відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Позивач, вважаючи такі дії відповідача протиправними, звернулася до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III документом, що підтверджує громадянство України, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-XII затверджено Положення про паспорт громадянина України та Положення про паспорт громадянина України для виїзду за кордон (далі - Положення № 2503-XII).
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8, 9-11 Положення № 2503-XII паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення. Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків. Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України. Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Згідно з пунктом 18 Положення № 2503-XII для одержання, обміну паспорта і вклеювання до нього нових фотокарток громадянин подає документи і фотокартки не пізніш як через місяць після досягнення відповідного віку або зміни (переміни) прізвища, імені чи по батькові, встановлення розбіжностей у записах або непридатності паспорта для користування.
Таким чином, Положенням № 2503-XII, передбачено дві форми паспорта громадянина України, а саме у формі книжечки та у формі картки.
Закон України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 року № 5492-VI (далі - Закон № 5492-VI) визначає правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до підпункту «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на, крім іншого, документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких відноситься паспорт громадянина України.
Згідно з положеннями статті 14 Закону № 5492-VI документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що вказаним Законом № 5492-VI також передбачена можливість видачі документа як у формі книжечки, так і у вигляді картки.
Відповідно до частини сьомої статті 16 Закону № 5492-VI уповноважений суб'єкт, якщо інше не передбачено цим Законом, має право відмовити заявникові у видачі документа виключно у разі, якщо: 1) за видачею документа звернувся заявник, який не досяг шістнадцятирічного віку, або представник особи, який не має документально підтверджених повноважень на отримання документа; 2) заявник вже отримав документ такого типу, який є дійсним на день звернення (крім випадків, зазначених у частині сьомій цієї статті); 3) заявник не подав усіх визначених законодавством документів, необхідних для оформлення і видачі документа; 4) дані, отримані з бази даних розпорядника Реєстру, не підтверджують інформацію, надану заявником. У рішенні про відмову у видачі документа, яке доводиться до відома заявника у порядку і строки, встановлені законодавством, мають зазначатися підстави для відмови. Особа має право звернутися до уповноваженого суб'єкта з повторною заявою у разі зміни або усунення обставин, через які їй було відмовлено у видачі документа. Рішення про відмову у видачі документа може бути оскаржено особою в адміністративному порядку або до суду.
Отже, зі змісту вищенаведеної норми вбачається, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Водночас, Закон № 5492-VI не містить визначення поняття «документ». Статтею 21 Закону № 5492-VI передбачено, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Відтак, відповідач у листі на звернення позивача зобов'язаний вказати одну з вище перерахованих підстав для відмови в оформленні паспорта ОСОБА_1 у формі книжечки, оскільки паспорт громадянина України в розумінні статті 21 Закону № 5492-VI є документом. Разом з тим, посилання відповідача у листі від 17.02.2021 на відсутність відповідного рішення суду, як на підставу для відмови у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки не може бути підставою для відмови у видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року, оскільки законодавством така підстава не передбачена.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України» від 25.03.2015 року № 302 (далі - Постанова № 302) затверджено: зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.
Відповідно до пункту 2 Постанови № 302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 3 Постанови № 302 зазначено, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 1 листопада 2016 року припиняється. Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року.
Пунктом 131 Постанови № 302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься, зокрема, інформація, зазначена в зоні візуальної перевірки паспорта, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук (за згодою особи).
Разом з тим, відповідно до частини третьої статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом Особа 6 до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії вказано на ознаки цієї типової справи: а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ; б) відповідач - територіальні органи ДМС України; в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
У справі № 806/3265/17, вирішуючи спір по суті, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом» не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя, у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте, слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007 року). Установленість обмежень законом передбачає чіткість і доступність закону, що встановлює такі обмеження. Кожна людина повинна мати відповідне уявлення про норми, які можуть бути застосовані щодо її відповідного права. Вимога чіткого закону, який передбачає обмеження права, має ту саму мету - кожна людина повинна мати можливість передбачити наслідки своєї поведінки. Рівень чіткості, який вимагається від національного законодавства, яке в будь-якому разі не може передбачати усі можливі випадки, багато в чому залежить від змісту відповідного акта, сфери, яку він регулює, чисельність й статусу тих, кому він адресований (рішення ЄСПЛ у справі «Groppera Radio AG and Others v. Switzerland» від 28.03.1990 року).
Тобто, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак у даному випадку таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено.
Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, незалежності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду бере до уваги, що ЄСПЛ у своєму рішенні по справі «Х'ю Джордан проти Великої Британії» сформулював таку позицію: «Якщо загальна політика або захід мають непропорційно шкідливі наслідки для конкретної групи, то вони (загальна політика або захід) можуть вважатися дискримінаційними, незважаючи на те, що вони не спрямовані конкретно на цю групу».
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон № 1474-VIII, яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України. На час звернення позивача діяло два нормативних акта: Положення № 2503-XII і Постанова № 302, відповідно до яких особи, які раніше отримали паспорт, не зобов'язані звертатися за його обміном, при досягнені відповідного віку органи УДМС проводять вклеювання фотографії, тоді як особи, які змінили прізвище, чи у яких відбулися інші зміни персональних даних, зобов'язані отримувати новий паспорт у формі ID-картки, який має обмежувальний термін 10 років (частина третя статті 21 Закону № 5492-VI), до якого вноситься більше персональних даних та який має унікальний номер запису у Реєстрі. При цьому, у жодному законі не зазначено, з якою метою встановлені такі обмеження, і чи є вони необхідними у демократичному суспільстві.
Крім того, відповідно до статті 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI) персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (частини п'ята, шоста статті 6 Закону №2297-VІ).
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 року № 2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частини другої статті 32 Конституції України, зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Таким чином, принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17 звертає увагу, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи. Крім того, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Також судом враховано, що наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 затверджено Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України (далі - Тимчасовий порядок). Розділом V визначено порядок та процедуру вклеювання фотокарток.
Пунктом 1 Розділу IV Тимчасового порядку передбачено, що обмін паспорта здійснюється в разі, зокрема, непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних / найменуванні органу / штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Для обміну паспорта заявник подає, серед іншого, рішення суду (пункт 2 Розділу IV Тимчасового порядку).
Тобто, для отримання паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з його непридатністю необхідною умовою є наявність рішення суду.
Як було встановлено судом позивач, звернулася до Камінь-Каширського РВ УДМС України у Волинській області з заявою щодо видачі паспорту громадянина України у формі паспортної книжечки, на що отримала відповідь, що за відсутності відповідного рішення суду у відповідача відсутні правові підстави для оформлення та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
Виходячи із вищенаведених висновків, позбавлення позивача користуватися паспортом у традиційній формі - у вигляді книжечки, становить втручання держави, яке не є необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Таким чином, на підставі викладеного та висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 806/3265/17 суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Камінь-Каширського РВ УДМС України у Волинській області щодо не оформлення паспорту ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки є обґрунтованими, а тому, з урахуванням вимог статті 245 КАС України, з метою належного захисту прав позивача підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмову Камінь-Каширського РВ УДМС України у Волинській області у видачі паспорта ОСОБА_1 у формі паспортної книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ та зобов'язання оформити та видати (здійснити обмін) паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, відповідно до Положення № 2503-ХІІ.
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З урахуванням того, що Камінь-Каширський РВ УДМС України у Волинській області є територіальним підрозділом Управління Державної міграційної служби України у Волинській області, за рахунок бюджетних асигнувань останнього на користь позивача необхідно стягнути 908,00 грн. судового збору, сплаченого відповідно до квитанції 0.0.2022587345.1 від 19.02.2021.
Щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4500,00 грн., суд зазначає наступне.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Водночас частинами четвертою, п'ятою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Разом з тим, відповідно до частин шостої та сьомої статті 134 КАС України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин сьомої, дев'ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У пункті 269 Рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Виходячи з аналізу вищевказаних правових норм вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі. Сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Як вбачається із доданих письмових доказів (згідно договору від 18.02.2021 про надання правничої допомоги, акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 04.03.2021, розрахунку суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу від 04.03.2021, квитанції до прибуткового касового ордера №04/03-21 від 04.03.2021) позивач сплатила адвокату Хомичу Р. В. кошти в загальній сумі 4500,00 грн. на оплату правової допомоги, які складаються з: аналізу спірних правовідносин, вивчення документів щодо суті спору, підготовка, подання адміністративного позову (2 год. 00 хв.) - 3000,00 грн.; підготовка та подання відповіді на відзив (1 год.) - 1500,00 грн.
У запереченнях на позовну заяву представник відповідача заперечує проти стягнення витрат на правову допомогу, оскільки виходячи з інформації, яка відображена в розрахунку суми гонорару адвоката за надану правничу допомогу вбачається не співмірність, необґрунтованість і непропорційність до предмета спору, оскільки дана справа є справою незначної складності. Більше того, час, витрачений адвокатом Хомичем Р.В. на виконання відповідних робіт (надання послуг), є необґрунтованим і непропорційним до предмету спору, оскільки перелік послуг, які зазначені розрахунком, є звичайною, типовою, повсякденною роботою будь-якого адвоката. Вищевказане дає підставу вважати, що дана справа у адвоката ОСОБА_2 є типовою, a отже, адвокат зловживає правом на компенсацію витрат на правову допомогу, завищуючи розцінки та обсяг наданої правової допомоги.
Суд вказує, що при визначенні суми відшкодування судових витрат, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто повинно бути доведено доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи.
Крім того, враховуючи вимоги статей 134, 139 КАС України під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Таким чином, з наведеної правової позиції слідує, що суд вправі зменшити розмір судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката і з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами сьомою-дев'ятою статті 139 КАС України, з урахуванням конкретних обставин справи та з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
На думку суду, заявлена сума витрат на правову допомогу є завищеною. Зокрема, адвокатом необґрунтовано кількість часу, який був потрачений за надання вказаних в описі робіт та послуг. Враховуючи те, що заявлена кількість годин на надання адвокатом правової допомоги є неспівмірною, виходячи зі складності справи, виконаними адвокатом роботами, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх обсягом, суд дійшов висновку про необхідність зменшення витрат на правову допомогу до 1000,00 грн.
При цьому, суд зазначає, що аналіз спірних правовідносин, вивчення документів щодо суті спору, включається до витрат пов'язаних зі складанням адміністративного позову, охоплюються загальною діяльністю адвоката та мають на меті складання позовної заяви і подання її до суду, а тому дані витрати повинен понести позивач.
Суд також зауважує, що у висновку ЄСПЛ, викладеному у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява №71660/11), у пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява №72277/01), у пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява №66561/01), суд зазначив, що заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обгрунтованим, а у пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі «Lavents v. Latvia» (Заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну ціну.
При цьому, суд також враховує те, що дана справа є справою незначної складності, а з огляду на той факт, що основна частина адміністративного позову складається з правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 19.09.2018 №806/3265/17, то слід дійти висновку, що підготовка позовної заяви та збір доказів не вимагали значного обсягу юридичної і технічної роботи, адже, адвокат був обізнаним щодо нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, враховуючи предмет спору та виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України, суд вважає, що на користь позивача необхідно стягнути витрати на професійну правову допомогу в розмірі 1000,00 грн.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 КАС України, суд
Позов задовольнити.
Визнати протиправною відмову Камінь-Каширського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Волинській області в оформленні та видачі (здійсненні обміні) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Зобов'язати Камінь-Каширський районний відділ Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (44501, Волинська область, місто Камінь-Каширський, вулиця Шевченка, 8) оформити та видати (здійснити обмін) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року № 2503-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (43025, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Градний Узвіз, 4, ідентифікаційний номер 37821586) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім грн. 00 коп.) та витрати на правову допомогу у сумі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О. О. Андрусенко