Ухвала
23 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 757/29216/19
провадження № 61-4434ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила визнати протиправними дії опікунської ради Печерської районної державної адміністрації стосовно ненадання їй згоди на укладення з ОСОБА_2 спадкового договору в інтересах підопічного ОСОБА_3 та зобов'язати відповідача прийняти нове рішення, яким надати їй дозвіл на укладення такого договору.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року (повний текст якої складено 19 лютого 2021 року) апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року - без змін.
18 березня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 березня 2021 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, і роз'яснено про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 0212113379194, ОСОБА_1 отримала вказану ухвалу 05 квітня 2021 року.
12 квітня 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду заяву про виправлення недоліків, в якій вказала: «Підставою для відкриття касаційного провадження є порушення норм матеріального та процесуального права, а також той факт, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2018 року у справі № 644/6274/16-ц та від 26 січня 2020 року у справі № 304/284/18-ц. Разом з тим порушене в касаційній скарзі питання не розглядалося Верховним Судом, тому дуже важливим є висновок касаційної інстанції у спірних правовідносинах для правильного застосування норм права та формування єдиної правозастосовчої практики».
Касаційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Аналіз пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України дає підстави для висновку, що ключовими елементами цієї підстави касаційного оскарження є: 1) застосування апеляційним судом певної норми права; 2) наявність висновку Верховного Суду щодо застосування цієї ж норми права; 3) подібність правовідносин, за яких суд апеляційної інстанції застосував певну норму права, правовідносинам, за яких Верховний Суд сформував висновок щодо застосування цієї ж норми права; 4) правовий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права повинен бути викладений в судовому рішенні у формі постанови; 5) відсутність постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Враховуючи наведене, касаційна скарга, яка подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК повинна містити: 1) посилання на конкретну норму права, яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; 2) посилання на постанову Верховного Суду, в якій викладено висновок щодо питання застосування цієї ж норми права, з наведенням змісту такого висновку; 3) обґрунтування подібності правовідносин, за яких суд апеляційної інстанції застосував певну норму права, правовідносинам, за яких Верховний Суд сформував висновок щодо застосування цієї ж норми права; 4) обґрунтування невідповідності висновків апеляційного суду щодо застосування конкретної норми права, правовим висновкам щодо застосування такої норми права, викладеним в постановах Верховного Суду, на які посилається заявник.
Доводи касаційної скарги та заяви ОСОБА_1 про виправлення недоліків не свідчать про касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки, посилаючись на постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2018 року у справі № 644/6274/16-ц, правильною датою ухвалення якої є 22 серпня 2018 року, та від 26 січня 2020 року у справі № 304/284/18-ц, правильною датою ухвалення якої є 26 лютого 2020 року, заявник не зазначила, яких правових висновків, викладених в цих постановах, та щодо застосування якої саме норми права, не врахував апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні. Крім того, заявник не пояснила, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваної постанови апеляційного суду викладеній у згаданих постановах Верховного Суду судовій практиці. Натомість заявник вказала, що спірні правовідносини є приблизно подібними до правовідносин, щодо яких викладені висновки Верховного Суду у справах № 644/6274/16-ц та № 304/284/18-ц.
Відмінність спірних правовідносин, щодо яких апеляційний суд ухвалив оскаржуване судове рішення, від правовідносин, щодо яких було викладено правовий висновок Верховного Суду, виключає можливість оскарження судового рішення на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Якщо ж Верховний Суд не викладав правового висновку щодо питання застосування норми права у правовідносинах, щодо яких було ухвалене судове рішення апеляційного суду, то заявник має право оскаржити таке судове рішення в касаційному порядку на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України.
Касаційна скарга, яка подана на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, повинна містити: 1) посилання на конкретну норму права, яку суд апеляційної інстанції застосував в оскаржуваному судовому рішенні; 2) посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування цієї ж норми права; 3) конкретизацію змісту правовідносин, щодо яких цей висновок відсутній; 4) обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Доводи касаційної скарги та заяви ОСОБА_1 про виправлення недоліків не свідчать про касаційне оскарження рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року на підставі пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки заявник не вказала конкретної норми права, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, не конкретизувала змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній та не навела переконливих аргументів на підтвердження цих обставин.
Враховуючи викладене, заявник не виконала вимог ухвали Верховного Суду від 26 березня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху щодо подання уточненої касаційної скарги із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 березня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху заявнику було детально роз'яснено недоліки її касаційної скарги, спосіб їх усунення, а також наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Всупереч вимогам вказаної ухвали заявник не подала до Верховного Суду уточненої касаційної скарги на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року, а в поданій заяві про усунення недоліків не вказала передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху та її повернення в разі неусунення недоліків), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частинами п'ятою і шостою статті 393 ЦПК України передбачено, що питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала.
Отримавши ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 26 березня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху, у відведений судом строк заявник не виконала вимог цієї ухвали, не подала до Верховного Суду уточненої касаційної скарги із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга та не усунула недоліків касаційної скарги, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження.
Тому касаційна скарга підлягає поверненню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 лютого 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації, третя особа - ОСОБА_2 , про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук