Постанова
Іменем України
21 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 175/3090/17
провадження № 61-1077св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Висоцької В. С.,
суддів: Литвиненко І. В., Калараша А. А., Петрова Є. В., Ткачука О. С. (суддя-доповідач),
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності правочину, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року, ухвалене суддею Новік Л. М., та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» (далі - ТОВ «Порше Лізинг Україна») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину.
Позов мотивований тим, що 05 червня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг, відповідно до умов якого товариство передало у розпорядження відповідача об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW СС 2.0 TS1, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 , а відповідач зобов'язався його прийняти і сплатити лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування). Вартість об'єкта лізингу згідно з умовами цього договору становила еквівалент 45 600,00 дол. США.
Згідно з рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року у справі № 175/3692/15-ц за позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу від 05 червня 2012 року та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дніпрогазсервіспромойл» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, задоволено позов ТОВ «Порше Лізинг Україна». Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» суму заборгованості та збитків за договором від 05 червня 2012 року у загальному розмірі 858 778 грн 61 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення у справі, яким відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна», задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 05 червня 2012 року, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 .
З огляду на ухвалене вище судове рішення ТОВ «Порше Лізинг Україна» просило застосувати наслідки недійсності правочину та стягнути з ОСОБА_1 345 522 грн 57 коп. за час фактичного користування ним об'єктом лізингу за період з серпня 2012 року до червня 2017 року.
19 червня 2018 рокуОСОБА_1 подав зустрічний позов до ТОВ «Порше Лізинг Україна», у якому просив застосувати наслідки недійсності правочину.
Зустрічний позов мотивований тим, що 05 червня 2012 року між ним та ТОВ «Порше Лізинг Україна» було укладено договір про фінансовий лізинг, який за рішенням суду визнано недійсним. На виконання умов договору він сплатив ТОВ «Порше Лізинг Україна» 20 червня 2012 року авансовий платіж у сумі 9 129 дол. США, 18 651,81 дол. США (лізингові платежі за період з 05 червня 2012 року до 15 лютого 2014 року), а всього 27 771,81 дол. США, що за офіційним курсом НБУ станом на 18 червня 2018 року становило 730 676 грн 32 коп., ці кошти він у порядку застосування наслідків недійсності договору просив стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна». Також просив стягнути з ТОВ «Порше Лізинг Україна» 3 % річних у сумі 16 391 грн 13 коп.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року, у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна» відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнено з ТОВ «Порше Лізинг Україна» на користь ОСОБА_1 730 676 грн 32 коп. та 3 % річних у сумі 16 391 грн 13 коп. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна», суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності й необґрунтованості цього позову. Разом із цим вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 суди вважали такими, що підлягають задоволенню, виходячи із того, що неповернення ОСОБА_1 коштів, сплачених ним за договором лізингу, створює суттєвий дисбаланс у правах та інтересах сторін нікчемного договору і за своєю суттю не є наміром на приведення сторін у первісний стан.
При цьому, визначаючи розмір заборгованості ТОВ «Порше Лізинг Україна» перед ОСОБА_1 , суди виходили із того, що останній, відповідно до наявних квитанцій, перерахував товариству авансовий платіж у сумі 9 120 дол. США, що еквівалентно 86 916 грн 17 коп. та лізингові платежі на загальну суму 18 651, 81 дол. США.
Суди вважали, поверненню підлягають кошти, розраховані у гривневому еквіваленті, визначеному за курсом іноземної валюти до національної на момент пред'явлення зустрічного позову ОСОБА_1 до суду.
Апеляційний суд відхилив доводи ТОВ «Порше Лізинг Україна» щодо застосування наслідків спливу строків позовної давності в частині вимог ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У січні 2021 року ТОВ «Порше Лізинг Україна» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 й ухвалити у цій частині нове рішення про відмову в задоволенні його позову, посилаючись на те, що суди в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року у справі № 201/10071/17, від 22 квітня 2019 року у справі № 211/2242/17, від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц, від 16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі № 755/612/16.
Рішення судів не оскаржується в частині відмови у задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна», а тому не є предметом перегляду Верховним Судом.
Доводи інших учасників справи
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 17 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
26 березня 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
08 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 05 червня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» (лізингодавець) та ОСОБА_1 (лізингоодержувач) було укладено договір про фінансовий лізинг № 00005111. Відповідно до умов цього договору ТОВ «Порше Лізинг Україна» передало ОСОБА_1 у користування об'єкт лізингу - транспортний засіб типу VW CC 2.0 TSI, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 , вартість якого еквівалентна 45 600,00 дол. США. ОСОБА_1 зобов'язався, прийнявши об'єкт лізингу, сплачувати лізингові платежі відповідно до графіка покриття витрат та виплати лізингових платежів (плану відшкодування).
04 жовтня 2014 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Хижняк А. М. вчинено виконавчий напис, яким зобов'язано ОСОБА_1 повернути ТОВ «Порше Лізинг Україна» об'єкт фінансового лізингу.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року у справі № 175/3692/15-ц за позовом ТОВ «Порше Лізинг Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та збитків за договором фінансового лізингу від 05 червня 2012 рокута за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна», Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Дніпрогазсервіспромойл» про визнання недійсним договору фінансового лізингу, задоволено позов ТОВ «Порше Лізинг Україна». Стягнено з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» суму заборгованості та збитків за договором від 05 червня 2012 року у загальному розмірі 858 778 грн 61 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення у справі, яким відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна», задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 05 червня 2012 року, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 .
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовлено. В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.
Верховний Суд виходив із того, що спірний договір був укладений без додержання вимог закону щодо його обов'язкового нотаріального посвідчення, а тому він є нікчемним. Оскільки в судовому порядку нікчемний договір недійсним не визнається, тому вимоги зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання договору недійсним задоволенню не підлягають.
Також встановлено, що об'єкт лізингу вибув із володіння ОСОБА_1 з 19 січня 2015 року у зв'язку із його викраденням. Заочним рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 січня 2019 року на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна» витребувано у ОСОБА_2 спірний автомобіль марки VW СС 2.0 TS1, 2011 року виробництва, шасі № НОМЕР_1 .
08 серпня 2017 року ОСОБА_1 письмово звертався до ТОВ «Порше Лізинг Україна» із заявою про повернення йому грошових коштів, сплачених ним на виконання договору, який визнано недійсним за рішенням суду, однак кошти повернені не були.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині вирішення вимог ОСОБА_1 за зустрічним позовом про застосування наслідків недійсності договору зазначеним вимогам закону не відповідають.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
Вбачається, що у справі, яка переглядається, правовідносини між сторонами виникли за договором лізингу, який відповідно до постанови Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року (провадження № 61-28474св18) є нікчемним.
У разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а у випадку неможливості такого повернення (зокрема, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі) необхідно відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (стаття 216 ЦК України).
У разі застосування реституції за нікчемним договором лізингу, лізингодавець зобов'язаний повернути лізингоодержувачу сплачені ним платежі на виконання умов договору, а лізингоодержувач, у свою чергу, зобов'язаний повернути лізингодавцю передане за договором майно, а саме об'єкт лізингу, яким він користувався.
Визначаючи суму, яка підлягає поверненню ОСОБА_1 за спірним правочином, суди виходили із того, що останнім в якості лізингових платежів було сплачено ТОВ «Порше Лізинг Україна» авансовий платіж у сумі 9 120 дол. США, що еквівалентно 86 916 грн 17 коп., а також лізингові платежі у сумі 18 651, 81 дол США, загалом розмір грошових коштів, що підлягають поверненню йому, становить 730 676 грн 32 коп.
При цьому суди на підтвердження своєї позиції вказували, що у томі 1 на а. с. 184 - 207 цієї цивільної справи наявні квитанції, які підтверджують проведені ОСОБА_1 оплати у іноземній валюті.
Колегія суддів не може погодитися з таким висновком судів з огляду на наступне.
Відповідно до статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривні. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривні, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Таким чином, грошовий еквівалент в іноземній валюті застосовується лише тоді, коли його визначено у зобов'язанні договором або законом.
Відповідно до пункту 6.3 додатка до договору лізингові платежі та інші платежі, що підлягають виплаті за цим договором на користь ТОВ «Порше Лізинг Україна», відображають справедливу вартість об'єкта лізингу та забезпечують отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» очікуваної станом на дату виконання договору суми на основі діючого курсу обміну євро/долара США, встановленого Національним банком України або українським комерційним банком (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком), або на основі обмінних курсів, за якими на встановлену дату укладалися угоди з клієнтами банку (ПАТ «КІБ Креді Агріколь» або іншим банком) з купівлі та продажу євро/доларів США до української гривні, як буде обрано ТОВ «Порше Лізинг Україна» станом на дату, коли кожен платіж підлягає виплаті (а. с. 9, т. 1).
Тобто умовами договору регулюється грошове зобов'язання щодо сплати лізингоодержувачем грошової суми в еквіваленті 45 600 дол. США - вартості об'єкта лізингу, щомісячного лізингового платежу у розмірі 1 009,13 дол. США, адміністративного платежу - 684 дол. США, тобто у цьому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті визначений.
Визначення умовами договору вартості об'єкта лізингу в еквіваленті іноземної валюти за домовленістю сторін, спрямовано на забезпечення отримання ТОВ «Порше Лізинг Україна» очікуваної станом на дату виконання контракту суми на основі діючого курсу обміну долара США, за яким на встановлену дату укладалася угода.
Проте сторонами договору було обумовлено, що зобов'язання (вказані вище еквіваленти у доларах США) лізингоодержувача на момент доставки об'єкта лізингу будуть виражені у гривнях в акті прийому-передачі, який є невід'ємною частиною договору про фінансовий лізинг, а наступні розрахунки у гривнях будуть здійснюватись лізингодавцем та вказуватись у рахунках, що підлягають оплаті лізингоодержувачем (а. с. 6, т. 1).
Тобто порядок виконання зобов'язання відповідно до укладеного сторонами договору встановлено у гривнях, в тому числі щомісячні лізингові платежі визначались у гривні та сплачувались ОСОБА_1 саме у гривні, про що свідчать наявні у матеріалах справи квитанції (а. с. 184-207, т 1).
З огляду на це підстав для перерахування сплаченої суми в еквівалент іноземної валюти - долар США та стягнення цієї суми за обмінним курсом станом на момент ухвалення рішення суду відповідно до правил статті 216 ЦК України немає.
Суди дійшли висновку, що авансовий та лізингові платежі були сплачені лізингоодержувачем у доларах США, зокрема 9 120 доларів США авансового платежу та 18 651,81 доларів США - загальна сума лізингових платежів.
Разом з тим з таким висновком судів першої та апеляційної інстанцій погодитись на можна, оскільки, як обґрунтовано вказує заявник у своїй касаційній скарзі та вбачається із наданих самим ОСОБА_1 квитанцій (а. с. 184-207, т. 1) грошові кошти були перераховані останнім товариству у національній валюті - гривні, а не в доларах США, як безпідставно вказували суди.
Згідно зі статтею 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Натомість договір лізингу від 05 червня 2012 року між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 був визнаний нікчемним постановою Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 175/3692/15-ц (провадження № 61-28474св18).
Кошти, внесені за нікчемним правочином в національній валюті України - гривні, повертаються в національній валюті в тій же сумі, в якій вони були внесені, оскільки в цьому випадку договором встановлено порядок виконання грошового зобов'язання саме у гривні, а також обумовлено порядок визначення платежів за договором щодо об'єкта лізингу, вартість якого встановлена в іноземній валюті.
Аналогічних правових висновків Верховний Суд дійшов у подібних справах у постановах від 22 квітня 2019 року у справі № 211/2242/17 (провадження № 61-41773св18), від 25 вересня 2019 року у справі № 750/11600/16-ц (провадження № 61-34771св18) та від 16 березня 2020 року у справі № 755/14119/16-ц (провадження № 61-849св18), від 22 квітня 2020 року у справі № 201/10071/17 (провадження № 61-17146св19).
Суди наведеного вище не врахували та не дали належної правової оцінки наявним у справі доказам, в результаті дійшли помилкових висновків щодо визначення розміру належних ОСОБА_1 коштів.
Касаційний суд звертає увагу і на те, що зміст окремих доказів, які, як вважали суди, підтверджують обставини справи, взагалі не можливо прочитати (а. с. 200, 203, т. 1). Отже, незрозуміло з чого виходили суди, визначаючи суму заборгованості, яка підлягає стягненню з ТОВ «Порше Лізинг Україна».
Ураховуючи те, що в силу положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції позбавлений права досліджувати докази, які не були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, отже, і ухвалити своє рішення не має процесуальної можливості.
Крім того, суд першої інстанції взагалі проігнорував та не дав оцінки заявленій ТОВ «Порше Лізинг Україна» заяві про застосування наслідків спливу строку позовної давності до вимог ОСОБА_1 , викладеній у відзиві на зустрічний позов (т. 2, а.с. 42-47).
У свою чергу, апеляційний суд, вказуючи на безпідставність заяв про сплив позовної давності у цій частині справи, пов'язав початок перебігу такого строку з рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 03 серпня 2017 року, яким рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 лютого 2017 року скасовано й ухвалено нове рішення у справі: відмовлено в задоволенні позову ТОВ «Порше Лізинг Україна», задоволено зустрічний позов ОСОБА_1 . Визнано недійсним договір фінансового лізингу від 05 червня 2012 року, укладений між ТОВ «Порше Лізинг Україна» та ОСОБА_1 .
Касаційний суд звертає увагу судів на необхідності при новому розгляді справи належним чином обґрунтувати і мотивувати своє рішення з цього приводу, а також вказує на те, що зазначене рішення апеляційного суду Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору фінансового лізингу відмовлено.
Згідно з частиною третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
За правилами частини четвертої статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судами не встановлені, ухвалені у справі судові рішення не можуть вважатись законними й обґрунтованими та відповідно до статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до ТОВ «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності правочину з направленням справи у цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що ТОВ «Порше Лізинг Україна» не оскаржувало судові рішення в частині відмови в задоволенні їхнього позову до ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину, тому в цій частині судові рішення не перевірялися.
Керуючись статтями 400, 402, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 02 вересня 2020 року та постанову Дніпропетровського апеляційного суду від 23 грудня 2020 року в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Порше Лізинг Україна» про застосування наслідків недійсності правочину скасувати, справу у цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. С. Висоцька
Судді І .В. Литвиненко
А. А. Калараш
Є. В. Петров
О. С. Ткачук