Постанова
Іменем України
07 квітня 2021 року
м. Київ
справа № 367/5875/14-ц
провадження № 61-8217св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - Товариство з обмеженою відповідальністю «МС Девелопмент», відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазур Віталій Васильович, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2015 року у складі судді Оладько С. І. та постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року у складі колегії суддів: Панченка М. М., Волошиної В. М., Слюсар Т. А.,
Відповідно до пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Девелопмент» (далі - ТОВ «МС Девелопмент») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, обґрунтовуючи вимоги тим, що 20 липня 2009 року між ним та відповідачем укладено договір позики № 412, згідно з умовами якого ТОВ «МС Девелопмент» зобов'язалося протягом строку дії договору надавати ОСОБА_1 за його заявами безвідсоткові грошові позики, а відповідач - протягом одного місяця з моменту отримання кожної суми позики повертати позикодавцю грошові кошти в сумі, що дорівнює сумі отриманої позики.
Посилаючись на те, що за період дії договору позики ОСОБА_2 отримав позику у загальному розмірі 3 907 413 грн 23 коп., а повернув лише 3 669 571 грн 74 коп., позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором позики у розмірі 237 841 грн 49 коп., штраф - 16 116 грн, інфляційне збільшення суми неповернутої позики - 3 683 грн 06 коп. та три проценти річних від несвоєчасно повернутої суми позики - 514 грн 72 коп., а всього - 258 155 грн 27 коп.
У грудні 2014 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до TOB «MC Девелопмент» про стягнення коштів, посилаючись на те, що згідно з договором позики від 20 липня 2009 року, укладеним між ним та TOB «MC Девелопмент», він отримав від товариства грошові кошти у загальному розмірі 2 964 359 грн 28 коп., проте повернув грошові кошти за вказаним договором у значно більшому розміру, а саме - 5 419 353 грн 56 коп. З огляду на вказане та з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) на свою користь з відповідача безпідставно отримані кошти у розмірі 2 454 994 грн 28 коп.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 листопада 2015 року в задоволенні позову ТОВ «МС Девелопмент» відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто на його користь з ТОВ «Мед-Сервіс Девелопмент» безпідставно отримані кошти в розмірі 283 134 грн 74 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що TOB «MC Девелопмент» не надало доказів того, що ОСОБА_1 має заборгованість за договором позики від 20 липня 2009 року, а тому у задоволенні первісного позову необхідно відмовити. Суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з TOB «MC Девелопмент» на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 283 134 грн 74 коп. на підставі статті 1212 ЦК України як безпідставно отриманих за договором позики, що встановлено висновком експертизи.
Апеляційний суд переглядав справу неодноразово.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні зустрічного позову відмовлено, первісний позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь TOB «MC Девелопмент» заборгованість за договором позики у розмірі 82 854 грн 06 коп. Вирішено питання про судові витрати.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що висновки експертизи містять недоліки, зокрема щодо зазначення розміру сум, отриманих та сплачених ОСОБА_1 за спірним договором. В експертизі не враховано видатковий касовий ордер № 3657 від 03 вересня 2012 року на суму 10 000 грн та платіжні доручення: а) платіжне доручення № 342732 від 16 січня 2013 року на суму 2 957 грн; б) платіжне доручення № 1102081 від 27 грудня 2013 року на суму 1 500 грн; в) платіжне доручення № 852577 від 28 травня 2014 року на суму 1 000 грн; г) платіжне доручення № 532906 від 17 червня 2014 року на суму 3 000 грн.
Отже, загальна сума позики, яка підтверджена матеріалами справи, становить 3 939 855 грн 18 коп.
Щодо суми повернення позики ОСОБА_1 , дана сума викладена експертом у додатку № 4 до висновку та вирахувана невірно, оскільки має арифметичні помилки, допущені експертом. Експертом помилково допущено завищення суми повернутої позики на 10 000 грн, що не заперечував експерт в суді апеляційної інстанції.
Крім того у додатку № 4 до експертного висновку зазначено, що ОСОБА_1 01 листопада 2013 року повернув ТОВ «МС Девелопмент» частину позики у розмірі 12 419 грн 63 коп., проте з наданої ОСОБА_1 квитанції до прибуткового касового ордеру № 587 від 01 листопада 2013 року вбачається, що сума повернутої позики складає 12 319 грн 63 коп., чим допущено завищення суми повернутої позики на 100 грн.
Крім того, встановлено, що у додатку № 4 експертом зазначені наступні дані на підтвердження факту повернення ОСОБА_1 частин позики: прибутковий касовий ордер № 73 від 07 лютого 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; прибутковий касовий ордер № 75 від 07 лютого 2013 року на суму 4 500 грн; прибутковий касовий ордер № 150 від 28 лютого 2013 року на суму 166 951 грн; прибутковий касовий ордер № 212 від 03 квітня 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; прибутковий касовий ордер № 255 від 29 квітня 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; прибутковий касовий ордер № 311 від 27 травня 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; прибутковий касовий ордер № 346 від 26 червня 2013 року на суму 33 010 грн; прибутковий касовий ордер № 356 від 27 червня 2013 року на суму 43 510 грн. Проте, за даними бухгалтерського обліку TOB «MC Девелопмент» зазначені вище прибуткові касові ордери не підтверджують повернення ОСОБА_1 коштів, оскільки кошти за ними внесені іншими особами за іншими правочинами.
З урахуванням викладеного, розмір суми повернутої ОСОБА_1 позики складає 3 857 001 грн 12 коп. Отже, сума заборгованості ОСОБА_1 за договором позики становить 82 854 грн 06 коп., тому ця сума коштів підлягає стягненню з останнього на користь позивача.
ОСОБА_1 , заперечуючи проти вищенаведеного розрахунку заборгованості, наданого позивачем, його не спростував, своїх розрахунків не надав, а матеріали справи не містять свідчень про те, що розрахунок ТОВ «МС Девелопмент» не відповідає дійсності.
За таких обставин, підстав для стягнення з ТОВ «МС Девелопмент» на користь ОСОБА_1 грошових коштів, сплачених ним надлишково, немає, оскільки така переплата відсутня.
Постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції, вирішуючи спір, стягнув суму на підставі платіжних доручень № 1102081 від 27 грудня 2013 року на суму 1 500 грн, № 852577 від 28 травня 2014 року на суму 1 000 грн та № 532906 від 17 червня 2014 року на суму 3 000 грн у загальному розмірі 5 500 грн повторно без належного дослідження доказів у справі.
Крім того прийнявши доповнення ТОВ «МС Девелопмент» до апеляційної скарги про те, що за даними бухгалтерського обліку TOB «MC Девелопмент» прибуткові касові ордери: № 73 від 07 лютого 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; № 75 від 07 лютого 2013 року на суму 4 500 грн; № 150 від 28 лютого 2013 року на суму 166 951 грн; № 212 від 03 квітня 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; № 255 від 29 квітня 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; № 311 від 27 травня 2013 року на суму 22 365 грн 20 коп.; № 346 від 26 червня 2013 року на суму 33 010 грн; № 356 від 27 червня 2013 року на суму 43 510 грн не підтверджують повернення ОСОБА_1 коштів, оскільки кошти за ними внесені іншими особами за іншими правочинами, апеляційний суд не врахував суму у розмірі 347 531 грн 80 коп. у рахунок погашення ОСОБА_1 позики.
ТОВ «МС Девелопмент» подано доповнення до апеляційної скарги поза межами строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції. Проте суд апеляційної інстанції не з'ясував поважність причин їх неподання до суду першої інстанції; не дослідив вищезазначені платіжні касові ордери на предмет їх належності з урахуванням тих обставин, що до суду першої інстанції вказані фінансові документи ТОВ «МС Девелопмент» також надавалися та підтверджували обставини внесення коштів ОСОБА_1 , а не іншими особами.
ОСОБА_1 у зустрічному позові просив повернути грошові кошти у розмірі 1 440 473 грн 02 коп. як безпідставно набуті, проте зазначена вимога апеляційним судом по суті не розглянута.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ТОВ «МС Девелопмент» задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду київської області від 27 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено ТОВ «МС Девелопмент» та ОСОБА_1 у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ «МС Девелопмент» не доведено належними та допустимими доказами несплату ОСОБА_1 грошових коштів згідно з прибутковими касовими ордерами № 73, № 75, № 150, № 212, № 255, № 311, № 346, № 356. Сума коштів у розмірі 1 440 473 грн 02 коп. сплачена ОСОБА_1 на виконання договору позики.
Оскільки ОСОБА_1 сплачено кошти на погашення договору позики у сумі, яка перевищує суму коштів отриманих ним у позику, тому вимоги ТОВ «МС Девелопмент» є безпідставними.
Кошти, зайво сплачені ОСОБА_1 за договором позики, не є такими, що отримані ТОВ «МС Девелопмент» без належної правової підстави, оскільки правовідносини виникли за договором, тому вони не підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України, а ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У касаційній скарзі, поданій 22 квітня 2019 року, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазур В.В., просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог, постанову апеляційного суду скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити ТОВ «МС Девелопмент» у його первісних позовних вимогах й задовольнити зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що грошові кошти, перераховані ОСОБА_1 на користь ТОВ «МС Девелопмент» у розмірі, що перевищує розмір позики, отриманої ОСОБА_1 за договором позики від 20 липня 2009 року, не є грошовими коштами, сплаченими на виконання умов договору, а є безпідставно отриманим майном.
Тому апеляційний суд помилково вважав, що сплачені грошові кошти в сумі, що перевищує розмір грошових коштів отриманих у позику, не підлягають поверненню платнику на підставі статті 1212 ЦК України.
Встановивши факт переплати ОСОБА_1 грошових коштів на користь ТОВ «МС Девелопмент» та відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд апеляційної інстанції не встановив розмір боргу, не вирішив спір по суті та не захистив право ОСОБА_1 на повернення надмірно сплачених коштів, що є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Крім того, суд апеляційної інстанції при новому розгляді справи не взяв до уваги висновки суду касаційної інстанції, що є порушенням частини п'ятої статті 411 ЦПК України та підставою для скасування постанови апеляційного суду.
У серпні 2019 року ТОВ «МС Девелопмент» подало відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані заявником судові рішення є законними і обґрунтованими, висновки судів відповідають встановленим обставинам справи, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.
У серпні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 20 липня 2009 року між ТОВ «МС Девелопмент» та ОСОБА_1 укладено договір позики № 412, згідно з умовами якого ТОВ «МС Девелопмент» зобов'язалося протягом строку дії договору надавати ОСОБА_1 за його заявами безвідсоткові грошові позики, а відповідач - протягом одного місяця з моменту отримання кожної суми позики повертати позикодавцю грошові кошти в сумі, що дорівнює сумі отриманої позики.
Відповідно до пункту 1.1 договору позики від 20 липня 2009 року позикодавець протягом строку дії договору надає позичальнику за його заявками безвідсоткові грошові позики, а позичальник зобов'язується протягом 1 (одного) місяця з моменту отримання кожної суми позики повертати позикодавцю грошові кошти в розмірі рівному сумі отриманої позики.
Пунктом 2.2 договору позики від 20 липня 2009 року передбачено, що заявка може бути подана в усній формі, підтвердженням чого є неповернення позичальником позикодавцю перерахованих позичальнику грошових коштів протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту їх перерахування позикодавцем.
Договір позики від 20 липня 2009 року є безстроковим (пункт 4.1 договору).
ТОВ «МС Девелопмент» вказувало, що на виконання умов договору позики від 20 липня 2009 року ним надано позичальнику за період з 20 липня 2009 року по 20 червня 2014 року позику у загальному розмірі 3 907 413 грн 23 коп., а позичальник повернув лише 3 669 571 грн 74 коп.
ОСОБА_1 зазначав, що на підставі договору позики від 20 липня 2009 року він отримав грошові кошти у розмірі 2 964 359 грн 28 коп., а повернув - 5 419 353 грн 56 коп.
Згідно з висновком судово-економічної експертизи від 28 жовтня 2015 року сума отриманих ОСОБА_1 у позику грошових коштів становить 3 921 398 грн 18 коп., сума сплачених ним грошових коштів у рахунок повернення позики - 4 204 532 грн 92 коп., надлишково сплачені кошти - 283 134 грн 74 коп. Внесені ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «МС Девелопмент» грошові кошти в сумі 1 440 473 грн 02 коп. не можливо віднести до коштів, сплачених на виконання зобов'язань за договором позики від 20 липня 2019 року, оскільки документи, які підтверджують сплату цих сум, не містять посилання на реквізити правочину (а. с. 196-220, т. 3).
При вирішенні справи суд першої інстанції дійшов висновку про те, що загальна сума позики, яку отримав ОСОБА_1 , становить 3 921 398 грн 18 коп.
Апеляційний суд, визначаючи загальну суму позики за договором позики від 20 липня 2009 року, встановив, що ОСОБА_1 отримано у позику загальну суму 3 934 355 грн 18 коп.
При цьому суд апеляційної інстанції врахував суму у розмірі 2 957 грн згідно з платіжним дорученням № 342732 від 16 січня 2013 року, яка безпідставно не врахована у висновку експерта, а також у розмірі 10 000 грн згідно з видатковим касовим ордером № 3657 від 03 вересня 2012 року, яка не врахована у висновку експерта з тих підстав, що датою видачі коштів у ньому зазначено 03 серпня 2012 року (за місяць до видачі ордеру), що викликало в експерта сумніви відносно достовірності фінансового документа.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог ТОВ «МС Девелопмент» відповідає, а в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).
Положеннями статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції, дослідивши належним чином наявні у справі докази та надавши їм оцінку, встановив, що ТОВ «МС Девелопмент» надано у позику ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 3 934 355 грн 18 коп., а останнім, у рахунок погашення боргу за договором позики від 20 липня 2009 року, сплачено кошти - 5 645 005 грн 94 коп.
Отже сума сплачених ОСОБА_1 коштів на виконання умов договору позики від 20 липня 2009 року перевищує суму коштів, наданих йому у позику ТОВ «МС Девелопмент».
Оскільки умови договору позики щодо повернення суми позики позичальником виконано, тому суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ТОВ «МС Девелопмент», у зв'язку з чим відмовив у задоволенні первісного позову.
Проте, відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення надмірно сплаченої суми на підставі статті 1212 ЦК України суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем за зустрічним позовом обрано неправильний спосіб захисту своїх прав, оскільки такі грошові кошти сплачені позичальником на виконання договору позики, що унеможливлює їх стягнення як безпідставно отримане майно.
Однак з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитися не можна з огляду на таке.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Згідно із частиною першою, пунктом 1 частини другої статті 11, частинами першою, другою статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання повинне належно виконуватись відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що зазвичай ставляться.
Згідно з частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.
У той же час сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 912/2601/19.
Установлено, що між ТОВ «МС Девелопмент» та ОСОБА_1 виникли правовідносини за договором позики від 20 липня 2009 року.
Суд апеляційної інстанції встановив, що ОСОБА_1 внесено на рахунок ТОВ «МС Девелопмент» грошові кошти у розмірі 1 440 473 грн 02 коп.
Також зазначив, що позивач за зустрічним позовом не надав доказів, яким чином ТОВ «МС Девелопмент» оприбутковані кошти, що надійшли від нього у сумі 1 440 473 грн 02 коп.
Отже вирішуючи спір в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд не встановив характер спірних правовідносин, не навів жодних обґрунтувань підставності сплати грошових коштів у розмірі 1 440 473 грн 02 коп. на виконання умов договору позики, не надавши при цьому оцінки висновку експерта, який зазначив, що документи, на підставі яких внесена зазначена сума коштів, не містять реквізитів, які б підтверджували, що їх внесено саме на виконання договору позики від 20 липня 2009 року, та не встановив правову природу спірних коштів.
Також вказуючи, що сума коштів, сплачених ОСОБА_1 на користь ТОВ «МС Девелопмент», перевищує суму коштів, яка надана йому за договором позики, на 1 710 650 грн 76 коп., суд апеляційної інстанції не навів обґрунтувань з чого він виходив визначаючи саме таку суму коштів, а також не спростував розмір грошових коштів 1 440 473 грн 02 коп., як переплачену суму позики, що наведена у висновку експерта, та не встановив дійсний розмір коштів, які були внесені ОСОБА_1 надлишково.
Крім того, відповідно до частини п'ятої статті 411 ЦПК України висновки суду касаційної інстанції, в зв'язку з якими скасовано судові рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи.
Скасовуючи рішення апеляційного суду Київської області від 20 вересня 2016 року і передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, касаційний суд в постанові від 23 січня 2019 року вже вказував, що грошові кошти у розмірі 1 440 473 грн 02 коп. не враховані при розрахунках сум погашення позики, апеляційний суд не розглянув по суті зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 щодо повернення грошових коштів у розмірі 1 440 473 грн 02 коп. як безпідставно набутих. Також суд зазначав, що від належного з'ясування розміру внесених ОСОБА_1 на погашення позики сум, залежить обґрунтованість зустрічного позову.
Однак суд апеляційної інстанції висновки Верховного Суду під час апеляційного перегляду не врахував.
Вказавши, що повернення безпідставно отриманих коштів згідно з положеннями статті 1212 ЦК України не є належним способом захисту порушених прав, апеляційний суд не мотивував відмову ОСОБА_1 у позові, не звернув увагу, що у розумінні статті 1212 ЦК України набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
Статтею 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.
Крім того зазначаючи, що кошти, зайво сплачені ОСОБА_1 за договором позики, не є такими, що отримані ТОВ «МС Девелопмент» без належної правової підстави, оскільки правовідносини виникли за договором, тому вони не підлягають стягненню на підставі статті 1212 ЦК України, а ОСОБА_1 обрано неправильний спосіб захисту, апеляційний суд залишив поза увагою положення статті 5 ЦПК України щодо необхідності застосування судами способів захисту порушених прав, які є ефективними.
Частиною другою статті 5 ЦПК України передбачено, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаної статті свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
ОСОБА_1 обрав спосіб захисту порушеного права, який, на його думку, є ефективним способом поновлення його прав, оскільки повернення переплачених ним сум відбудеться шляхом стягнення грошових коштів на його користь.
Натомість апеляційний суд на наведене уваги не звернув та не з'ясував можливість захисту прав та інтересів ОСОБА_1 у обраний ним спосіб.
Також слід зазначити, що посилання суду апеляційної інстанції у судовому рішенні на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 червня 2015 року у справі № 6-100цс15, без наведення обставин необхідності для його застосування та відсутності наведення мотивів щодо відмови ОСОБА_1 у задоволенні позову не може вважатися підставним.
Суд касаційної інстанції у силу своїх процесуальних повноважень не може давати оцінку чи переоцінку наданим учасниками справи доказам, а тому не може ухвалити власне рішення, відтак, прохання касаційної скарги про ухвалення нового рішення не може бути задоволено.
За загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83-84, 228, 229, 235, 243, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, що стосуються, зокрема, грошових вимог (дослідження обґрунтованості, правильності розрахунку, доведеності розміру збитків, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення в справі неможливо.
Враховуючи вищенаведені норми права та встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 та направлення справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення первісних позовних вимог ТОВ «МС Девелопмент» прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому її необхідно залишити без змін в цій частині, а касаційну скаргу - без задоволення.
Згідно з частинами третьою, четвертою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення коштів підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 411 ЦПК України.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що постанова апеляційного суду в частині вирішення первісних позовних вимог ТОВ «МС Девелопмент» про стягнення заборгованості за договором позики залишається без змін, а в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про повернення безпідставно отриманих коштів справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, суд не здійснює розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 402, 409, 410, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд
у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазур Віталій Васильович, задовольнити частково.
ПостановуКиївського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в частині вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Девелопмент» про стягнення безпідставно отриманих коштів скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову Київського апеляційного суду від 20 березня 2019 року в частині вирішення первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Мед-Сервіс Девелопмент» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
С. Ю. Мартєв
В. А. Стрільчук