1[1]
Іменем України
22 квітня 2021 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого: судді ОСОБА_1 ,
суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду кримінальне провадження № 12020100080001710 за апеляційною скаргою заступника прокурора м. Києва ОСОБА_5 на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року, щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Денихівка Тетіївського району Київської області, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора - ОСОБА_7
та обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
Згідно з вироком Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченому ч. 1 ст. 187 КК України та засуджено до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст.ст. 75,76 КК України суд звільнив ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки та поклав на нього обов'язки, передбачені законом.
Цим же вироком суд задовольнив цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої злочином та стягнув з ОСОБА_6 на його користь 4700 грн.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_8 про відшкодування моральної шкоди суд задовольнив частково та стягнув з ОСОБА_6 на користь потерпілого 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. моральної шкоди.
Крім того, судом вирішено питання щодо речових доказів.
Як встановлено вироком суду, ОСОБА_6 29.03.2020 року приблизно о 20 год. 40 хв. знаходячись в підземному переході на зупинці громадського транспорту по вул. Литвиненко-Вольгемут, 5 в м. Києві, здійснив напад на ОСОБА_8 , з метою заволодіння його майном, поєднаний із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров'я потерпілого, та заволодів майном потерпілого, спричинивши майнову шкоду на загальну суму 4 700 гривень.
Так, 29.03.2020 приблизно о 20:40, ОСОБА_6 , перебуваючи в підземному переході на зупинці громадського транспорту по вул. Литвиненко-Вольгемут, 5 в м. Києві, побачив раніше незнайомого йому ОСОБА_8 , який проходив повз нього. Відчуваючи гостру потребу у грошових коштах, у ОСОБА_6 виник злочинний умисел на вчинення нападу на ОСОБА_8 з метою заволодіння його майном.
Продовжуючи знаходитись у вказаному підземному переході, з метою виконання свого злочинного умислу, ОСОБА_6 під приводом виклику швидкої допомоги, звернув на себе увагу ОСОБА_8 . В той час, коли ОСОБА_8 , не підозрюючи про дійсні злочинні наміри ОСОБА_6 , нахилився до останнього щоб з'ясувати чи дійсно потрібна йому допомога, ОСОБА_6 підвівся на ноги із сидячого положення та, застосовуючи фізичне насильство, яке є небезпечним для життя та здоров'я, почав наносити удар кулаком в обличчя потерпілого.
Відчуваючи сильний фізичний біль, ОСОБА_8 почав тікати із підземного переходу, однак ОСОБА_6 наздогнав його та наніс ще декілька ударів кулаками рук та ногами в голову та тулуб, щоб подолати таким чином волю потерпілого чинити опір його злочинним діям.
З метою остаточного доведення свого злочину до кінця, користуючись тим, що ОСОБА_8 , не чинить опору його злочинним діям, з метою обернення на свою користь та особистого збагачення, ОСОБА_6 , дістав із зовнішньої кишені куртки потерпілого та у такий спосіб заволодів мобільним телефоном марки Xiomi Red mi Note 5 (imei НОМЕР_1 , НОМЕР_2 ), вартістю 4 700 грн. у чохлі чорного кольору, який не має матеріальної цінності для потерпілого, з сім-картами мобільного оператора Vodafone НОМЕР_3 , на рахунку якої грошових коштів не було, та Київстар НОМЕР_4 , на рахунку якої грошових коштів не було і які не мають матеріальної цінності для потерпілого.
Після чого ОСОБА_6 з викраденим чужим майном з місця вчинення злочину втік, розпорядившись майном на власний розсуд.
В результаті злочинних дій ОСОБА_6 потерпілому ОСОБА_8 було спричинено тілесні ушкодження у вигляді: травматичної екстракції 32 та 42 зубів, які відносяться до легких тілесних ушкоджень, що призвело до незначної стійкої втрати загальної працездатності до 10%.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, заступник прокурора м. Києва ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року стосовно ОСОБА_6 в частині призначеного покарання скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_6 призначити покарання за ч. 1 ст. 187 КК України у виді 3 (трьох) років позбавлення волі. У решті вирок суду залишити без змін.
Не оспорюючи фактичні обставини вчинення кримінального правопорушення, заступник прокурора м. Києва у поданій апеляційній скарзі посилається на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м'якості.
Зокрема, на думку апелянта, суд першої інстанції неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а саме застосував ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню.
Як зазначається в апеляційній скарзі, суд не зміг навести належне обґрунтування помилкового рішення про застосування ст. 75 КК України, оскільки в ході судового розгляду відомості про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства не встановлено.
Крім цього, прокурор просить звернути увагу на те, що судом недостатньо враховано тяжкість кримінального правопорушення, яке складає підвищену суспільну небезпеку, а також судом відверто проігноровано зухвалий та небезпечний характер нападу обвинуваченим на потерпілого ОСОБА_8 , який намагався надати першу необхідну допомогу, будучи введеним в оману ОСОБА_6 щодо погіршення здоров'я останнього.
Таким чином, як вважає апелянт, всупереч вимогам закону, Святошинський районний суд м. Києва незаконно, невмотивовано застосував до обвинуваченого ст. 75 КК України, яка не підлягала застосуванню, тобто не правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, і внаслідок такої помилки, ОСОБА_6 призначено явно несправедливе, невиправдано м'яке покарання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_7 , яка підтримала апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва та просила її задовольнити; пояснення обвинуваченого ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги прокурора та просив вирок суду залишити без змін; провівши судові дебати; вислухавши останнє слово обвинуваченого; перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Так, висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_6 у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу (розбої), тобто у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які, в силу вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, судом не досліджувались, оскільки ці обставини ніким, у тому числі обвинуваченим, не оспорювалися.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо недоцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, колегія суддів не вбачає, а тому ці обставини, як і правова кваліфікація дій ОСОБА_6 , не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим, відповідно до ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає вирок суду лише в межах поданої прокурором апеляційної скарги, а саме в межах призначеного обвинуваченому покарання.
При призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання, суд першої інстанції, як прямо зазначено у вироку, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, відповідно до вимог ст. 12 КК України, відносяться до тяжких злочинів, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має постійне місце проживання, думку потерпілого, який не просив призначити суворе покарання на поклався на розсуд суду при вирішенні питання щодо покарання.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнав щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання судом не встановлено.
З урахуванням наведених обставин, суд першої інстанції прийшов до переконання, що ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді позбавлення волі, з випробуванням, відповідно до ст. 75 КК України, поклавши на нього обов'язки у відповідності до ст. 76 КК України, оскільки виправлення ОСОБА_6 можливе в умовах без ізоляції від суспільства, і таке покарання, на думку суду, буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.
Незважаючи на наведені в оскаржуваному вироку мотиви призначеного ОСОБА_6 покарання, у тому числі на висновок суду про можливість його виправлення без відбування покарання та застосування до нього ст. 75 КК України, колегія суддів, виходячи із загальних засад призначення покарання, передбачених ст. 65 цього Кодексу, не може погодитися із зазначеним судовим рішенням у частині звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, з огляду на таке.
Як прямо передбачено ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, при призначенні покарання зокрема у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Ухвалюючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, на підставі ст. 75 КК України, судом першої інстанції,як обґрунтовано зазначається в апеляційній скарзі заступника прокурора м. Києва, не в повній мірі були враховані дані про ступінь тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, яке має підвищену суспільну небезпеку, а також відверто проігноровано зухвалий та небезпечний характер нападу, вчиненого обвинуваченим на потерпілого ОСОБА_8 , який намагався надати першу необхідну допомогу, будучи введеним в оману ОСОБА_6 щодо погіршення здоров'я останнього.
З огляду на вищенаведене, суд першої інстанції явно переоцінив обставини, на які він послався у своєму вироку, обґрунтовуючи можливість виправлення засудженого без відбування покарання, оскільки, враховуючи тяжкість вчиненого ним злочину, дані про особу винного та інші обставини справи, суд не мав достатніх підстав для прийняття рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, у відповідності до вимог ст. 75 КК України.
Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги прокурора про те, що при призначенні обвинуваченому ОСОБА_6 покарання,суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосував закон, зокрема ст. 75 КК України, який в даному випадку не підлягав застосуванню, оскільки суд не мав достатніх підстав для висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, є однією з підстав для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Суд апеляційної інстанції, як це передбачено п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.
З огляду на вищевикладене, за наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції вважає необхідним ухвалити рішення, яким апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ОСОБА_5 задовольнити; вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому покарання - скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок.
Враховуючи формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, мотиви призначення покарання, на які суд першої інстанції послався у своєму вироку, ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання, колегія суддів погоджується з видом та розміром покарання, призначеного ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 187 КК України, а саме у виді позбавлення волі строком на три роки, яке він повинен відбувати реально, тобто без застосування ст. 75 КК України, оскільки саме таке покарання буде необхідним й достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 409, 418 та 420 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу заступника прокурора м. Києва ОСОБА_5 задовольнити.
Вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року, ухвалений щодо ОСОБА_6 в частині призначеного покарання - скасувати.
Ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_6 покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 (три)роки.
Строк відбування покарання за даним вироком рахувати ОСОБА_6 з моменту його затримання з метою звернення вироку до виконання.
У решті вирок Святошинського районного суду м. Києва від 15 липня 2020 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Вирок Київського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити засудженому та прокурору.
Судді: _____________ _____________ _____________
( ОСОБА_1 ) ( ОСОБА_2 ) ( ОСОБА_3 )
Номер справи: 759/8696/20
Номер провадження: 11-кп/824/417/2021
Категорія: ч. 1 ст. 187 КК України
Головуючий у 1-й інстанції - суддя ОСОБА_9
Доповідач - суддя ОСОБА_1