Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/5875/2021
м. Київ Справа № 755/289/21
22 квітня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Невідомої Т.О.
при секретарях - Гоін В.С., Мариненко Я.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача Акціонерного товариства " Кредобанк" адвоката Павленка Сергія Валерійовича на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року, ухвалене під головуванням судді Галагана В.І., у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
24 грудня 2020 року Акціонерне товариство «Кредобанк» звернулося до Дніпровського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 157 508,93 грн. за кредитним договором № СL-209781 від 30.07.2019 року.
На обґрунтування позовних вимог зазначало, що між Акціонерним товариством «Кредобанк» та відповідачем ОСОБА_1 30.07.2019 року на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового використання грошових коштів був укладений кредитний договір № СL-209781, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 97 910,00 грн. на строк до 29.07.2021 року, зі сплатою відсотків за процентною ставкою 52,99 % річних. Кредит був виданий на поточні потреби позичальника.
Всупереч вимогам кредитного договору № СL-209781 від 30.07.2019 року відповідач порушує зобов'язання щодо погашення кредитної заборгованості в терміни, встановлені кредитним договором, у зв'язку з чим утворилась заборгованість, яка станом на 06.11.2020 року становить 157 508,93 грн., з яких: 93 377,66 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 58 103,77 грн. - заборгованість за відсотками; 6 028,20 грн. - сума пені по простроченому тілу кредиту, які позивач просить стягнути з відповідачів солідарно, оскільки договір було укладено в інтересах сім'ї. З підписаної відповідачем анкети-заяви від 29.07.2019 року вбачається, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Вказана обставина підтверджується копією паспорта ОСОБА_1 , в якому стоїть штамп про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_2 . Зазначає, що якщо одним з подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за вказаним договором виникають в обох із подружжя, незважаючи на відсутність у законі прямої вказівки на солідарну відповідальність.
З огляду на зазначене, просило стягнути заборгованість по кредитному договору солідарно з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
11 січня 2021 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року позов Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № СL-209781 від 30.07.2019 року у розмірі 157 508,93 грн. та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн., а всього на загальну суму 159 610 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч шістьсот десять) гривень 93 копійки.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник позивача Акціонерного товариства " Кредобанк" адвокат Павленко Сергій Валерійович 23 лютого 2021 року поштою направив на адресу суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року в частині відмови у солідарному стягненні заборгованості з відповідачів та ухвалити в цій частині нове судове рішення про стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови солідарного стягнення суми заборгованості за кредитом із відповідача ОСОБА_2 є незаконним та необгрунтованим, постановлене з порушенням норм матеріального права.
Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи задоволенні позову в оскаржуваній частині, не зазначив у своєму висновоку, що він розуміє під поняттям дрібний побутовий правочин, що є об'єктом спільної сумісної власності, що суд розуміє під поняттям побутові потреби особи, невисока вартість предмету правочину. Посилається на те, що відповідач ОСОБА_1 взяв кредитні кошти на ремонт, а нена ремонтні роботи, якзазначено у рішення суду, відповідно на ремонт квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тобто, за адресою, де проживають однією сім'єю відповідач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 , тобто, кредитні кошти були використані в інтересах сім'ї, для поліпшення умов проживання.
Вважає, що заборгованість за кредитним договором є майновим обов'язком, що включається до поняття майно, яке є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, так як містить обов'язкову ознаку правочину, вчиненого в інтересах сім'ї, а тому стягнення заборгованості за кредитним договором позичальника покладається на другого із подружжя у вигляді солідарного обов'язку перед банком.
Вказує на те, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Вказаний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленій у постанові від 19 червня 2013 року у справі N 6-55цс13.
Зазначає, що кредитні кошти, які були видані ОСОБА_1 для ремонту, входять до складу майна з огляду на вимоги ст. 190 ЦК України, та видані позичальнику в інтересах його сім'ї, так як ремонт проведено в житлі позичальника, який проживає спільно із своєю дружиною однією сім'єю, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що свідчить про наявність солідарного обов'язку другого із подружжя відповідати перед кредитором за зобов'язаннями позичальника.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідачка ОСОБА_2 просить апеляційну скарг банку залишити без задоволення, а рішення суд першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін. Зазначає, що зі змісту оскаржуваного рішення їй стало відомо про те, що між її чоловіком ОСОБА_1 та АТ " Кредобанк" 30.07.2019 року було укладено кредитний договір № СL-209781 на підставі якого банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 97 910,00 грн. до 29.07.2021 року, зі сплатою відсотків за процентною ставкою 52,99 % річних. Зазначає, що отримані її чоловіком у банку кошти не були використані в інтересах сім'ї. Вказує, що восени 2019 року їй стало відомо, що вказані кредитні кошти були використані її чоловіком для укладення письмових угод на рекламу і маркетинг від 30.07.2019 року ( день отримання кредиту) між ним та ОСОБА_3 . Таких угод було укладено три, із зазначенням міст Фінікс, Сіетл, Сан-Франциско. Відповідно до змісту вказаних угод ОСОБА_3 взяв в управління кредитні кошти у розмір 30 000,00 грн. ( загальна сума 90 000,00 грн.) у ОСОБА_1 за кредитним договором № СL-209781, укладеним з АТ " Кредобанк" та зобов'язався погашати кредит щомісяця до 23 числа , виплачувати ОСОБА_1 протягом п'яти місяців суму бонусів за користування кредитом у розмірі 1 150,00 доларів США і протягом 5-6 місяців повністю погасити кредит. Однак ніяких бонусів ОСОБА_1 жодного разу не отримав і кредитні кошти ОСОБА_3 банку не повернув. З мережі Інтернет вони згодом дізнались, що вказана особа є шахраєм і вже багато років тривають досудові розслідування кримінальних проваджень відносно вказаної особи . Їі чоловік 17.03.2021 року також звернувся до Дніпровського П ГУ НП у м.Києві із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення за ст. 190 КК України -шахрайство. Вказані обставини та надані на їх підтвердження докази свідчать про те, що отримані у позивач кредитні кошти були використані ОСОБА_1 не в інтересах сім'ї, а тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у стягненні з неї солідарно з ОСОБА_1 заборгованості по кредиту.
У судовому засіданні представник позивача Акціонерного товариства " Кредобанк" адвокат Павленко Сергій Валерійович повністю підтримавдоводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Представник відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 адвокат Риженко Наталія Олександрівна в судовому засіданні 25.03.2021 року проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині залишити без змін, зазначала про те, що кредитні кошти відповідачем були використані не в інтересах сім'ї, як зазначає представник позивача, а на для укладення письмових угод на рекламу і маркетинг від 30.07.2019 року ( день отримання кредиту) між ним та ОСОБА_3 , про які його дружина ОСОБА_2 дізналась лише восени 2019 року. Для перевірки вказаних доводів представника відповідачів в розгляді справи було оголошено перерву. Представником відповідачів 25.03.2021 року був поданий до суду відзив на апеляційну скаргу . В судове засідання 22 квітня 2021 року відповідачі та їх представник не з'явились, подали клопотання про відкладення розгляд у справи у зв'язку з тим, що їх представник не може з'явитись в судове засідання через термінову операцію, доказів на підтвердження вказаних обставин суду не надали, а тому відсутні докази для визнання причини неявки представника відповідач в судове засідання поважною. Відповідачі причин своєї неявки в судове засідання суду не повідомили. З огляду на зазначене, колегія суддів відхиляє вказане клопотання та вважає можливим розгляд справи у відсутності відповідачів та їх представника.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 30.07.2019 року між Аціонерним товариством «Кредобанк» та ОСОБА_1 на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності та цільового використання грошових коштів був укладений кредитний договір № СL-209781, на підставі якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 97 910,00 грн. на строк до 29.07.2021 року ( п. 2.1, п.2.2 договору)
Відповідно до умов п. 2.4 договору, позичальник доручає банку здійснити переказ кредитних коштів з позичкового рахунку на поточні потреби в сумі 97 910,00 грн. на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 , відкритий у Відділенні АТ "Кредобанк" по пр. Перемоги, 96 в м.Києві.
Відповідно до вимог п.4. 1 договору за користування кредитними коштами позичальник сплачує банку відсотки за процентною ставкою 52,99 % річних.
Згідно вимог п. 4.2 договору, проценти за користування кредитом нараховуються щомісячно на суму заборгованості по кредиту за методом факт/360 ( фактична кількість днів у місяці, але умовно в році 360 днів) за ставкою , визначеною в п.4.1договору, з дня видачі кредиту до дня повернення кредиту в повному обсязі.
У відповідності до вимог п.7.1 договору, за несвоєчасне виконання (прострочення) грошових зобов'язань за цим кредитним договором позичальник відшкодовує банку заподіяні збитки в повному обсязі та сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період прострочення.
З розрахунку заборгованості вбачається, що відповідачем у серпні 2019 року на погашення тіла кредиту було сплачено 4 532,34 грн., на погашення відсотків - 4467,66 грн.; у вересні 2019 року було сплачено відсотки в сумі 599,00 грн. Проте, з жовтня 2019 року позичальник припинив внесення платежів в рахунок погашення кредиту та відсотків за договором № СL-209781 від 30.07.2019 року, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в розмірі 93 377,66 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 58 103,77 грн. - заборгованість за відсотками.
11 листопада 2020 року АТ " Кредобанк" надіслало ОСОБА_1 досудову вимогу про дострокове стягнення заборгованості за договором в сумі 157 508,93 грн., яка складається із: заборгованості по тілу кредиту в сумі 93 377,66 грн., заборгованості за відсотками в сумі 58 103,07 грн. та заборгованості за пенею в сумі 6 028,20 грн. та просив повернути заборгованість протягом 30-ти днів з дня отримання вказаного повідомлення відповідно до умов п. 6.10 договору.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу № 02094 2103437 7, досудова вимога 18.11.2020 року була вручена особисто ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з даним позовом, АТ «Кредобанк » посилалося на те, що умови кредитного договору належним чином відповідачами не виконуються, у зв'язку з чим просило стягнути заборгованість з відповідачів солідарно, так як відповідачка ОСОБА_2 є дружиною ОСОБА_1 , кредит був отриманий позичальником на побутові потреби і використаний в інтересах сім'ї, а тому подружжя несе солідарну відповідальність по погашенню вказаного кредиту.
Задовольняючи частково позовні вимоги, стягуючи з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором № СL-209781 від 30.07.2019 року у розмірі 157 508,93 грн. та судовий збір у розмірі 2 102,00 грн., а всього на загальну суму 159 610 (сто п'ятдесят дев'ять тисяч шістьсот десять) гривень 93 копійки, суд першої інстанції посилався на доведеність та обгрунтованість позовних вимог в цій частині.
Рішення суду в цій частині сторонами не оскаржується, а тому за правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про солідарне стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_2 , яка є дружиною позичальника ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на безпідставність вимог банку щодо солідарного обов'язку дружини боржника по сплаті заборгованості за кредитним договором № СL-209781 від 30.07.2019 року, укладеним між банком та ОСОБА_1 .
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлено обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
У відповідності до вимог ст. 1056 ЦК України у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином і відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до положень ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Судом встановлено, що банк виконав свої зобов'язання за договором на надав ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 97 910,00 грн. ( а.с.8 меморіальний ордер № 43758029).
З наданого ПАТ «Укрсоцбанк» розрахунку заборгованості вбачається, що позичальник ОСОБА_1 не виконував свої зобов'язання, не здійснював необхідних платежів по тілу кредиту та по відсотках за користування кредитом, що призвело до виникнення заборгованості в сумі 157 508,93 грн..
Обгрунтовуючи свої позовні вимоги до ОСОБА_2 , позивач посилався на положення ч.3 ст. 61, ч.4 ст. 65 СК України.
Відповідно до вимог ч.ч.1-3 статті 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.
Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно вимог ч.ч.1,2 ,4 статі 65 СК країни, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.
З умов договору кредиту№ СL-209781 від 30.07.2019 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 , паспорту споживчого кредиту, анкети-заяви № СL-209781 ОСОБА_1 вбачається, що це споживчий кредит на суму 97910,00 грн., так як взятий на поточні потреби споживача. Шляхом підписання анкети-заяви ОСОБА_1 підтвердив, що суму отриманого кредиту просить вважати дрібним побутовим правочином, який не потребує згоди другого з подружжя.
Оцінивши в сукупності надані суду та досліджені в судовому засіданні докази з урахуванням вимог ч. ст. 61, ч.4 ст. 65 СК України, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про необгрунтованість доводів позивача про те, що отримані відповідачем ОСОБА_1 грошові кошти за кредитним договором № СL-209781 від 30.07.2019 року були використані в інтересах сім'ї, а тому вказаний договір не створює будь-яких обов'язків для другого з подружжя та обгрунтовано відмовив у задоволенні позову банку до дружини позичальника ОСОБА_2 .
Доводи апеляційної скарги представника позивача про те, що суд першої інстанції, відмовляючи задоволенні позову в оскаржуваній частині, не зазначив у своєму висновку, що він розуміє під поняттям дрібний побутовий правочин, що є об'єктом спільної сумісної власності, що суд розуміє під поняттям побутові потреби особи, невисока вартість предмету правочину, колегія суддів відхиляє, так як суд в рішенні зазначив норми матеріального права, які визначають вказані поняття та регулюють їх застосування - ст. ст. 61,65 СК України, ст. 31 ЦК України.
Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що в даному спорі відповідач ОСОБА_1 взяв кредитні кошти на ремонт, а не на ремонтні роботи, як зазначено у рішення суду, відповідно ремонт квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тобто, за адресою, де проживають однією сім'єю відповідач ОСОБА_1 та відповідачка ОСОБА_2 , тобто в інтересах сім'ї для поліпшення умов проживання, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_1 взяв в кредит кошти на здійснення ремонту у вказаній квартирі, де він проживає з дружиною. В кредитному договорі та в паспорті споживчого кредиту зазначеного, що кредит надається на поточні потреби, а на які не зазначено. В анкеті - заяві ОСОБА_1 зазначено, що мета отримання кредиту - ремонт, проте, не зазначено ремонт чого і де і тим більше не зазначено, що на ремонт квартири АДРЕСА_2 , а тому такі доводи представника позивача є припущеннями, а рішення суду не може грунтуватись на припущеннях.
Не грунтуються на вимогах закону доводи апеляційної скарги про те, що тлумачення частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов'язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: договір укладено другим із подружжя в інтересах сім'ї; майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов'язану особу (боржника). Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то цивільні права та обов'язки за цим договором виникають в обох із подружжя, з огляду на наступне.
У пункті 25 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз'яснено, що при оспорюванні кредитного договору чи договору поруки, застави/іпотеки іншим із подружжя суди мають виходити з того, що положення статті 65 СК України щодо порядку розпорядження майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, регулюють відносини, які стосуються розпорядження майном, яке є у спільній сумісній власності подружжя, і не стосуються права одного із подружжя на отримання кредиту, оскільки кредитний договір є правочином щодо отримання у власність грошових коштів.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що кредитні кошти, які були видані ОСОБА_1 для ремонту, входять до складу майна, з огляду на вимоги ст. 190 ЦК України, та видані позичальнику в інтересах його сім'ї, так як ремонт проведено в житлі позичальника, який проживає спільно із своєю дружиною однією сім'єю, а тому є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, що свідчить про наявність солідарного обов'язку другого із подружжя відповідати перед кредитором за зобов'язаннями позичальника, з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні докази того, що отримані в кредит кошти були використані ОСОБА_1 в інтересах сім'ї, для проведення ремонту в квартирі, де він проживає сумісно з дружиною ОСОБА_2 , а тому суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність правових підстав для солідарного стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № СL-209781 від 30.07.2019 року, укладеного між банком та ОСОБА_1 .
Крім того, з наданих представником відповідачів до апеляційного суду доказів вбачається, що отримані в кредит грошові кошти були використані відповідачем ОСОБА_1 для укладення письмових угод на рекламу і маркетинг та витрати офісу платіжної системи Givbux від 30.07.2019 року ( день отримання кредиту) між ним та ОСОБА_3 . Таких угод було укладено три, із зазначенням міст Фінікс, Сіетл, Сан-Франциско. Відповідно до змісту вказаних угод ОСОБА_3 взяв в управління кредитні кошти у розмір 30 000,00 грн. ( загальна сума 90 000,00 грн.) у ОСОБА_1 за кредитним договором № СL-209781, укладеним з АТ " Кредобанк" та зобов'язався погашати кредит щомісяця до 23 числа , виплачувати ОСОБА_1 протягом п'яти місяців суму бонусів за користування кредитом у розмірі 1 150,00 доларів США і протягом 5-6 місяців повністю погасити кредит ( а.с. 111-120). 17.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського П ГУ НП у м.Києві із заявою про вчинення відносно нього ОСОБА_3 кримінального правопорушення за ст. 190 КК України -шахрайство, вказану заяву зареєстровано у журналі ЄО під № 16828.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 08 лютого 2021 року в частині відмови у стягненні з ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства " Кредобанк" заборгованості за кредитним договором ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача Акціонерного товариства " Кредобанк" адвоката Павленка Сергія Валерійовича .
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства " Кредобанк" адвоката Павленка Сергія Валерійовича залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного судум.Києва від 08 лютого 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2ч.3ст.389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року.
Головуючий: Судді: