Апеляційне провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/6107/2021
м. Київ Справа № 761/36366/19
22 квітня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Борисової О.В.
- Левенця Б.Б.
при секретарі - Гоін В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника позивача адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича на заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Рибака М.А., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору дарування квартири від 1311.2008 року недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання права власності,-
13 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання права власності.
Позовні вимоги мотивовані тим, що вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_2 з грудня 2003 року по жовтень 2011 року. Свої шлюбні відносини вони не реєстрували, хоча не лише спільно проживали, а й вели спільне господарство, спільно формували сімейний бюджет, були пов'язані спільним побутом, разом відпочивали та подорожували, мали спільні права та обов'язки.
Після того, як вона та ОСОБА_2 розійшлися, вона звернулась до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу. Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2015 року у справі № 755/1795/15-ц був встановлений факт проживання однією сім'єю її та відповідача ОСОБА_2 з 01.09.2004 року по жовтень 2011 року.
Під час проживання однією сім'єю без шлюбу вони придбали майно, яке є їх спільною сумісною власністю, так як це майно купувалось за їх спільною участю. Серед іншого майна ними спільно 16.09.2004 року було придбано також квартиру АДРЕСА_1 , але право власності на вказану квартиру було зареєстровано за ОСОБА_2 .
Під час проживання з ОСОБА_2 і до теперішнього часу вона є матеріально незалежною, заробляє собі на життя та здійснює нотаріальну діяльність.
З огляду на вимоги ст. 74 СК України, яка визначає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, квартира АДРЕСА_1 є спільною власністю її та ОСОБА_2 .
Разом із тим, 13.11.2008 року ОСОБА_2 та відповідачка ОСОБА_3 уклали договір дарування вказаної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В., зареєстрований за № 3526. Зазначеним договором ОСОБА_2 передав у дар ОСОБА_3 спірну квартиру. Вона своєї зголи на таке розпорядження квартирою, що є їх спільною сумісною власністю, не надавала.
Крім того, відповідач ОСОБА_2 не повідомив її про те, що він розпорядився спільним майном. Про укладення договору дарування вона дізналася лише на початку 2019 року, коли запропонувала відповідачу розділити цю квартиру в позасудовому порядку.
З огляду на те, що вона не надавала своєї згоди на розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , відповідач ОСОБА_2 вчинив правочин щодо розпорядження спільним майном без наявності необхідних повноважень.
Так як обдарована ОСОБА_3 є рідною донькою ОСОБА_2 , їй було достеменно відомо, що до 2011 року вона та ОСОБА_2 проживали однією сім'єю та спірну квартиру вони придбавали разом.
Дізнавшись про те, що спірна квартира була подарована ОСОБА_3 , вона звернулася до відповідачки ОСОБА_3 з метою врегулювати спірне питання позасудовим шляхом. Проте, від відповідачки ОСОБА_3 їй стало відомо що 08.12.2011 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , яка тривалий час працювала у ОСОБА_3 і якій також було відомо про спільне життя позивачки та відповідача ОСОБА_2 , був укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, який був посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К. В. та зареєстрований за № 1114.
З метою з'ясування кінцевого власника спірної квартири, її представник отримала інформацію з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно з якою право власності на квартиру АДРЕСА_2 зареєстроване за відповідачем ОСОБА_4 . Згідно отриманої інформації з реєстру, відповідачка ОСОБА_4 набула право власності на спірну квартиру на підставі договору дарування квартири від 06.03.2015 року. При цьому слід зазначити, що відповідачка ОСОБА_4 є рідною матір'ю ОСОБА_5 , якій начебто продала спірну квартиру відповідачка ОСОБА_3 .
Спірна квартира фактично перебуває у володінні її та відповідача ОСОБА_2 , а відповідачка ОСОБА_4 , незважаючи на зареєстроване право власності, не володіє та ніколи не володіла цією квартирою. Незважаючи на те, що вона є співвласником вказаної квартири, вона не була стороною за договорами дарування та купівлі-продажу спірної квартири.
З огляду на вимоги ст.ст. 60,65,74 СК України,ст.ст. 369, 392 ЦК України, просила суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 . Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 13.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округ Охендовською К. В., зареєстрованого за № 3526. Скасувати реєстровий запис про державну реєстрацію прав №2459 в реєстровій книзі №187-41, вчинений Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна 17.11.2008 року. Скасувати рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права класності на об'єкти нерухомого майна про державі реєстрацію №35304989 від 19.12.201 1 року та запис 8459 в книзі 187-41. Скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 19848131 від 06.03.2015 року. Визнати право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1
Заочним рішенням Шевченківського районного суд міста Києва від 12 січня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію, скасування рішень про державну реєстрацію прав, визнання права власності - задоволено частково.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 9 605, 00 грн.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_1 адвокат Войцехівський Михайло Юрійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 січня 2021 року по справі №761/36366/19 в частині відмови у задоволенні позову про визнання недійсним договору дарування квартири АДРЕСА_1 , укладеного 13.11.2008 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К.В., зареєстрованого за №3526, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію прав №2459 в реєстрованій книзі № 187-41, вчиненого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкти нерхомого майна 17.11.2008 року, скасування рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації прав власності на об'єкт нерухомого майна про державну реєстрацію №35304989 від 19.12.2011 року та запис 8459 в книзі 187-41 та про скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Онищенка М.О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер ; 19848131 від 06.03.2015 року, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання спірного договору дарування недійсним та похідних вимог про скасування реєстрових записів та рішень про реєстрацію права власності, виходив з того, що незважаючи на визнання спірної квартири спільною сумісною власністю позивачки і ОСОБА_2 та застосування ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України, з огляду на те, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю та встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності пов'язується з набранням законної сили рішенням суду, а тому встановлення вказаних юридичних фактів не зумовлює недійсності правочину щодо цього майна, вчиненого до набрання законної сили таким рішенням суду. На підтвердження цього висновку суд першої інстанції послався на постанови Верховного Суду України від 07.11.2011 року по справі № 6- 44цс11 та від 07.09.2016 року у справі №6-727цс16 та на висновок Верховного Суду у постанові від 03.02.2020 року у справі №235/5146/16-ц
Вважає що, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , суд першої інстанції неправильно застосував ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України внаслідок врахування неактуальної практики Верховного Суду України. Зазначає, що навпаки, усталена практика Верховного Суду підтверджує, що особа, яка проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншою особою, має право вимагати визнання недійсним договору про відчуження майна, укладеного без її згоди, на підставі ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України, незважаючи на те, що факт спільного проживання однією сім'єю встановлюється рішенням суду, винесеним після укладення договору, і незалежно від добросовісності чи недобросовісності набувача за договором.
Посилається на те, що у даній справі ОСОБА_1 не пред'являла позовних вимог про поділ спільного майна. Позивачка звернулась до суду за захистом не права на поділ спільного майна, а свого права власності у зв'язку з проведеним без її згоди відчуженням спільного майна. При цьому, спірна квартира ніколи не вибувала і продовжує перебувати у фактичному володінні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , тому юридична заінтересованість позивачки полягає у підтвердженні судовим рішенням недійсності договору дарування, укладеного ОСОБА_2 з ОСОБА_3 без згоди позивачки.
Таким чином, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування, Шевченківський районний суд міста Києва помилково застосував до спірних правовідносин ст. 71 СК України, оскільки вона регулює поділ спільного майна, тоді як у цій справі вимоги про поділ спільного майна позивачем не заявлялися.
З цих же причин помилковими є посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 03.02.2020 року у справі №235/5146/16-ц.
Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_1 адвокат Войцеховський Михайло Юрійович повністю підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлялись у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Треті особи ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, представник Комунального підприємства Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна в судове засідання також не з'явились, про день та час слухання справи судом повідомлені у встановленому законом порядку, причин неявки суду не повідомили, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення представника позивачки, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з слідуючих підстав.
Судом встановлено, що 16 вересня 2004 року між ОСОБА_6 (продавець) та ОСОБА_2 ( покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Морозовою Світланою Володимирівною та зареєстровано в реєстрі за № 11182 . Відповідно до умов договору продаж квартири було вчинено за 398 250,00 грн., які сплачені продавцю під час підписання цього договору. Право власності ОСОБА_2 на вказану квартиру було зареєстровано у Київському міському бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 23 вересня 2004 року за № 8459.
13 листопада 2008 року між ОСОБА_2 ( дарувальник) та ОСОБА_3 ( обдаровувана) було укладено договір дарування за умовами якого дарувальник безоплатно передав у власність обдаровуваної, а обдаровувана прийняла в дар належну дарувальнику на праві власності квартиру АДРЕСА_1 , яка складається з двох жилих кімнат, загальною площею 36,40 кв.м., жилою площею 24,00 кв.м. Вказаний договір дарування посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською Катериною Вячеславівною 13 листопада 2008 року , зареєстровано в реєстрі за № 3526.
08 грудня 2011 року між ОСОБА_3 ( продавець) та ОСОБА_5 ( покупець) було укладено договір купівлі-продажу за умовами якого продавець продав ( передав у власність ), а покупець купив ( прийняв у власність) квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 3,40 кв.м., житловою площею 24,00 кв.м.
Відповідно до умов п.4 вказаного договору сторони домовились, що ціна квартири становить 226 000,00 грн.
Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Охендовською К.В. 08 грудня 2011 року, зареєстровано в реєстрі за № 1114.
06 березня 2015 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 36,40 кв.м., житловою площею 24,00 кв.м. Право власності ОСОБА_4 на вказану квартиру зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно 06.03.2015 року.
Рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання права спільної сумісної власності на майно, набуте за час спільного проживання однією сім'єю задоволено частково.
Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2004 року по жовтень 2011 року.
Визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне нерухоме майно: нежилі будівлі загальною площею 22 486,20 кв.м., що розташовані за адресою: АДРЕСА_3 ; трикімнатну квартиру , загальною площею 70,3 кв. м., розташовану за адресою: АДРЕСА_4 , одинадцятикімнатну квартиру, загальною площею 422 кв. м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 . В решті позову відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання майна спільною сумісною власністю, визнаючи спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що рішенням Дніпровського районного суду м.Києва від 27 лютого 2015 року встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01 вересня 2004 року по жовтень 2011 року. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Стаття 74 СК України визначає, що якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісно', власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов'язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
З огляду на те, що спірна квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_2 16 вересня 2004 року, факт спільного проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 встановлений рішенням суду з 01 вересня 2004 рок по жовтень 2011 року, то вказана квартира є спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржується, а тому, відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, апеляційний суд в цій частині рішення суду не переглядає.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_5 , приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Охендовська Катерина Вячеславівна, Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Онищенко Марія Олександрівна про визнання договору дарування квартири від 13.11.2008 року недійсним, скасування реєстрового запису про державну реєстрацію прав №2459 в реєстровій книзі №187-41, вчиненого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 17.11.2008 року, скасування рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про державну реєстрацію №35304989 від 19.12.2011 року та запис № 8459 в книзі 187-41, скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського, нотаріального округу Онищенко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер: 19848131 від 06.03.2015 року та визнання право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , суд першої інстанції посилався на те, що встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України, пов'язується з набранням законної сили рішенням суду, і тому встановлення вказаних юридичних фактів не зумовлює недійсності правочину щодо цього майна, вчиненого до набрання законної сили таким рішенням суду. Наявність підстав для визнання того чи іншого договору недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення. З огляду на те, що факт проживання позивачки та відповідача ОСОБА_2 однією сім'єю на момент укладення оспорюваного договору дарування 13 листопада 2008 року встановлений не був, то підстави для застосування положень про спільну власність відсутні. Зазначав також, що ст.71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби, приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим з подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. Разом із тим, в процесі розгляду справи позивачем вимог про присудження її компенсації замість її частки у праві спільної сумісної власності не заявлялось та вона не позбавлена права звернутись із такими вимогами в майбутньому. Таким чином, суд не знаходить на даний час правових підстав для задоволення позову в частині визнання спірного договору дарування недійсним, як і відсутні підстави для задоволення інших, похідних від первісної вимог про скасування реєстрових записів та рішень про реєстрацію права власності, а також визнання за позивачем та відповідачем ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За змістом частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Відповідно до статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Згідно з положеннями глав 7 та 8 СК України, власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя.
Згідно із частиною першою статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.
Відповідно до частини п'ятої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших, не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 цього Кодексу). Стаття 392 ЦК України про визнання права власності не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.
Виходячи з положень частини другої статті 74 СК України, на вказані правовідносини поширюються положення статті 60 СК України, яка передбачає, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно ч.3 ст. 65 СК України, для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
За вимогами частин першої, другої, четвертої статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.
Зміст вищевказаних норм засвідчує, що відсутність згоди одного із співвласників - на розпорядження нерухомим майном є підставою визнання правочину, укладеного іншим співвласником щодо розпорядження спільним майном, недійсним.
Разом із тим, встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю, так і встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі ст. 74 СК України пов'язується з набранням законної сили рішенням суду, і тому встановлення вказаних юридичних фактів не зумовлює недійсності правочину щодо цього майна, вчиненого до набрання законної сили таким рішенням суду. Наявність підстав для визнання того чи іншого договору недійсним має встановлюватися судом саме на момент його вчинення.
Тому рішення суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю не може мати зворотної дії в часі і породжувати правові наслідки, в тому числі щодо недійсності правочину, або впливати на інші юридичні факти, що настали до набрання законної сили рішенням суду про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім'єю.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскільки факт проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 01вересня 2004 року по жовтень 2011 року на момент укладення оспорюваного договору дарування квартири АДРЕСА_1 13 листопада 2008 року встановлений не був, вказаний факт було встановлено рішення Дніпровського районного суд м.Києва від 27 лютого 2015 року, тобто, на момент укладення спірного договору дарування (13 листопада 2008 року) єдиним власником нерухомого майна ( квартири) , що є предметом цього договору, був відповідач ОСОБА_2 , тому для вчинення цього правочину не потребувалось згоди позивачки.
Вказані висновки суду грунтуються на правовому висновку Верховного Суду України у справі № 6-727цс16 від 07 вересня 2016 року.
Таким чином, суд обгрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору дарування спірної квартири та у скасуванні реєстрового запису про державну реєстрацію прав №2459 в реєстровій книзі №187-41, вчиненого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 17.11.2008 року, у скасуванні рішення Комунального підприємства Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна про державну реєстрацію №35304989 від 19.12.2011 року, запис № 8459 в книзі 187-41, у скасуванні рішення приватного нотаріуса Київського міського, нотаріального округу Онищенко М. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень: індексний номер: 19848131 від 06.03.2015 року та у визнанні права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Це, зокрема, підтверджується правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-727цс16 від 07 вересня 2016 року.
Доводи апеляційної скарги про те, що, відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання недійсним договору дарування, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції неправильно застосував ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України внаслідок врахування неактуальної практики Верховного Суду України, так як навпаки, усталена практика Верховного Суду підтверджує, що особа, яка проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з іншою особою, має право вимагати визнання недійсним договору про відчуження майна, укладеного без її згоди, на підставі ст. 65 СК України і ст. 369 ЦК України, незважаючи на те, що факт спільного проживання однією сім'єю встановлюється рішенням суду, винесеним після укладення договору, і незалежно від добросовісності чи недобросовісності набувача за договором, колегія суддів відхиляє, так як Велика Палата Верховного Суду не відступила від правового висновку Верховного Суду України у справі № 6-727цс16 від 07 вересня 2016 року, на який і посилався суд першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги про те, що спірна квартира ніколи не вибувала і продовжує перебувати у фактичному володінні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , колегія судів вважає безпідставними, так як позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року в оскаржуваній частині ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника позивача адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача адвоката Войцеховського Михайла Юрійовича залишити без задоволення.
Заочне рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 12 січня 2021 року в оскаржуваній частині залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2021 року.
Головуючий: Судді: