Справа №757/44483/17-ц
Апеляційне провадження №22-ц/824/2876/2021
21 квітня 2021 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах - головуючого Сержанюка А.С., суддів - Гаращенка Д.Р., Мостової Г.І., із участю секретаря Ткаченко Ю.М., розглянувши матеріали цивільної справи у місті Києві за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-експлуатаційної дільниці «Печерська Брама», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення квартири зі складу службових приміщень,
01 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із названим позовом, де просила суд виключити зі складу службових приміщень квартиру АДРЕСА_1 з подальшою передачею її до комунальної власності.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 08 серпня 1986 року по 01 жовтня 1996 року працювала двірником-доглядачем будинків ЖЕК №305 у сфері житлово-комунального господарства.
На підставі рішення виконавчого комітету Печерської районної Ради народних депутатів від 28 травня 1990 року №407 квартира АДРЕСА_1 була закріплена як службова за ЖЕК №305 та надана їй для проживання, як працівнику цієї організації.
Вказує, що має бажання та право приватизувати зазначену квартиру, у зв'язку з тим, що відпрацювала двірником-доглядачем будинків ЖЕК №305 більше 10 років.
У зв'язку з цим, вона звернулась до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації з відповідним зверненням про зняття статусу службового житла з квартири АДРЕСА_1 , однак їй було повідомлено, що відповідно до чинного законодавства у неї відсутні правові підстави для вирішення цього питання.
На її запит Житлово-експлуатаційна дільниця «Печерська брама» надала відповідь про те, що займана нею квартира відноситься до складу службових квартир КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», а тому не має можливості надати згоду на виведення квартири зі складу службових.
В подальшому, вона звернулась з відповідним зверненням про зняття статусу службового житла з вказаної квартири до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» (далі - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва»), яке повідомило, що квартира АДРЕСА_1 , як службова, на балансі комунального підприємства не значиться.
Вважає, що оскільки державні органи переадресовують вирішення її питання одне одному, законних підстав для відмови у виключенні житла немає, а тому вона звернулась до суду за захистом свого порушеного права.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
На обґрунтування ухваленого рішення місцевим судом зазначено, що квартира АДРЕСА_1 надана позивачці як службове житлове приміщення у зв'язку з виконанням нею трудових обов'язків.
Однак, сам по собі факт проживання позивача в службовому жилому приміщенні та припинення трудових відносин з підприємством не є підставою для виключення спірної квартири з числа службових.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на його незаконність, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що вона більше 10 років працювала двірником-доглядачем будинків ЖЕК №305, на підставі рішення виконавчого комітету Печерської районної Ради народних депутатів від 28 травня 1990 року №407 їй було видано ордер на спірну квартиру, де вона проживає разом з сім'єю, іншого житла не має.
Судом першої інстанції не враховано положення ч. 1 ст. 123 ЖК України, Конституцію України, Закон України «Про приватизацію держаного житлового фонду», п. 3.6 «Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР» затверджених постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 №37.
Також судом не враховано Закон України «Про місцеве самоврядування», де зазначено, що за рішенням відповідних рад квартири зі статусом службових можуть бути переведені до державного житлового фонду, після чого громадяни отримують можливість постійно користуватись ними та приватизувати їх.
Вважає, що позбавлена права приватизувати спірну квартиру.
Суд, закінчивши з'ясування обставин справи і перевірку їх доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі, у межах доводів та вимог апеляційної скарги, вислухавши учасників процесу в судових дебатах, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, керуючись наступним.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Як встановлено судом, що підтверджується і матеріалами справи, ОСОБА_1 дійсно працювала на посаді двірника-доглядача будинків ЖЕК №305 в період з 08 серпня 1986 року по 01 жовтня 1996 року.
Рішенням №407 виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів «Про закріплення службової площі за ЖЕК-305 та надання її двірнику-доглядачу будинків ОСОБА_1 » від 28 травня 1990 року, закріплено, як службову, двокімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1 за ЖЕК-305, та затверджено спільне рішення адміністрації та профспілкового комітету УЖГ району про надання, на час роботи, вищезгаданої службової квартири двірнику-доглядачу будинків ЖЕК-305 ОСОБА_1 на родину з трьох осіб: вона, син - ОСОБА_2 , 1977 р.н., дочка - ОСОБА_3 , 1985 р.н. (а.с. 14).
На підставі вказаного рішення виконавчого комітету Черненко Н.І., із названими членами сім'ї, 06 липня 1990 року видано ордер №7574 від на право зайняття службового жилого приміщення у квартирі АДРЕСА_1 за ЖЕК-305 (а.с. 12-13).
На звернення ОСОБА_1 щодо виведення квартири зі складу службових, КП «Печерська брама» згоди не дала, а КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» повідомила про те, що виключення жилого приміщення з числа службових відбувається за клопотанням підприємства, установи та організації рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради (а.с. 18, 24).
Правові відносини між сторонами у цьому спорі безпосередньо регулюються положеннями ЖК Української РСР та іншими актами житлового законодавства України.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до статті 118 ЖК Української РСР службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Згідно із частиною другою статті 121 ЖК Української РСР службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації, правління колгоспу, органу управління іншої кооперативної та іншої громадської організації.
Особливість набуття права користування службовим житлом на підставі ордера полягає у тому, що воно надається у зв'язку з характером трудових відносин особи з володільцем такого, а тому особа, яка користується службовим житлом, усвідомлює, що після припинення її правовідносин з роботодавцем вона зобов'язана звільнити надане ним житлове приміщення.
Порядок надання, користування та виключення з числа службових приміщень регламентується постановою Ради Міністрів Української РСР від 04 лютого 1988 року №37 «Про службові жилі приміщення».
Відповідно до п. 2 згаданої постанови, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Через це зазначені приміщення повинні знаходитися у безпосередній близькості від дільниці, яка ними обслуговується (їх робочого місця). Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.
Відповідно до п. 6 цієї ж постанови, жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.
Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.
Суд апеляційної інстанції, перевірив доводи позивачки з урахуванням зазначених положень законодавства щодо порушення її прав, встановив фактичні обставини справи і дійшов обґрунтованого висновку щодо необхідності залишення без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову у зв'язку з тим, що сам по собі факт проживання ОСОБА_1 в службовому жилому приміщенні та припинення нею трудових відносин з ЖЕК №305 не є правовою підставою для виключення спірної квартири з числа службових.
Не надано суду і доказів про те що відпала потреба в такому його використанні.
Окрім цього, на переконання апеляційного суду, задоволення позовних вимог неможливе і з тих підстав, що рішення №407 виконавчого комітету Печерської районної ради народних депутатів «Про закріплення службової площі за ЖЕК-305 та надання її двірнику-доглядачу будинків ОСОБА_1 » від 28 травня 1990 року є правомірним відповідно до положень ст. 204 ЦК України, оскількийого недійсність прямо не встановлена законом і воно не визнано судом недійсним.
Відтак, доводи апеляції про незаконність судового рішення, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, зокрема, Конституції України, ст. 123 ЖК Української РСР, Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду», п.п. 3, 6 «Положення про надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР», Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» на підставі викладеного та на переконання апеляційного суду, не є правовою підставою для задоволення, як позовних, так і апеляційних вимог.
Інші доводи ОСОБА_1 , зокрема, про те, що вона працювала двірником-доглядачем, вийшла на пенсію, житло їй надано як службове, іншого вона не має, позбавлена права на приватизацію квартири, з точки зору суду другої інстанції, правового значення для правильного вирішення спору не мають та не спростовують висновок місцевого суду про необґрунтованість заявлених позовних вимог.
А тому, викладені у апеляції доводи суд другої інстанції відносить до числа формальних, відповідно, судове рішення, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, не може бути скасоване у відповідності до положень ст. 375 ЦПК України.
Окрім цього, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, чого судом не виявлено.
При цьому, апеляційний суд також вважає за необхідне відмітити, що Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ( рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року ).
Враховуючи наведене та керуючись ст.ст. 5, 10-13, 76-81, 263, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Печерського районного суду м. Києва від 05 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-експлуатаційної дільниці «Печерська Брама», Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», Печерської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення квартири зі складу службових приміщень - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий А.С. Сержанюк
Судді: Д.Р. Гаращенко
Г.І. Мостова