Справа № 757/30847/20-ц Головуючий 1 інстанція- Вовк С.В.
Проваження № 22-ц/824/6122/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
22 квітня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» на ухвалу Печерського районного суду м.Києва від 03 вересня 2020 рокуза заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» про видачу дубліката виконавчого листа у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 03 вересня 2020 року відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «АНСУ» про видачу дубліката виконавчого листа № 2-4318/09, виданого Печерським районним судом м.Києва 04 вересня 2009 року,про стягнення із ОСОБА_2 на користь ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», правонаступником якого є ТОВ «АНСУ», боргу за кредитним договором у розмірі 136912,79 грн. та судових витрат у розмірі 1621,13 грн.
Не погоджуючись з ухвалою, новий кредитор ТОВ «АНСУ» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким задоволити заяву про видачу дубліката виконавчого листа, посилаючись на її незаконність і необгрунтованість, неповне та неправильне з'ясування судом обставин справи і порушення судом норм процесуального права.
Скарга мотивована хибністю висновків суду про пропуск строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки цей строк переривався пред'явленням його до виконання, а новий строк не було встановлено. Так виконавчий лист був пред'явлений до виконання до Баришівського РВ ДВС ГТУЮ у Київській області (на даний час Баришівський РВ ДВС ЦМУ МЮ м.Київ). Після виявлення, що боржниця ОСОБА_2 мешкає у Солом'янському районі м.Києва, державним виконавцем Баришівського РВ винесено постанову від 22 серпня 2011 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 23253550 на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено виконавчий лист за належністю до ВДВС Солом'янського РУЮ м.Києва. Проте, 13 вересня 2011 року державним виконавцем ВДВС Солом'янського РУЮ м.Києва винесено постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження». Подальше місцезнаходження виконавчого листа невідоме,
- 2 -
він відсутній як у ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», так і у його правонаступника ТОВ «АНСУ», а обставини втрати виконавчого листа встановити неможливо. Окрім того, виконання судових рішень є завершальною стадією судового провадженння та складовою права на справедливий суд і однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що підтверджується практикою ЄСПЛ (справа «Агрокомплекс проти України»). Вважає, що товариством надано переконливі докази втрати виконавчого листа, що судом не враховано.
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
В суді апеляційної інстанції представник ТОВ «АНСУ» директор Кононов І.К. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Печерського районного суду м.Києва як незаконну.
Заінтересована особа Баришівський РВ ДВС м.Київ ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) подав заяву про розгляд справи у відсутність його представника.
ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» належним чином повідомлений про час розгляду справи, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Боржниця ОСОБА_2 вважається належним чином повідомленою про розгляд справи, оскільки направлена їй судова повістка повернулася з відміткою пошти про відмову адресата від її отримання.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у видачі дубліката виконавчого листа, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що постановою державного виконавця від 13 вересня 2011 року відмовлено у відкритті виконавчого провадження, а тому звернення у липні 2020 року із заявою про видачу дубліката виконавчого листа здійснене заявником поза межами строку пред'явлення його до виконання, заявником не надано доказів переривання такого строку, які б свідчили про те, що він не сплинув, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимог заяви.
При цьому суд виходив з того, що згідно п.17.4 розділу XIIIПерехідних положень ЦПК України видача дубліката виконавчого документа можлива, якщо заява про видачу дубліката подана до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Згідно підпункту 17.4 п.1 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Відповідно до ст.21 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року (в редакції чинній на час видачі виконавчого листа) виконавчі листи на виконання судових рішень можуть бути пред'явлені до виконання протягом трьох років з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення.
Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Печерського районного суду
- 3 -
м.Києва від 02 вересня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» заборгованість за кредитним договором у розмірі 136912,79 грн. та судові витрати у розмірі 1621,13 грн.
На виконання вказаного рішення Печерським районним судом м.Києва 04 вересня 2009 року було видано виконавчі листи № 2-4318/09 про стягнення солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» боргу.
Виконавчий лист Печерського районного суду м.Києва № 2-4318/09 від 04 вересня 2009 року щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 у розмірі 138533,92 грн. перебував на виконанні у Баришівському РВ ДВС ГТУЮ у Київській області, виконавче провадження ВП № 23253550. Постановою державного виконавця Баришівського РВ ДВС від 22 серпня 2011 року виконавче провадження завершене на підставі п.10 ч.1 ст.49 Закону України «Про виконавче провадження» та направлено за належністю до відділу ДВС Солом'янського РУЮ м.Києва.
Виконавчий лист Печерського районного суду м.Києва № 2-4318/09 від 04 вересня 2009 року щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 надійшов до відділу ДВС Солом'янського РУЮ м.Києва 09 вересня 2011 року, проте постановою державного виконавця від 13 вересня 2011 року відмовлено у відкритті провадження на підставі п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження».
За повідомленням як Баришівського РВ ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ), так і Солом'янського РВ ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) вказаний виконавчий лист Печерського районного суду м.Києва № 2-4318/09 від 04 вересня 2009 року щодо стягнення боргу з ОСОБА_2 на виконанні у обох відділах не перебуває.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 25 червня 2019 року замінено сторону (стягувача) ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» на його правонаступника ТОВ «АНСУ» у виконавчих листах по цивільній справі № 2-4318/09 відповідно до договору про відступлення прав вимоги від 21 листопада 2018 року.
Отже, судом незаперечно встановлено, що заява про видачу дубліката виконавчого листа Печерського районного суду м.Києва № 2-4318/09 від 04 вересня 2009 року, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» боргу у розмірі 138533,92 грн. подана новим кредитором ТОВ «АНСУ» у липні 2020 року з пропуском трирічного строку, встановленого для пред'явлення його до виконання.
Відповідно до положень ч.ч.1-2 ст.433 ЦПК України у разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.
Аналогічні положення містить ч.6 ст.12 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року (чинний на час звернення стягувача із даною заявою до суду) згідно якої стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
За таких обставин з огляду на подання ТОВ «АНСУ» заяви про видачу дубліката виконавчого листа з пропуском строку, встановленого для пред'явлення виконавчого листа до виконання, та відсутність поважних причин його пропуску, як і взагалі відсутність заяви товариства про поновлення цього строку, оскільки заявник вважає, що строк не пропустив, суд вірно відмовив у задоволенні заяви.
Аналогічний правовий висновок міститься у пунктах 44 - 47 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року в справі № 2-836/11 (провадження № 14-308цс19), де Велика Палата вказала про те, що стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції (ч.6 ст.12 Закону України «Про
- 4 -
виконавче провадження»). У разі пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено (ч.1 ст.433 ЦПК України). Відповідно до підпункту 17.4 п.1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих документів: у разі втрати виконавчого документа, суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення виконавчого документа до виконання. Якщо строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред'явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред'явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви.
Отже, закон пов'язує видачу дубліката виконавчого листа не тільки із його втратою, а в тому числі із дотриманням строку подання відповідної заяви про видачу дубліката або у зв'язку із поновленням такого строку, що відповідає наведеному вище правовому висновку Великої Палати, а також правовій позиції Верховного Суду в постановах від 26 грудня 2019 року у справі № 10/339/10 та від 28 травня 2020 року у справі № 1003/6035/12.
Доводи апеляційної скарги щодо хибності висновків суду про пропуск строку пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки цей строк переривався пред'явленням його до виконання, а новий строк не було встановлено, колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Згідно ст.23 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року, який був чинним на час винесення державним виконавцем постанови від 13 вересня 2011 року, строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються пред'явленням виконавчого документа до виконання (ч.1). Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується (ч.2). У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення (ч.3).
Згідно п.8 ч.1 ст.26 Закону державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання.
Отже, після винесення 13 вересня 2011 року постанови про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п.8 ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року строк почав перебіг спочатку, а тому на момент подання товариством заяви про видачу дубліката у липні 2020 року, тобто через 9 років, строк є пропущеним.
При цьому намагання представника ТОВ «АНСУ» тлумачити ситуацію таким чином, що строк не переривався, оскільки після винесення державним виконавцем Солом'янського РВ ДВС постанови від 13 вересня 2011 року про відмову у відкритті виконавчого провадження, державний виконавець Баришівського РВ ДВС мав автоматично поновити виконавче провадження недоречні та невірні і не грунутються на приписах закону.
Після закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-4318/09 від 04 вересня 2009 року постановою державного виконавця Баришівського РВ ДВС від 22 серпня 2011 року, відкриття провадження має відбуватися виключно за заявою стягувача, а ен автоматично, як помилково вважає заявник.
- 5 -
Посилання в апеляційній скарзі на те, що вжите судом слово очевидно слід розуміти як здогад надумані і безпідставні. Суд першої інстанції вжив цей термін у розумінні очевидності пропуску строку тобто абсолютної очевидності цих обставин.
Доводи апеляційної скарги про те, що після відмови у відкритті провадження 13 вересня 2011 року подальше місцезнаходження виконавчого листа невідоме, він відсутній як у ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», так і у його правонаступника ТОВ «АНСУ», а обставини втрати виконавчого листа встановити неможливо не спростовують висновків суду про відсутність підстав для видачі дубліката виконавчого листа. При цьому як вище вказувалося для видачі дубліката має значення не тільки доведеність факту його втрати, як помилково вважає заявник, а й необхідність подання заяви у межах строку пред'явлення виконавчого листа до виконання.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що виконання судових рішень є завершальною стадією судового провадженння та складовою права на справедливий суд і однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що підтверджується практикою ЄСПЛ (справа «Агрокомплекс проти України»).
Право на справедливий судовий розгляд, закріплене в п.1 ст.6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя, в тому числі щодо виконання судового рішення, як завершальній стадії судового розгляду. При цьому Україна, як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Водночас ЄСПЛ у своїх рішеннях, здійснюючи тлумачення положень Конвенції, неодноразово наголошував, що право на доступ до правосуддя, закріплене у ст.6 Конвенції, не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами та поставленою метою (рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашінгдейн проти Великої Британії», рішення від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України»).
Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (п.27 рішення ЄСПЛ від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України», рішення ЄСПЛ від 14 жовтня 2003 року «Трух проти України»).
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, буде порушувати законні права та інтереси сторін і суперечити принципуюридичної визначеності (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», п. 53 рішення ЄСПЛ від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України»).
Аналіз наведених рішень ЄСПЛ свідчить про те, що п.1 ст.6 Конвенції гарантує справедливий судовий розгляд не тільки позивачу (стягувачу), а й іншій стороні - відповідачу (боржнику), в тому числі при вирішенні питання про поновлення строків для оскарження.
Судом встановлено, що новий кредитор ТОВ «АНСУ» подав заяву про видачу дубліката виконавчого листа № 2-4318/09 від 04 вересня 2009 року, щодо стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» боргу у розмірі 138533,92 грн. із пропуском трирічного строку, встановленого для пред'явлення його до виконання, поважних
- 6 -
причин пропуску не навів, оскільки вважає, що строк не пропущено, поновити який не просить.
За таких обставин відмова суду у видачі дубліката виконавчого листа, грунтується на законі та переслідує легітимну мету, а також має розумний ступінь пропорційності між застосованими засобами і поставленою метою та не суперечитьпринципу юридичної визначеності.
Даючи оцінку доводам скаржника, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалена з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасована з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.259, 374, 375, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «АНСУ» залишити без задоволення.
Ухвалу Печерського районного судум.Києва від 03 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: