Справа № 363/4853/20 Головуючий 1 інстанція- Баличева М.Б.
Проваження № 22-ц/824/5962/2021 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
22 квітня 2021 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Верланова С.М., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2021 року у справі за скаргою стягувача ОСОБА_1 на постанову державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управлння Міністерства юстиції (м.Київ) про закінчення виконавчого провадження, боржник: ОСОБА_2 ,-
У грудні 2020 року стягувач ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на постанову державного виконавця Вишгородського районного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) від 25 листопада 2020 року про закінчення виконавчого провадження, яку мотивував тим, що в провадженні державного виконавця Арабаджийської О.С. перебувало виконавче провадження № 5732402 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1730/2010, виданого 20 серпня 2010 року Вишгородським районним судом Київської області про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Вказував, що постановою державного виконавця від 25листопада 2020 року виконавче провадження закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки ОСОБА_2 фактично не проживає у квартирі, в якій мешкає інша особа, не зазначена у виконавчому документі. Вважає постанову незаконною, оскільки ізакта державного виконавця від 05листопад 2020 року, вбачається, що державним виконавцем перед винесенням оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження належним чином не було перевірено, чи дійсно боржник ОСОБА_2 звільнив приміщення, зазначене у виконавчому документі, чи мається в квартирі його майно, домашні тварини та чи попереджений боржник про заборону користуватися цим приміщенням. Більш того, державний виконавець до квартири взагалі не заходила, оскільки невідомі особи фізично перешкоджали її проникненню до квартири. Ті обставини, що квартира здається в оренду, не свідчить про дійснезвільнення приміщення боржником ОСОБА_3 . Окрім того, договір оренди, наданий державному виконавцю, що нібито укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не може бути належним
- 2 -
доказом фактичного проживання ОСОБА_5 за вказаною адресою та відсутністю у квартирі майна ОСОБА_2 . Державним виконавцем також не встановлено особу ОСОБА_5 , який нібито проживає за вказаною вище адресою, при цьому у договорі оренди відсутні будь-які його дані, які б дали можливість встановити цю особу та чи взагалі існує така особа, а сам договір оренди квартири АДРЕСА_1 без згоди іпотекодержателя є недійсним відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку». Наданий боржником державному виконавцю акт обстеження матеріально-побутових умов проживання від 20 листопада 2020 року, складений депутатом Вишгородської міської ради ОСОБА_6, не містить номеру його реєстрації у відповідному журналі, а отже державний виконавець не переконалась у достовірності зазначеного акту.
У зв'язку з наведеним, просив поновити строк оскарження та скасувати постанову державного виконавця Вишгородського районного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м. Київ) Арабаджийської О.С. від 25 листопада 2020 року про закінчення виконавчого провадження № 5732402 з виконання виконавчого листа № 2-1730/2010, виданого 20 серпня 2010 року Вишгородським районним судом Київської області про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 та зобов'язати державного виконавця Арабаджийську О.С. вчинити дії щодо реального виконання в повному обсязі виконавчого листа № 2-1730/2010 від 20 серпня 2010 року про виселення ОСОБА_2 із вказаної квартири шляхом звільнення квартири від майна, домашніх тварин боржника та заборони боржнику ОСОБА_2 користуватися цим приміщенням.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2021 року у задоволенні скарги відмовлено.
Не погоджуючись із ухвалою, стягувач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким його скаргу задоволити в повному обсязі,посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що судом не враховано цілий ряд положень ст.66 Закону України «Про виконавче провадження», яка врегульовує виконання судового рішення про виселення особи з жилого приміщення, які державним виконавцем не дотримані, що у свою чергу свідчить про невиконання судового рішення та відсутність підстав для закінчення виконавчого провадження. Зокрема, державним виконавцем належним чином не перевірено, чи дійсно боржник ОСОБА_2 звільнив приміщення, зазначене у виконавчому документі, чи мається в квартирі його майно, домашні тварини та чи попереджений боржник про заборону користуватися цим приміщенням. Державний виконавець до квартири взагалі не заходила, оскільки невідомі особи фізично перешкоджали входженню до квартири. А договір оренди, нібито укладений між ОСОБА_4 , яка є власником лише 1/2 частини квартири, та ОСОБА_5 наданий державному виконавцю, не може бути належним доказом фактичного проживання ОСОБА_5 за вказаною адресою та відсутністю у квартирі майна ОСОБА_2 . А сам договір оренди квартири АДРЕСА_1 , укладений без згоди іпотекодержателя є недійсним (нікчемним) відповідно до ч.3 ст.12 Закону України «Про іпотеку».
Учасники справи правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Копія ухвали про відкриття апеляційного провадження та копія апеляційної скарги з додатками 10 березня 20021 року направлені на електронні адреси учасників, що стверджується підтверженням про їх доставлення (а.с.127-128).
В суді апеляційної інстанції представник стягувача ОСОБА_1 адвокат Карапетян А.Р. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області як незаконну.
Державний виконавець Арабаджийська О.С. належним чином повідомлена про
- 3 -
розгляд справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на офіційну електронну адресу Вишгородського районного відділу ДВСсудовою повісткою і повідомленням про її доставлення (а.с.131-132).
Боржник ОСОБА_2 також належно повідомлений, що стверджується направленими згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на офіційні електронні адреси його представників адвокатів Шумського О.І. та Касьяненко Д.Л. судовими повістками і повідомленням про її доставлення (а.с.131-132).
Державний виконавець та боржник до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обгрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Зазначеним вимогам оскаржувана судова ухвала не відповідає.
Відповідно до ст.1291 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до приписів ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Згідно ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до ст.451 ЦПК України у разі встановлення обгрунтованості скарги визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує виконавця або іншу посадову особу органу ДВС усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.
Судом встановлено, що на виконанні у державного виконавця Вишгородського районного відділу ДВС ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Арабаджийської О.С. перебувало виконавче провадження ВП № 5732402 з примусового виконання виконавчого листа № 2-1730/2010, виданого 20 серпня 2010 року Вишгородським районним судом
- 4 -
Київської області про виселення ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 .
Постановою державного виконавця від 25листопада 2020 року вказане виконавче провадження закінчено на підставі п.9 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження» з огляду на виконання рішення згідно з виконавчим документом, оскільки ОСОБА_2 фактично не проживає у квартирі, в якій мешкає інша особа, не зазначена у виконавчому документі.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що при вчиненні виконавчих дій, які полягали у примусовому виконанні виконавчого листа № 2-1730/2010, виданого 20 серпня 2010 року Вишгородським районним судом Київської області про виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 та винесенні оспорюваної постанови, державним виконавцем вчинені всі можливі дії передбачені Законом України «Про виконавче провадження» для виконання виконавчого листа.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду, поскільки вони не грунтуються на матеріалах справи та вимогах процесуального закону.
Згідно ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.2 цього Закону виконавче провадження здійснюється з дотриманням в тому числі таких засад, як: верховенства права, обов'язковості виконання рішень та законності.
Згідно п.9 ч.1 ст.39 цього Закону виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Приймаючи постанову, державний виконавець виходив з того, що рішення фактично виконане в повному обсязі згідно з виконавчим документом, а тому на підставі п.9 ч.1 ст.39 Закону виконавче провадження слід закінчити. При цьому підставою для винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження слугував акт державного виконавця Арабаджийської О.С. від 05 листопада 2020 року, яким встановлено, що у квартирі АДРЕСА_1 ОСОБА_2 фактично не проживає, за договором оренди у вказаній квартирі проживає ОСОБА_5 , а також акт умов проживання, виданий депутатом Вишгородської міської ради ОСОБА_6, від 20 листопада 2020 року про те, що у кв. АДРЕСА_1 фактично проживає інша особа, яка не зазначена у виконавчому документі.
Однак, такі дії державного виконавця не грунтуються на законі.
Питання виконання рішення про виселення боржника врегульовано ст.66 Закону України «Про виконавче провадження», згідно ч.2 якого державний виконавець призначає день і час примусового виселення, про що письмово інформує боржника, відсутність якого не є перешкодою для його виселення.
Примусове виселення полягає у звільненні приміщення, зазначеного у виконавчому документі, від боржника, його майна, домашніх тварин та у забороні боржнику користуватися цим приміщенням. Примусовому виселенню підлягають виключно особи, зазначені у виконавчому документі (ч.3 ст.66 Закону).
Примусове виселення здійснюється у присутності понятих за участю працівників поліції (ч.4 ст.66 Закону).
Про виконання рішення про виселення боржника державний виконавець складає акт, що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення
- 5 -
(ч.8 ст.66 Закону).
Отже, ст.66 вказаного закону встановлює чітку процедуру та послідовність дій державеного виконавця, які той має вчинити на виконання судового рішення про виселення.
Зокрема наявність чи відсутність боржника у жилому приміщення не перешколджає вчиненню дій по його виселенню. При цьому за відсутності боржника державний виконавець має оглянути приміщення, з'ясувати наявність чи відсутність майна боржника в приміщенні, в тому числі особистих речей, тварин, тощо. При здійсненні процедури виселення мають бути присутні в обов'язковому порядку поняті та працівники поліції, а за результатами викнання рішення має бути складений акт,що підписується особами, які брали участь у виконанні рішення про примусове виселення.
Жодного з наведених вимог закону дежавним виконавцем виконано не було, а тому таке виконання, яке полягає лише у констатуванні державним виконавцем факту відсутності боржника у приміщенні, без огляду приміщення, з'ясування наявності чи відсутність майна боржника в приміщенні, в тому числі особистих речей, тварин, тощота оформлення вчинених дій відповідним актом за підписом осіб, які приймали участь у виселенні, не свідчить про належне виконання судового рішення і як наслідок не призводить до поновлення прав стягувача, на що обгрунтовано звертає увагу стягувач в апеляційній скарзі.
Суд наведеного не врахував, щопризвело до неправильного вирішення скарги.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норми матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З викладених вище підстав ухвала суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи і вимогах процесуального закону і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи скаргу колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення, оскільки встановлено, що рішення суду про виселення ОСОБА_2 фактично не виконане, огляд жилого приміщення не поведений, наявність чи відсутність боржника та його майна в приміщенні не встановлена, акт про його виконання з підписами осіб, які приймали участь у виконанні рішення, відсутній, а відтак постанова державного виконавця від 25 листопада 2020 року про закінчення виконавчого провадження є передчасною, неправомірною і підлягає скасуванню.
Згідно ч.1 ст.41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Для поновлення прав стягувача ОСОБА_1 колегія суддів вважає за необхідне зобов'язати державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Арабаджийську О.С. відновити виконавче провадженняВП № 5732402 щодо виконання виконавчого листа № 2-1730/2010, виданого 20 серпня 2010 року Вишгородським районним судом Київської області про виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 у порядку встанволеному ст.41 Закону України «Про виконвче провадження».
Скарга щодо зобов'язання державного виконавця Арабаджийську О.С. вчинити дії
- 6 -
щодо реального виконання в повному обсязі виконавчого листа № 2-1730/2010 від 20 серпня 2010 року про виселення ОСОБА_2 із вказаної квартири шляхом звільнення квартири від майна, домашніх тварин боржника та заборони боржнику ОСОБА_2 користуватися цим приміщенням не відповідає приписам ст.41 Закону та такі вимоги є передчасними.
Також, колегія суддів задовольняє клопотання ОСОБА_1 про повнолення строку на оскарження постанови, яке є обгрунгтованим.
Згідно ч.1 ст.448 ЦК України скарга на рішення, дії чи бездіяльність державного виконнавця подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Відповідно до положень ст.449 ЦПК Українискаргу на рішення, дії або бездіяльність державного чи приватного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.
Встановлено, що стягувач подав до суду скаргу 02 грудня 2020 року, тобто у встановлений 10-ти денний строк, однак скарга була повернута за відсутністю повноважень представника, і скаржник вдруге подав її 23 грудня 200 року, що на думку колегії є поважними причинами пропуску строку.
Окрім того, поновлюючи строк колегія суддів враховує, що стягувач послідовно вживає дій щодо оскарження неправомірної на його погляд постанови, що свідчить про поважність пропущення процесуального строку, оскільки заявник правомірно очікував, що його скарги будуть розглянуті судом.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргуОСОБА_1 задоволити частково.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 05 лютого 2021 року скасувати і прийняти постанову, якою скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.
Поновити ОСОБА_1 строк для подання скарги на постанову державного виконавця. Скасувати постанову державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 25 листопада 2020 року про закінчення виконавчого провадженняВП № 5732402.
Зобов'язати державного виконавця Вишгородського районного відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) Арабаджийську Оксану Сергіївну відновити виконавче провадження ВП № 5732402 на виконавчого листа № 2-1730/2010, виданого 20 серпня 2010 року Вишгородським районним судом Київської області про виселення ОСОБА_2 із квартири АДРЕСА_1 у порядку встанволеному ст.41 Закону України «Про виконвче провадження».
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: