справа № 755/5143/20 головуючий у суді І інстанції Марфінова Н.В.
провадження № 22-ц/824/3559/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
21 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
з участю секретаря Мариненко Я.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними електронних торгів з реалізації квартири, визнання недійсними та скасування свідоцтва і акту про проведені електронні торги,-
У квітні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 , Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними електронних торгів з реалізації квартири, визнання недійсними та скасування свідоцтва і акту про проведені електронні торги.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 13.02.2020 року в результаті проведення електронних торгів організованих ДП «СЕТАМ», була реалізована належна позивачу квартира АДРЕСА_1 . За твердженням позивача електронні торги було проведено незаконно і тому вони мають бути визнані недійсними. На думку позивача, всі дії в межах виконавчого провадження на користь ОСОБА_5 , в тому числі і електронні торги з реалізації квартири, були вчинені без належної правової підстави.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), треті особи: Державне підприємство «СЕТАМ», ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , про визнання недійсними електронних торгів з реалізації квартири, визнання недійсними та скасування свідоцтва і акту про проведені електронні торги відмовлено. Вжиті ухвалою суду від 11.06.2020 року заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на належну ОСОБА_3 на праві приватної власності на підставі свідоцтва серія та номер: 1078, виданого 30.04.2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою Д.В. квартиру АДРЕСА_1 скасовано.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, третя особа ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог. При цьому, зазначає, що звертаючи стягнення на квартиру, державний виконавець допустив порушення порядку реалізації арештованого майна. При передачі на реалізацію нерухомого майна не було отримано попереднього дозволу органу опіки та піклування, чим порушено права дітей, які там зареєстровані та мали право користуватися квартирою. Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно надав оцінку обставинам встановленим у постанові Київського апеляційного суд від 15.09.2020 року по справі № 755/12052/19. На думку апелянта, судом було порушено норми процесуального права, оскільки розглянуто справу в порядку спрощеного провадження та ухвалено заочне рішення. Розгляд справи проводився без повідомленням сторін, тому позивач була позбавлена можливості заявити свої заперечення проти такого порядку розгляду справи.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження сторонам було надано строк для подачі відзивів на апеляційну скаргу, однак відзивів до суду не надходило.
В судовому засіданні представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Третя особа ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав і просив її задовольнити.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, до суду не з'явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачка була власницею квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 25.02.2010 року та Витягом про реєстрацію у Державному реєстрі правочинів.
За змістом копії виконавчого листа №2604/29397/12 виданого Дніпровським районним судом м. Києва 19.06.2013 року, суд вирішив стягнути солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк Форум» заборгованість за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08.11.2007 року у розмірі 84142,29 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 28.11.2012 року становить 672549,32 грн. та пені у розмірі 3306,66 грн..
Згідно ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 16.04.2018 року (справа №2604/29397/12) здійснено заміну стягувача у ВП №51141805 та №40864753 по виконанню виконавчих листів виданих 19.06.2013 року про солідарне стягнення на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованості в розмірі 675855,98 грн.
Із протоколу проведення електронних торгів №465712 від 13.02.2020 року вбачається, що переможцем торгів з продажу квартирі АДРЕСА_1 став учасник №26 із ціновою пропозицією 594300,00 грн..
Згідно акту державного виконавця про проведення електронних торгів (аукціону) з реалізації арештованого майна (предмета іпотеки) від 25.03.2020 року, в порядку примусового виконання виконавчого листа №2604/29397/12 від 19.06.2013 року виданого Дніпровським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_4 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 боргу за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08.11.2007 року в розмірі 84142,29 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 28.11.2012 року становить 672549,32 грн. та пеню в розмірі 3306,66 грн. складено відповідний акт про проведені електронні торги квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_2 Продажна ціна лоту склала 594300,00 грн.
Як вбачається з матеріалів справи, 30.04.2020 року приватним нотаріусом КМНО Пономарьовою Д.В. було видане свідоцтво на підставі акта державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки він 25.03.2020 року, яким посвідчено, що ОСОБА_3 належить на праві власності квартира АДРЕСА_1 , яка придбана останнім за 594300,00 грн., що раніше належала ОСОБА_2 ..
За змістом Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.05.2020 року, 30.04.2020 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 було зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі свідоцтва, серія та номер: 1078, виданий 30.04.2020 року, видавник: приватний нотаріус КМНО Пономарьова Д.В..
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, щодержавний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів, у тому числі й оцінку та уцінку майна, на яке звернуто стягнення, а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовує і проводить організатор електронних торгів відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5. Тому, дії (бездіяльність) державного виконавця щодо порушень, допущених при здійсненні своїх повноважень, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» до передачі на реалізацію арештованого майна, у тому числі щодо визначення вартості чи оцінки майна тощо, підлягають оскарженню в порядку, передбаченому цим Законом та відповідно до положені Розділу 7 ЦПК України. Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідна незгода та посилання позивача на те, що оцінка проведена державним виконавцем майже вдвічі менша ніж оцінка квартири проведена на замовлення третьої особи у справі (849000,00 грн. - 1549576,00 грн.), а також стосовно зазначення про те, що позивач з оцінкою ознайомлений не був, що відсутні дані про день направлення оцінки боржнику, що згідно фіскального чеку направлення здійснене 15.07.2019 року, тобто у день направлення заявки на реалізацію, хоча до виконавчої служби звіт про оцінку від 09.07.2019 року надійшов 10.07.2019 року, мають окремий порядок оскарження шляхом звернення до суду зі скаргою на дії/ бездіяльність виконавця. При цьому, суд звернув увагу, що в межах розгляду скарги позивача на дії державного виконавця вже була предметом оцінки, як суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції законність висновку про вартість нерухомого мйна, і скаржником обгрунтованість таких вимог не була доведена. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що при розгляді даного спору встановлено відсутність підтвердження про неналежну оцінку арештованої квартири проведеної в межах виконавчого провадження, оскільки звіт про, оцінку майна від 18.07.2019 року, проведено за особистим замоленням другого з боржників за рішенням суду про стягнення забогованості - ОСОБА_4 , без дотримання процедури встановленої законом, і доказів, які б спростовували звіт про оцінку майна проведену в межах виконавчого провадження, як то рецензування відповідного звіту, матеріали справи не містять.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі - продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином. Таким чином, правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5.
Також, при вирішенні спору по суті суд першої інстанції звернув увагу, що за змістом постанови Київського апеляційного суду від 15.09.2020 року, якою скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14.02.2020 року у справі №755/12052/19, 08.07.2019 року державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ в м. Києві Лагоцькою В.Ф. було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, станом на час винесення державним виконавцем постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , тобто станом на 08.07.2019 року, неповнолітні діти у арештованій квартирі зареєстровані не були, а відповідна реєстрація була здійснена 11.07.2019 року та 15.07.2019 року відповідно. В подальшому, в порушення статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» якою встановлено, що боржник зобов'язаний, зокрема, утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій, боржник не повідомив державного виконавця про здійснення реєстрації неповнолітніх осіб у квартирі. А наведені дати реєстрації онуків у цій квартирі свідчать про порушення боржником свого обов'язку утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення, а отже жодного порушення прав дітей не відбулося. При цьому суд першої інстанції також взяв до уваги висновки апеляційного суду викладені у постанові від 15.09.2020 року, якою встановлено, що державним виконавцем під час передачі на реалізацію державному підприємству «Сетам» не порушено права боржника та її малолітніх онуків, оскільки державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення скарги.
Що ж до інших вимог позову, суд першої інстанції також вважав їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки всі інші дії державного виконавця, на які позивач посилається, як на підставу для визнання проведених електронних торгів недійсними також мають окремий спосіб та порядок оскарження дій або бездіяльності державного виконавця і не є підставою для визнання торгів недійсними.
Оцінюючи висновки суду першої інстанції в контексті доводів апеляційної скарги колегія суддів виходить з наступного.
Судом встановлено, що згідно Довідки про реєстрацію місця проживання особи від 15.07.2019 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15.07.2019 року по теперішній час.
Згідно Довідки про реєстрацію місця проживання особи від 11.07.2019 року, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстрована ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 11.07.2019 року по теперішній час.
За повідомленням Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації від 31.07.2019 року, виконавець Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва ГТУЮ у м. Києві Лагоцька В.Ф. до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації не зверталась.
Відповідно до п. 3 Розділу 2 Порядку реалізації арештованого майна, заявка на реалізацію арештованого майна подається разом із такими документами (в електронній або паперовий формі): у разі передачі на реалізацію нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, - копія дозволу органів опіки та піклування або відповідне рішення суду.
На обґрунтування своїх позовних вимог до позовної заяви долучено копію супровідного листа виконавчої служби на адресу ДП «СЕТАМ» від 15.07.2019 року про направлення пакету документів щодо реалізації майна боржника та заявку на реалізацію арештованого майна вартістю 849 000,00 грн.
Зі змісту зазначених документів вбачається, що неповнолітня ОСОБА_6 була зареєстрована у квартирі в день направлення державним виконавцем пакету документів щодо реалізації майна боржника, а саме 15.07.2019 року. Неповнолітня ОСОБА_7 була зареєстрована у квартирі за чотири дні до направлення державним виконавцем пакету документів щодо реалізації майна боржника, а саме 11.07.2019 року.
Відповідно до положень ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження», виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Статтею 19 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що боржник зобов'язаний, зокрема, утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення. Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що наведені дати реєстрації дітей у спірній квартирі свідчать про порушення боржником свого обов'язку утримуватися від вчинення дій, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Також, за змістом постанови Київського апеляційного суду від 15.09.2020 року, якою скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14.02.2020 року у справі №755/12052/19, 08.07.2019 року державним виконавцем Дніпровського РВ ДВС м. Києва ГТУЮ в м. Києві Лагоцькою В.Ф. було винесено постанову про опис та арешт майна (коштів) боржника та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .
При цьому, станом на час винесення державним виконавцем постанови про опис та арешт майна (коштів) боржника, накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , тобто станом на 08.07.2019 року, неповнолітні діти у арештованій квартирі зареєстровані не були, а відповідна реєстрація була здійснена 11.07.2019 року та 15.07.2019 року відповідно.
Крім того, згідно постанови Київського апеляційного суду від 15.09.2020 року, якою скасовано ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14.02.2020 року у справі №755/12052/19 та у задоволенні скарги ОСОБА_2 на дії державного виконавця відмовлено: «Суд апеляційної інстанції, не погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволеня скарги в частині визнання неправомірними дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби м. Києва Головного територіального управління юстиції у м. Києві про передачу нерухомого майна: квартири АДРЕСА_1 на реалізацію з прилюдних торгів Державному підприємству «Сетам», оскільки права малолітніх дітей при відчуженні майна, що належить на праві приватної власності боржнику - ОСОБА_2 , не порушуються, виходячи з наступного. Відповідно до ч. 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає. Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна встановлено, що у власності малолітніх ОСОБА_6 та ОСОБА_7 належить по 1/3 частини квартири АДРЕСА_2 . Мати малолітніх дітей ОСОБА_8 володіє на праві власності 1/3 частиною вказаної квартири. Отже, місцем проживання дітей є місце проживання матері ОСОБА_8 (батьків), а не їх баби ОСОБА_2 за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Крім того, суд першої інстанції розглядаючи скаргу, не взяв до уваги положення ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження". Так, боржник ОСОБА_2 будучи обізнаною про наявність судового рішення Дніпровського районного суду м. Києва про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на користь ПАТ «Банк Форум» заборгованості за кредитним договором №0426/07/01-CL від 08.11.2007 в сумі 675855,98грн., порушила зобов'язання визначене ч. 5 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" та вчиненила дії, що ускладнюють виконання рішення, а саме зареєструвала у квартирі, яка її належить на праві власності малолітніх дітей (онуків). Таку поведінку боржника, суд апеляційної інстанції розцінює, як умисне зволікання та ухилення від виконання судового рішення, та при таких обставинах вважає, що з урахуванням наявності у малолітніх детей зареєстрованого права власності на інше нерухоме майно, відстутні порушення їх житлових чи інших прав. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що державним виконавцем під час передачі на реалізацію державному підприємству «Сетам» не порушено права боржника та її малолітніх онуків, оскільки державний виконавець діяв відповідно до вимог чинного законодавства, а тому відсутні підстави для задоволення скарги.».
Відповідно до положень ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України визначений принцип обов'язковості судових рішень.
Відповідно до ст. 129 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на неможливість врахування висновків та обставин встановлених у постанові Київського апеляційного суд від 15.09.2020 року, оскільки вони апелянтом не спростовані, є безпідставними та не ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою, третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв'язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.
Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає в продажу майна, тобто в забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернуто стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта проведення прилюдних торгів, є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, тобто є правочином.
Наведене узгоджується з нормами частини четвертої статті 656 ЦК України, за якою до договору купівлі-продажу на біржах, аукціонах (публічних торгах) застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу; або не випливає з їхньої суті.
Правова природа продажу майна з публічних торгів дає підстави для можливості визнання торгів недійсними за правилами визнання недійсними правочинів, зокрема на підставі норм цивільного законодавства (статей 203, 215 ЦК України) про недійсність правочину як такого, що не відповідає вимогам закону, у разі невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів, передбачених Порядком реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2831/5.
У відповідності до положень ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов'язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що відсутні передбачені законом підстави для визнання проведених електронних торгів недійсними, оскільки ні позивачем, ні апелянтом не доведено належними та допустимими доказами недійсність правочину, не надано доказів, що він не відповідає вимогам закону, внаслідок невиконання вимог щодо процедури, порядку проведення торгів.
Що стосується посилань апелянта на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо розгляду справи в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін, та те, що позивач була позбавлена можливості заявити свої заперечення проти такого вирішення, то колегія суддів оцінює їх критично, оскільки ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27 квітня 2020 року обґрунтовано відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження. А відтак, відсутні підстави вважати, що суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження. Ухвалення ж заочного рішення у справі не впливає на правильність вирішення спору по суті, тому, колегія суддів не вбачає обов'язкових підстав для скасування судового рішення.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».
За таких обставин, доводи апеляційної скарги колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки зводяться лише до переоцінки доказів та тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні, щодо доведеності та обґрунтованості позовних вимог.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість оскаржуваного судового рішення, порушення судом норм матеріального права при його ухваленні, на переконання апеляційного суду, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 вересня 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура