справа № 754/5900/16-ц
головуючий у суді І інстанції Клочко І.В.
провадження № 22-ц/824/4892/2021
13 квітня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Писаної Т.О.
суддів - Приходька К.П., Журби С.О.
за участю секретаря судового засідання - Костецької М.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Енергопостачальна компанія "Київенерго", треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання спеціального житлового ордеру недійсним,
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до акціонерного товариства енергопостачальної компанії "Київенерго" (далі - ПАТ "Київенерго"), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання спеціального житлового ордеру недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що з листопада 2009 року вона проживає у кімнаті АДРЕСА_1 , відповідно до усної домовленості між нею та ПАТ "Київенерго".
Протоколом засідання комісії з питання надання права користування житловою площею у гуртожитках ПАТ "Київенерго" від 20 лютого 2012 року Києві, ОСОБА_2 з родиною у складі трьох осіб надано дозвіл на укладення договору користування житловою площею (кімнатою № НОМЕР_1 ) та реєстрацію у гуртожитку АДРЕСА_2 .
На підставі рішення комісії з надання права користування жилою площею в гуртожитках ПАТ "Київенерго" від 20 лютого 2012 року №02/2012, ОСОБА_2 на сім'ю з трьох осіб (вона, чоловік та дочка) видано ордер №1016 від 01 березня 2012 року на жиле приміщення кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_2 .
На підставі вищезазначеного рішення комісії ОСОБА_2 на сім'ю з трьох осіб (вона, чоловік та дочка) видано спеціальний ордер №126 від 03 серпня 2012 року на жиле приміщення кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку, розташованого по АДРЕСА_2 .
Зазначає, що розгляд про надання права користування спірного житлового приміщення ОСОБА_2 на сім'ю з трьох осіб було надано ПАТ "Київенерго" на підставі клопотання філіалу "Житлотеплоенерго" ПАТ "Київенерго", яке було ліквідовано у 2015 році. ОСОБА_2 перебувала на загальній черзі № 7 на отримання житла відповідно до статті 45 ЖК України, а тому, вважає, що ОСОБА_2 не має право на отримання першочергового житла.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 , просила суд визнати спеціальний житловий ордер № 126 від 03 серпня 2012 року, виданий ПАТ "Київенерго" на ім'я ОСОБА_2 на сім'ю із трьох осіб на право користування житловою площею у гуртожитку - кімнатою по АДРЕСА_2 , недійсним.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із указаним рішенням суду представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що з листопада 2009 року по теперішній час позивач, відповідно по усній домовленості між позивачем та ПАТ "Київенерго", проживає у кімнаті, тобто позивач має достатні і тривалі зв'язки з конкретним місцем - кімнатою, що для позивача, відповідно до рішень Європейського Суду від 02 грудня 2010 року у справі Кривіцька та Кривіцький проти України та від 18 грудня 2008 року, у справі "Савіни проти України і інші", - є житлом, права на яке відповідно до ст. 47 Конституції України та ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, - охороняється Державою і тому ордер № 126 виданий на житло, в якому проживає позивач, - є недійсним. Тобто, вважається таким, що позивачка має право на житло у кімнаті, жила площа у кімнаті не є вільною з 2009 року по теперішній час, а ордер 126, виданий на зайняту жилу площу, є недійсним відповідно до п. 10 положення.
Також вказує, що згідно листа ФДМ України від 30 березня 2013 року №10-15-5691 (Т.1, а.с. 39), - гуртожиток на час спірних правовідносин є державною власністю, знаходився в оперативному управлінні Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, а відповідач - приватна компанія ПАТ "Київенерго", не мало повноважень розпоряджатися державною власністю - надавати у користування жилу площу у державній власності - гуртожитку. Тобто, ордер № 126 видано не суб'єктом управління державним майном, а відповідач - не мав повноважень видавати ордер № 126.
Зазначає, що відсутнє законне рішення суб'єкта управління державним майном - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, як це вимагає ч. 2 ст. 128 ЖК УРСР та п. 9 Пимірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року №208 (далі Положення), щодо надання ОСОБА_2 з родиною у складі трьох осіб дозволу на укладення договору користування державною власністю, житловою площею - кімнатою та реєстрацію у гуртожитку.
Також зазначає, що назва неіснуючої філії 1 що видала ордер та назва неіснуючої філії 1 на печатці, якою засвідчено справжність ордеру різняться: "Енергосервіс" та "Енергосервіс Київенерго".
Обставина, що філії 1-2 було ліквідовано у 2005 році, створені заново 08 серпня 2012 року підтверджується Державою в особі Державної реєстраційної служби - витягами 1-4 (Т.2, а.с. 42-53, Т.1, а.с. 71-77). Тобто, на час спірних правовідносин - на 03 серпня 2012 року - немає ні філії 1, ані директора філії 1, ані печатки філії 1. Але справжність ордеру №126 засвідчена незрозуміло ким - директором та печаткою неіснуючої філії 1, що є самостійною підставою для визнання ордеру № 126 недійсним.
Вважає, що комісія не є органом управління ані суб'єкта управління державним майном - Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, ані ПАТ "Київенерго" (п. 14.2 Статуту), тобто - рішення комісії не створює юридичних наслідків і не є підставою для надання жилої площі в об'єкті державної власності - гуртожитку і не є підставою для видачі ордеру № 126 на зайняття державної власності - кімнати у гуртожитку.
Вказує, що ОСОБА_2 відповідно до протоколу - перебувала на загальній черзі №7 на отримання кімнати у гуртожитку, не має право на першочергове отримання житла, відповідно до ст. 45 ЖК УРСР, п. 11 положення.
Також, вказує, що жила площа у кімнаті 17,3 кв.м, при сім'ї відповідача із 3-х осіб приходиться менш ніж 6 кв.м на одну особу, що є порушенням п. 12 Положення.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Рейніш Л.В. просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Ковальов М.О. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Інші учасники справи (їх представники) у судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату та час судового засідання були належним чином повідомлені шляхом направлення судової повістки на електронну адресу.
На підставі ст. 372 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, що не з'явились.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Частиною 1 статті 367 ЦК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково доданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вирішуючи питання правомірності звернення позивача до суду з відповідним позовом, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права чи інтересу позивача оспорюваним правочином, оскільки головною умовою, яку повинен довести позивач є не тільки наявність недотримання норм закону, а й наявність порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання його недійсним.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Судом встановлено, що в період з 1999 року по 2006 рік ОСОБА_1 працювала в Акціонерній енергопостачальній компанії "Енергосервіс". За рішенням №12 від 02 грудня 2000 року їй на сім'ю з чотирьох осіб було надано дві кімнати АДРЕСА_3 . У листопаді 2009 року у гуртожитку звільнилась кімната 103. Як зазначала в судовому засіданні у суді першої інстанції позивач, в листопаді 2009 року вона вселилась в кімнату НОМЕР_1 і до цього часу нею користується, сплачуючи необхідні послуги.
20 лютого 2012 року комісією з надання права користування житловою площею у гуртожитках ПАТ "Київенерго" було прийнято рішення №02/2012 про надання дозволу на укладення договору користування житловою площею у кімнаті 103. 01 березня 2012 року ОСОБА_2 був виданий ордер №1016 на користування кімнатою АДРЕСА_4 . Оскільки ордер видавався на приміщення, яке займала позивач і яке не було вільним на час здійснення зазначених дій, вона вважала дії відповідача незаконними. 03 серпня 2012 року ОСОБА_2 був виданий ордер №126 на користування кімнатою 103.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 20 квітня 2011 року, яке набрало законної сили, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про визнання права користування жилим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_1 з посиланням на те, що остання не надала будь-яких доказів, які б свідчили про наявність у неї та членів її сім'ї права на зайняття спірної кімнати.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року, яке набрало законної сили, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову про визнання ордеру на житло недійсним та визнання недійсним рішення про надання дозволу на укладення договору користування жилою площею. При цьому судом було встановлено, що комісія ПАТ "Київенерго", приймаючи оскаржуване позивачами рішення від 20 лютого 2012 року, діяла відповідно до вимог чинного законодавства та в межах своїх повноважень. Також судом зазначено, що як перший ордер №1016 від 01 березня 2012 року, так і другий ордер №126 від 03 серпня 2012 року на право користування жилою площею в гуртожитку - кімнатою АДРЕСА_1 , видані ОСОБА_2 правомірно.
Не погоджуючись із указаним судовим рішенням ОСОБА_1 звернулась із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, якими вважала наступні обставини:
- всі підписанти протоколу №02/2012 від 20 лютого 2012 року займали на 20 лютого 2012 року керівні посади в Київенерго і ніякого відношення до профспілкового комітету або до комітету комсомолу не мали, як це вимагає п. 9 Положення про гуртожитки, яке затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року №208, тобто комісія з надання права користування жилою площею у гуртожитках ПАТ "Київенерго" складалась тільки з представників керівничого складу ПАТ "Київенерго", до складу комісії не були включені повноважні члени профспілкового комітету та комітету комсомолу ПАТ "Київенерго";
- відповідно до статуту ПАТ "Київенерго" - комісія з надання права користування житловою площею у гуртожитках ПАТ "Київенерго" не є органом товариства і відповідно до ст.ст. 202, 203, 216, 236 ЦК України, п.9 Положення до цього рішення №02/2012 про надання дозволу на укладення договору користування житловою площею у кімнаті гуртожитку - не створює юридичних наслідків, а дії посадових осіб відповідача-підписантів протоколу №02/2012 є неправомірними діями при вирішенні питання про надання жилого приміщення;
- філія "Енергосервіс" ПАТ "Київенерго" була ліквідована ще у 2005 році, а тому спірний ордер №126 від 03 серпня 2012 року на право користування кімнатою АДРЕСА_1 виданий ОСОБА_2 є недійсним, оскільки видано неіснуючою, ліквідованою філією. Крім того, відповідно до п.3.7 Статуту, товариство має круглу печатку та штамп та може мати інші печатки та штампи для забезпечення господарської діяльності, але у статуті не вказано, що інші печатки є рівноцінними з круглою печаткою товариства;
- філія "Житлотеплоенерго Київенерго" ПАТ "Київенерго" була ліквідована 18 квітня 2005 року. Отже на час прийняття рішення про надання дозволу ОСОБА_2 на укладення договору користування кімнатою АДРЕСА_1 ні філії, ні керівника філії "Житлотеплоенерго Київенерго" ПАТ Київенерго" не існувало.
- ОСОБА_5 не може надаватися першочергово жиле приміщення, в тому числі і у гуртожитках ПАТ "Київенерго".
Встановивши, що зазначені заявником та її представником нововиявлені обставини не впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, суд першої інстанції, з чим погодився також апеляційний суд в ухвалі від 04 квітня 2016 року у справі №754/7805/13, прийшов до висновку, що підстав для скасування рішення суду за нововиявленими обставинами немає, оскільки позовні вимоги, в тому числі і визнання ордеру на жиле приміщення недійсним обґрунтовувались зокрема тим, що ордер може бути виданий лише на вільне приміщення, у зв'язку з чим не можуть братись до уваги як предмет доказування інші підстави щодо визнання ордеру недійсним, вказані як нововиявлені обставини.
Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_2 та члени її сім'ї не мають право на житло у кімнаті № НОМЕР_1 , з тих підстав, що жила площа у кімнаті на час виділення їм у користування не була вільною з 2009 року по теперішній час, а ордер № 126 є недійсним відповідно до п. 10 Положення було предметом судових спорів, які вже вирішені.
Аналогічно, у справах №2-601/2011, №757/10962/14-ц, №826/9396/14 були встановлені обставини про самовільне зайняття ОСОБА_1 спірної кімнати № НОМЕР_1 в гуртожитку, відсутність у неї будь-яких законних прав на зайняття цього приміщення, відсутність прав на вселення в спірну кімнату, законність рішення ПАТ "Київенерго" щодо видачі спірних ордерів ОСОБА_2 , правомірність органів реєстраційної служби при проведенні реєстраційних дій, у тому числі і відмови в задоволенні звернень ОСОБА_1 .
Таким чином, судовими рішеннями вже встановлено обставини щодо відсутності у позивача ОСОБА_1 юридичного (законного) права на зайняття спірного приміщення, тому вказані обставини не підлягають встановленню.
Зазначене дає підстави для висновку, що спірна кімната не є помешканням, наданим позивачу у визначений законом спосіб, відтак у позивача відсутні законні очікування щодо права користування цим житлом.
Установивши фактичні обставини справи на підставі заявлених позивачем доказів та встановлених у інших справах по відношенню до сторін цього спору, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову, виходячи з того, що права та інтереси позивача не порушені.
Суд також правильно виходив з того, що ОСОБА_1 не є належним позивачем у справі щодо вимог позову про визнання недійсним ордеру з підстав невідповідності спірного житлового приміщення санітарним чи технічним вимогам. Так, жила площа у спірній кімнаті складає 17,3 кв. м, що є менше ніж 6 кв.м на одну особу, оскільки сім'я відповідача складається з трьох осіб. Проте, надання ОСОБА_2 цього приміщення у порушення п. 12 Положення впливають безпосередньо лише на права ОСОБА_2 , а не ОСОБА_1 .
Аналогічно, за умови, що ОСОБА_1 юридичного (законного) права на зайняття спірного приміщення та вселення до нього не має, тому перелічені як підстава для цього цивільного позову інші порушення, можуть бути констатовані лише як порушення прав інших сторін, зокрема ОСОБА_2 та товариства, а не позивача, та за умови звернення з позовом саме указаних осіб, а не позивача.
Не можна також погодитись із доводами апеляційної скарги щодо неврахування судом першої інстанції порушення прав позивача на житло керуючись наступним.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 13 грудня 2013 року у справі №754/7805/13-ц встановлено, що сім'ї ОСОБА_1 у складі: ОСОБА_6 - син, ОСОБА_7 - син, ОСОБА_8 - колишній чоловік (інвалід 1 групи по зору з дитинства), ОСОБА_9 - невістка, ОСОБА_10 - онук, належать кімнати № НОМЕР_3 та № НОМЕР_4 в гуртожитку за адресою: АДРЕСА_2 . Вказаний факт підтверджується ордером № 4 від 30 січня 2001 року, виданим АЕК "Київенерго", яке на той момент було відомчим житлом ПАТ "Київенерго". До того ж, ОСОБА_1 пропрацювала на вказаному підприємстві більше десяти років.
У вказаній справі позивачі, у тому числі ОСОБА_1 , зазначали, що житлова площа в кімнатах №№ НОМЕР_5 на сім'ю в складі шести осіб складає 34,5 кв.м, що підтверджували довідкою № 2688 Деснянського відділу обліку та розподілу житлової площі в зв'язку зі змінами в складі сім'ї ОСОБА_11 . Починаючи з 2004 року ОСОБА_1 неодноразово зверталася із заявами про поліпшення житлових умов в зв'язку зі збільшенням складу її сім'ї. В подальшому ОСОБА_1 було поставлено на квартирний облік у загальну чергу. В 2009 році звільнилася кімната № НОМЕР_1 у гуртожитку по АДРЕСА_2 , яка знаходиться в одному блоці, поруч з кімнатами АДРЕСА_5 .
Отже сам факт самовільного зайняття позивачем додатково спірної кімнати № НОМЕР_1 , за наявності у неї права користування кімнатами № НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , не може бути підставою для задоволення цього позову з тих підстав, що позивач має достатні і тривалі зв'язки з конкретним місцем, а саме спірною кімнатою № НОМЕР_1 , яка була надана для користування іншій особі. Позивачем не втрачені зв'язки з проживанням її у наданих їй до цього для проживання двох кімнатах.
Враховуючи наведене суд виходить із балансу інтересів як позивача, що має в користуванні дві кімнати в гуртожитку, так і ОСОБА_2 , яка набула в установленому порядку права користування однією спірною кімнатою. З урахуванням наведеного колегія апеляційного суду не може погодитись із доводами апеляційної скарги щодо наявності підстав для захисту фактичного права користування позивача трьома кімнатами за рахунок позбавлення ОСОБА_2 та членів її сім'ї права користування однією кімнатою.
Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції Україниправа і свободи людини і громадянина захищаються судом.
У рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зпвказано, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.
На розширення вказаного положення Конституції України в частині першій статті 3 ЦПК Українизакріплено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
При цьому Конституційний Суд України у справі №1-10/2004 за конституційним поданням 5 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) своїм рішенням від 01 грудня 2004 року розтлумачив, що: "заінтересована особа вправі звертатись до суду за захистом не будь-якого, а виключно охоронюваного законом інтересу, законного інтересу".
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що позивач за усною домовленістю з ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" з листопада 2009 року проживала в кімнаті № НОМЕР_1 гуртожитку не встановлює права на проживання за зазначеною адресою, а фактичне проживання не утворює права користування.
З огляду на положення вищезазначених норм процесуального права, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку по те, що при зверненні до суду заявник повинен зазначити про порушене право, яке має бути захищене судом. Наявність порушеного права слід вважати існуючим, якщо буде установлено, що позивач звертається до суду за захистом своїх прав, які виникли або існували на законній підставі.
Отже, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального права, а тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року.
Відповідно до ч. 1, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 10 листопада 2020 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий Т.О. Писана
Судді К.П. Приходько
С.О. Журба