20 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 905/497/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Кондратова І. Д., Кролевець О. А.,
за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,
представників учасників справи:
позивача - Костюка С.В.,
відповідача - Гаврися Я.Б.,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
на рішення Господарського суду Донецької області
у складі судді Шилової О. М.
від 20.10.2020 та
на постанову Східного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Здоровко Л. М., Бородіна Л. І., Геза Т. Д.
від 02.02.2021
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000"
до Публічного акціонерного товариства "Центренерго"
про стягнення 53 819 300,06 грн основного боргу, 2 852 500,92 грн пені, 848 292,58 грн 3% річних, 955 662,53 грн інфляційних втрат,
Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 06.04.2021 оголошувалась перерва до 20.04.2021.
1. Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" звернулось до Господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Центренерго" про стягнення основного боргу у розмірі 53 819 300, 06 грн, пені у розмірі 2 852 500, 92 грн, 3% річних у розмірі 848 292, 58 грн, інфляційних втрат у розмірі 955 662, 53 грн (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем його зобов'язань за договором поставки вугілля № 111/44 від 29.08.2019, зокрема, відповідач в порушення умов згаданого договору не сплатив в повному обсязі позивачу вартість поставленого вугілля, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем.
2. Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
29.08.2019 між Публічним акціонерним товариством "Центренерго" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" (постачальник) було укладено договір поставки вугілля № 111/44, згідно із пунктом 1.1 якого, постачальник зобов'язався поставити (передати) у власність покупця, а покупець прийняти і оплатити вугільну продукцію (далі - вугілля) на зазначених у договорі умовах.
Необхідні для виконання договору відомості вказуються в сецифікаціях, які є невід'ємними частинами договору. В специфікаціях вказуються (в тому числі, але не виключно) назви виробників, вантажовідправників, відокремлених підрозділів покупця (ТЕС) вантажоотримувачів (далі - вантажоотримувачі), залізничні станції відправлення, залізничні станції вантажоотримувачів (далі - залізничні станції призначення), їх реквізити, а також кількість, асортимент і строки (терміни) поставки вугілля на кожну залізничну станцію призначення в залежності від потреби покупця, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору і терміну його дії (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору поставка вугілля по договору здійснюється залізничним транспортом на умовах DDP (залізнична станція призначення) згідно з Інкотермс 2010. Правила ІСС з використання термінів для внутрішньої та міжнародної торгівлі з урахуванням передбачених договором особливостей.
Згідно із пунктом 2.2 договору узгоджений сторонами у відповідній специфікації обсяг вугілля постачається окремими партіями. Партією вугілля вважається вироблений і відвантажений на адресу вантажоотримувача за певний проміжок часу обсяг вугілля, середня якість якого характеризується однією об'єднаною пробою, за результатами лабораторних випробувань якої оформлене посвідчення якості вугілля в партії, та враховані особливості пункту 3.5 договору.
За умовою пункту 2.5 договору право власності на вугілля від постачальника до покупця переходить після підписання сторонами акта приймання-передачі вугілля згідно з умовами договору.
Відповідно до пункту 3.6 договору результати приймання вугілля в місці надходження використовуються для виконання умов договору, відображаються в актах звіряння кількості і якості та актах приймання-передачі вугілля. Акт приймання-передачі вугілля повинен містити (в тому числі, але не виключно) основні дані, вказані в акті звіряння кількості та якості, розрахунок ціни з врахуванням знижок/надбавок та фактичної вартості поставленого вугілля, ПДВ у разі його нарахування, код товару згідно з УКТ ЗЕД (не менше ніж перші чотири цифри відповідного коду), прізвища, ініціали і підписи уповноважених представників та печатки вантажоотримувача, покупця та постачальника (за умови, що відповідні особи здійснюють діяльність з використанням печатки).
Пункт 4.1 договору передбачає, що кількість (маса) поставленого за договором вугілля може відхилятись (бути більшою або меншою) від вказаної у відповідних специфікаціях не більше ніж на 5%, але в будь-якому випадку в межах загальної суми договору.
Загальна сума договору складається з визначеної відповідно до умов договору фактичної вартості поставленого вугілля, вартості доставки вугілля від залізничної станції відправлення до залізничної станції призначення територією України, у випадку її оплати постачальником і відшкодування покупцем, ПДВ, у випадку його нарахування, та не може перевищувати 200 000 000, 00 грн (пункт 6.1 договору в редакції додаткової угоди №1 від 15.10.2019).
Відповідно до пункту 6.7 договору оплата вартості вугілля та відшкодування вартості його доставки здійснюється покупцем на підставі підписаних сторонами актів приймання-передачі вугілля та актів відшкодування вартості доставки в національній валюті України шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання відповідних актів.
Згідно із підпунктами 7.1.1, 7.1.2, 7.1.7 договору постачальник, зокрема, зобов'язаний: поставити (передати) покупцеві вугілля на умовах договору та на підставі підписаних сторонами специфікацій; організувати та забезпечити доставку вугілля до залізничної станції призначення; підписати, завірити печаткою (за умови, що відповідна особа здійснює діяльність з використанням печатки) та направити для підписання покупцеві акти приймання-передачі вугілля, складені на підставі відповідних актів звіряння кількості і якості вугілля.
Відповідно до підпункту 7.2.1 договору постачальник має право своєчасно та в повному обсязі отримати оплату за поставлене вугілля відповідно до умов договору.
За умовою підпунктів 7.3.1, 7.3.2, 7.3.4 договору покупець, зокрема, зобов'язаний: своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату вугілля на умовах договору; прийняти вугілля, поставлене на умовах договору, згідно з актом приймання-передачі вугілля; підписати і завірити печаткою отримані від постачальника акти приймання-передачі вугілля, у разі відсутності зауважень до їх змісту, та повернути постачальнику його примірники.
Відповідно до підпункту 7.4.1 договору покупець має право отримати вугілля в кількості, з якісними характеристиками та в терміни, передбачені умовами договору.
У разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та договором (пункт 8.1 договору).
Відповідно до пункту 8.14 договору за порушення виконання грошового зобов'язання за договором постачальник має право стягнути з покупця пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми, з якої допущене прострочення, за кожний день прострочення, крім випадків, передбачених пунктом 9.4.2 договору (якщо постачальник не зареєстрував податкові накладні в Єдиному реєстрі податкових накладних).
У пункті 9.1 договору сторони домовились, що при виникненні у будь-якої з них форс-мажорних обставин у розумінні статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", про що інша сторона має бути повідомлена протягом 3-х календарних днів, термін виконання договору продовжується відповідно до часу дії цих обставин, але не більше ніж на 3 місяці. Якщо вказані обставини тривають понад 3 місяці, сторони мають право за взаємним погодженням припинити подальше виконання взаємних обов'язків за договором. Форс-мажорні обставини підтверджуються сертифікатом Торгово-промислові палати та звільняють сторони від відповідальності за порушення зобов'язань за договором, що виникли під час дії цих обставин.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та отримання сторонами всіх погоджень/затверджень відповідно до вимог чинного законодавства та внутрішніх документів сторін, необхідних для укладення договору, і діє по 31.12.2019, а в частині розрахунків до повного їх виконання (пункт 10.1 договору).
Відповідно до пунктів 4, 5 додаткової угоди №1 від 15.10.2019 (далі - додаткова угода), угода набирає чинності з моменту підписання та скріплення печатками сторін і є невід'ємною частиною договору.
У пунктах 1 та 2 специфікації № 2 від 30.09.2019 до договору (далі - специфікація № 2) сторони домовились, що постачальник поставить, а покупець прийме вугілля в обсязі 25 тис. т (+/-5%) та погодили найменування вантажоотримувача (відокремлений підрозділ Вуглегірська ТЕС ПАТ "Центренерго"), залізничну станцію призначення та її реквізити, виробників, вантажовідправників та їхні реквізити, залізничні станції відправлення та їхні реквізити, марки вугілля та строк його поставки. Відповідно до пункту 3 специфікації № 2 вона є невід'ємною частиною договору.
Договір, додаткова угода та специфікація № 2 підписані представниками обох сторін і скріплені їхніми печатками.
На виконання умов договору позивач поставив залізничним транспортом, а вантажоотримувач (відокремлений підрозділ відповідача Вуглегірська ТЕС) прийняв вугілля загальною вартістю 54 780 212, 37 грн з ПДВ, що підтверджується передбаченими умовами договору товаросупровідними та іншими документами, наявними у матеріалах справи, а також складеними на підставі актів звіряння кількості та якості, актами приймання-передачі партії вугільної продукції за договором: - №11-ОЗОН від 15.11.2019 на суму 1 687 850, 74 грн з ПДВ, - №12-ОЗОН від 20.11.2019 на суму 17 432 656, 07 грн з ПДВ, - №13-ОЗОН від 20.11.2019 на суму 35 659 705, 56 грн з ПДВ (далі - Акти №11, №12 та №13 відповідно).
Акти №11, №12 та №13 підписані постачальником, вантажоотримувачем і покупцем без зауважень і скріплені їхніми печатками.
3. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
Рішенням Господарського суду Донецької області від 20.10.2020, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021, позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" основний борг у розмірі 53 819 300,06 грн, пеню у розмірі 2 775 174,69 грн, 3% річних у розмірі 848 153,81 грн, інфляційні втрати у розмірі 955 662,53 грн. В іншій частині у позові відмовлено.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:
- факт прийняття вантажоотримувачем вугілля за актами №11, №12 та №13 відповідач під час розгляду справи не заперечив, та належними і допустимими доказами не спростував;
- заборгованість за поставлене вугілля складає 53 819 300, 07 грн;
- за умовою пункту 6.7 договору обов'язок відповідача оплатити поставлене за актами №11, №12 та №13 вугілля на момент звернення позивача до суду є таким, що настав. Так, строк оплати за актом №11-ОЗОН від 15.11.2019 на суму 1 687 850, 74грн настав 16.12.2019, за актами №12-ОЗОН від 20.11.2019 на суму 17 432 656, 07грн, №13-ОЗОН від 20.11.2019 на суму 35 659 705, 56 грн настав 20.12.2019;
- своєчасне виконання відповідачем своїх зобов'язань по договору об'єктивно не може ставитись у залежність до факту введення на території України карантину, оскільки відповідно до умов договору, відповідач мав розрахуватись за поставлений товар ще у 2019 році;
- відповідач не надав суду сертифікат Торгово-промислової палати на підтвердження наявності форс-мажорних обставин, як і не надав доказів повідомлення позивача про виникнення таких форс-мажорних обставин;
- розрахунок позивача за актом № 11 в частині визначення дати прострочення виконання грошового зобов'язання суперечить приписам частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України (якщо останній день строку припадає на вихідний, днем закінчення строку є перший за ним робочий день). А саме, за умовою пункту 6.7 договору, оплата вартості вугілля здійснюється покупцем на підставі підписаних актів приймання-передачі вугілля шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на рахунок постачальника протягом 30-ти календарних днів з моменту підписання актів. Отже, відповідач мав розрахуватись за отримане вугілля до 16.12.2019 включно, оскільки 15.12.2019 (30-тий календарний день з моменту підписання Акта №11) припадає на неділю. Відповідно прострочення оплати відбулося 17.12.2019, а не 16.12.2019, як визначено у позові і розрахунку, а розрахунок за Актами №12, №13 містить арифметичну помилку. Отже, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, суди дійшли висновку, що стягненню на користь позивача підлягають 3% річних в загальному розмірі 848 153, 81грн, нараховані на прострочену заборгованість: - за актом №11 нараховано 3% річних в сумі 8 118, 91 грн за період з 17.12.2019 по 03.03.2020, - за актами №12, №13 нараховано 3% річних в сумі 840 034, 90грн за період з 21.12.2019 по 30.06.2020;
- наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є вірним;
- розрахунок пені за актом № 11 як і у випадку з розрахунком 3% річних суперечить припису частини 5 статті 254 Цивільного кодексу України: прострочення оплати відбулося 17.12.2019, а не 16.12.2019, як визначено у позові і розрахунку. Розрахунок за актами №12, №13 суперечить припису частини 6 статті 232 Господарського кодексу України (нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано). Таким чином, перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суди дійшли висновку, що стягненню на користь позивача підлягає пеня в загальному розмірі 2 775 174, 69 грн, нарахована на прострочену заборгованість: - за актом №11 нараховано пеню в сумі 34 946, 71 грн за період з 17.12.2019 по 03.03.2020, за актами №12, №13 нараховано пеню в сумі 2 740 227, 98 грн за період з 21.12.2019 по 21.06.2020;
- укладаючи договір 29.08.2019 (до введення в Україні загальнодержавного карантину), сторони не змінили передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України порядок і строк нарахування пені (пункт 8.14 договору). Отже, жодна із сторін на момент укладення договору не розраховувала на потенційну можливість нараховувати/сплачувати пеню понад шість місяців;
- враховуючи, що і укладення договору, і настання прострочення виконання грошового зобов'язання відбулись до набрання чинності Законом України №540-IX від 30.03.2020, дія даного Закону на спірні правовідносини не розповсюджується і нарахування пені на борг за Актами №12, №13 має тривати протягом шести місяців, а саме за період з 21.12.2019 по 21.06.2020.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи
У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у даній справі, та прийняти нове рішення, яким відмовити у позові.
Публічне акціонерне товариства "Центренерго" у якості підстав касаційного оскарження судових рішень зазначило:
- пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17, від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19, а саме: щодо вирішення питання про призначення судом відповідної експертизи у справі для визначення якості поставленого товару;
- пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України: суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судової експертизи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України).
Товариство з обмеженою відповідальністю "ОЗОН-3000" подало відзив на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго", в якому просило відмовити у її задоволенні.
5. Позиція Верховного Суду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Так, відповідачем в обґрунтування наявності підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, зазначено, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17, від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19, а саме: щодо вирішення питання про призначення судом відповідної експертизи у справі для визначення якості поставленого товару.
Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з Публічного акціонерного товариства "Центренерго" основного боргу у розмірі 53 819 300, 06 грн за договором поставки вугілля № 111/44, пені у розмірі 2 852 500, 92 грн, 3% річних у розмірі 848 292, 58 грн, інфляційних втрат у розмірі 955 662, 53 грн.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Згідно з положеннями статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
Продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу (частина 1 статті 673 Цивільного кодексу України).
За змістом статті 268 Господарського кодексу України якість товарів, що поставляються, повинна відповідати стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації, яка встановлює вимоги до їх якості, або зразкам (еталонам), якщо сторони не визначать у договорі більш високі вимоги до якості товарів (частина 1). У разі поставки товарів більш низької якості, ніж вимагається стандартом, технічними умовами чи зразком (еталоном), покупець має право відмовитися від прийняття і оплати товарів, а якщо товари уже оплачені покупцем, - вимагати повернення сплаченої суми (частина 5). Якщо поставлені товари відповідають стандартам або технічним умовам, але виявляться більш низького сорту, ніж було зумовлено, покупець має право прийняти товари з оплатою за ціною, встановленою для товарів відповідного сорту, або відмовитися від прийняття і оплати поставлених товарів (частина 7).
Відповідно до частини 2 статті 678 Цивільного кодексу України у разі істотного порушення вимог щодо якості товару (виявлення недоліків, які не можна усунути, недоліків, усунення яких пов'язане з непропорційними витратами або затратами часу, недоліків, які виявилися неодноразово чи з'явилися знову після їх усунення) покупець має право за своїм вибором: 1) відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару.
У справі № 922/1909/17, що переглядалась Верховним Судом, причиною виникнення первісного позову є неоплата покупцем вартості рукавиць комбінованих у кількості 44 550 пар загальною вартістю 462 429 грн. Причиною виникнення зустрічного позову є вимога покупця про стягнення 1 557 000 грн, сплачених за неякісний товар (рукавиць комбінованих у кількості 150 000 пар) та штрафу за поставку неякісного товару. Відмовляючи в задоволенні первісного позову та задовольняючи зустрічний позов, суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись статтями 11, 526, 626-629, 679, 712 Цивільного кодексу України, статтями 193, 231, 265, 266, 268, 269 Господарського кодексу України, виходили з того, що товар (рукавиці комбіновані) не відповідає ГОСТ 12.4.010-75 та технічним вимогам до предмету закупівлі, у зв'язку з чим покупець має право не здійснювати оплату товару більш низької якості та вимагати стягнення штрафу за поставку неякісного товару. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що оскільки спір виник у зв'язку з поставкою неякісного товару, суду слід було вирішити питання про призначення судом відповідної експертизи у даній справі для вирішення питання щодо якості поставленого товару.
У справі № 910/10458/19, що переглядалась Верховним Судом, предметом спору були вимоги щодо стягнення: вартості фактично поставленого вугілля, вартості доставки вугілля, пені та 3 % річних. Судами попередніх інстанцій позов задоволено. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що вирішуючи спір, ані судом першої інстанції, ані судом апеляційної інстанції з урахуванням заперечень відповідача та поданих ним доказів не було досліджено умов договорів поставки щодо якості товару, який поставляється за цими договорами, та наслідкам поставки товару неналежної якості, а також не надано відповідної правової оцінки доводам відповідача щодо поставки позивачем неякісного товару, а відтак і щодо дійсної суми заборгованості, яка підлягає стягненню.
Разом з тим, у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що акти приймання-передачі партії вугільної продукції підписані постачальником, вантажоотримувачем і покупцем без зауважень, у тому числі, і щодо якості товару.
Водночас, як відзив на позовну заяву не містить вказівки на незгоду відповідача із заявленим до стягнення розміром заборгованості, в тому числі у зв'язку із поставкою неякісного товару (відповідно до вимог статті 165 Господарського процесуального кодексу України), так і взагалі під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач не посилався на обставини щодо якості товару, його поставленого обсягу, розміру заборгованості і арифметичної вірності здійснених позивачем розрахунків.
В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції відповідач також не посилався на те, що позивач поставив йому неякісний товар.
З огляду на наведене, відхиляються доводи скаржника про те, що судами попередніх інстанцій не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 922/1909/17, від 09.09.2020 у справі № 910/10458/19, а саме: щодо вирішення питання про призначення судом відповідної експертизи у справі для визначення якості поставленого товару.
Надаючи оцінку аргументам касаційної скарги щодо підстав касаційного оскарження судових рішень, унормованих у пункті 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з посиланням на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, то колегія суддів зазначає, що посилання відповідача у касаційній скарзі на те, що судом апеляційної інстанції необґрунтовано відхилено клопотання про призначення судової експертизи, є безпідставними, з огляду на таке.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2020, якою було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Центренерго" на рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2020 у справі №905/497/20, було встановлено учасникам справи строк до 28.12.2020 для подання до суду заяв і клопотань. Дана ухвала отримана відповідачем 22.12.2020.
Однак, у встановлений судом строк (до 28.12.2020) Публічним акціонерним товариством "Центренерго" не було подано клопотання про призначення судової експертизи.
Клопотання про призначення судової експертизи було подано представником Публічного акціонерного товариства "Центренерго" лише 02.02.2020, до початку призначеного судового засідання. При цьому, представником Публічного акціонерного товариства "Центренерго" було заявлено усне клопотання про поновлення строку для його подання.
Так, частиною 1 статті 119 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Частиною 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Зі змісту наведеної норми випливає, що за заявою учасника може бути продовжений тільки строк, який встановлений судом і який не сплив на час звернення учасника справи із заявою. Процесуальний строк може бути продовжений також з ініціативи суду. Разом з тим на відміну від поновлення процесуального строку, вирішення судом питання про продовження процесуального строку не обумовлене вчиненням учасником процесуальної дії. Навпаки, процесуальний закон виходить з того, що процесуальний строк продовжується для вчинення процесуальної дії, яка ще не вчинена.
У даному випадку строк для подання заяв і клопотань до 28.12.2020 був встановлений судом, що унеможливлює його поновлення, а відповідач до спливу цього строку не звертався до апеляційного господарського суду з клопотанням про його продовження.
При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем не наведено будь-яких поважних причин неможливості подання клопотання про призначення судової експертизи до 28.12.2020.
З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення усного клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного строку подання клопотання про призначення у справі експертизи.
Водночас, суд апеляційної інстанції керуючись частиною 2 статті 118 Господарського процесуального кодексу України (заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом) обґрунтовано залишив без розгляду клопотання відповідача про призначення судової експертизи.
6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України).
Таким чином, перевіривши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах вимог та доводів касаційної скарги, встановивши, що відповідні доводи щодо наявності підстав для скасування оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, Верховний Суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для її задоволення.
7. Судові витрати
З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Центренерго" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 905/497/20 залишити без змін.
3. Поновити виконання рішення Господарського суду Донецької області від 20.10.2020 та постанови Східного апеляційного господарського суду від 02.02.2021 у справі № 905/497/20.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Н.М. Губенко
Судді І.Д. Кондратова
О.А. Кролевець