21 квітня 2021 року
м. Київ
Справа № 916/3674/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Краснов Є. В. - головуючий, Могил С. К., Уркевич В. Ю.,
секретар судового засідання - Астапова Ю. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтський хлібороб" на постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 (колегія суддів: Головей В. М., Разюк Г. П., Савицький Я. Ф.) і рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2020 (суддя Щавинська Ю. М.) у справі
за позовом Приватного підприємства "Левчик" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтський хлібороб", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 174 303, 00 грн та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників:
позивача - Комісар О. В.,
відповідача - Воробйов А. В.,
третьої особи - не з'явилися,
Короткий зміст позовних вимог
1. Приватне підприємство "Левчик" (далі - ПП "Левчик") звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтський хлібороб" (далі - ТОВ "Балтський хлібороб") про стягнення з відповідача шкоди, заподіяної самовільним зайняттям земельних ділянок, у сумі 174 307,00 грн та зобов'язання ТОВ "Балтський хлібороб" усунути перешкоди у користуванні 76 земельними ділянками шляхом їх звільнення.
2. Позов обґрунтований тим, що ПП "Левчик" здійснює свою сільськогосподарську діяльність з вирощування сільськогосподарської продукції на території Балтського району Одеської області. В користуванні позивача перебуває значна кількість земельних ділянок, загальною площею близько 1,5 тис га, частина яких надана в оренду їх власниками на підставі договорів оренди земельних ділянок. Однак, позивач не може використовувати земельні ділянки, оскільки ТОВ "Балтський хлібороб" незаконно користується такими земельними ділянками, здійснює їх обробіток та вирощує сільськогосподарські культури.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
3. На підтвердження наявності у ПП "Левчик" права користування спірними земельними ділянками позивачем надано суду 41 договір оренди. Щодо інших договорів, позивачем було заявлено клопотання про їх витребування, обґрунтоване проведенням перевірки наявності та фізичного стану таких договорів та встановленням факту їх відсутності на підприємстві.
4. Відповідне клопотання судом було задоволено та витребувано ухвалою суду першої інстанції від 01.06.2020 у Балтської міської ради Одеської області, Красносільської сільської ради Лиманського району Одеської області, Точилівської сільської ради Ананьївського району Одеської області договори оренди землі. На виконання ухвали суду Балтською міською радою Одеської області, Красносільською сільською радою Лиманського району Одеської області, Точилівською сільською радою Ананьївського району Одеської області було надано суду запитувані договори.
5. В свою чергу, на підтвердження факту самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок ПП Левчик" надано акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства, складений Управлінням з контролю за використанням та охороною земель Головного управління Держгеокадастру в Одеській області. В процесі перевірки державним інспектором встановлено, що ПП "Левчик" є орендарем 97 земельних ділянок. В ході проведення обстеження, від позивача надійшли заперечення щодо подальшої перевірки 11 земельних ділянок з огляду на відсутність будь-яких порушень прав користувача. Під час перевірки не вдалося встановити осіб, які причетні до самовільного використання 10 земельних ділянок із відповідними кадастровими номерами, таким чином, вказаним актом підтверджено зайняття з боку ТОВ "Балтський Хлібороб" 76 земельних ділянок, про усунення перешкод у використанні яких просить позивач.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
6. Рішенням Господарського суду Одеської області від 03.09.2020 позов задоволено.
7. Рішення мотивовано тим, що докази, які надані ПП "Левчик" на підтвердження належності йому права користування і відповідно самовільного зайняття відповідачем спірних земельних ділянок, є більш вірогідними ніж докази, надані ТОВ "Балтський хлібороб" на підтвердження належності саме йому права користування зазначеними земельними ділянками. Задовольняючи позов в частині стягнення збитків, суд встановив наявність всіх елементів цивільно-правової відповідальності та те, що наданий позивачем розрахунок суми шкоди є правильним.
8. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
9. У первісно поданій касаційній скарзі заявлено вимогу - скасувати рішення та постанову попередніх судових інстанцій, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову. Ухвалою Верховного Суду від 16.02.2021 касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано скаржникам подати окремі касаційні скарги з урахуванням зазначених вище норм процесуального права щодо сплати судового збору та із зазначенням своїх вимог щодо оскаржуваних судових рішень, або виокремити касаційну скаргу з відповідними вимогами за сплаченим ТОВ "Балтський хлібороб" судовим збором. ТОВ "Балтський хлібороб" на усунення недоліків виокремило касаційну скаргу та заявило вимоги щодо скасування судових рішень попередніх судових інстанцій та направлення справи на новий розгляд.
10. Касаційна скарга, яка з посиланням на пункти 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, статей 124, 125, 126 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 1, 6 Закону України "Про оренду землі", статей 1, 4, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ухваленням судових рішень про права та обов'язки осіб, яких не було залучено до участі у справі, а також прийняттям рішень без урахування висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, у постановах Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 921/403/17-г/6, від 08.08.2019 у справі № 909/472/18, від 29.04.2020 у справі № 911/1455/19, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19, від 27.01.2021 у справі № 145/2047/16-ц.
11. Скаржник також наголошує на невстановленні судами всіх обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, зокрема, на думку скаржника судами не встановлено чи дійсно відповідні договори були укладені між ПП "Левчик" та власниками земельних ділянок, чи передавалися зазначені земельні ділянки позивачу та чи вибували земельні ділянки із користування відповідача.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
12. ПП "Левчик" у відзиві просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення та постанову попередніх судових інстанцій - без змін. Заявник наголошує, що рішення та постанова у цій справі не є такими, що прийняті про права та обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі; судами обох інстанцій розглянуто і надано оцінку заявам ОСОБА_1 ; позиція скаржника щодо непідсудності справи Господарському суду Одеської області є необґрунтованою; посилання скаржника на пункт 5 частини 1 статті 310 ГПК України для обґрунтування скарги неповідомленням ОСОБА_2 про судове засідання в апеляційній інстанції є безпідставним, оскільки скаржником у касаційній інстанції є ТОВ "Балтський хлібороб", а не ОСОБА_2 ; суди попередніх інстанцій об'єктивно та повно дослідили всі обставини справи та надали їм належну оцінку.
Позиція Верховного Суду
13. Відповідно до статті 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
14. Тобто, обов'язковою умовою правомірного використання земельної ділянки є наявність у особи, що її використовує, правовстановлюючих документів на цю земельну ділянку, а відсутність таких документів може свідчити про самовільне зайняття земельної ділянки.
15. За самовільне зайняття земельних ділянок стаття 211 ЗК України передбачає цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність
16. Згідно зі статтею 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
17. Статтею 212 ЗК України визначено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
18. Враховуючи зазначені норми права, а також предмет і підстави заявленого у даній справі позову, у цьому спорі судам належало встановити, чи має місце:
- самовільне зайняття земельної ділянки;
- якщо має, то чи надані належні та допустимі докази на підтвердження того, що саме відповідач здійснив таке зайняття.
19. За положеннями статті 73 ГПК України наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи встановлюються на підставі доказів. Доказами ж є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює відповідні обставини. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
20. Відповідно до частин 1, 3 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
21. Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
22. Разом із цим, визначений у процесуальному законі принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 21.12.2020 у справі № 916/401/17).
23. Суд першої інстанції зазначив, що докази, які надані ПП "Левчик" на підтвердження належності йому права користування і відповідно самовільного зайняття ТОВ "Балтський хлібороб" спірних земельних ділянок, є більш вірогідними ніж докази, надані ТОВ "Балтський хлібороб". При цьому як на підставу належного користування ПП "Левчик" спірним земельними ділянками суд послався, зокрема, на інформаційні довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна.
24. У статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено визначення поняттю "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з яким, державна реєстрація це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
25. Тобто державна реєстрація це не підстава набуття права власності або користування, а засвідчення державою вже набутого особою права власності або користування і ототожнювати факт набуття права з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права власності або користування, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права, а не є підставою його набуття.
26. Таким чином, судам при розгляді даної справи було необхідно дослідити договори оренди, укладені з фізичними особами власниками земельних ділянок.
27. При цьому в матеріалах справи наявні заяви 49 фізичних осіб - власників спірних земельних ділянок, у яких вони заперечують наявність орендних відносин з ПП "Левчик". Зазначеним заявам будь якої оцінки судами не надано.
28. Крім того в матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстрі іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна датована травнем 2019, дві інформації стосовно земельної ділянки кадастровий номер 5120682200:01:001:0177: від 13.05.2019, у якій зазначено, що орендарем цієї земельної ділянки є ПП "Левчик", та від 02.09.2020 з якої вбачається, що зазначена земельна ділянка неодноразово передавалася в оренду ПП "Левчик", але в подальшому договори оренди було розірвано, при цьому позов було подано у грудні 2019. В матеріалах справи також наявні копії договору оренди земельної ділянки, укладеного фізичною особою власником та ТОВ "Балтський хлібороб", акта приймання-передачі земельної ділянки, додаткової угоди до договору оренди щодо земельної ділянки 5120682200:01:001:0197 з яких вбачається, що договір оренди зазначеної земельної ділянки було продовжено до 31.12.2017. Зазначеним документам у їх сукупності не було надано належної оцінки.
29. Згідно з положеннями статті 5 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.
30. Державний контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
31. Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від14.01.2015, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.
32. Повноваження центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі встановлені статтею 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", до яких належить, зокрема, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині: додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю; виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням (пункт «а»); одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань (пункт «в»).
33. Як зазначалося вище в матеріалах справи є акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 27.08.2019 № 491-ДК/532/АП/09/01/-19, складений Управлінням контролю за використанням та охороною земель Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області.
34. Судами попередніх інстанцій у судових рішеннях констатовано наявність такого акта, проте будь якої правової оцінки змісту цього акта, формі, а також повноваженням ГУ Держгеокадастру на проведення перевірок дотримання земельного законодавства щодо об'єкта - земельних ділянок за заявою господарюючого суб'єкта судами не надано.
35. Також, судами не надано оцінки обґрунтуванню висновків інспектора про самовільне зайняття відповідачем земельних ділянок, а також оцінки тому, що до акту не долучено жодних матеріалів (письмових пояснень опитаних осіб, матеріалів фото- і відеофіксації тощо), які б підтверджували порушення.
36. Крім того, суди не звернули уваги, що перевірка проводилася інспектором одноособово за відсутності представників позивача, відповідача або власників земельних ділянок.
37. Водночас, відповідно до частин 1-3 статті 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
38. За змістом частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
39. Таким чином позивач повинен довести факт завдання йому збитків, розмір зазначених збитків, докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та завданими збитками. При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань.
40. Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди (наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.12.2018 у справі № 902/320/17 зі спору про стягнення збитків з експедитора).
41. Суди попередніх інстанцій встановлюючи наявність елементів, необхідних для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, зазначили, зокрема, що шкідливим результатом протиправної поведінки відповідача є фактично неможливість позивача використовувати спірні земельні ділянки за призначенням. Проте суди не врахували, що під шкодою (збитками) в розумінні статті 1166 ЦК України є матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна та применшенні немайнового блага та, відповідно, не встановлювали наявності повного складу цивільного правопорушення з огляду на наведені вище норми права.
42. Колегія суддів зазначає, що обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів, що запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
43. З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України, щодо відсутності у жодного доказу заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо, а також вірогідності та взаємного зв'язку доказів у їх сукупності.
44. У пунктах 1 - 3 частини 1 статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
45. За змістом статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
46. Зважаючи на викладене, висновок судів про наявність підстав для задоволення позову є передчасним, оскільки суди не дослідили усі обставини справи з наданням оцінки наявних у ній доказів, з якими пов'язане законне вирішення спору по суті, тому ухвалені у справі судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
47. Ураховуючи вищенаведене та беручи до уваги, що суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, судові рішення у цій справі підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Судові витрати
48. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, розподіл судових витрат згідно зі статтею 129 ГПК України судом касаційної інстанції не здійснюється.
Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314 -317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Балтський хлібороб" задовольнити.
2. Постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 і рішення Господарського суду Одеської області від 03.09.2020 у справі № 916/3674/19 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Є. В. Краснов
Суддя С. К. Могил
Суддя В. Ю. Уркевич