Категорія № 2.33
Іменем України
25 травня 2010 року Справа № 2а-614/10/1270
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Островської О.П.,
суддів - Захарової О.В., Ушакова Т.С.,
при секретарі - Кір'ян О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області, Головної державної інспекції на автомобільному транспорті України, Управління Державного казначейства України про визнання відсутності повноважень, скасування рішення, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, визнання незаконними дій, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,
У січні 2010 року позивач ФОП ОСОБА_1 звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з позовом до відповідача ТУ Головної держінспекції на автомобільному транспорті в Луганській області, в якому послався, що з 13 жовтня 2009 року він зареєстрований, як підприємець, для здійснення підприємницької діяльності з надання послуг з перевезення вантажів, у зв'язку з чим взяв в оренду сідловий тягач та напівпричеп та через свого представника 5 листопада 2009 року у встановленому Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» порядку звернувся до відповідача з заявою про отримання відповідної ліцензії для можливості здійснення вказаного виду господарської діяльності, до якої додано передбачені п. 39 переліку, затвердженого Постановою КМУ № 756 від 2001 року, документи: нотаріально завірену копію свідоцтва про реєстрацію, відомості про його водійський стаж та стан здоров'я. Додатково посадовою особою відповідача, яка приймала документи, було затребувано відомості про орендовані транспортні засоби, на яких позивач збирався здійснювати свою підприємницьку діяльність, що не передбачено вказаним переліком, позивачем така вимога була виконана. Незважаючи на це, листом № 4078 від 20 листопада 2009 року позивача було повідомлено, що прийнято рішення про відмову у видачі ліцензії у зв'язку з порушенням ним п. 8.2 ліцензійних умов, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 9/119 від 1 лютого 2008 року. Позивач не згоден з такою відмовою, оскільки на його думку цей наказ на нього не поширюється, оскільки він є обов'язковим для виконання суб'єктами господарювання, які надають послуги з перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом відповідно до робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт», та суб'єктами господарювання, які мають діючі ліцензії з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом загального користування та з надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу на таксі, у той час, як позивач не має такої діючої ліцензії. Тому позивач просить:
- визнати відсутність повноважень у відповідача вимагати додаткові документи, не передбачені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Постановою КМУ № 756 від 2001 року, зокрема відомості про власні або орендовані транспортні засоби та тимчасовий реєстраційний талон на орендований автотранспорт,
- скасувати наказ відповідача № 46Л від 17 листопада 2009 року про відмову у видачі йому ліцензії, як такий, що суперечить законодавству України,
- зобов'язати відповідача прийняти рішення про видачу йому ліцензії та видати йому таку ліцензію після внесення ним відповідної плати.
В ході судового розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги, заявивши позов до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті, Головної державної інспекції на автомобільному транспорті України, Управління Державного казначейства України. Просить суд:
- встановити відсутність компетенції (повноважень) посадових осіб Територіального управління Головавтотрансінспекції України в Луганській області вимагати в нього додаткові документи, не передбачені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Постановою КМУ від 04.07.2001 № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності», зокрема, відомостей про тимчасовий реєстраційний талон на орендований транспорт; встановити відсутність компетенції (повноважень) посадових осіб Територіального управління Головавтотрансінспекції України в Луганській області проводити перевірку поданих ним документів і відомостей, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності, зокрема, факт отримання тимчасового реєстраційного талону на орендований автотранспорт, без присутності заявника чи його уповноваженої особи;
- встановити відсутність компетенції (повноважень) посадових осіб Територіального управління Головавтотрансінспекції України в Луганській області примушувати суб'єкт господарювання, який вперше подав документи на отримання ліцензії з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, виконувати Ліцензійні умови провадження господарської діяльності при наданні послуг з перевезення пасажирів і вантажів на автомобільному транспорті, затверджені Наказом Держкомпідприємництва і Мінтранса та зв'язку України № 9/119 від 01.02.2008, зареєстрованого в Мінюсті України за № 140/14831 від 21.02.2008, до отримання відповідної ліцензії;
- визнати незаконною діяльність посадової особи - державного інспектора Територіального управління Головавтотрансінспекції України в Луганській області - суб'єкта владних повноважень - по проведенню перевірки достовірності даних в документах, поданих заявником, для отримання ліцензії у спосіб, не визначений законодавством;
- визнати незаконною діяльність посадової особи державного інспектора Територіального управління Головавтотрансінспекції України в Луганській області - суб'єкта владних повноважень - по визнанню недостовірності даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії на підставі встановлення факту, що ФОП ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу без з'ясування скасувати наказ Головавтотрансінспекції України № 46Л від 17.11.2009 в частині відмови видати ФОП ОСОБА_1 ліцензію, як такий, що є протизаконним;
- відшкодувати за рахунок державного бюджету України матеріальну шкоду, завдану ФОП ОСОБА_1, у розмірі 7 тис. 87 грн. 68 коп., нанесену незаконною діяльністю посадової особи - державним інспектором Територіального управління Головавтотрансінспекції України в Луганській області - суб'єкта владних повноважень по проведенню перевірки документів і відомостей, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності у спосіб, не визначений законодавством, внаслідок чого були зроблені неправдиві висновки, та по визнанню недостовірності даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії на підставі встановленого факту, що ФОП ОСОБА_1 не є власником транспортного засобу без з'ясування наявності у ФОП ОСОБА_1 законних підстав користуватися цим транспортним засобом;
- відшкодувати за рахунок державного бюджету України ФОП ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 1 тис. 699 грн. 32 коп.
У судовому засіданні представник позивача підтримав уточнені позовні вимоги, дав суду пояснення, аналогічні викладеному в позовній заяві.
Представник відповідача Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області та Головної державної інспекції на автомобільному транспорті України позов не визнав, послався, що позивачеві було відмовлено у видачі ліцензії у відповідності з вимогами діючого законодавства.
Представник відповідача Управління Державного казначейства України в судове засідання також не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.
У відповідності з Конституцією України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій, чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
У відповідності зі ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень суб'єктів владних повноважень слід перевіряти чи прийняті такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України на Законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення ( дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Закон України від 01.06.2000 «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», який набрав чинності з 22.10.2000 (зі змінами та доповненнями) визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування. Відповідно до ст. 6 цього Закону орган ліцензування:
забезпечує виконання законодавства у сфері ліцензування;
затверджує спільно із спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування ліцензійні умови провадження певного виду господарської діяльності та порядок контролю за їх додержанням;
видає та переоформлює ліцензії, видає дублікати ліцензій на певний вид господарської діяльності, приймає рішення про визнання ліцензій недійсними;
здійснює у межах своєї компетенції контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов;
видає розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;
анулює ліцензії на певний вид господарської діяльності;
формує i веде ліцензійний реєстр.
Статтею 9 Закону України «Про автомобільний транспорт», який набрав чинності з 11 травня 2001 року, встановлено, що ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.
Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є:
сприяння становленню сучасного ринку послуг, розвитку автомобільного транспорту та стимулювання впровадження нових видів послуг;
підвищення ефективності використання транспортних засобів;
створення конкурентного середовища;
захист прав споживачів та ринку послуг від небезпечних перевезень;
забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування;
забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання транспортних засобів;
забезпечення доступності послуг та підвищення якості транспортного обслуговування;
забезпечення допуску автомобільних перевізників до перевезення пасажирів транспортними засобами на комерційній основі шляхом їх попередньої перевірки на відповідність вимогам ліцензійних умов.
Підтвердження відповідності перевізника вимогам ліцензійних умов здійснюється органом ліцензування шляхом перевірки перевізника за місцем його розташування або надання перевізником органу ліцензування сертифіката відповідності послуг з перевезення пасажирів автобусами ліцензійним умовам.
Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів на такі види робіт:
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі;
надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення;
надання послуг з міжнародних перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.
Орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі у строк не пізніше 30 календарних днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви.
Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів надає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів чи вантажів.
Перелік органів ліцензування затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1648 «Про затвердження органів ліцензування». Орган ліцензування, яким є центральний орган виконавчої влади, може делегувати свої повноваження своїм структурним територіальним підрозділам.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 листопада 2000 року № 1648 «Про затвердження переліку органів ліцензування» (з наступними змінами та доповненнями) визначено, що органом ліцензування господарської діяльності, пов'язаної з наданням послуг з перевезення пасажирів i вантажів автомобільним транспортом загального користування, є Укравтотранс, право видачі ліцензій на здійснення господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом покладено на Головавтотрансінспекцію.
Статтею 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначено, що дія цього Закону поширюється на всіх суб'єктів господарювання.
Відповідно до вимог ст. 9 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензуванню підлягає, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (крім надання послуг з перевезення пасажирів та їхнього багажу на таксі).
Перелік документів, що подаються до органу ліцензування для отримання ліцензій, визначено у статті 10 цього Закону. Суб'єкт господарювання особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві повинні зазначатися такі дані:
1) відомості про суб'єкта господарювання - заявника: найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким i коли видано, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів - для фізичної особи; 2) вид господарської діяльності, зазначений згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якої заявник має намір одержати ліцензію. До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, що видав оригінал документа. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до заяви про видачу ліцензії також додаються документи, вичерпний перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.
Відповідно до п. 39 постанови Кабінету Міністрів України від 04.07.2001 № 756 «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» (зі змінами та доповненнями) додатково до заяви про видачу ліцензії про надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт» повинні подаватися:
- відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання про наявність власної або орендованої матеріально-технічної бази для проведення технічного обслуговування і ремонту автомобільних транспортних засобів, перевірки їх технічного стану, зберігання, забезпечення проведення медичного огляду водіїв або укладення договорів про закупівлю таких послуг з поданням їх завірених копій (для автомобільних перевізників, що використовують працю найманих водіїв),
- засвідчені заявником - суб'єктом господарювання копії свідоцтв про підготовку водіїв автомобільних транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі (для автомобільних перевізників, що мають намір надавати послуги з перевезення небезпечних вантажів),
- відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання про кваліфікацію, стан здоров'я та стаж роботи водіїв, які залучатимуться до надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, з поданням засвідченої копії укладеного з ними трудового договору,
- відомості за підписом заявника - суб'єкта господарювання про досвід роботи на внутрішніх перевезеннях на договірних засадах не менше ніж три роки (для автомобільних перевізників, що мають намір надавати послуги з міжнародних перевезень пасажирів і вантажів).
Згідно зі ст. 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» підставами для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії є:
недостовірність даних у документах, поданих заявником, для отримання ліцензії;
невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, зазначеного в заяві про видачу ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі виявлення недостовірних даних у документах, поданих заявником про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії.
У разі відмови у видачі ліцензії на підставі невідповідності заявника ліцензійним умовам, встановленим для виду господарської діяльності, вказаного в заяві про видачу ліцензії, суб'єкт господарювання може подати до органу ліцензування нову заяву про видачу ліцензії після усунення причин, що стали підставою для відмови у видачі ліцензії.
Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.
Судом установлено, що з 13 жовтня 2009 року позивач - ФОП ОСОБА_1 зареєстрований, як підприємець, для здійснення підприємницької діяльності з надання послуг з перевезення вантажів, через свого представника 5 листопада 2009 року у встановленому Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» порядку звернувся до відповідача з заявою для отримання відповідної ліцензії для можливості здійснення вказаного виду господарської діяльності до якої додано передбачені вказаним Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (зі змінами та доповненнями), та п. 39 Переліку, затвердженого Постановою КМУ № 756 від 2001 року, документи: нотаріально завірену копію свідоцтва про реєстрацію, відомості про його водійський стаж та стан здоров'я. Додатково посадовою особою відповідача, яка приймала документи було зажадано відомості про транспортні засоби, на яких позивач збирався здійснювати свою підприємницьку діяльність, що позивачем було виконано.
Незважаючи на це, листом № 4078 від 20 листопада 2009 року позивача було повідомлено про прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії у зв'язку з порушенням ним п. 8.2 ліцензійних умов, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 9/119 від 1 лютого 2008 року, оскільки транспортні засоби, які ним надано у списку власних або орендованих транспортних засобів для здійснення робіт з надання з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, належать іншим суб'єктам господарювання, що у відповідності зі ст. 11 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» є підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії у зв'язку з недостовірністю даних, поданих у документах, поданих заявником для отримання ліцензії.
Вказані обставини підтверджуються свідоцтвом про державну реєстрацію ФОП ОСОБА_1 (а.с. 7), заявою про видачу ліцензії (а.с. 34), списком власних або орендованих транспортних засобів (а.с. 32), листом ТУ Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області від 20.11.2009 № 4078 (а.с. 6).
Суд вважає, що у даному випадку у відповідача були підстави для відмови позивачеві у видачі вказаної ліцензії, оскільки ним зазначені вимоги законодавства, яке стосується питань видачі ліцензій на виконання певних видів підприємницької діяльності, не виконано.
Судом встановлено, що підставою для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії відповідачем визначено порушення п. 8.2 Ліцензійних умов, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №9/119 від 1 лютого 2008 року, якими відповідач зобов'язаний керуватися у своїй діяльності.
П. 8.2. Ліцензійних умов, затверджених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 9/119 від 1 лютого 2008 року передбачено, що ліцензіати, які надають послуги з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами, напівпричепами, зобов'язані здійснювати перевезення транспортними засобами, які відповідають таким технічним вимогам і на які оформлено:
- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та тимчасовий реєстраційний талон (у разі використання транспортного засобу, переданого його власником у встановленому порядку в оренду ліцензіату), видані відповідними підрозділами Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України;
- талони про проходження державного технічного огляду транспортного засобу, що належить організації (для юридичних осіб) або талон про проходження державного технічного огляду транспортного засобу індивідуального власника (для фізичних осіб);
- договір про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Ліцензіати, які надають послуги з перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами, напівпричепами, зобов'язані здійснювати такі перевезення транспортними засобами, на які оформлено свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення визначених небезпечних вантажів.
Вантажні автомобілі повинні бути укомплектовані аптечками медичними автомобільними згідно з наказом Міністерства охорони здоров'я України від 07.07.98 № 187 «Про затвердження переліків лікарських засобів у медичних аптечках транспортних засобів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20.07.98 за N 465/2905.
Автомобільні транспортні засоби повинні бути укомплектовані первинними засобами пожежогасіння або аналогічними сертифікованими засобами з відповідними технічними характеристиками в нормі їх оснащення вогнегасниками згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.97 № 1128 «Про забезпечення транспортних засобів первинними засобами пожежогасіння».
Тобто вказаний пункт містить умови та наявність у перевізника відповідних документів, за яких має здійснюватись сама діяльність з перевезень вантажів, а не перелік додаткових документів , які мають надаватися для отримання ліцензії.
Тому посилання позивача про те, що відповідачем безпідставно розширено перелік документів, які мають надаватися для отримання ліцензії, на увагу не заслуговують. Вимагаючи надання вказаних відомостей, відповідач діяв у межах, визначених наказом Міністерства транспорту та зв'язку України №9/119 від 1 лютого 2008 року, який є чинним та ніким не оскаржується.
Позивачем не надано доказів наявності у нього транспортних засобів, якими він має намір здійснювати роботи з надання послуг з внутрішніх перевезень вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами, оскільки ті транспортні засоби, про які він заявив, належать іншим суб'єктам господарювання, що свідчить про недостовірність даних, поданих позивачем для отримання ліцензії.
Посилання позивача на те, що він орендує ці транспортні засоби, на увагу не заслуговує, оскільки судом встановлено, що на даний час договорів оренди вже не існує.
Таким чином, відповідач у даному випадку діяв з дотриманням вимог закону, у межах наданих йому повноважень, протиправних порушень прав, свобод та інтересів позивача не допустив.
Суд вважає, що вимоги позивача визнати відсутність повноважень у відповідача вимагати додаткові документи, не передбачені Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та Постановою КМУ № 756 від 2001 року, зокрема відомості про власні або орендовані транспортні засоби та тимчасовий реєстраційний талон на орендований автотранспорт, фактично є вимогами про визнання цих дій неправомірними, а оскільки відповідач діяв у межах наданих йому повноважень, то підстав для задоволення цих вимог не вбачається. Також не вбачається підстав для задоволення інших його вимог, оскільки вони випливають з вимог про визнання дій неправомірними.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 25.05.2010 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 28.05.2010, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст. ст. 94, 161, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позовних вимог фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Територіального управління Головної державної інспекції на автомобільному транспорті в Луганській області, Головної державної інспекції на автомобільному транспорті України, Управління Державного казначейства України про визнання відсутності повноважень, скасування рішення, зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, визнання незаконними дій, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанову викладено в повному обсязі 28 травня 2010 року.
Головуючий суддя Островська О.П.
суддя
суддя Захарова О.В.
Ушаков Т.С.