23 квітня 2021 року Справа № 915/179/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Південна енергетична компанія” (65009, м. Одеса, вул. Педагогічна, буд. 2, офіс №1, код ЄДРПОУ 13877727)
до відповідача: Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (вул. Назарівська, 3, м. Київ, 01032) в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська АЕС” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (54001, Миколаївська область, м. Южноукраїнськ, код ЄДРПОУ 20915546)
про: стягнення заборгованості,
15.02.2021 позивач звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою від 10.02.2021 про стягнення з відповідача заборгованості за Договором №ЮЕ 07/11/19 від 05.11.2019 на виконання проектних робіт (№19-123-08-19-05989 від 06.12.2019) в сумі 121984,57 грн, з яких: 101902,55 грн - сума заборгованості за Договором, 3510,97 грн інфляційні витрати, 2304,69 грн 3% річних, 7133,18 грн пеня, 7133,18 грн - штраф.
Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням відповідачем зобов'язання за договором щодо оплати вартості виконаних робіт.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.02.2021, справі присвоєно єдиний унікальний номер 915/179/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Ухвалою суду від 22.02.2021 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено сторонам процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
15.03.2021 до суду від відповідача надійшов відзив за вих.№ 32/258 від 11.03.2021, якою відповідач просить суд взяти до уваги, що відповідач не ухиляється від сплати суми основної заборгованості, вживає заходи до погашення заборгованості у найкоротших строк.
Відповідач зазначає, що порушення строку оплати є наслідком настання кризової економічної ситуації як у ДП “НАЕК “Енергоатом”, так і на ринку електроенергетики України у цілому, внаслідок введення нової моделі енергетичного ринку у червні 2019 року яку неможливо було спрогнозувати. В умовах функціонування нового ринку електричної енергії, існує величезна заборгованість ДП “Гарантований покупець” перед ДП НАЕК “Енергоатом” за відпущену електроенергію. Також суттєво вплинуло на фінансову ситуацію те, що в період терміну дії даного Договору на території України введено карантин. Крім того, відповідач посилаючись на приписи ст. 614 Цивільного кодексу України, відповідно до яких особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом, зазначає що вина як підстава для відповідальності підприємства відсутня.
Також у відзиві Відокремлений підрозділ, з урахуванням оцінки ступеню вини відповідача у простроченні виконання зобов'язань за Договором та причин неналежного виконання зобов'язань, ураховуючи інтереси обох сторін, просить суд зменшити розмір стягуваної пені та штрафу на 90 %.
21.04.2021 позивачем подано до суду відповідь на відзив, якою позивач просить суд задовольнити позов в повному обсязі.
Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частин 5, 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. При розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справу докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд встановив наступне.
05.11.2019 між Державним підприємством Державним підприємством “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” (далі - замовник, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “Південна енергетична компанія” (далі - виконавець, позивач) укладений Договір на виконання проектних робіт № ЮЕ 07/11/19 (далі - Договір), відповідно до предмету якого замовник доручає та зобов'язується оплатити, а виконавець приймає на себе виконання проектних робіт за темою: “Енергоблок №3. Заміна розрядників трансформатора ОВТ03, ОВТ04 на ОПН.ПКД. Код згідно з ДКПП ДК 016:2010 - 71.12 (п. 1.1, 1.2).
Відповідно до п.2.1. Договору, вартість робіт згідно цього договору та відповідно до протоколу погодження договірної ціни (додаток № 2), що є невід'ємною частиною цього договору, складає: 99199,50 грн. Крім цього, ПДВ: 19839,90 грн. Усього з урахуванням ПДВ: 119039,40 грн.
Відповідно до умов п. 2.2. Договору, оплата виконаних робіт здійснюється після кожного етапу відповідно до календарного плану (додаток № 3) шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок виконавця потягом 45 банківських днів з дати підписання акту здачі-приймання виконаних робіт.
За умовами п. 4.1 Договору наукові, технічні, економічні та інші вимоги до робіт, що є предметом цього договору, визначаються Технічним завданням на розробку проектно-кошторисної документації (додаток № 1), що є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно п.4.8 Договору термін виконання договору: початок - дата укладання Договору, закінчення: 31.03.2020 року.
Відповідно до п. 5.9 Договору, належним виконанням робіт за Договором є підписання сторонами акта здачі-приймання виконаних робіт.
Порядок вирішення спорів сторонами врегульовано у розділі 7 Договору.
Так, сторона, яка порушила права і законні інтереси іншої сторони, зобов'язана поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову (п. 7.2); претензія підлягає розгляду в місячний строк, який обчислюється з дня її одержання (п. 7.3); у разі незадоволення претензії або не отримання відгуку у встановлений термін, а також неможливості врегулювання розбіжностей в претензійному порядку, спір вирішується в судовому порядку відповідно до чинного законодавства України (п. 7.4);
Відповідно до п.10.1 Договір вступає в силу з моменту підпису обома сторонами та скріплення печаткою. Термін дії цього Договору до 31.12.2020 року. Закінчення строку дії цього Договору не звільняє сторони від виконання зобов'язань, що залишились невиконаними.
Додатками до Договору є:
- Додаток № 1 “Завдання на проектування”;
- Додаток № 2 “Протокол погодження договірної ціни”;
- Додаток № 3 “Календарний план”;
- Додаток № 4 “Кошториси”.
Крім того, у період дії Договору сторонами було погоджено та підписано Додаткову угоду № 1 від 18.03.2020 до Договору № ЮЕ 07/11/19/19-123-08-19-05989 від 06.12.2019, якою, зокрема, було викладено в новій редакції Додаток № 3 “Календарний план”.
Вищенаведений Договір, додатки та додаткова угода до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості, а також штрафних санкцій, інфляційних втрат та відсотків річних, у зв'язку з порушенням останнім грошового зобов'язання за укладеним між сторонами договором.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
На підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених дослідженими судом доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, суд дійшов наступних висновків.
Згідно ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Пунктом 1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, тобто із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
За приписами ст.193 Господарського кодексу України, ст.ст.526, 629 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Приписами ст.180 Господарського кодексу України встановлено істотні умови господарського договору. Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) - частина 1 статті 530 Цивільного кодексу України.
Судом встановлено, що позивачем виконано робіт за Договором на загальну суму 101902,55 грн, що підтверджується актами здачі-приймання виконаних робіт від 28.02.2020 на загальну суму 96359,40 грн та від 18.05.2020 на загальну суму 5543,15 грн (а.с.24-25).
Відповідач своє зобов'язання за Договором не виконав, вартість виконаних робіт не оплатив.
З метою досудового врегулювання спору, 09.12.2020 позивачем було надіслано на адреси ДП «НАЕК «Енергоатом» та ВП «Южно-українська АЕС» претензію за вих. №ЮЭ-12/48.
Відповіддю на претензію від 06.01.2021 №51/215 відповідач визнав наявну заборгованість та зазначив, що несвоєчасна оплата викликана наявністю величезної заборгованості ДП «Гарантований покупець» перед ДП «НАЕК «Енергоатом» за відпущену електроенергію.
Станом на час розгляду справи наявність заборгованості відповідачем не заперечена та не спростована.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 101902,55 грн не погашені, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача пені в розмірі 7133,18 грн та штрафу в розмірі 7133,18 грн суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст.229 ГК України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч.1 ст.549 ЦК України).
Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушеннями умов, зазначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.2. Договору, за порушення строків оплати виконаних робіт замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі 0,1 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7% від вартості простроченого платежу. Якщо порушення строків оплати виконаних робіт продовжується понад тридцяти днів, замовник сплачує додатковий штраф у розмірі 7% від вартості неоплаченої в строк роботи.
Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 255 Цивільного кодексу України, якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Таким чином, на підставі наведених правових норм та умов Договору позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача штраф та пеню.
Перевіривши розрахунки позивача, судом встановлено, що позивачем розмір заявленого до стягнення штрафу в сумі 6745,16 грн за актом від 28.02.2020 та 388,02 грн за актом №2 від 18.05.2020 визначено правильно, отже позовні вимоги в частині стягнення штрафу підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 7133,18 грн.
Судом встановлено, що при нарахуванні пені позивачем були допущені помилки.
Так, позивачем нараховано пеню з розрахунку 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, але не більше 7 % від вартості простроченого платежу та визначено, що:
- за актом від 28.02.2020 за період з 07.05.2020 по 10.02.2021 в сумі 6745,16 грн;
- за актом №2 від 18.05.2020 за період з 23.07.2020 по 10.02.2021 в сумі 388,02 грн.
Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Позивачем помилково не застосовано положення ч. 6 ст. 232 ГК України, відповідно до яких нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оскільки договором не встановлено іншого строку нарахування пені, таке нарахування мало припинитися через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Крім того, позивачем не враховано положення ч. 2 ст. 343 ГК України, відповідно до яких платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Також згідно ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до положень ст. 251 Цивільного кодексу України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення; строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України встановлено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Положеннями п. 6.2 Договору не встановлено строку в розумінні ст.ст. 251, 252 ЦК України, а лише визначено, що нарахування штрафних санкцій відбувається за кожний день прострочення.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №902/959/19 у постанові від 20 серпня 2020 року висловив таку ж правову позицію.
Подібний за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 04.12.2012 у справі №17/034-11 та від 11.12.2012 у справі №10/065-11.
Верховний Суд зауважив, що законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до частини шостої статті 232 ГК України.
Отже, положення ст. 232 ГК України підлягають застосуванню.
Враховуючи вищевикладене, судом здійснено перерахунок розміру пені за допомогою програми IpLex та встановлено, що обґрунтованою сумою нарахування пені є:
- за актом від 28.02.2020 з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за період з 07.05.2020 по 07.11.2020 (з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України) становить 6223,87 грн;
- за актом №2 від 18.05.2020 з розрахунку подвійної облікової ставки НБУ за період з 23.07.2020 по 23.01.2021 (з урахуванням положень ч. 6 ст. 232 ГК України) становить 336,34 грн.
З зазначеного витікає, що позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають задоволенню частково в загальній сумі 6560,21 грн, в решті позовних вимог в сумі 572,97 грн.
Стосовно заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та процентів річних, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні нарахування - це збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання відповідачем його грошового зобов'язання з причини девальвації грошової одиниці України протягом місяця і визначається державою як середньомісячний індекс, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
В період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання може мати місце як збільшення суми основного боргу (інфляція), так і зменшення суми основного боргу (дефляція) і для застосування до боржника судом цього виду виключної відповідальності, встановленої законом в зв'язку з неналежним виконанням грошового зобов'язання, необхідні умови існування у боржника простроченого грошового зобов'язання протягом місяця. Причому саме визначена сума боргу повинна не змінюватись протягом місяця. Якщо відповідачем здійснювались часткові оплати боргу, то застосовується відповідальність у вигляді інфляційних тільки до тієї суми боргу, що не була сплачена та існувала певний час протягом місяця.
Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати:
- за актом від 28.02.2020 в сумі 3314,75 грн;
- за актом №2 від 18.05.2020 в сумі 196,22 грн.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що позивачем правильно визначено період нарахування та суму інфляційних втрат, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 3510,97 грн.
Позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача 3% річних:
- за актом від 28.02.2020 за період з 07.05.2020 по 10.02.2021 в сумі 2212,41 грн;
- за актом від 18.05.2020 за період з 23.07.2020 по 10.02.2021 в сумі 92,28 грн.
Судом перевірено розрахунок та встановлено, що позивачем правильно визначено період нарахування та суму 3% річних, а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню у повному обсязі в сумі 2304,69 грн.
Відповідачем заявлено клопотання про зменшення пені та штрафу на 90%, яке міститься у відзиві, в обґрунтування якого відповідач посилається на кризову економічну ситуацію, критичне зростання заборгованості перед відповідачем з боку ДП «Гарантований покупець».
Також відповідач просить суд взяти до уваги, що він не ухиляється від сплати суми основної заборгованості, а в матеріалах справи відсутні докази понесення позивачем збитків, внаслідок порушення відповідачем договірних зобов'язань за Договором.
Розглянувши вказане клопотання відповідача про зменшення розміру стягуваної пені та штрафу, суд вважає його таким, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке:
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що відповідач визнає наявність заборгованості у спірних правовідносинах та зазначає про її непогашення саме внаслідок кризової економічної ситуації, та оскільки в матеріалах справи позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (залучення кредитних коштів зі сплатою процентів тощо) або погіршення матеріального стану товариства у зв'язку з порушенням відповідачем умов спірного договору, суд вважає за можливе клопотання відповідача задовольнити частково та зменшити розмір штрафних санкцій на 50 %, що на переконання суду є балансом інтересів сторін у спорі.
Враховуючи зазначене, суд встановлює розмір належної до стягнення пені 3280,11 грн (50% правомірно заявленого розміру) та штрафу 3566,59 грн (50% правомірно заявленого розміру).
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наданими сторонами доказами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема, відомості про розподіл судових витрат.
Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Крім того, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Таким чином, у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог (з урахуванням допущених позивачем помилок в нарахуванні пені) з відповідача належить стягнути на користь позивача пропорційно до розміру правомірно заявлених вимог 2259,34 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1.Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (55001, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ; ідентифікаційний код 20915546) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Південна енергетична компанія” (65009, м. Одеса, вул. Педагогічна, буд. 2, офіс № 1; ідентифікаційний код 13877727) суму заборгованості за Договором у розмірі 101902,55 грн, інфляційні витрати у розмірі 3510,97 грн, 3 % річних у розмірі 2304,69 грн, пеню у розмірі 3280,11 грн, штраф у розмірі 3566,59 грн, а також 2259,34 грн судового збору.
3.В задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені у розмірі 572,97 грн відмовити.
4.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
5.Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
6.Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ “Перехідні положення” Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “Південна енергетична компанія” (65009, м. Одеса, вул. Педагогічна, буд. 2, офіс № 1; ідентифікаційний код 13877727);
відповідач: Державне підприємство “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3; ідентифікаційний код 24584661) в особі Відокремленого підрозділу “Южно-Українська атомна електрична станція” Державного підприємства “Національна атомна енергогенеруюча компанія “Енергоатом” (55001, Миколаївська обл., м. Южноукраїнськ; ідентифікаційний код 20915546).
Судове рішення складено та підписано судом 23.04.2021.
Суддя В.О.Ржепецький