просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
23 квітня 2021 року м.Харків Справа № 913/117/21
Провадження №7/913/117/21
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Тацій О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами господарську справу №913/117/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс Альянс» (93615, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Передільське, вул. Миру, буд. 100, ідентифікаційний код 42844411)
до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецькхімбуд» (93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, буд. 3, ідентифікаційний код 38350121)
про стягнення заборгованості,
Без повідомлення та виклику учасників справи,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Агротранс Альянс» звернулося до Господарського суду Луганської області до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецькхімбуд» про стягнення заборгованості, в якому просить:
- стягнути з ТОВ «Сєвєродонецькхімбуд» на користь ТОВ «Агротранс Альянс» суму основного боргу за договором про надання поворотної фінансової допомоги №05/2019/Ф-1 від 24.05.2019 року в розмірі 137 803,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 34 406,30 грн. та відсотки з урахуванням трьох відсотків річних від простроченої суми в розмірі 4 856,99 грн.
Загальний розмір заборгованості згідно заявлених позовних вимог складає 177 066,29 грн.
В обгрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що між ним та відповідачем було укладено договір №05/2019/Ф-1 про надання поворотної фінансової допомоги від 24.05.2019 року, однак, відповідач в порушення умов п. 3.1 договору свої зобов'язання з своєчасного та повного повернення фінансової допомоги належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 137 803,00 грн.
При цьому, враховуючи неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань, позивач вважає, що в нього виникло право на стягнення у відповідності до положень ч. 2 ст. 625 ЦК України трьох відсотків річних з простроченої суми у розмірі 4 856,99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 34 406,30 грн. за відповідні періоди прострочення.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 11.03.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/117/21; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
На виконання вимог ч. 5 ст. 176 ГПК України, копії ухвали суду від 11.03.2021 року в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 вказаного Кодексу, була направлена сторонам справи за їх адресами рекомендованими листами з повідомлення про вручення поштового відправлення.
01.04.2021 року від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить у задоволенні позовних вимог ТОВ «Автотранс Альянс» відмовити у повному обсязі.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник позивача посилається на те, що позивачем нічим не підтверджена наявність заборгованості в сумі 137 803,00 грн. Крім того, вказує, що не підтверджено належними доказами і факту надання фінансової допомоги, матеріали справи не містять доказів надання (перерахунку) позивачем відповідачу будь-яких грошових коштів. Разом з тим, зазначає, що позивачем у відповідності до п. 2.3 договору не наведено доказів отримання заявок від відповідача на будь-які суми, так як і не вказано фактів перерахування відповідачу сум поворотної фінансової допомоги.
Крім того, представник відповідача звернув увагу на те, що поворотна фінансова допомога з урахування внесених до договору додатковими угодами змін підлягає поверненню до 31.05.2021 року, а тому вважає незрозумілим твердження позивача, що строком виконання зобов'язання за договором є 31.12.2019 року, внаслідок чого з 01.01.2020 року відповідач вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання.
При цьому, у відзиві на позовну заяву представник відповідача відповідно до ч. 4 ст. 250 ГПК України просить розглянути справу за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
Також представник відповідача навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, за яким відповідач планує понести орієнтовні витрати в розмірі 3 000,00 грн. для проїзду до м. Харкова з м. Сєвєродонецьк для участі у судових засіданнях.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 01.04.2021 року заяву відповідача із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження залишено без задоволення та відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
При цьому, суд звертає увагу на те, що у матеріалах справи наявні докази направлення копії відзиву на позовну заяву та копій доданих до нього документів позивачу по справі за адресою: 93615, Луганська область, Станично-Луганський район, с. Передільське, вул. Миру, буд. 100.
Надана на підтвердження факту надіслання позивачу копії відзиву на позовну заяву та копій доданих до нього документів накладна містить номер поштового відправлення 9340210439348.
Здійснивши перевірку інформації за трекінгом відправлення (індикатором) на офіційному веб-сайті АТ “Укрпошта” у розділі “Трекінг відправлень” (“Відстеження”), суд встановив, що нею підтверджується факт отримання 01.04.2021 року позивачем копії відзиву на позовну заяву та копій доданих до нього документів. Зазначене підтверджується долученим до матеріалів справи скрін-шотом з офіційного веб-сайту АТ “Укрпошта”.
А тому суд констатує факт належності виконання позивачем встановленого ч. 5 ст. 165 ГПК України обов'язку надсилання копії відзиву та доданих до нього документів позивачу.
Ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 11.03.2021 року встановлено позивачу строк - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов (якщо такий буде поданий) для подання суду: відповіді на відзив на позов та доказів направлення відповіді на відзив відповідачу.
Проте, у встановлений судом строк позивач своїм правом на подання суду у встановленому ст. 166 ГПК України порядку відповіді на відзив не скористався, поважні причини неподання якої не повідомив.
При цьому, в силу приписів п. 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України (у чинній редакції) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Однак, жодних заяв від учасників справи про поновлення чи продовження процесуальних строків, встановлених законом та судом відповідно, суду не надходило.
Згідно ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, зважаючи на розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи господарським судом підписано рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,
24.05.2019 року між ТОВ «Сєвєродонецькхімбуд» (позичальником за договором) та ТОВ «Агротранс Альянс» (позикодавцем за договором) укладено договір №05/2019/Ф-1, за яким позикодавець надає позичальнику поворотну фінансову допомогу, а позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним договором (п. 1.1 договору).
У відповідності до п. 8.1 договору, даний договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами їх зобов'язань за договором.
Поворотна фінансова допомога (надалі допомога) - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами (п. 1.2 договору).
За умовами п. 1.3 договору, поворотна фінансова допомога надається в національній валюті України в межах суми 300 000,00 грн. без ПДВ.
Поворотна фінансова допомога надається позичальнику на безоплатній основі, тобто плата за користування чужими грошовими коштами не стягується (п. 2.2 договору).
Порядок повернення допомоги визначений розділом 3 договору.
Так, відповідно до п. 3.1 договору, поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31.12.2019 року.
Згідно з п. 3.2 даного договору, повернення грошових коштів проводиться шляхом перерахування грошових коштів на особовий рахунок позикодавця в установі банку.
Разом з тим, 31.12.2019 року між сторонами було укладено додаткову угоду №01 до договору, в якій дійшли згоди викласти п. 3.1 договору в наступній редакції:
«Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 29.05.2020 року».
Крім того, 29.05.2020 року сторони також уклали додаткову угоду б/н до договору, в якій дійшли згоди викласти п. 3.1 договору в наступній редакції:
«Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31.05.2021 року».
Тобто сторонами було змінено строк повернення наданої за договором поворотної фінансової допомоги, внаслідок чого останнім днем її повернення є 31.05.2021 року.
А тому суд вважає помилковими доводи позивача про те, що зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги мало бути виконано до 31.12.2019 року.
При цьому, за умовами п. 7.1 договору, позичальник має право достроково повернути отриману поворотну фінансову допомогу позикодавцю.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд прийшов до наступного.
Як вказує у змісті позовної заяви позивач, відповідач свої зобов'язання за договором виконав неналежним чином, суму отриманої поворотної фінансової допомоги у повному обсязі у встановлений договором строк не повернув.
У змісті позовної заяви позивач вказує, що неповернута сума поворотної фінансової допомоги становить 137 803,00 грн.
Однак, відповідачем заперечується факт настання строку виконання зобов'язання за договором.
За ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 1049 ЦК України визначено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Так, сторонами з урахуванням змін внесених до договору додатковими угодами було змінено кінцевий строк повернення позики. Згідно узгоджених сторонами умов договору відповідач зобов'язаний повернути позику до 31.05.2021 року, а тому зобов'язання підлягає виконанню саме у цей строк, тобто у будь-який день, але не пізніше 31.05.2021 року.
Разом з тим, вказаними нормами передбачено, що конкретний порядок та строк виконання зобов'язання з повернення суми позики сторони визначають у договорі.
Частиною 2 ст. 530 ЦК України передбачено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.
Крім цього, згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України, якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Тобто закон передбачає право позикодавця визначити у договорі строк повернення позики моментом пред'явлення вимоги.
Враховуючи вищевикладене, керуючись визначеною п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 6 та ч. 1 ст. 627 ЦК України загальною засадою цивільного законодавства - принципом свободи договору, сторони також узгодили достроковий порядок повернення суми поворотної фінансової допомоги за договором.
Право позивача на дострокове повернення поворотної фінансової допомоги визначено п. 7.1 договору.
У зв'язку з цим позивач звернувся до відповідача з досудовою вимогою про стягнення заборгованості за вих. №23/12-20 від 23.12.2020 року, в якій висловив прохання перерахувати суму боргу у розмірі 137 803,00 грн. на реквізити відповідного рахунку.
Відповідач не заперечує факту отримання даної претензії, однак, у матеріалах справи відсутні докази її направлення та одержання, у зв'язку з чим суд не може встановити конкретний день звернення позивача з вимогою про дострокове повернення суми поворотної фінансової допомоги до відповідача.
Разом з тим, суд вважає, що позивач скористався своїм правом на дострокове повернення суми позики шляхом звернення з позовною заявою до суду 05.03.2021 року, про що свідчить дата на відбитку штемпеля поштової установи, проставленого на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду.
При цьому, зважаючи на те, що у договорі сторони не передбачили конкретного строку виконання відповідачем зобов'язання з повернення поворотної фінансової допомоги, у разі звернення позивача з вимогою про дострокове стягнення, то вона підлягає поверненню у встановлений законом строк, а саме: протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це (абз. 2 ч. 1 ст. 1049 ЦК України), тобто до 04.04.2021 року включно.
В силу ч. 1 ст. 612 ЦК України з наступного дня після закінчення строку виконання зобов'язання за договором відповідач вважатиметься таким, що прострочив його.
Отже, саме з 05.04.2021 року настав строк прострочення виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором.
З огляду на викладене суд критично ставиться до заперечень відповідача, викладених у змісті відзиву на позовну заяву, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, оскільки останній помилково вважав, що зобов'язання має бути виконаним виключно у строк до 31.05.2021 року. Позаяк, не врахував той факт, що позивач за умовами договору має право дострокового звернення з вимогою про повернення поворотної фінансової допомоги.
Разом з тим, суд враховує, що згідно зі ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема, договір.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором позики.
Так, згідно приписів ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Однак, на виконання встановленого ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язку доказування, позивачем не надано суду жодних доказів передачі та отримання відповідачем суми позики за договором, зокрема, розписки, акту приймання-передачі, меморіального ордера, виписки тощо.
У зв'язку з цим суд зауважує, що за положеннями ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В статті 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Отже, належними та допустимими доказами, які підтверджують наявність чи відсутність заборгованості, а також встановлюють розмір заборгованості, можуть бути виключно первинні документи, оформлені у відповідності до вимог ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо (дана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.09.2018 року у справі №910/22923/17).
Також у змісті договору сторони не підтвердили факт одержання грошових коштів у виді суми позики, - а тому з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 08.09.2020 року у справі №916/667/18, слід констатувати відсутність у договорі відомостей про отримання відповідачем грошових коштів від позивача (розписки).
Більш того, за умовами п. 2.3 договору поворотна фінансова допомога надається позикодавцем частинами. Термін надання не повинен перевищувати одного календарного дня з дати надання позичальником позикодавцю усної або письмової (на розсуд позичальника) заявки на одержання чергового траншу. Перерахування грошових коштів здійснюється позикодавцем на поточний рахунок позичальника.
Позаяк, матеріали справи не містять доказів надання відповідачем позивачу заявки на одержання певної частини або всієї поворотної фінансової допомоги у розміру узгодженому у договорі. Відсутні і докази перерахування грошових коштів за договором на поточний рахунок відповідача.
При цьому, факт укладення додаткових угод до договору також не може свідчити про надання позивачем відповідачу на виконання його умов грошових коштів в рахунок суми поворотної фінансової допомоги. Зміна сторонами кінцевого строку повернення поворотної фінансової допомоги могла здійснюватися як з метою відстрочення обов'язку позичальника з повернення суми позики, так і обов'язку позикодавця щодо здійснення обов'язку з її надання.
Тобто позивач не довів та не підтвердив належними та допустимими доказами факт отримання відповідачем грошових коштів за договором.
При цьому, для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору (укладенням якого опосередковувалося виконання цієї операції) необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті операції. Зважаючи на принцип превалювання сутності над формою, судам слід було врахувати, фактичне здійснення господарської операції, повинно підтверджуватися, в тому числі, і реальним джерелом походження товару.
Відповідно до визначення термінів, що містяться в ст. 1 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Частинами 1 та 2 ст. 3 ЗУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року), визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Таким чином із системного аналізу законодавчих актів котрі регулюють господарську діяльність вбачається, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Вказаної позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 27.02.2018 року у справі № 813/1766/17 та Верховний Суд у постанові від 29.11.2019 року у справі №914/2267/18.
Проте, у суду відсутні будь-які докази, якими б підтверджувався реальний факт здійснення господарської операції з надання поворотної фінансової допомоги за договором. В матеріалах справи взагалі не має жодних документів, які б свідчили про реальний рух активів, про надходження у володіння та розпорядження відповідача від позивача певної суми грошових коштів на підставі договору, а також про збільшення розміру доходу або капіталу відповідача.
Більш того, позивач не надав суду жодних заперечень проти вказаних доводів відповідача.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Проте, як було встановлено вище, доказів отримання відповідачем поворотної фінансової допомоги за договором матеріали справи не містять.
А тому слід свідчити про відсутність факту неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором та, як наслідок, констатувати відсутність порушення права позивача.
Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ГПК України).
Захист цивільних прав - це передбаченні законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду.
Однак, як було відзначено вище, у даному випадку відсутній факт порушення права позивача.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Загальними вимогами процесуального права визначено обов'язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив під час вирішення позову.
Предметом доказування у даній справі є саме встановлення обставин виникнення між сторонами господарських правовідносин з надання поворотної фінансовї допомоги (позики) за договором, а саме: факту надання грошових коштів позивачем та прийняття їх відповідачем.
Позаяк, стороною позивача не було доведено суду тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме, не було підтверджено факту надання відповідачу поворотної фінансової допомоги та виникнення права вимоги щодо її повернення, внаслідок чого суд вважає позовні вимоги передчасними, необґрунтованими та безпідставними.
У свою чергу суд бере до уваги, що позивач просить стягнути з відповідача на підставі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України три відсотки річних з простроченої суми у розмірі 4 856,99 грн. та інфляційні втрати у розмірі 34 406,30 грн. за відповідні періоди прострочення.
З метою визначення сум трьох відсотків річних та інфляційних втрат за відповідні періоди прострочення позивачем було зроблено відповідні розрахунки.
Разом з тим у постанові Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17 викладений правовий висновок, відповідно до якого, з огляду на вимоги статей 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Так, позивачем дійсно заявлено вимоги про стягнення з відповідача сум на підставі ст. 625 ЦК України, проте, вказані вимоги є похідними від основної вимоги про стягнення суми поворотної фінансової допомоги за договором, тобто від виконання основного зобов'язання, щодо якого, як було встановлено, не виникло право вимоги, суду не доведено факт існування відповідного господарського зобов'язання, у зв'язку з чим у його задоволенні відмовлено.
Крім того суд враховує, що позивач просить суд стягнути з відповідача нараховані на суму заборгованості у розмірі 137 803,00 грн. за період прострочення з 01.01.2020 року по 05.03.2021 року три відсотки річних в сумі 4 856,99 грн. Також, позивачем за вказаний період здійснено розрахунок інфляційних втрат нарахованих на суму заборгованості у розмірі 137 803,00 грн.
Однак, як було встановлено вище, у разі отримання відповідачем зазначеної позивачем суми поворотної фінансової допомоги прострочення зобов'язання з її повернення могло мати місце тільки з 05.04.2021 року. Позаяк, позивачем зроблено розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат до 05.04.2021 року, тобто до початку можливого строку прострочення виконання зобов'язання.
При цьому, слід наголосити на тому, що суд, при здійсненні власного розрахунку нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не має права виходити за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання відповідного зобов'язання.
А тому суд, зважаючи на факт відсутності підтвердженого факту наявності основної заборгованості за договором, на яку могло б здійснюватися нарахування визначених ч. 2 ст. 625 ЦК України сум, беручи до уваги, що визначений позивачем строк прострочення у випадку наявності заборгованості також знаходився б поза межами дійсного строку прострочення виконання зобов'язання, то у задоволенні вказаних вимог слід відмовити.
За таких обставин суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Види судових витрат визначені ст. 123 ГПК України. Так, згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами передбачений положеннями ст. 129 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 129 ГПК та враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового слід залишити за позивачем.
Крім того, у змісті відзиву на позовну заяву представник відповідача навів попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, відповідно до якого він планує понести орієнтовні витрати в розмірі 3 000,00 грн. для проїзду до м. Харкова з м. Сєвєродонецьк для участі у судових засіданнях.
Однак, з відповідною заявою про розподіл судових витрат відповідач до суду не звертався.
При цьому, суд звертає увагу, що згідно з положеннями ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз положень даної норми дозволяє дійти висновку, що судові витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження судових витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.
У даному випадку матеріали справи не містять жодного документального підтвердження понесення відповідачем будь-яких судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Більш того, розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, на підставі чого судові засідання у справі взагалі не проводилися.
Керуючись ст.ст. 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агротранс Альянс» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сєвєродонецькхімбуд» про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня його складення.
Судове рішення складено та підписано 23.04.2021 року.
Суддя О.В. Тацій