ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
15.04.2021Справа № 910/19088/20
За позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол"
про визнання договору укладеним.
Суддя Борисенко І.І.
Секретар судового засідання Холодна Н.С.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява позивача до відповідача про визнання договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва укладеним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є замовником будівництва. Об'єкт будівництва введено в експлуатацію, що підтверджується відповідною декларацією про готовність об'єкта до експлуатації. Проте, відповідач не виконав свій обов'язок, передбачений ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", а саме, не уклав з позивачем договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те що, ним було надіслано відповідачу підписані зі своєї сторони два примірника договору, а відповідачем не було ні повернено підписаного ним примірника договору, ні надіслано відмови від укладення такого договору.
Ухвалою суду від 07.12.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи ухвалено здійснювати у порядку загального позовного провадження.
Судом встановлено, що відповідач належним чином повідомлений про розгляду справи.
06.04.2021 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли пояснення на позов, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог з тих підстав, що підставою для укладення договору про пайову участь є ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", яка на час звернення позивача в суд з указаним позовом втратила чинність, в наслідок прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні". Тому, відсутня вимога закону, яка зобов'язувала б укладати вказаний договір. Також зазначив, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення в суд з указаним позовом.
12.04.2021 позивач подав суду заперечення на пояснення, в яких заперечував проти викладених відповідачем обставин у поясненнях на позовну заяву.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення.
Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,
22.10.2018 між Департаментом економіки та інвестицій т виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (позивачем) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" (відповідачем) укладено договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва № 114.
Також до даного договору були укладені додаткові угоди.
Відповідно до п. 3 додаткової угоди № 1 від 09.11.2018 до договору пайової участі від 22.10.2018 № 114, сторони домовились, що надлишково перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" пайові кошти у сумі 3 540 798,80 грн. не повертаються, а будуть зараховані при проведені розрахунків пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку із будівництвом житлово-офісного комплексу з центром дозвілля та торгівлі, спортивно-оздоровчими приміщеннями та паркінгом у пров. Кленовому. 7. 7-А. 7-Б, вул. Кіквідзе, 41-А. 41-43 у Печерському районі м. Києва за відповідним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд ЛУОЛ».
02.07.2020 Департамент економіки та інвестицій отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" заву від 30.06.2020 № 30/06, в якій відповідач просив надати висновок щодо необхідності вирішення питання пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку з «будівництвом житлово-офісного комплексу з центром дозвілля та торгівлі, спортивно-оздоровчими приміщеннями та паркінгом у пров. Кленовому, 7, 7-А, 7-Б, на вул. Кіквідзе, 41-А, 41-43 у Печерському районі м. Києва». Товариство просило в разі необхідності сплати пайових внесків надати проект відповідного договору з розрахунками.
Позивач листом від 15.07.2020 № 505/08-4503 про пайову участь у створенні інфраструктури міста Києва повідомив відповідача про те, що документи для надання висновку щодо пайової участі, по вказаному об'єкту, подані не в повному обсязі, а в наданих документах встановленні розбіжності (невідповідності).
17.07.2020 до позивача надійшов лист відповідача від 16.07.2020 № 16/07 в якому відповідач надав копії потрібних документів.
Позивач листом від 30.07.2020 № 050/08-4825 направив до відповідача проект договору.
У листі зазначено, що оформленні договори та додатки підлягають поверненню до позивача для реєстрації із відповідним зверненням в термін не більше 5 робочих днів з дня ознайомлення, але не пізніше 20.08.2020. В разі, якщо договір не буде повернуто у визначений термін, вважати його таким, що втратив чинність.
У зв'язку з тим, що зазначений проект договору не було повернуто позивачу для реєстрації в термін вказаний в листі, позивач листом від 17.09.2020 № 050/08-5699 повторно направив проект договору.
Повторний проект договору теж не було підписано та не повернуто позивачу.
Матеріали справи свідчать, що відповідач, який одержав від позивача проект договору протягом 20 днів не повернув підписаний зі своєї сторони примірник договору, як і не надав листа-відповіді із запереченнями проти укладення такого договору.
Позовні вимоги Позивача зводяться до того, що Забудовник в особі Відповідача має сплатити пайову участь на користь міської адміністрації в наслідок здійснення будівництва житлово-офісного комплексу з центром дозвілля, спортивно-оздоровчими приміщеннями та паркінгом у пров. Кленовому, 7,7-а, 7-б на вул. Кіквідзе, 41-а, 41-43 у Печерському районі м. Києва.
Внаслідок цього, Позивач вимагає визнати укладеним договір пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва між Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Гранд Луол" у редакції Позивача.
Проте, судом встановлено необґрунтованість пред'явлених вимог, які полягають в наступному.
Підставою для укладення договору про пайову участь є стаття 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Однак, на час звернення Позивача до суду, зазначена норма закону втратила чинність, в наслідок прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» №132-ІХ від 20.09.2019 року.
Таким чином, на час розгляду справи, відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
Вказана правова позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від у справі № 909/1143/19, але детальніше далі.
Статтею 181 Господарського кодексу України визначено загальний порядок укладання господарських договорів. За приписами статті 187 цього ж Кодексу судом розглядаються спори, що виникають при укладанні господарських договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору.
Частиною 3 статті 179 Господарського кодексу України передбачено, що укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Таким чином, необхідною умовою для укладення договору за рішенням суду є наявність відповідної вказівки закону на обов'язковість укладення певного договору, а застосуванню до таких спорів підлягає законодавство, яке є чинним на момент виникнення переддоговірного спору та його вирішення в судовому порядку.
Відповідно до частини 2 статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції, чинній на початок будівництва) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч. З ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію. Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін (ч. 9 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності").
Судом встановлено, що відповідно до наданих Позивачем матеріалів, такий договір не був укладений в зазначений термін, незважаючи на звернення Відповідача з відповідними документами, що призвело до не укладання договору, як зазначив Позивач. До того ж, істотні умови не були погоджені сторонами.
Водночас з 01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", якими скасовано ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".
Згідно з п. 2 Розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" № 132-ІХ від 20.09.2019 договори про сплату пайової участі, укладені до 01 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.
Тобто, з 01.01.2020 у замовників відсутній обов'язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 01 січня 2020 року.
Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Отже, до цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується стосовно прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Разом з цим, відповідно до частини третьої статті 5 ЦК України, якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов'язків.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі № 914/2650/17.
Отже, станом на момент розгляду цієї справи судом, відсутнє положення закону, яке б зобов'язувало відповідача укласти з позивачем відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури міста Києва.
Відтак, суд не наділений повноваженнями визнати укладеним договір, обов'язковість якого для відповідача законом не передбачена. Зазначене відповідає ст. 19 Конституції України, згідно з якою правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Аналогічні висновки щодо застосування статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" при вирішення спору про укладення договору про пайову участь викладено у постановах Верховного Суду від 30.07.2020 у справі №909/1143/19, від 30.09.2020 справі № 904/4442/19, від 13.01.2021 у справі № 922/267/20.
За наведених обставин та з урахуванням зокрема, Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019, що набрав чинності 01.01.2020, із скасуванням статті 40 Закону Положення про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста не відповідає нормам вказаного Закону, тому відсутня вимога закону, яка зобов'язувала б укладати чи визначати укладеним даний договір.
Доводи позивача з приводу того, що укладення договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва є обов'язковим для сторін на підставі закону безпідставні, оскільки спростовуються встановленими вище обставинами.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеним договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.
Щодо позовної давності, суд вказує наступне.
Позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.
У п. 2.8 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", зокрема, зазначено, що до вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність. Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
При цьому судом взято до уваги, що відповідно до п. 2.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" визначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Суд дійшов до висновку про відсутність порушення прав позивача при зверненні з даним позовом до суду, суд відмовляє в позові по суті з підстав його необґрунтованості, тому суд не застосовує строк позовної давності у даній справі.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -
У задоволенні позову Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання укладеним договору пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення складено 23.04.2021.
Суддя І.І.Борисенко