Рішення від 23.04.2021 по справі 910/20111/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

23.04.2021Справа № 910/20111/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Демидова В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (вул. Білоруська, буд. 1, м. Київ, 04050) до фізичної особи-підприємця Сажин Олексія Євгеновича ( АДРЕСА_1 ) про стягнення 28733,29 грн,

Без виклику сторін

ВСТАНОВИВ:

18.12.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла зазначена позовна заява Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва до фізичної особи-підприємця Сажин Олексія Євгеновича про стягнення 28733,29 грн, та передана судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Відповідно до заявлених позовних вимог позивач просить суд стягнути з фізичної особи-підприємця Сажин Олексія Євгеновича на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» заборгованість за надані відповідачу послуги з утримання та обслуговування нерухомого майна у сумі 25760,76 грн, 3% річних у сумі 1416,63 грн, інфляційного збільшення у сумі 1555,90 грн та судовий збір у розмірі 2102,00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.12.2020 позовна заява Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» залишена без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали.

25.01.2021 до Господарського суду міста Києва, від позивача на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, надійшла уточнена позовна заява з доданими до неї документами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2021 відкрите спрощене позовне провадження у справі № 910/20111/20 без повідомлення учасників сторін.

Ухвала суду від 27.01.2021 була надіслана позивачу та відповідачу на адреси, зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та вручена позивачу - 10.02.2021.

11.03.2021 на адресу Господарського суду міста Києва підприємством зв'язку повернуто поштове відправлення, а саме ухвала суду від 27.01.2021, надіслана судом відповідачу за даним позовом, із зазначенням причини повернення: "за закінченням терміну зберігання".

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 Господарського процесуального кодексу України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Пунктом 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Згідно із частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. За змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18).

Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденціїї (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).

01.04.2021 від фізичної особи-підприємця Сажин Олексія Євгеновича через канцелярію суду надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.

02.04.2021 фізична особа-підприємець Сажин Олексій Євгенович ознайомився з матеріалами справи, що підтверджується проставленням його підпису на заяві про ознайомлення із зазначенням тексту: «з матеріалами справи ознайомлен».

14.04.2021 від відповідача надійшла заява із зазначенням, що останній випадково дізнався про розгляд справи Господарським судом міста Києва у справі №910/20111/20, не погоджується з позовною заявою та вживає заходи для підготовки відзиву на позовну заяву

Враховуючи викладене вище та факти направлення судом ухвали на офіційну адресу відповідачів у справі та повернення вказаної ухвали із відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання", а також враховуючи те, що відповідач ознайомився з матеріалами справи, суд доходить висновку про належне повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі №910/20111/20 та встановлення строку для подання відзиву на позовну заяву.

Відзиву на позов від відповідача не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Частиною 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно ч.8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи також заслуховує їх усні пояснення.

Враховуючи достатність часу, наданого сторонам для подачі доказів в обґрунтування своїх позиції у справі, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній доказами та матеріалами. Відповідач не скористався правом подання до суду відзиву на позовну заяву.

Судом, також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 9 лютого 2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» здійснює господарське відання житлового фонду Шевченківського району міста Києва та обслуговування закріплених за ним житлових будинків.

На підставі договору доручення від 01 лютого 2012 року №1, укладеного Комунальним підприємством «Керуюча компанія Шевченківського району» та Комунальним підприємством «Центр обслуговування споживачів Шевченківського району», останнім з 31 березня 2013 року до 31 серпня 2016 року здійснювалися облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій.

За договором про надання послуг, укладеного між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 31 серпня 2016 року №512 облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснювався останнім з 1 вересня 2016 року до 31 грудня 2016 року.

За договором про надання послуг, укладеного між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 24 січня 2017 року №21 облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснювався останнім з 1 січня 2017 року до 31 грудня 2017 року.

За договором про надання послуг, укладеного між Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та Комунальним концерном «Центр комунального сервісу» від 29 грудня 2017 року №1016 облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснювався останнім з 1 січня 2018 року до 31 грудня 2018 року, а також передано актом приймання - передачі заборгованість в розрізі контрагентів та договорів на виконання Договору №1016 від 29 грудня 2017 року заборгованість Сажина Олексія Євгеновича за договором №Е1060-1631, яка станом на 31.12.2018 р становила 13 874,82 грн.

З 1 січня 2019 року облік, нарахування і збір платежів власників та орендарів нежитлових приміщень за надані та спожиті ними послуги з утримання будинків та прибудинкових територій здійснюється Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва».

01.07.2012 року між Комунальним підприємством "Керуюча дирекція Шевченківської районної у м. Києві ради, яке було відповідно до рішення Київської міської ради від 09.10.2014 № 270/270 перейменовано у Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (надалі - виконавець, позивач) та фізичною особою-підприємцем Сажин Олексієм Євгеновичем (надалі - власник, відповідач) було укладено договір №Е1060-1631 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1. виконавець забезпечує обслуговування, експлуатацію та ремонт будівлі (будівлі, частини будівлі, окремого приміщення і будівлі), що знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 29 (далі будівля), а також утримання будинку та прибудинкової території, а власник (орендар) відшкодовує витрати виконавця на виконання вказаних робіт (послуг) пропорційно до займаної ним площі в цій будівлі (далі експлуатаційні витрати), якщо інше не випливає з характеру послуг, наданих виконавцем за цим договором.

Пунктом 4.2. встановлено, що відшкодування експлуатаційних витрат на утримання будинку та прибудинкової території та інших витрат загального користування сплачуються відповідно до розрахунків згідно постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року №529, які наведені в Додатку 1 до договору і становить на дату укладання договору 1,7610 грн на місяць за 1 кв.м площі приміщення (без ПДВ).

У випадку зміни розміру тарифу та/або його структури на витрати з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території в період дії договору, сплата власником (орендарем) платежів обумовлених п.п.4.1.-4.4. здійснюється на підставі рахунків виконавця, і не потребує додаткового погодження сторін і зміни умов договору (п. 4.7 договору).

Пункт 4.6. встановлено, що оплата послуг, передбачених пунктами 4.1.- 4.4. проводиться власником (орендарем) щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених виконавцем.

У пункті 6.1. договору передбачено, що договір набув чинності з моменту його підписання - та діє до 01.02.2015 року включно.

Відповідно до пункту 6.5. договору у разі відсутності письмової заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.

Додатком № 1 до договору сторонами погоджено перелік, послуг з утримання будинку за адресою: проспект Перемоги, 29.

Договір підписано уповноваженими особами.

Договір у встановленому порядку не оспорений, не розірваний, не визнаний недійсним.

Позивачем на адресу: м. Київ, проспект Перемоги, буд. 29 «Музей воскових фігур» (місце розташування будівлі відповідно до п. 1.1 договору) відповідача була направлена претензія про сплату боргу на суму 20592,96 грн. № 68/вих від 04.02.2020. У підтвердження направлення вказаної претензії на адресу відповідача позивачем до матеріалів справи надано копію списку згрупованих рекомендованих відправлень - цінних листів, а також додано копію опису вкладення у цінний опису та фіскальний чек.

Вказана претензія відповідачем розглянута не була, сума заборгованості не оплачена, що не спростовувалося відповідачем.

Звертаючись з позовом до суду позивач зазначає, що в порушення умов договору відповідач не здійснював оплати за надані та спожиті в період з 31 січня 2019 року по 30 листопада 2020 року послуги з утримання будинків та прибудинкових територій, а також 13 874,82 грн, які перейшли від Комунального концерну «Центр комунального сервісу» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» за актом приймання - передачі заборгованості в розрізі контрагентів та договорів на виконання договору про надання послуг від 29.12.2017 №1016 станом на 31.12.2018.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у ї сукупності, суд дійшов до наступного обґрунтованого висновку.

Внаслідок укладення Договору №Е1060-1631 про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна 01.07.2012 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Одночасно, суд зауважує, що будь-яких доказів ненадання послуг, або надання вказаних послуг неналежної якості, відповідачем до суду не представлено.

Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Частиною першою статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положенням ч. 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

З аналізу зазначеної статті вбачається, що сторонами договору про надання послуг є замовник і виконавець. При цьому, замовником є особа, що зацікавлена в одержанні послуги відповідного роду, замовляє її надання на умовах, визначених договором, контролює надання послуги і оплачує її, якщо інше не встановлено договором. А виконавцем є особа, що виконує завдання замовника - надає відповідну послугу, та отримує оплату за надану послугу, якщо інше не встановлено договором.

Тобто, у розумінні ст. 901 Цивільного кодексу України, у замовника виникають право замовити послугу та обов'язок з її оплати, якщо інше не встановлено договором, а у виконавця виникають обов'язок надати послугу та право отримати оплату наданої послуги, якщо інше не встановлено договором.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.03.2020 у справі № 911/2756/18.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначені Законом України "Про житлово-комунальні послуги".

Статтею 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" унормовано, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ((в редакції, що діяла на момент виникнення правовідносин) споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги в повному обсязі та у строки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 32 вказаного Закону передбачено, що розмір плати за комунальні послуги розраховується виходячи з розміру затверджених цін/тарифів та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку. У разі наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством.

При цьому, ст. 322 Цивільного кодексу України передбачено, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Судом встановлено, що на виконання умов договору №Е 1060-1631 від 01.07.2012 позивачем в період з січня 2019 року по листопад 2020 року надавались відповідачу послуги по утриманню будинків і споруд та прибудинкових територій, за які виставлялись відповідні рахунки на оплату на загальну суму 11885,94 грн, а саме:

- №2684 від 31.01.2019 на суму 516,78 грн;

- №5560 від 01.02.2019 на суму 516,78 грн;

- №7113 від 01.03.2019 на суму 516,78 грн;

- №11640 від 01.04.2019 на суму 516,78 грн;

- №14707 від 02.05.2019 на суму 516,78 грн;

- №17978 від 03.06.2019 на суму 516,78 грн;

- №20981 від 01.07.2019 на суму 516,78 грн;

- №24188 від 01.08.2019 на суму 516,78 грн;

- №26855 від 02.09.2019 на суму 516,78 грн;

- №29138 від 01.10.2019 на суму 516,78 грн;

- №34506 від 01.11.2019 на суму 516,78 грн;

- №37163 від 02.12.2019 на суму 516,78 грн;

- №2099 від 02.01.2020 на суму 516,78 грн;

- №5574 від 03.02.2020 на суму 516,78 грн;

- №8725 від 02.03.2020 на суму 516,78 грн;

- №11881 від 01.04.2020 на суму 516,78 грн;

- №15238 від 04.05.2020 на суму 516,78 грн;

- №18893 від 01.06.2020 на суму 516,78 грн;

- №21896 від 01.07.2020 на суму 516,78 грн;

- №25197 від 03.08.2020 на суму 516,78 грн;

- №28572 від 01.09.2020 на суму 516,78 грн;

- №35127 від 02.11.2020 на суму 516,78 грн;

- №31917 від 01.10.2020 на суму 516,78 грн.

Відповідно до п.2.2.4 Договору Споживач зобов'язався до 20 числа поточного місяця перераховувати грошові кошти на рахунок Виконавця з утримання та обслуговування будинку та прибудинкової території та допоміжних приміщень Будівлі, у вигляді відшкодування Експлуатаційних витрат пропорційно до займаної площі Приміщення.

Відповідно до п. 4.4 Договору загальна вартість відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна по даному Договору становить 451,60 грн. на місяць, в тому числі ПДВ -75,27 грн.

У п.4.6 Договору передбачено, що оплата послуг, передбачених п.п.4.1. - 4.4., проводиться Власником щомісячно, у 10-ти денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених Виконавцем.

Суд зазначає, що заборгованість фізичної особи-підприємця Сажина Олексія Євгеновича перед Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» з наданих послуг з обслуговування, експлуатацією та ремонту будівлі за адресою: проспект Перемоги, буд. 29, за період з січня 2019 року по листопад 2020 за Договором про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна №Е1060-1631 від 01.07.2012 становить 11885,94 грн., що підтверджується детальним розрахунком заборгованості, наданим Позивачем. (а.с.96).

Крім того, позивач прийняв право вимоги до Відповідача заборгованості у розмірі 13 874,82 грн, яка перейшла від Комунального концерну «Центр комунального сервісу» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» за актом приймання - передачі заборгованості в розрізі контрагентів та договорів на виконання договору про надання послуг від 29.12.2017 №1016 станом на 31.12.2018. (а.с. 89).

При цьому, матеріали справи не містять, а Відповідачем в свою чергу не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження неотримання або відмови від споживання зазначених послуг за Договором про відшкодування власником (орендарем) витрат по утриманню та обслуговуванню нерухомого майна №Е1060-1631 від 01.07.2012.

Таким чином, враховуючи те, що правовідносини між сторонами передбачають фіксовані тарифи (вартість) наданих послуг; будівля, в якій Відповідач використовує нежитлове приміщення, потребує постійних експлуатаційних витрат, а послуги за своєю правовою природою передбачають здійснення активних дій зі сторони виконавця, які обумовлені досягненням нематеріального результату невідокремленого від самого процесу надання послуг, Суд зазначає, що відсутність в матеріалах справи двосторонніх актів надання послуг не спростовує факту отримання вказаних послуг з урахуванням того, що тягар доведення факту не користування послугами, наданими Позивачем, покладається саме на Відповідача.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76 - 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати Відповідачем Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» заборгованості за надані й прийняті послуги з утримання будинків та прибудинкових територій у передбачені Договором строки у розмірі 25 760,76 грн. з урахуванням акту приймання - передачі заборгованості в розрізі контрагентів та договорів на виконання договору про надання послуг від 29.12.2017 №1016 станом на 31.12.2018. у розмірі 13 874,82 грн.

Отже, Суд зазначає, що Відповідач, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України, не здійснив сплату заборгованості за надані послуги з утримання будинків та прибудинкових територій в повному обсязі, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо стягнення 25 760,76 грн. - суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду Позивач просив стягнути з Відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочення з 31.01.2019 р. по 30.11.2020 р. у розмірі 1 416,63 грн. та інфляційні у розмірі 1555,90 грн.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв'язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов'язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п'ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку із простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об'єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз'яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

При перевірці наданого позивачем розрахунку інфляційної складової боргу за період з лютий 2019 р. по жовтень 2020 р на суму 11885,94 грн, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено періоди нарахування, оскільки не враховано початок прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до пункту 4.6. встановлено, що оплата послуг, передбачених пунктами 4.1.- 4.4. проводиться власником (орендарем) щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених виконавцем. Отже нарахування інфляції відповідно до вищевказаного пункту повинно здійснюватись з 21 числа, оскільки 20 є останнім днем для здійснення оплати.

Здійснивши власний розрахунок, суд зазначає наступне:

- №2684 від 31.01.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.02.2019, період прострочення з березня 2019 - жовтень 2020 - 27,39 грн;

- №5560 від 01.02.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.02.2019, період прострочення з березня 2019 - жовтень 2020 - 27,39 грн;

- №7113 від 01.03.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.03.2019, період прострочення з квітня 2019 - жовтень 2020 - 22,53 грн;

- №11640 від 01.04.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.04.2019, період прострочення з травня 2019 - жовтень 2020 - 17,19 грн;

- №14707 від 02.05.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.05.2019, період прострочення з червня 2019 - жовтень 2020 - 13,48 грн;

- №17978 від 03.06.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.06.2019, період прострочення з липня 2019 - жовтень 2020 - 16,15 грн;

- №20981 від 01.07.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.07.2019, період прострочення з серпня 2019 - жовтень 2020 - 19,36 грн;

- №24188 від 01.08.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.08.2019, період прострочення з вересня 2019 - жовтень 2020 - 20,98 грн

- №26855 від 02.09.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.09.2019, період прострочення з жовтня 2019 - жовтень 2020 - 17,24 грн;

- №29138 від 01.10.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.10.2019, період прострочення з листопада 2019 - жовтень 2020 - 13,52 грн;

- №34506 від 01.11.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.11.2019, період прострочення з грудня 2019 - жовтень 2020 - 13,00 грн;

- №37163 від 02.12.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.12.2019, період прострочення з січня 2020 - жовтень 2020 - 14,06 грн;

- №2099 від 02.01.2020 на суму 516,78 грн - оплата до 20.01.2020, період прострочення з лютого 2020 - жовтень 2020 - 13,00 грн;

- №5574 від 03.02.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.02.2020, період прострочення з березня 2020 - жовтень 2020 - 14,59 грн;

- №8725 від 02.03.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.03.2020, період прострочення з квітня 2020 - жовтень 2020 - 10,38 грн;

- №11881 від 01.04.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.04.2020, період прострочення з травня 2020 - жовтень 2020 - 6,19 грн;

- №15238 від 04.05.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.05.2020, період прострочення з червня 2020 - жовтень 2020 - 4,62 грн;

- №18893 від 01.06.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.06.2020, період прострочення з липня 2020 - жовтень 2020 - 3,59 грн;

- №21896 від 01.07.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.07.2020, період прострочення з серпня 2020 - жовтень 2020 - 6,72 грн;

- №25197 від 03.08.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.08.2020, період прострочення з вересня 2020 - жовтень 2020 - 7,78 грн;

- №28572 від 01.09.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.09.2020, період прострочення з жовтня 2020 - жовтень 2020 - 5,17 грн.

Враховуючи, що позивачем обрано період при розрахунку з лютого 2019 по жовтень 2020, суд зазначає, що відповідно до Методики розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання рахунки №31917 від 01.10.2020 на суму 516,78 грн, №35127 від 02.11.2020 на суму 516,78 грн не знаходять свого підтвердження з урахуванням того, що позивачем обрано період при розрахунку з лютого 2019 по жовтень 2020.

З врахуванням вищевикладеного, загальна сума інфляційної складової боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за період з лютого 2019 р. по жовтень 2020 р за розрахунком суду, становить 294,33 грн.

При перевірці наданого позивачем розрахунку інфляційної складової боргу за період з лютий 2019 р. по жовтень 2020 р на суму 13874,82 грн, відповідно до акту приймання - передачі заборгованості в розрізі контрагентів та договорів на виконання договору про надання послуг від 29.12.2017 №1016 станом на 31.12.2018., загальна сума інфляційної складової боргу, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 808,38 грн.

Отже на користь позивача, за розрахунком суду підлягає до стягнення інфляційна складова боргу у розмірі 1102,71 грн.

При перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних, за період з 31.01.2019 р. по 30.11.2020 р на суму 11885,94 грн, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено періоди нарахування, оскільки не враховано початок прострочення виконання грошового зобов'язання у відповідності до пункту 4.6. встановлено, що оплата послуг, передбачених пунктами 4.1.- 4.4. проводиться власником (орендарем) щомісячно, у 10-денний термін після отримання рахунку, але не пізніше 20 числа поточного місяця на підставі рахунків, виставлених виконавцем. Отже нарахування інфляції відповідно до вищевказаного пункту повинно здійснюватись з 21 числа, оскільки 20 є останнім днем для здійснення оплати.

Здійснивши власний розрахунок, суд зазначає наступне:

- №2684 від 31.01.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.02.2019, період прострочення з 21.02.2019 - 30.11.2020 - 27,53 грн;

- №5560 від 01.02.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.02.2019, період прострочення з 21.02.2019 - 30.11.2020 - 27,53 грн;

- №7113 від 01.03.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.03.2019, період прострочення з 21.03.2019 - 30.11.2020 - 26,34 грн;

- №11640 від 01.04.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.04.2019, період прострочення з 21.04.2019 - 30.11.2020 - 25,02 грн;

- №14707 від 02.05.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.05.2019, період прострочення з 21.05.2019 - 30.11.2020 - 23,75 грн;

- №17978 від 03.06.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.06.2019, період прострочення з 21.06.2019 - 30.11.2020 - 22,43 грн;

- №20981 від 01.07.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.07.2019, період прострочення з 21.07.2019 - 30.11.2020 - 21,16 грн;

- №24188 від 01.08.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.08.2019, період прострочення з 21.08.2019 - 30.11.2020 - 19,84 грн

- №26855 від 02.09.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.09.2019, період прострочення з 21.09.2019 - 30.11.2020 - 18,52 грн;

- №29138 від 01.10.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.10.2019, період прострочення з 21.10.2019 - 30.11.2020 - 17,25 грн;

- №34506 від 01.11.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.11.2019, період прострочення з 21.11.2019 - 30.11.2020 - 15,93 грн;

- №37163 від 02.12.2019 на суму 516,78 грн - оплата до 20.12.2019, період прострочення з 21.12.2019 - 30.11.2020 - 14,66 грн;

- №2099 від 02.01.2020 на суму 516,78 грн - оплата до 20.01.2020, період прострочення з 21.01.2020 - 30.11.2020 - 13,34 грн;

- №5574 від 03.02.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.02.2020, період прострочення з 21.02.2020 - 30.11.2020 - 12,03 грн;

- №8725 від 02.03.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.03.2020, період прострочення з 21.03.2020 - 30.11.2020 - 10,80 грн;

- №11881 від 01.04.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.04.2020, період прострочення з 21.04.2020 - 30.11.2020 - 9,49 грн;

- №15238 від 04.05.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.05.2020, період прострочення з 21.05.2020 - 30.11.2020 - 8,21 грн;

- №18893 від 01.06.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.06.2020, період прострочення з 21.06.2020 - 30.11.2020 - 6,90 грн;

- №21896 від 01.07.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.07.2020, період прострочення з 21.07.2020 - 30.11.2020 - 5,63 грн;

- №25197 від 03.08.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.08.2020, період прострочення з 21.08.2020 - 30.11.2020 - 4,32 грн;

- №28572 від 01.09.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.09.2020, період прострочення з 21.09.2020 - 30.11.2020 - 3,00 грн;

- №31917 від 01.10.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.10.2020, період прострочення з 21.10.2020 - 30.11.2020 - 1,73 грн;

- №35127 від 02.11.2020 на суму 516,78 грн оплата до 20.11.2020, період прострочення з 21.11.2020 - 30.11.2020 - 0,42 коп;

Загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 335,83 грн.

При перевірці наданого позивачем розрахунку 3% річних за період з 31.01.2019 р. по 30.11.2020 р на суму 13874,82 грн, відповідно до акту приймання - передачі заборгованості в розрізі контрагентів та договорів на виконання договору про надання послуг від 29.12.2017 №1016 станом на 31.12.2018., загальна сума 3% річних, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунком суду, становить 763,02 грн. Отже на користь позивача, за розрахунком суду підлягає до стягнення 3% річних у розмірі 1098,85 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. ) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. ) від 9 грудня 1994 року, серія A, 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen . ), 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. ), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

Отже, суд вважає заявлені позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не впливають на висновки суду щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 236 - 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» - задовольнити частково.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Сажин Олексія Євгеновича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, місто Київ, вулиця Білоруська, будинок 1, код ЄДРПОУ 34966254) заборгованість у розмірі 25 760 (двадцять п'ять тисяч сімсот шістдесят) грн. 76 коп., 3% річних у розмірі 1098 (одна тисяча дев'яносто вісім) грн. 85 коп., інфляційні у розмірі 1102 (одна тисяча сто дві) грн. 71 коп. та судовий збір у розмірі 2045 (дві тисячі сорок п'ять) грн. 60 коп.

3. В іншій частині позовних вимог відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням приписів п.п.17.5 п.17 Розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено та підписано 23.04.2021.

Суддя В.О. Демидов