ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.04.2021Справа № 910/1916/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г. розглянув у порядку прощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання) матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ядро"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс Сервіс"
про стягнення 109 134,93 грн,
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ядро" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс Сервіс" (далі - відповідач) про стягнення 109 134,93 грн (106 065,30 грн основного боргу, 2 346,07 грн інфляційних втрат, 723,56 грн процентів річних) заборгованості за поставку товарів.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 10.02.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ядро" залишив без руху, встановив позивачу п'ятиденний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня вручення цієї ухвали шляхом подання до суду належних доказів направлення копії позовної заяви та доданих до неї документів за адресою місцезнаходження відповідача.
19.02.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Господарський суд міста Києва ухвалою від 22.02.2021 відкрив провадження у справі № 910/1916/21 та призначив її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, визначив сторонам строк для надання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив, заперечень на відповідь на відзив та доказів в обґрунтування своєї позиції.
Згідно з положеннями ст. 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Частинною 3 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом встановлено факт належного повідомлення сторін про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання. Ухвала суду від 22.02.2021 була отримана позивачем 01.03.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105474098598.
Відповідач письмового відзиву на позов не надав, ухвалу суду від 22.02.2021 отримав поштовим відправленням № 0105474098601 - 26.02.2021, жодних клопотань до суду не надходило.
Зважаючи на належне повідомлення сторін про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику їх уповноважених представників (без проведення судового засідання) та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до правил ч. 9 ст. 165, ст. 202 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:
Між ТОВ "Ядро" (позивачем, постачальником) та ТОВ "Парадіс Сервіс" (відповідачем, покупцем) була досягнута усна домовленість, згідно з якою позивач зобов'язався поставити покупцю товар: антисептичні засоби, побутову хімію та господарські товари, а покупець зобов'язувався прийняти вказаний товар та оплатити його вчасно та в повному обсязі.
На виконання вищевказаної домовленості позивач за видатковими накладними:
- № 6136 від 18.06.2020 на суму 16 728,70 грн,
- № 6619 від 01.07.2020 на суму 12 600,00 грн,
- № 7393 від 16.07.2020 на суму 9 259,40 грн,
- № 8008 від 30.07.2020 на суму 14260,87 грн,
- № 8013 від 30.07.2020 на суму 13 589,19 грн,
- № 9002 від 20.08.2020 на суму 6 133,78 грн,
- № 9003 від 20.08.2020 на суму 11 327,02 грн,
- № 9004 від 20.08.2020 на суму 3 533,71 грн,
- № 9274 від 27.08.2020 на суму 8 139,07 грн,
- № 9276 від 27.08.2020 на суму 9 689,63 грн,
- № 9383 від 31.08.2020 на суму 549,60 грн,
- № 9749 від 07.09.2020 на суму 357,63 грн, які підписані та скріплені печатками обох сторін без зауважень, поставив, а відповідач отримав товар всього на суму 106 168,60 грн.
Факт поставки товару підтверджується також доданими до позову ТТН та податковими накладними щодо кожної поставки.
Як зазначає позивач, відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав частково, в рахунок оплати отриманого товару за вищевказаними накладними позивачем зараховано 103,30 грн надмірно сплачених коштів за платіжними дорученнями № 7281 від 06.08.2020 на суму 12 809,54, № 7304 від 12.08.2020 на суму 5 543,14 грн, № 7352 від 19.08.2020 на суму 12 126,03 грн та № 476 від 07.10.2020 на суму 5 000,00 грн в межах оплати вартості товару за іншими поставками, що не є предметом розгляду даної справи, у зв'язку з чим заборгованість відповідача за поставлений товар з урахування оплачених 103,30 грн склала 106 065,30 грн.
21.10.2020 позивач звернувся до відповідача з вимогою за вих. № 2110/1 про виконання грошового зобов'язання з оплати отриманого товару в сумі 106 065,30 грн у семиденний термін з дня її отримання. Згідно з повідомленням про вручення поштового відправлення № 7907104788530 та відомостей з пошукового ресурсу Укрпошти, вказана вимога отримана відповідачем - 26.10.2020.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що відповідач свої зобов'язання щодо оплати обумовленого у вищевказаних видаткових накладних товару у визначений строк, у т.ч. на вимогу від 21.10.2020, у добровільному порядку не виконав, у зв'язку з чим позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача 106 065,30 грн. основного боргу та 2 346,07 грн інфляційних втрат за період листопад - грудень 2020 року прострочення, 723,56 грн процентів річних за період з 10.11.2020 по 31.01.2021 прострочення виконання зобов'язання.
Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, суд виходив з наступного.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Стаття 181 Господарського кодексу України визначає загальний порядок укладання господарських договорів, зокрема, у частині 1 цієї статті йдеться, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками; допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження до виконання замовлення, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Відповідно до ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з положеннями статей 638, 639 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Судом встановлено, що між сторонами шляхом підписання видаткових накладних виникли правовідносини, згідно з якими позивач здійснив передачу товару, у зв'язку з чим у відповідача виникло зобов'язання з його оплати.
Таким чином, судом встановлено, що за своєю правовою природою правочин, який відбувся між позивачем та відповідачем, є договором поставки.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 вищевказаної статті).
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що загальна вартість переданого позивачем відповідачу товару за видатковими накладними склала 106 168,60 грн.
За розрахунком позивача, у зв'язку з зарахуванням в оплату 103,30 грн, відповідач був зобов'язаний здійснити оплату товару в розмірі 106 065,30 грн.
Як встановлено судом, між сторонами правочин у письмовій формі із визначенням конкретного строку оплати товару укладений не був.
Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
У п. 1.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» роз'яснено, що днем пред'явлення вимоги кредитором слід вважати день, у який боржник одержав надіслану йому вимогу, а в разі якщо вимогу надіслано засобами поштового зв'язку і підприємством зв'язку здійснено повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, то днем пред'явлення вимоги є дата оформлення названим підприємством цього повідомлення.
Враховуючи отримання відповідачем вимоги позивача за вих. № 2110/1 від 21.10.2020 поштовим відправленням № 7907104788530 - 26.10.2020, що підтверджується відомостями з пошукового ресурсу Укрпошти (сформованим судом), та відповідачем не спростовано, строк оплати заявленої до стягнення вартості отриманого відповідачем товару настав - 02.11.2020, а прострочення з 03.11.2020 відповідно.
Таким чином, за відсутності доказів оплати вартості отриманого товару, у т.ч. станом на час розгляду справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача основного боргу за поставлений товар у сумі 106 065,30 грн є обґрунтованими та доведеними, доказів зворотного суду не надано.
Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 2 346,07 грн інфляційних втрат, 723,56 грн процентів річних
Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Здійснивши перевірку нарахованих позивачем 2 346,07 грн інфляційних втрат за листопад - грудень 2020 року прострочення виконання зобов'язання, суд зазначає, що належною до стягнення в межах заявленого періоду є сума 2 345,85 грн інфляційних втрат.
Вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 723,56 грн 3% річних за період прострочення з 10.11.2020 по 31.01.2021 після перевірки правильності розрахунку задовольняються судом у сумі 722,33 грн 3% річних.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем письмового відзиву на позов, контррозрахунку заявлених вимог не подано, належними та достатніми доказами обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог, не спростовано.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 106 065,30 грн основного боргу, 2 345,85 грн інфляційних втрат, 722,33 грн 3% річних. В іншій частині позову суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю нарахування.
Витрати по сплаті судового збору, з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 86, 129, 233, 237-238, 248-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіс Сервіс" (01001, м. Київ, вул. Мала Житомирська, буд. 9-Б, код 33694992) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ядро" (79071, м. Львів, вул. Щирецька, буд. 7, код 19162047) основну заборгованість у розмірі 106 065,30 грн (сто шість тисяч шістдесят п'ять гривень 30 коп), інфляційні втрати у розмірі 2 345,85 грн (дві тисячі триста сорок п'ять гривень 85 коп), 3% річних у розмірі 722,33 грн (сімсот двадцять дві гривні 33 коп), витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 269,97 грн (дві тисячі двісті шістдесят дев'ять гривень 97 коп.).
4. В іншій частині позову відмовити.
5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 23.04.2020.
Суддя О.Г. Удалова