ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
30.03.2021Справа № 910/12083/20
За позовом Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Араз оіл";
про стягнення 986 228,88 грн.
Суддя Мандриченко О.В.
Секретар судового засідання Дюбко С.П.
Представники:
Від позивача: Нестеренок А. М., адвокат, довіреність № 10/09 від 28.09.2020;
Від відповідача: Тараскіна К. О., адвокат, ордер серії ВІ № 1018161 від 25.08.2020.
До Господарського суду міста Києва звернулося Приватне акціонерне товариство "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Араз оіл", в якому просить стягнути з відповідача 986 228,88 грн. неустойки.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем порушено строки поставки товару за договором поставки № 1364/20 від 25.11.2019.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2020 року відкрито провадження у справі № 910/12083/20 та вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження зі стадії підготовчого засідання, розгляд справи призначено на 17.09.2020 року.
17.11.2020 від позивача до суду надійшли письмові пояснення, до яких він долучив Фаховий висновок Торгово-промислової палати України, з посиланням на який зазначив, що відповідач правомірно зупинив поставку товару.
Через відділ діловодства господарського суду 29.09.2020 від представника відповідача надійшла заява про залучення до участі у справі ТОВ «Метінвест Холдинг» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача. Судом відхилене зазначене клопотання, оскільки представник відповідача необгрунтував та не надав суду доказів того, що прийняття рішення у справі може вплинути на права чи обов'язки ТОВ «Метінвест Холдинг».
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.12.2020 року закрито підготовче засідання та призначити справу № 911/12083/20 до судового розгляду по суті на 10.02.2021 року.
У судовому засіданні 10.02.2021 оголошено перерву у справі до 02.03.2021 р.
У судовому засіданні 02.03.2021 оголошено перерву у справі до 30.03.2021 р.
Позивач в судовому засіданні 30.03.2020 р. позов підтримав і просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити з підстав, викладених у своїх письмових запереченнях.
Розглянувши документи і матеріали, додані до позовної заяви, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для вирішення спору, господарський суд-
25.11.2019 р. між ПРИВАТНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ "ЦЕНТРАЛЬНИЙ ГІРНИЧО- ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «АРАЗ ОІЛ» (постачальник) було укладено договір поставки №1364/20 (далі договір), за умовами якого (п. 1.1. договору) постачальник зобов'язується поставити, а покупець - прийняти й оплатити паливно-мастильні матеріали (далі - Ресурси) на умовах, передбачених даним договором.
Згідно із п. 3.1 договору постачальник зобов'язується поставити ресурси на умовах поставки, зазначених у специфікації згідно із міжнародними правилами інтерпретації комерційних термінів "Інкотермс" в редакції 2010 року.
За своєю правовою природою укладений між позивачем та відповідачем договір є договором поставки. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 712 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та ст. ст. 179, 180, 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) він є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно зі ст. ст. 173, 174, 175 ГК України (ст. ст. 11, 202, 509 ЦК України) і відповідно до ст. 629 ЦК України та є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається із специфікації до договору № 02/19 від 29.11.2019, відповідач зобов'язався передати Ресурси (дизельне паливо ДТ-3-К5 сорт F, в кількості 1440,0 т.), а позивач зобов'язався прийняти та оплатити дизельне паливо на суму 29 400 004,80 грн. без врахування ПДВ та при цьому сторонами погоджено термін поставки, який було встановлено з 01.12.2019 по 31.01.2020.
23.12.2019 р. та 04.02.2020 р. постачальником здійснена часткова поставка дизельного палива в кількості 648,822 т. на суму 15 896 141,62 грн. з ПДВ, що підтверджується видатковими накладними № 20 від 23.12.2019р. та № 8 від 04.02.2020р., копії яких містяться в матеріалах справи.
Пунктами 5.1, 5.2. договору визначено, що оплата покупцем ресурсів здійснюється в строк, вказаний в специфікації (15 календарних днів), який обчислюється з моменту поставки ресурсів, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок продавця, визначений в даному договорі.
На виконання умов договору ПРАТ «ЦГЗК» перерахував 08.01.2020 р. платіжним дорученням № 4500000235 - 12 763 987, 61 грн. та 19.02.2020 р. платіжним дорученням №4500013899 - 3 132 154, 01 грн. за поставлений товар, копії яких також містяться в матеріалах справи.
Разом із тим, матеріали справи не містять доказів поставки решти дизельного палива відповідно до умов Специфікації № 02/19 від 29.11.2019.
Так, статтями 525, 526 ЦК України, що кореспондуються за змістом з положеннями ст. 193 ГК України, передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поряд із тим, за приписами ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з п. 7.3 Договору, в разі порушення строків та обсягів поставок Ресурсів, Постачальник сплачує Покупцю неустойку у розмірі 8 % від вартості не поставлених в строк Ресурсів.
Мотивуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що оскільки відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов'язання щодо поставки позивачеві дизельного палива, дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив виконання зобов'язань (ст. 612 ЦК України), що відповідно є підставою для застосування встановленої законом та договором відповідальності, а саме - для застосування господарської санкції, передбаченої п. 7.3 Договору, у зв'язку із чим позивачем нараховано до стягнення з відповідача неустойку в сумі 986 228,88 грн.
Відповідач у свою чергу посилається на порушення позивачем правил Інкотермс 2010, простій вагонів з вини позивача, а також електронне листування між сторонами та понесення відповідачем збитків у зв'язку із простоєм вагонів. Водночас вказані доводи відповідача не приймаються судом, оскільки виходячи з умов Договору, дані обставини не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення ним умов Договору, що встановлена пунктом 7.2. Договору, тобто дані обставини не спростовують доводів на які посилається позивач та які входять до предмету дослідження у даній справі.
Поряд із тим, стосовно наданого відповідачем фахового висновку Торгово-промислової палати України від 12.11.2020 №3161/26.0-72, який відповідач надав на підтвердження правомірності непоставки Ресурсів відповідно до умов Договору, суд зазначає наступне.
Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.
За приписами ч. ч. 1, 2 ст.11 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", торгово-промислові палати мають право: проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно-правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків, а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців; представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси; надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов'язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України; звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Антимонопольного комітету України із заявами про порушення законодавства про захист від недобросовісної конкуренції; проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість; засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, пов'язані із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності. Торгово-промислова палата України та торгово-промислові палати України залучаються до надання експертних висновків про походження товарів в тих випадках, коли відповідно до міжнародних договорів України повноваження видачі сертифікатів походження товарів надані митному органу, якщо інше не визначено такими міжнародними договорами. Порядок надання експертних висновків встановлюється Кабінетом Міністрів України; здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом; організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати підготовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами; організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іноземних фірм як в Україні, так і за н межами; укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньоекономічні та інші угоди з українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами: видавати інформаційні, довідкові, рекламні та методичні матеріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали та інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності; створювати, реорганізовувати і ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, встановленому законом; самостійно визначати методи здійснення своєї діяльності, встановлювати структуру, штатний розпис, чисельність працівників, форми і розміри оплати та матеріального стимулювання їхньої праці згідно з законодавством України; створювати за ініціативою учасників спору третейські суди відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консультантів; здійснювати інші повноваження, що не суперечать законодавству України. Методичні та експертні документи, видані торгово-промисловими палатами в межах їх повноважень є обов'язковими для застосування на всій території України.
З наведеного випливає, що серед переліку прав торгово-промислових палат відсутнє право на надання експертних висновків, які стосуються тлумачення положень законодавства та договорів між сторонами, як і відсутні положення, що регулюють правовий статус фахових висновків торгово-промислових палат, який було надано відповідачем.
При цьому відповідно до ч. 3 ст. 14 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України: відкриває свої представництва та філії в інших країнах, а також засновує разом із зарубіжними партнерськими організаціями як в Україні, так і за її межами змішані торгово-промислові палати, ділові ради та інші спільні організації; засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), а також торговельні та портові звичаї, прийняті в Україні, за зверненнями суб'єктів господарської діяльності та фізичних осіб; засвідчує форс-мажорні обставини відповідно до умов договорів за зверненнями суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють будівництво житла (замовників, забудовників); веде недержавний реєстр українських підприємців за їх згодою, фінансовий стан яких свідчить про їх надійність як партнерів у підприємницькій діяльності в Україні та за її межами. Порядок ведення зазначеного реєстру визначається Торгово-промисловою палатою України.
Так, за приписами ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до положень ст. ст. 76, 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
При цьому згідно з ч.1 ст. 108 ГПК України учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо: 1) застосування аналогії закону, аналогії права; 2) змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Виходячи зі змісту наданого відповідачем фахового висновку Торгово-промислової палати України від 12.11.2020 №3161/26.0-72, він не є висновком експерта у галузі права у розумінні ст. 108 ГПК України, оскільки не стосується роз'яснень норм іноземного права чи оцінки правовідносин з нерезидентами та окрім того, із даного висновку не вбачається наявність обізнаності експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а також не вказано кваліфікацію особи, яка підписала висновок.
Окрім того, як вбачається з Фахового висновку, у ньому надається оцінка правовідносинам щодо припинення поставки за договором № 1360/20 від 25.11.2019, який укладено між ПрАТ "ММК ім. Ілліча" та ТОВ "Араз Оіл", а не за договором № 1364/20 від 25.11.2019, укладеним між ПрАТ "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" та ТОВ "Араз Оіл".
Так, згідно приписів ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 ГПК України).
Поряд із тим, на виконання ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суд приймає до уваги положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (надалі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (надалі - ЄСПЛ) як джерело права.
Зокрема, що стосується загальної теорії доказів і доказування, то позиція ЄСПЛ у цьому випадку не бачить ніякої дискримінації, оскільки виходячи зі змісту статті 6 Конвенції, право кожного на захист жодним чином не допускає обмеження держави у виборі правових засобів і їх реалізації в ході звинувачення. На думку ЄСПЛ в даній ситуації принцип рівноправності і змагальності сторін не порушується. У своїх доводах ЄСПЛ виходить з теорії "рівності зброї", тобто зрівнювання сторін не за кількісними ознаками наданих повноважень, а за процесуальним статусом в ході усього процесу, в тому числі і в суді, що підтверджує, наприклад, Постанова ЄСПЛ у справі "Рожков проти РФ" від 31.10.2013. Сам принцип "рівності зброї" передбачає, що кожній зі сторін повинна бути надана розумна можливість представляти свою правову позицію, включаючи свої докази таким чином, щоб вона не була поставлена в значно менш вигідне становище, ніж інша сторона.
Так, виходячи з наданих позивачем доказів та умов Договору й Специфікації № 02/19 від 29.11.2019, вбачається факт неналежного виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з поставки Ресурсів, а відповідачем, у свою чергу, не спростовано належними та допустимим доказами наявності підстав для звільнення від відповідальності за порушення взятих на себе зобов'язань з поставки товару (Ресурсів), що передбачена пунктом 7.3. Договору.
Таким чином, позивач на виконання умов договору та специфікації № 02/19 свої зобов'язання виконав належним чином, однак, відповідачем до теперішнього часу в повному обсязі не здійснена поставка дизельного палива, що є грубим порушенням умов договору та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином і встановлені в договорі строки.
Оскільки станом на час розгляду справи сторони не вносили зміни до строків поставки, тоді у відповідача відсутні підстави для ухилення від виконання зобов'язань за договором.
Посилання відповідача на затримку вагонів як підставу для відстрочки виконання зобов'язань є безпідставними, оскільки умови укладеного договору не ставлять в залежність від даних обставин строки поставки. Ризики господарської діяльності, прийняті відповідачем під час укладення договору, не є предметом розгляду даного спору.
Підсумовуючи вищевикладене та перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки, що заявлена позивачем до стягнення з відповідача на підставі п. 7.3. Договору та на суму 986 228, 88 грн, суд приходить до висновку, що він є арифметично вірним, а відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача зазначеної суми неустойки є обґрунтованими, у зв'язку із чим позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 2 частини 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Судом встановлено, що позивачем дотримані вимоги частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, а саме:
- позивачем здійснено звернення до суду із заявою про компенсацію здійснених ним витрат на професійну правничу допомогу до закінчення судових дебатів;
- докази понесення витрат пов'язаних із розглядом справи, а саме понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 18 591,50 грн. підтверджені: договором про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.03.2018 № 180330/ЦГЗК та додатковими угодами до нього; розрахунком розміру винагороди від 17.11.2021; актом приймання-передачі наданих послуг від 30.11.2020.
Відтак, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанова Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 № 922/445/19).
Таким чином, за висновками суду, позивачем доведено належними та допустимими доказами розмір понесених останнім витрат на правничу допомогу та підтверджено обсяг наданих послуг та їх вартість.
Заперечення відповідача на заяву позивача про розподіл судових витрат судом відхилені, оскільки така заява не містить жодної підстави, яка надала б можливість суду зменшити розмір понесених позивачем судових витрат на правову допомогу.
Керуючись ст.ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Араз оіл" (03148, місто Київ, вул. Стешенків Сім'ї, будинок 5, код ЄДРПОУ 40828361) на користь Приватного акціонерного товариства "Центральний гірничо-збагачувальний комбінат" (50066, Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, код ЄДРПОУ 00190977) 986 228 (дев'ятсот вісімдесят шість тисяч двісті двадцять вісім) грн. 88 коп. неустойки (штрафу), 14 793 (чотирнадцять тисяч сімсот дев'яносто три) грн. 44 коп. витрат по сплаті судового збору та 18 591 (вісімнадцять тисяч п'ятсот дев'яносто одну) грн. 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до п. 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 16.04.2020
Суддя О.В. Мандриченко